2. Чорноморське Козацьке військо

Кучук-Кайнарджівський договір 1774 р., а зокрема втрата Криму, був великим ударом для Туреччини й вона не могла так легко з тим погодитися. І в скорому часі турки почали підготовляти нову війну проти Росії. Росія також не задоволилася здобутками нових територій над Чорним морем і в міжчасі задумала поширити свої володіння на Кавказі й відірвати від Туреччини Грузію. Але в боротьбі з турками москіті переконалися, що вести боротьбу з ними не так легко регулярними російськими військами, які не знали добре південних степів та способу, як воювати з турками й татарами. Цю штуку добре знали козаки-запорожці. І коли з'явилася можливість вибуху нової російсько-турецької війни, а в парі з тим і турецького нападу на Південну Україну, князь Потьомкін віщав повідомлення про відновлення запорозького війська. Внаслідок того з'явилося багато охочих людей до відновленого козацтва.

Так у 1787 р. Потьомкін сформував Чорноморське Козацьке військо, яке стало не тільки оборонною силою перед можливим турецьким нападом, але також і притягальним чинником для повернення тих запорожців, що після зруйнування Січі перейшли до володінь турецького султана й там створили нову Задунайську Січ. Якщо за станом на 12 лютого 1788 року до складу війська входило 944 козаки, то на 22 червеня 1788 року — вже 2436, на 30 листопада 1781 року — 12 620, з них на дійсній службі — 7500 Так організовано Чорноморське військо командою колишнього запорізького старшини Сидора Білого. Центром Чорноморського війська було в 1784 р. місто Олешки над річкою Конкою, лівобічною притокою Дніпра. Однак Чорноморське Козацьке військо не мало вже права обирати своїх старшин, як це було звичаєм на Запоріжжі, їх призначав уже сам Потьомкін.

Щоб зменшити кількість утікачів до Туреччини та заохотити повернення запорожців з-під турецького панування, російський уряд виділив Чорноморському Козацькому війську землю між Дністром і Бугом, де засновано 25 слобід і поселено 9 000 чоловіків і жінок.

Під час наступної Російсько-турсцької війни (1787-1792 рр.) Чорноморське Козацьке військо відвоювало ще шмат землі між Дністром і Чорним морем з фортецями Кинбурн і Хаджибей. Але затриматись довго на землях між Бугом і Дністром Чорноморському козацтву не судилося, бо незабаром у Петербурзі почули про нові землі, і придворні цариці Катерини почали випрошувати їх для себе.

По смерті Потьомкіна у 1791 р. московський уряд став роздавати "подаровані" козакам землі — панам та німцям колоністам, а чорноморців повертати в кріпаків2. Козацькі старшини Харко Чепіга, Сидір Білий та Антін Головатий, щоб рятувати шйсько, стали домагатися від російського уряду дозволу переселитися в інше місце. Російський уряд пішов козакам на руку, бо район між Бугом і Дністром розташований блнзько від центральної частини України, з одного боку, і Задунайської Січі, з другого, став районом через який втікачі від кріпацтва переходили за Дунай. Щоб позбутися козаків з України, цариця Катерина II дала їм грамоту на незаеслені землі між Азовським морем та рікою Кубань, які Росія отримала від Туреччині! в 1774 р. згідно з договором у Кучук-Кайнарджі. У зв'язку з цим 1792 р. Чорноморське Козацьке військо було переселене на т.зв. Чорноморську кордонну лінію, яка проходила віт. гирла ріки Лаби до Азовського моря на правому березі Кубані. Так чорноморців виселено на півострів Тамань, де в Х-ХІ ст. знаходилася Тмуторокань, удільне князівство Руси-України, в якому панували князі-нащадки Володимира Великого. Воно було зруйноване татарськими наїздами в XIII ст. В останніх часах там проживало кочовниче плем'я ногайців. Після російської окупації східного побережжя Азовського моря частина ногайців перейшла до Туреччини, не бажаючи залишатися під Росією. Так по шістьох століттях українці знову повернулися на землі колишньої Тмуторокані.

У 1793 р. 6 000 Чорноморських козаків, під командою кошового Антона Головатого, переселилися на нові землі. Згодом чорноморці перейшли на ріку Кубань і там переорганізувалися у "Кубанське військо"';