Історія України Семінарське заняття №3

Українські землі в кінці 18 на початку 20 ст. План

1 ) Розпад Речі Посполитої (1772, 1792, 1795). Західно-Українські землі в складі Австрійської імперії;

2) Початки національного відродження української свідомості на початку 19 ст. Створення та діяльність Кирило-Мефодіївського братства;

3) Реформи в 60-70-х роках 19 ст. в Російській імперії, їх вплив та особливості в Україні(земельна, земська, судова, військова...);

4) Створення українських національних партій в кінці 19 на початку 20 ст. Україна в роки революції 1905-1907 рр.;

5) Україна в роки першої світової війни.

1) Перший розділ Речі Посполитої. Надбання союзників та втрати Польщі

В 1768 положення ще більше загострилося: проти Росії виступила так звана Панська конфедерація польських магнатів, у відповідь на що спалахнуло повстання православних селян гайдамаків. А рішення Росії щодо поділу Польщі викристалізувалося у 1771 році – наприкінці Панської конфедерації. Росія мала достатню силу, щоб скорити Польщу, але цього не допустили б Австрія й Пруссія, які домовилися спільно підтримувати існуючий у Польщі політичний лад. Так виник новий союз, що призвів в остаточному підсумку до першого розділу Польщі. Проти Панської конфедерації були послані російські війська під командуванням О.В. Суворова, які досить швидко зуміли впоратися із супротивником. Однак надмірна рішучість Росії стала турбувати тепер і інші європейські країни (зокрема, Францію), які, щоб відволікти увагу російського уряду від Європи, спровокували початок Російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Ця війна, що була в цілому успішною для Росії, лягла непосильним тягарем на плечі російського народу, і уряд, усвідомивши, що значного посилення Росії за рахунок Туреччини європейські держави однаково не допустять, став шукати шляхи до миру. Але Туреччина, активно підтримувана Австрією, не бажала йти ані на які угоди. Відмовитися від підтримки Туреччини Австрію спонукало лише згода Росії на розділ Польщі, який ініціювала Пруссія. Так, Катерина II, не змігши заручитися серйознішою підтримкою короля чи якоїсь достатньо впливової групи, зважаючи на невдоволення Австрії та Пруссії її новими завоюваннями в Туреччині, після певних вагань згодилась з проектом поділів Польщі, що його неодноразово пропонував прусський правитель Фрідріх II. Задля історичної правди варто зазначити, що перший крок у цій справі (ще в лютому 1769 року) зробила Австрія, зайнявши невеликий анклав – Спішське староство. Остаточний проект поділів прусський монарх запропонував Габсбургам у січні 1772 року.

У результаті 25 липня 1772 р. трьома країнами була підписана угода про розділ. Однак, після узгодження генерального плану Берлін та Відень почали змагатися в захланності, прагнучи загарбати якомога більший шмат території. Стримувала їх хіба що Катерина, звісно не з симпатії до польської держави чи народу. Вона все ще плекала надію, що знесилена Польща залишиться під протекцією Росії – як сили, що турбується про її подальшу екзистенцію. Через це займанщина Росії була доволі поміркована (92 тис. кмІ. і біля 1,3 млн. населення) в порівнянні із захопленнями інших учасників поділів (Австрія – 83 тис. кмІ. і біля 2,65 млн. населення, Пруссія – 36 тис. кмІ. і біля 580 тис. населення). Усе це відбувалось у якомусь зв’язку з тодішніми британськими та міжнародними засадами рівноваги сил і рівноваги завоювань.

Отже, за першим розділом Польщі Росія одержала великі території польської Лівонії й частини Білорусії площею 92 тис. км². Австрії дісталася Малопольща з територією в 83 тис. км², а Пруссії лише 36 тис. км² Великопольщі. Однак в економічних відносинах, землі, що відійшли до Росії були найменш розвинені, так до того ж Австрія й Пруссія одержали свої частки без єдиного пострілу. [ Втрата понад 30 відсотків території і 40 відсотків населення мала би подіяти на Річ Посполиту як широко застосовуване в тих часах "пускання крови" хворим на гіпертонію.

Перший поділ на багато років примирив опозиційні настрої в обкраяній Польщі. Практично без опору сприйняв акт поділу найвищий орган суверенної влади – сейм, скорумпований і заляканий (не враховуючи кількох винятків). Поділ суттєво зміцнив порозуміння між Петербурґом, Віднем та Берліном. Натомість не вдалося Росії так само успішно розвинути співпрацю з обома партнерами в інших напрямках – насамперед у Туреччині та в німецьких землях.

Отже, перший поділ був для його учасників доволі вигідним. Це могло означати, що в подібній кризовій ситуації займанці діятимуть за подібним сценарієм, що й сталося за двадцять років, щоправда в дещо іншій ситуації, хоча умови, які їй передували були дуже схожими.