4. Застосування деяких положень сімейного законодавства України до іноземців

Сімейний кодекс України (який набув чинності з 1 січня 2004 року) як і попередній Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР, надає іноземцям в Україні такі ж права і обов’язки у сімейних відносинах, як і громадянам України, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 275 Сімейного кодексу України). Аналогічну норму закріплено також і в Законі України “Про правовий статус іноземців”. Однак, на практиці іноземці в Україні стикаються із певними труднощами в реалізації своїх прав у шлюбно-сімейних відносинах.

Так, наприклад, виходячи із згаданої вище норми, іноземні громадяни мають право розірвати шлюб на території України. Згідно зі ст. 279 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) розірвання шлюбу іноземців між собою в Україні здійснюється відповідно до закону України.

На підставі ч.1 ст. 278 СК України шлюби іноземних громадян, укладені поза межами України згідно законодавства інших держав, визнаються дійсними в Україні. Документи, видані компетентними органами цих держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених за межами України щодо іноземців, є дійсними в Україні за умови їх консульської легалізації. Не вимагається легалізація /апостилізація офіційних документів, що походять із держав, з якими Україна має відповідні міжнародні договори.

Отже, іноземний громадянин, що уклав шлюб на території іноземної держави, в Україні визнається таким, що перебуває у шлюбі за умови отримання ним копії свідоцтва про укладення шлюбу (виписки із запису про укладення шлюбу) чи іншого аналогічного документу, який відповідно може потребувати або не потребувати подальшої апостилізації чи легалізації.

Маючи на руках вищезгаданий документ, іноземець згідно із законами України може звернутися до суду із позовом щодо розірвання шлюбу. Звичайно, подання позовної заяви до суду повинно здійснюватися у відповідності із цивільно-процесуальним законодавством України.

Жодного підтвердження проживання на території України (постійного або тимчасового) законодавство України не передбачає. Воно, на відміну від законодавства інших країн, також не встановлює вимоги щодо певного періоду часу, протягом якого іноземець повинен проживати на території України для того, щоб отримати право звернутися до українського суду із позовом.

До англійського суду, наприклад, іноземний громадянин може звернутися із позовом про розірвання шлюбу не раніше, ніж через шість місяців постійного проживання в Англії. Формально, для подання позову про розірвання шлюбу в Україні не вимагається навіть підтвердження законності підстав перебування в Україні (наявність візи, термін дії візи, наявність дозволу на продовження терміну перебування в Україні і т.д.).

Таким чином, згідно із законодавством України єдиною різницею між пакетом документів, що подаються до українського суду з позовною заявою про розірвання шлюбу одним із подружжя, що має українське громадянство, та одним із подружжя, що має іноземне громадянство, є лише те, що свідоцтво про укладення шлюбу може іноді потребувати відповідної апостилізації або легалізації.

Однак, на практиці іноземні громадяни можуть зустрітися із рядом проблем при розірванні шлюбу на території України.

Зокрема, серед суддів, що розглядають такі справи, побутує думка, нібито позови іноземців про розірвання шлюбу не підвідомчі українським судам, і останні або відмовляють іноземцям у прийнятті таких позовних заяв з посиланням на необхідність звернення до суду країни громадянства одного із подружжя, або вимагають додаткового подання документів. Інколи додатково вимагається посвідка на тимчасове проживання, договір оренди житлового приміщення, довідка ЖЕУ і т.д. Хоча, як було вказано раніше, жодних особливостей у поданні необхідних документів законодавство України не встановлює.

Прикрим є також те, що згаданий підхід знаходить підтримку і серед суддів апеляційної інстанції. Так, зокрема, при перевірці законності одного рішення суду першої інстанції, що прийняв та розглянув по суті позов про розірвання шлюбу двох іноземних громадян, апеляційний суд скасував таке рішення із посиланням, серед іншого, на те, що суд “першої інстанції не перевірив, чи підвідомчий спір щодо розлучення іноземних громадян судам України”.

Певний опір та нерозуміння серед суддів зустрічають також заяви про встановлення місця проживання дитини, коли кожен із подружжя та дитина є іноземними громадянами. У нашій практиці траплялися випадки, коли, не маючи бажання приймати до розгляду та розглядати по суті таку заяву, суд вимагав від сторін подання документального підтвердження того, що у батька (матері) не має більше дітей, окрім зазначених у заяві.

З огляду на вищезгадану практику деяких українських судів щодо реалізації в Україні особистих немайнових прав іноземців у шлюбно-сімейних відносинах, цікавим є те, що жодного разу, принаймні в нашій практиці, не виникало питань щодо непідвідомчості українським судам майнових спорів іноземців, у тому числі і тих, що випливають із шлюбно-сімейних відносин.

Висновки

Отже, основними джерелами шлюбно-сімейного права є Конституція України та Кодекс про шлюб і сім'ю. Так, Конституція України проголошує: "Шлюб у нашому суспільстві ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (ст. 51). Загалом сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняють ся державою.

Кодекс про шлюб і сім'ю базується на таких загальновизнаних принципах: рівноправності жінки й чоловіка в сімейних відносинах; побудови сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки й чоловіка; всебічної охорони інтересів матері й дітей та забезпечення щасливого дитинства кожній дитині; виховання почуття відповідальності перед сім'єю тощо.

Останні зміни в сімейному законодавстві торкнулись переважно тих його положень, якими регулюються майнові правовідносини між дружиною, чоловіком та їхніми дітьми. Це є закономірним, адже саме на сферу матеріальних інтересів людини держава здійснює найбільший правовий вплив.

Використана література:

1. Сімейний Кодекс України від 10 січня 2002 р.

2. Коновалов Д. Сімейний кодекс України – шлях до Європи // Юстиніан. Юридичний журнал. – 2002. - №10.

3. Сімейне право України. Коментарі. – К., 2001.

4. Словник-довідник юриста. – К., 2001.

5. Шлюбний контракт. – Х., 2000.