1. Частина платіжного балансу, яка відображає експорт і імпорт,

називається торговельним балансом держави (тобто платіжний баланс ширше

торговельного). Торговельний баланс — це співвідношення вартості

експорту та імпорту даної країни з її торговельними партнерами. На цю

групу припадає переважна сума платежів, які здійснюються за зовнішніми

платіжними зобов'язаннями.

Якщо експорт перевищує імпорт, то торговельний баланс вважається

позитивним (або активним), а якщо імпорт перевищує експорт — негативним

(або пасивним). Крім того, у першому розділі платіжного балансу

відображається торгівля послугами (туризм, послуги зв'язку, утримання

військових баз за кордоном). Загальний підсумок по торговельному балансу

й обліку послуг показує "сальдо з поточних операцій".

2. Баланс послуг і некомерційних платежів — це платежі й надходження за

користування іноземним транспортом; розрахунки за страхування; оплата

поштово-телеграфних послуг, комісійних операцій, туризму, культурного

обміну, приватних переказів (заробітної плати, спадщини, стипендій,

пенсій), утримання дипломатичних і торгових представництв; доходи від

інвестицій (проценти й дивіденди з капіталовкладень); платежі за

ліцензії, технічну допомогу, гонорари, використання винаходів і

військові витрати за кордоном.

Торговий баланс і баланс послуг та некомерційних платежів утворюють

баланс (рахунок) поточних операцій (поточний платіжний баланс), у якому

відображається процес обліку товарів і послуг, а також односторонні

разові платежі.

3. Баланс руху капіталів (рахунок операцій з капіталом) відображає

купівлю й продаж закордонних активів, отримання довгострокових і

короткострокових позик. Кошти, надані іншим державам або іноземним

підприємствам, розглядаються як відплив капіталу, а позики, одержані від

інших держав,— як приплив. У третьому розділі виділяються операції, не

пов'язані з комерційною діяльністю. Вони є засобом урівноваження сальдо

платіжного балансу — наприклад, зменшення його дефіциту. З цією метою

використовуються продаж золота, залучення нових кредитів, відстрочка

платежів з кредитів, отриманих раніше, і виплати відсотків за їх

користування. Усі ці операції мають особливе призначення — поліпшити

стан платіжного балансу, і тому виділяються в окремий розділ.

Баланс руху капіталів фіксує надходження в Україну з інших держав

інвестицій та кредитів і такий же рух капіталів за кордон. Вони можуть

використовуватися для придбання матеріальних чи фінансових активів.

Існує тісний взаємозв'язок між балансом поточних операцій і балансом

руху капіталів.

Хоча платіжний і розрахунковий баланси мають однакову структуру, різниця

між ними полягає в тому, що в розрахунковий баланс включаються виплати й

зобов'язання країни відносно інших країн, у тому числі непогашені, а в

платіжний баланс — фактичні надходження й платежі. Таким чином,

розбіжності між платіжним і розрахунковим балансами відображають ступінь

розвитку міжнародних кредитних відносин, які визначають розрив (лаг) у

часі між виплатами й надходженнями. Платіжний баланс за своїм

результатом може не збігатися з розрахунковим.

Платіжні баланси не можуть бути незбалансованими, тому що всі три їх

складові (рахунки поточних операцій, рахунки капіталів, розрахунки з

офіційних міжнародних резервів) у сумі мають дорівнювати нулю. Коли

кажуть про дефіцит платіжного балансу, то йдеться про баланс рахунків

поточних операцій і руху капіталів.

Таким чином, платіжний баланс є головним статистичним документом, що

відображає зовнішньоекономічні операції України. Його стан має важливі

наслідки для економіки. Наприклад, сильні коливання сальдо з поточних

операцій (у той чи інший бік) небажані, тому що різке збільшення

позитивного сальдо призводить до швидкого зростання грошової маси й тим

самим стимулює інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо може

спричинити "обвальне" зниження обмінного курсу, а отже, хаос у

зовнішньоекономічних операціях України. Саме тому держава активно

регулює платіжний баланс, використовуючи контроль операцій з офіційними

міжнародними резервами, зміни обмінного курсу.

Стан платіжного й торговельного балансу держави справляє великий вплив

на валютний курс і валютну політику.

Ефективність міжнародної торгівлі тісно пов'язана з рухом валютних

курсів. Валютний курс — це ціна грошової одиниці даної національної

валюти, вираженої в грошах іншої країни. Існуючий курс обміну двох валют

приблизно відповідає співвідношенню їх купівельної спроможності на даний

час. Характер заходів, здійснюваних країнами для подолання

незбалансованості, залежить від прийнятої системи валютних курсів.

Залежно від того, куди надходять платежі, вони заносяться або в графу

"доходи", або в графу "витрати" (відповідно кредит і дебіт).

Доходи: 1) експорт товарів, 2) експорт послуг, 3) доход від інвестицій

за кордоном, 4) трансфертні платежі від іноземців у країну, 5) придбання

іноземцями активів даної країни.

Витрати: 1) імпорт товарів, 2) імпорт послуг, 3) доход від іноземних

інвестицій країни, 4) трансфертні платежі іноземцям з країни, 5)

придбання громадянами країни іноземних активів (акцій, облігацій,

валюти).

Таким чином, угоди між партнерами різних країн призводять або до

відпливу грошей з країни, або до їх притоку. Імпорт товарів, інвестицій

іноземних корпорацій або безоплатні перекази грошей на адресу родичів —

це приклад міжнародних оборудок, які призводять до відтоку грошей з

країни. Експорт товарів, іноземні інвестиції у вітчизняні корпорації або

грошові подарунки від родичів з-за кордону сприяють припливу грошей у

країну.

У кінці кожного року визначають, що більше — приплив чи відплив. Якщо

відплив більший, ніж приплив, утворюється дефіцит платіжного балансу,

який означає, що наші імпортні (витратні) операції створили попит на

більший обсяг іноземної валюти, ніж могли забезпечити наші експортні

(доходні) операції. Дефіцит фінансується або позикою з-за кордону, або

продажем частини активів. Нестача надходжень іноземної валюти може

поповнюватися також із офіційних резервів Національного банку України.

Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому стійкі або тривалі

дефіцити платіжних балансів, які мають фінансуватися за рахунок їх

резервів, неминуче призведуть до їх виснаження. У цьому випадку країні

доведеться вжити заходів з метою забезпечення збалансованості платіжного

балансу.

5. Валютна система – це державно-правова форма організації міжнародних валютних відносин між державами. Функціональні структури валютних відносин втілюються в історично-конкретних валютних системах. Останні розглядаються як форма правової та інституційної організації валютних відносин. Розрізняються національні та світові валютні системи. Остання розвивається на регіональному та глобальному (світовому) рівнях. Своєю чергою регіональні системи не є автономними. Вони активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну структуру міжнародних валютних відносин. Національна валютна система — органічна частина системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється з урахуванням норм міжнародного права національним законодавством кожної країни. На підвалинах такого законодавства визначається міжнародний статус національної валюти — грошової одиниці даної країни, встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, котирування й регулювання валютних курсів, формування й використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів, форми та організації міжнародних розрахунків тощо. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватно-комерційні інституції. В процесі поглиблення міжнародного поділу праці та економічних зв'язків відбувається взаємна інтеграція систем національних грошових і валютних відносин. Функціональні відмінності між ними поступово зникають. Світова валютна система є функціональною формою організації валютних відносин на рівні міждержавних зв'язків, її розвиток регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, втілення яких забезпечується створенням на колективних засадах міждержавних валютно-фінансових та банківських установ й організацій. Складовими ланками світової валютної системи є: міжнародні засоби обігу і платежу, міжнародні ліквідні ресурси (інвалюта, золото та інші платіжні засоби), механізм регулювання валютних паритетів і курсів; міжнародні валютні ринки І ринки золота; система міжнародного кредитування й міждержавних розрахунків; відповідні інфраструктури! ланки і т.ін. Регіональна міжнародна валютна система являє собою договірно-правову форму організації валютних відносин між групою країн. Найважливіші елементи такої системи — регіональна міжнародна розрахункова одиниця, спеціальний режим регулювання валютних курсів, спільні валютні фонди та регіональні кредитно-розрахункові установи. У своєму еволюційному розвитку світова валютна система пройшла три основні етапи — золотого, золотовалютного (доларового) та паперово-валютного (девізного) стандарту (рис. 13.5.1; рис. 13.5.2). Національна валютна система – це складова грошових відносин окремої країни, функціонування якої регулюється національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Регіональна валютна система – договірно-правова форма організації валютних відносин між групами країн. Елементи: - регіональна міжнародна розрахункова одиниця; - спеціальний режим регулювання валютних курсів; - регіональні валютні фонди; - регіональні валютно-розрахункові установи. Порівняльна характеристика основних елементів національної і світової валютних систем Національна валютна система Світова валютна система Національна валюта Резервні валюти, міжнародні лічильні грошові одиниці Ступінь конвертованості національної валюти Умови взаємної конвертованості валют Паритет національної валюти Уніфікований режим валютних паритетів Режим курсу національної валюти Регламентація режимів валютних курсів Міжнародна валютна ліквідність країни Міжнародне регулювання міжнародної валютної ліквідності Наявність або відсутність валютних обмежень Міжнародне регулювання валютних обмежень Міжнародні кредитні обігові кошти, регламентація правил їх використання Уніфікація правил використання кредитних обігових коштів Регламентація міжнародних розрахунків країни Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків Режим національного валютного ринку і ринку золота Режим світових валютних ринків і ринків золота Національні органи, що обслуговують і регламентують валютні відносини в країні Міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання Рис. 13.5.1. Порівняльна характеристика основних елементів національної і світової валютних систем Етапи еволюційного розвитку світової валютної системиІ-1867 р. Паризька конференція – єдиним мірилом світових грошей визнано золото ІІ- 1922 р. Генуезька конференція – національні кредитні гроші почали використовувати як міжнародні платіжні засоби ІІІ-1944 р. Бреттон-Вудська конференція – впроваджено золото-девізний та доларовий стандарти ІV-1976-1978 рр. Ямайська конференція – юридично завершено демонетизацію золота і замість золото-девізного офіційно впроваджено стандарт СПЗ (SDR) Золотий стандарт Золотомонетний стандарт Золото-злитковий стандарт Золотовалютний стандарт (валютний) Паперово-валютний стандарт ознаки ознаки ознаки ознаки -функціонування золота в якості світових грошей; -в обігу відсутні золоті монети; -збереження ролі золота як розрахункової одиниці в міжнародному обігу; -повна демонетизація золота у сфері валютних відносин; -фіксація золотого вмісту національної валюти; -банкноти і білонні монети розмінюються на золоті злитки; -фіксовані валютні курси; заборона вільної купівлі-продажу золота; -анульовано офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін; -наявність фіксованих валютних курсів; -відмінне вільне карбування золотих монет. -долар у режимі золотого стандарту, прирівнювання до золота. -перетворення колективної одиниці СПЗ на головний резервний актив та засіб розрахунку; -на внутрішньому ринку золото виконує всі функції грошей; -впровадження плаваючих валютних курсів національних одиниць -вільне карбування золотих монет; -банкноти і білонні монети вільно розмінюють на золоті. Етапи еволюційного розвитку світової валютної системи (впровадження) І-1867 р. Паризька конференція ІІ-1922 р. Генуезька конференція ІІІ-1944 р. Бреттон-Вудська конференція Недоліки Недоліки - недостатня еластичність; - дороговизна; - залежність від видобутку монетарного металу; - обмеженість втручання держави у сферу грошово-валютних відносин. - жорстка система валютних нормативів Причини відміни Причини відміни зміна економічної структури господарювання, що базувалась на ринкових саморегуляторах на державно-регулюючу систему - загострення внутрішньоеконоімчної ситуації в США; - загострення світового економічного суперництва; - припинення конвертованості долара в золото. Європейська валютна система – етапи розвитку І етап 1947 – 1950 рр. Укладання валютних угод між країнами Західної Європи на двосторонній основі з метою взаємного регулювання платіжних балансів безготівкових розрахунків, заліку взаємних вимог, пільгового кредитування ІІ етап 1950 – 1958 рр. Створення Європейського платіжного союзу (17 країн) розрахунки в межах союзу здійснюються за допомогою умовної розрахункової одиниці – епіфіт ІІІ етап 1959 р. Створення Європейської економічної спільноти, яка трансформувалась у Європейську валютну систему ІV етап 1989 р. Поетапна трансформація Європейської валютної системи в Європейський валютний союз

6. Світовий ринок трудових ресурсів – це система відносин, що виникає з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв”язку з нерівномірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу. Іншими словами:

Світовий ринок робочої сили – це сукупність трудових ресурсів світу, які пропонуються і купуються на міжнародній діловій арені.

Трудові ресурси розміщені по світу нерівномірно, а тому в одних країнах відзначається недостача робочої сили, в той же час, як в інших країнах населення набагато перевищує потреби в робочих руках. Найбільші проблеми з безробіттям виникають у густонаселених регіонах світу і малорозвинених країнах, що часто співпадає.

Густонаселеними вважаються в основному Південна і Південно-Східна Азія, Північна і центральна Африка, північна частина Латинської Америки.

Світовмй ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в русі, тобто переживає тенденційні зміни.

Основні особливості динаміки професійної структури і форм зайнятості активного населення світу:

збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках в галузі електронної техніки, а відповідно збільшується кількість людей, потреба в професії яких відмирає.

в розвинених країнах настає насиченість економіки “білими комірцями”, а тому вони стають безробітними.