4. Політичні рішення.

Під політичними рішеннями розуміється вибір варіанта політичної діяльності з мстою задоволення певних потреб. Це головна складова політичного процесу, його управління, оскільки визначає предметність і спрямування політичного життя.

Прийняття політичних рішень є прерогативою суб'єктів політики. Проте не всі вони можуть безпосередньо викону­вати цю функцію. Це, зокрема, стосується базових, первин­них суб'єктів – націй, соціальних класів, страт, демог­рафічних і професійних спільнот. Маючи певні потреби і відповідні інтереси, вони самі безпосередньо не можуть приймати політичних рішень. Це здійснюють, репрезентуючи їх, відповідні політичні інститути – держава, політичні партії, суспільно-політичні рухи, правляча еліта (в тому числі бюрократія), політичні лідери. Звичайно, приймає рішення і індивід, визначаючи власну політичну поведінку.

Політичні рішення розрізняють за сферою політичних відносин, тобто залежно від того, хто виступає суб'єктом політики, а хто – її об'єктом. Відповідно існують такі типи рішень.

Перший тип – рішення в межах формалізованої системи груп (їх організацій), включаючи керівні центри. Саме до такого типу належать, наприклад, рішення держави – головного інституту політичної системи щодо інших її інститутів.

Другий тип – рішення, які приймаються групами й організаціями стосовно керівного центру, наприклад, рішення суспільства щодо політичних партій, державного устрою тощо або рішення певної соціальної групи – через відповідний політичний інститут, наприклад партію, щодо уряду. До такого типу політичних рішень належать рішення церкви щодо держави.

Третій тип – рішення керівного центру щодо оточуючого середовища. Саме такими є рішення державних органів з приводу тих або інших сторін життя суспільства, наприклад, стосовно виборчої системи, захисту національних інтересів у сфері міжнародних відносин.

Четвертий тип – це рішення в межах керівної системи, наприклад, рішення парламенту з приводу тих чи інших дій виконавчих органів (у межах конституційних повнова­жень) або ж рішення президента щодо дій конгресу, рішення федеральних урядових інстанцій стосовно місцевих, муніципальних органів влади.

Предметом політичних рішень можуть бути зміни у політичній системі суспільства, в характері діяльності її інститутів. Може вестися мова і про різні сфери суспільного життя: політичні рішення щодо економіки, соціальної сфери, духовного життя. Рішення можуть мати стратегічний (пере­дбачати тривалі і глибокі якісні зміни в суспільному житті), або тактичний (визначати способи досягнення стратегічних завдань) характер.

Політичні рішення бувають регіональними і загально­національними. Якщо йдеться, наприклад, про рішення 00Н, то вони мають глобальний характер.

Прийняття політичних рішень – це діяльність, якій властиві фази.

Перша фаза зумовлюється появою якоїсь потреби – економічної, соціальної, духовної чи політичної, яку треба задовольнити. Йдеться про потреби як всього суспільства, країни в цілому, так і окремих груп населення, і його спільнот, асоціацій, організацій тощо.

Друга фаза прийняття політичних рішень – це аргументація на користь інтересів, тобто обґрунтування задоволення відповідних потреб. Ця аргументація завжди апелює до певних політичних ідеологій (у цьому полягає службовий характер останніх), що виявляється в повсякденному політичному житті країни.

Третя фаза – висловлення вимог до учасників прийняття політичних рішень, тиск на них. Для цього використовуються певні види соціотехніки що сприяють згуртованості і ре­презентативності груп, які ставлять ті чи інші вимоги, домагаються відповідних політичних рішень. Соціотехніка – це подання петицій на адресу уряду, створення громадських комітетів за участю осіб, що користуються значним авто­ритетом серед громадськості тощо.

Четверта фаза – вибір пріоритетів і встановлення їхніх сфер. Ця фаза здійснюється на рівні центру прийняття політичних рішень. Для визначення суспільних пріоритетів, на які орієнтуються політичні рішення, використовуються різні методи (зокрема, упорядкування оцінок, правило ко­лективного вибору), які дають змогу поєднати індивідуальні пріоритети з суспільними. Вибір пріоритетів здійснюється також шляхом компромісів або на основі голосування.

У центрах прийняття політичних рішень існує п'ята фа­за – координація інтересів та формулювання самих рішень. Втілюються політичні рішення в законах, указах і постановах урядових органів, у документах політичних партій.

...........................................................................................................................