12. Делікти в міжнародному праві (треба скоротити)

це правопорушення, яке завдає шкоди суспільству, державі або особі. Воно є підставою для притягнення правопорушника до відповідальності, передбаченої законом.

Умови виникнення зобов'язань з делікту є: 1) заподіяння шкоди особі чи майну; 2) протиправність діяння; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою делінквента та заподіяною шкодою; 4) вина делінквента. Іноді відповідальність за делікт може наставати за меншої кількості умов.

Шкода - це не тільки умова виникнення деліктного зобов'язання у будь-якій правовій системі, а й міра деліктної відповідальності.

"Сім'я континентального права": Для відшкодування шкоди застосовують: відновлення попереднього стану пошкодженої речі; заміну речі аналогічною; грошову компенсацію; Відшкодовують також немайнову шкоду: приниження гідності; зменшення ділового авторитету, моральних страждань тощо.

У "сім'ї загального права» як і в "сім'ї континентального права»+ поняття "номінальна шкода", коли позивач не зазнав реальних збитків. Суд може присудити винагороду "у вигляді покарання" чи "для прикладу".

У системі мусульманського права відшкодовуються шкода, заподіяна майну та особі, прямі збитки й упущена вигода. Немайнова, зокрема моральну шкоду стали компенсувати після впливу законодавства держав "сім'ї континентального права".

протиправність діяння.. У деяких правових системах протиправність діяння може визначатися судовою практикою, прецедентами, звичаями, мораллю. У формах: дії та бездіяльності. Деякі як вид протиправності діяння виокремлюють зловживання правом. У багатьох національних правових системах цивільні протиправні діяння поділяються на делікти та квазіделікти (мовби делікти: крайня необхідність, необхідна оборона).

Причинний зв'язок як умову виникнення деліктного зобов'язання визнають усі національні правові системи. Але цивільне законодавство жодної з них не визначає цього поняття, його змісту й порядку встановлення. Ці питання вирішуються судовою практикою.

Вина у більшості правових систем вважається суб'єктивною умовою деліктного зобов'язання. Але частіше законодавством передбачається принцип безвинної відповідальності через використання, наприклад, авто, проведення гірничих робіт тощо.

13. Дієздатність іноземців

«Загальна декларація прав людини» 48 р.: "Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності". "Усі люди рівні перед законом і мають право без будь-якої різниці на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації". "Кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримки її гідності і для вільного розвитку її особи прав в економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави".

"Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені у цій Декларації, можуть бути повністю здійснені".

Чинна Конституція України містить принаймні дві статті: Іноземні громадяни та особи без громадянства мають в Україні цивільну правоздатність нарівні з громадянами України. Окремі винятки у ЦК України

"Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є.

Цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні, і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за українським законом..."

Дієздатність іноземців, рівна з дієздатністю українських громадян, фіксується майже в кожному законі України.

14. Загальна характеристика уніфікованих норм про міжнародний договір купівлі-продажу

Розбіжності в національному праві різних держав з пи­тань міжнародної торгівлі являють собою істотну перешко­ду на шляху її розвитку. Держави і міжнародні організації робили численні спроби уніфікації норм, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів. Метою такої уніфі­кації мало стати скорочення юридичних перешкод на шля­ху міжнародної торгівлі.

Прийняття Віденської конвенції 1980 р. було зумовлено необ­хідністю об'єднати принципи романо-німецької та англо-амери- канської правових «сімей» в одному міжнародному документі, по­требою сприяти дружнім відносинам держав, застосувавши уніфі­ковані норми. Конвенція не впливає на дію інших міжнародних договорів, які регулюють зовнішньоторговельні відносини. Вона визначає юридичне поняття договору міжнародної купівлі-про­дажу товарів; встановлює форму такого договору; регламентує зміст основних прав і обов'язків продавця та покупця, зокрема відповідальність за порушення контрактних зобов'язань.

Віденська конвенція 1980 р. поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться у різних державах: якщо ці держави є договірними державами або якщо відповідно до норм міжнародного приватного права застосовується право дого­вірної держави. Та обставина, що комерційні підприємства сторін знаходяться у різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з таких, що мали місце до чи в момент його укладення, ділових відносин або обміну інформацією між сторонами. Ні національна належність сторін, ні цивільний чи тор­говий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосовуваності Віденської конвенції 1980 р.

Важливе значення мають норми Конвенції, що визначають по­рядок укладення договору купівлі-продажу. Адже договори мо­жуть укладатися між так званими «відсутніми» сторонами шляхом листування, обміну телеграмами, телефаксами тощо. Найскладні­шим у цьому випадку вважається питання про визначення місця укладення контракту, тобто моменту, коли зобов'язання сторін набуватимуть для них юридичного значення.

Конвенція передбачає норми, які регулюють засоби правового захисту в разі порушення договору продавцем та покупцем. Якщо покупець не виконує зобов'язання за договором, продавець може вимагати відшкодування збитків.

15. Звичай як джерело МПП

Звичаї – це правила, які склалися здавна, систематично застосовуються, однак не набули форми закону, підзаконного акту або міжнародного договору.

Правовий звичай – звичай, застосування якого санкціоноване нормами права. За порушення звичаєвих правил поведінки може наставати юридична відповідальність.

Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів передбачає, що “сторони пов’язані будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, та практикою, яку вони встановили в своїх відносинах”.

Види звичаїв: 1) міжнародні (головним чином міжнародні торгові звичаї); 2) внутрішньодержавні.

Міжнародні торгові звичаї – звичаї, що склалися в міжнародній торгівлі і торговельному мореплавстві. Вони є обов’язковими у випадках, коли: 1) норми права безпосередньо відсилають до них; 2) сторони при укладенні договору посилаються на певний звичай.

Міжнародний правовий звичай застосовується у практиці певної держави, якщо вона прямо визнала його в нормативному чи дипломатичному акті.

Торгові звичаї відіграють значну роль в регулюванні міжнародного комерційного обороту. Враховуючи труднощі, що виникають в учасників такого обороту при встановленні змісту даних звичаїв (викликані їх неписаним характером), багато міжнародних організацій вивчають, узагальнюють і публікують своєрідні зводи звичаїв за певними групами питань. Деякі з цих публікацій одержують загальне визнання. Окрему групу складають публікації, підготовлені Міжнародною торговою палатою (Париж), Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів– ІНКОТЕРМС; Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, Уніфіковані правила по інкасо;.

Іншу природу мають рекомендаційні документи, такі як: загальні умови (поставок, виконання робіт, надання послуг) і типові контракти, які розробляються як самими учасниками господарського обороту, так і міжнародними організаціями, що ставлять своїм завданням сприяти міжнародній торгівлі. Зокрема, вони розробляються Європейською економічною комісією ООН, Міжнародною федерацією інженерів-консультантів тощо. Ці документи відбивають існування звичаїв, що склалися в тій чи іншій сфері комерційної діяльності.

16. Зміст міжнародного договору купівлі-продажу

- змістовний документ, що вказує не тільки на умови, терміни і засоби постачання товару та платежу, але й па порядок вирішення суперечок, вступ договору в силу, правові наслідки розірвання договору та інше. Для його укладання необхідна згода сторін за всіма істотними для даного виду контракту умовами. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Істотні умови контракту - це умови, без яких він не має юридичної чинності. Перелік істотних умов (зокрема, умова про предмет договору для договорів міжнародної купівлі-продажу товарів) залежить від того, підпадає договір під сферу дії Віденської конвенції 1980 року чи під дію норм чинного законодавства України. Якщо договір про постачання товарів складений відповідно до чинного законодавства України, то істотними його умовами будуть: 1) умови про предмет договору (умови договору про товар – його найменування і кількість), як і в договорі купівлі-продажу; 2) умови про період постачання, терміни постачання окремих партій товарів.

Якщо договір складено за нормами Віденської конвенції 1980 року, то істотними його умовами будуть умови про предмет договору. Інші умови даного договору відносяться до несуттєвих. Невключения їх у контракт не спричинить його недійсності.

До несуттєвих відносять умови контракту, при порушенні яких однією стороною інша сторона не має вправа на розірвання контракту, вона може тільки вимагати виконання зобов'язань і відшкодування збитків. Укладання контракту необхідно починати з зазначення місця і дати його підписання, найменування сторін, що укладають угоду. Найменування сторін у договорі, країни їх належності повинні бути повними і точними, без скорочень. Неприпустимо використовувати різні скорочення й абревіатури, якщо тільки це не загальновизнані найменування. При ідентифікації сторін, що домовляються, точно вказують фірмові найменування, під якими партнери зареєстровані в торговельному (державному) реєстрі країни належності - їх правове положення (організаційно-правова форма), включаючи номер і тип ліцензії на даний вид діяльності, юридичну і фактичну адреси. 

У преамбулі можуть бути зазначені особи, уповноважені на підписання договору. За загальними правилами контракт, підписаний особою, що не має повноважень на його підписання, не вступає в юридичну силу. У випадках, коли такий контракт у комерційній практиці починає здійснюватися, він може бути визнаний дійсним арбітражним судом, оскільки початок фактичного виконання контракту свідчить про те, що керівник організації згодом схвалив цю угоду і взяв на себе передбачені контрактом зобов'язання на зазначених у ньому умовах.

Структура і зміст контракту можуть бути різноманітними в залежності від характеру товару та умов угоди. Зазвичай умови контракту розташовуються по мірі їх важливості для даної угоди або виходячи з послідовності дій сторін згідно з договором.