- •Переднє слово
- •Робоча програма дисципліни «історія української культури»
- •1. Мета і завдання дисципліни
- •2. Зміст дисципліни
- •2.1. Структура модулів дисципліни «Історія української культури»
- •2.2.Зміст семінарських занять
- •2.3. Зміст самостійної роботи
- •Структура залікових кредитів дисципліни
- •Заліковий кредит 1
- •2.5. Мета вивчення і засвоєння змістовних модулів у дисципліні
- •6.030509 Облік і аудит
- •6.030508 Фінанси
- •1. Мета і завдання дисципліни
- •2. Зміст дисципліни
- •2.1. Структура модулів дисципліни «Історія української культури»
- •2.2.Зміст семінарських занять
- •2.3. Зміст самостійної роботи
- •Структура залікових кредитів дисципліни
- •2.5. Мета вивчення і засвоєння змістовних модулів у дисципліні
- •Література до підготовки до семінарських занять з «історії української культури» Основна література
- •Додаткова література
- •Система рейтингової оцінки знань
- •Тема 1. Вступ до курсу «Історія української культури». Феномен культури. План
- •1. Предмет і завдання курсу «Історія української культури.
- •2. Поняття «культура». Структура, складові частини та форми існування культури.
- •3.Типологія світової культури. Культурний регіон.
- •4. Функції культури.
- •5. Концепції культури в українській науковій думці.
- •6.Світова, національна, етнічна культури, їх взаємозв’язок.
- •7. Культура, природа, суспільство, їх взаємовплив.
- •8.Українська культура – самобутня європейська культура.
- •Контрольні запитання
- •Тема 2. Первісна культура на території України. План
- •1. Заселення території України первісними людьми. Їх перші стоянки. Культура населення України в епоху палеоліту.
- •2.Первісні форми вірувань. Міфологія первісного суспільства.
- •3. Виникнення мистецтва, мови, письма.
- •4. Трипільська культура.
- •6. Культура кіммерійців. Скіфо-сарматська культура на території України.
- •7. Античні міста – поліси, їх культура в українських землях.
- •Контрольні запитання:
- •Тема 3. Культура княжої доби (іх ст. - пер. Пол. Хіv ст.) План
- •1. Прадавня культура східних слов’ян та її вплив на культуру України. Хрещення українських земель.
- •2. Писемність на Русі. Розвиток освіти та знань у княжу добу.
- •3. Література княжої доби.
- •Контрольні запитання.
- •Тема 4. Формування української культури в литовсько-польську добу (друга половина XIV- перша половина XVI ст.Ст.) План:
- •1.Історичні та політичні умови формування української народності та її культури.
- •2.Розвиток освіти. Розповсюдження гуманістичної ідеології.
- •3.Початок книгодрукування в Україні. Становлення літературної української мови.
- •5.Українська архітектура та образотворче мистецтво.
- •Контрольні запитання.
- •Тема 5. Культура України козацької доби (другої половини XVI—XVIII ст.Ст.). План:
- •2. Література козацької доби.
- •3. Освіта в Україні. Початок масового книгодрукування.
- •4. Українські архітектура і образотворче мистецтво
- •5. Українське музичне мистецтво
- •Контрольні запитання
- •Тема 6. Культура в національно-державному відродженні України (пер. Пол. Хіх ст. – перша чверть хх ст.) План
- •1. Історичні умови розвитку української культури. Процеси національно-культурного відродження.
- •2.Становище освіти та науки
- •3.Розвиток літератури.
- •4. Розвиток театру, живопису, архітектури та музичного мистецтва.
- •5.Розвиток української культури в умовах національно-демократичної революції 1917 - 1921 рр.
- •Контрольні запитання.
- •Тема 7. Становище української культури в міжвоєнний період (1920 – і – 1930 - і рр.) План
- •1.Суперечливий розвиток української культури в
- •2. Становище української культури в 30-ті рр.
- •3. Культурні процеси в західно-українських землях в 1920 – ті – 1930 – ті роки
- •Контрольні питання.
- •Тема 8. Становище української культури в добу cталінізму, загнивання та розвалу радянської тоталітарної системи (1939 – 1980 - ті рр.) План.
- •1. Становище української культури у воєнний період (1939 - 1945 - ті рр.)
- •2. Суперечливий розвиток культури Української рср у відбудовчий період (1945 - 1953 рр.)
- •3.Суперечливий розвиток української культури в період десталінізації (1953 - 1964 рр.).
- •4.Українська культура в період загнивання та розвалу тоталітарної системи (1964 – 1980 - ті рр.).
- •Контрольні запитаня
- •Тема 9: Сучасна українська культура та її входження у світовий простір. План
- •Культура України на етапі становлення незалежності.
- •Лише знання власної історії та культури може дати громадянам України силу позбутись культурного невігластва, повернути втрачену самосвідомість.
- •Перелік рекомендованих джерел
2.Розвиток освіти. Розповсюдження гуманістичної ідеології.
Шкільна освіта в цей період була тісно пов’язана з церквою. Українська православна церква в ці роки відіграла величезну роль у збереженні високих традицій у освіті періоду княжої доби. Боротьба за православну віру в той час - це боротьба за свою державу. Особливо важливе місце, як центри культурного розвитку українців, займали монастирі: Дерманський, Унівський, Зимненський, а особливо Києво-Печерська лавра. Школа, створена при лаврі, мала міжнародний вплив.
В монастирях були зосереджені основні культурні, наукові сили: перекладачів, письменників, художників, вчених, музикантів тощо. Література, яка писалась в них, розповсюджувалась на всю Східну і Центральну Європу.
На захист української культури в цей час стали деякі вихідці із українських княжих родів – це, зокрема, Андрій Курбський, Юрій Слуцький. Поступово формується ще один, крім Києва, ценр освіти та культури того часу, де активну діяльність розпочали князі Острозькі – це Волинь із містами Острог, Луцьк, Пересопниця.
У школах, що існували при монастирях, церквах, благодійних установах та в маєтках приватних державців, навчались діти не лише феодальної знаті і багатого міщанства, а й селян та ремісників. У ряді документів XIV ст. між феодально-залежними людьми згадуються школярі та писменні особи. Учні, що навчались у школах, називались “абецедарії”. Ця назва походить від того, що в школах, поряд з слов’янсько-руською мовою, вивчали латинську мову, починаючи з абетки ─ а, б, с, д і т.д. Учителі називались “уставниками”, або “наставниками”. Назва “наставників” щодо педагогів збереглась і до цього часу, зокрема у вищій школі.
Вчителями у школі найчастіше були дяки. В Україні вони поряд з учителюванням у школі займали посади нижчих церковних служників-читців, співаків, відправників церковних треб (вінчань, хрестин, похорон тощо).
Учителі в Україні повинні були мати високий освітній ценз. Тоді вони мали досить гучну назву “бакаляра”, або “бакалавра”, що означало ─ лауреат, або “дидаскал”. До речі, назва педагогів ─ дяків, бакалярів, дидаскалів ─ збереглась в Україні аж до кінця ХVІІІ ст.
Наставники, або вчителі, що працювали у школі, одержували плату за рахунок натурального податку. Взагалі школи утримувались з додаткових натуральних повинностей на церкву та монастирі, при яких вони існували, а також одноразових пожертвувань продуктами. Грошова оплата була винятком і тільки додатки до натуральної.
Шкільна наука зводилась насамперед до навчання азбуки, читання і початкових правил арифметики. Найперше завдання, яке ставила школа, як писав відомий вчений Францішек Скорина, полягала в тому, щоб дати “детям малым початок всякой доброй науки, дорослим помножение в науке”. Перше і головне призначення школи було “вміти граматику, або вміти виступати з промовами”. Крім читання у школах навчали писати староруським уставом. Одночасно в ХІV ст. поширюється навчання письму скорописом, зразки якого нам відомі переважно з тогочасного ділового письма ─ грамот, законів, листування тощо.
Навчання тодішньою мовою українського або, як тоді говорили, “руського письма” відбувалось не лише в Україні, а й власне в Литві. Тодішня т.з. “руська мова” стала мовою державного діловодства, дипломатичного, державного і приватного листування на території всього Великого князівства Литовського. Цією мовою було складено Литовський статут та інші законодавчі та державні правоздання.
Говорячи про шкільну освіту в Україні в ХІV─ХVст., необхідно зауважити, що навчання дітей здійснювалось незалежно від їх матеріального становища. Зрештою, така система певною мірою збереглася аж до ХVІІІ ст. і свідчення про неї нам залишив сірійський мандрівник Павло Алепський. Він писав: “Починаючи з цього міста (Рашкова) і по всій землі руських, тобто козаків, ми помітили прекрасну рису, що дуже здивувала нас: всі вони, крім небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи; крім того, священики навчають сиріт і не лишають їх неуками блукати по вулицях… Дітей більше, ніж трави, і всі вміють читати, навіть сироти. Вдів і сиріт у цій країні сила; чоловіки їхні були вбиті в безнастанних війнах”.
Найяскравішим документом про зміст навчання є заповіт, який залишив брацлавський каштелян (волинський шляхтич) Василь Загоровський з кримської неволі. Відчуваючи близьку смерть, він написав заповіт, де заповідав опікунам: коли його два сини досягнуть семи років, то необхідно знайти “дяка, добре вченого і цнотливого, або запросити того самого дяка Дмитра, що в мене (Загоровського) служив і віддати їх вчитися руській науці в Св. Письмі, або в мойому домі, або в церкві святого Ілії в Володимирі, і, не пестячи їх, пильно та порядно проводити їх до науки так, щоб потім вони в науки тої були придатні до помноження хвали милосердному Господу й до служби своєму господареві та Речі Посполитій”. У зв’язку з тим, що діти Загоровського були шляхетського походження і мали пізніше займати урядові посади, то далі в цьому ж заповіті він писав опікунам подбати про те, щоб хлопці навчилися й латинської мови, до якої вони мали приступити тоді, коли засвоять руську науку, навчаться молитвам і читанню Св. Письма. Тоді необхідно знайти “статечного бакаляра, який би міг їх (синів) добре вчити письму латинської мови, і наказати йому вчити в моєму домі”. За пафосом і рівнем патріотизму цей заповіт Загаровського можна прирівняти до «Повчання дітям» князя Володимира Мономаха. В заповіті наголошувалось на вивченні «руської мови», закликалось шанувати «дідівські традиції», для своїх селян побудувати школу, шпиталь, навчати їхніх дітей тощо.
В кінці ХІV і аж до ХVІ ст. з різних джерел можна дізнатися, чого ж саме навчалися українські діти. В першу чергу вивчали азбуку та склади (пізніше це одержало назву “Букварь”). Після цього переходили до найголовнішої частини навчання ─ читання. Як згадував Іван Вишенський, “Часословець, Псалтир, “Апостол”, “Октоїх” ─ ось ті наші підручники, без яких неможливо було засвоїти книжної премудрості”. Цікавий спогад про тодішнє навчання залишив нам Михайло Грушевський: “В такій школі тридцятилітня людина вчить дітей перших початків наук; катехізиса не вживають, але дають дітям молитви до Богородиці й св. Миколая, списані в книжках, а Апостольський символ вчать з деякими змінами; до цього додають Давидові псалми, які вони читають і вдень, і вночі”. Читання було найголовнішим предметом навчання. Залежно від того, яку читали книгу, учні поділялися на групи. Наприклад, одна група вивчала буквар, друга ─ Часословець, третя ─ Псалтир і т.д. Перехід від одної книги до другої було сполучено з різними сталими звичаями, що дає підставу прирівнювати такий перехід в наш час до переходу від нижчого класу до вищого.
Навчали в школі ще й співати, звичайно, по-церковному. Додавали до того ще й писання, причому писали каліграфічним письмом, великими літерами, т.з. “уставом”, який був витіснений вкінці ХV ст. т.з. “скорописом”. Правда, на початку цей спосіб писання вживався виключно в канцеляріях державних установ, а в шкільну практику входив повільно. В свою чергу це широко відкрило дорогу для українізації старослов’янської мови, що в майбутньому дала початок розділення на церковну мову та нову-українську. Саме цією мовою були написані оригінальні твори письменників-полемістів .
Після закінчення школи підвищення освіти відбувалося самостійно шляхом вивчення грецької та латинської мов. Про це свідчать переклади з грецької мови та документи, писані латинською мовою.
Не маючи своїх власних вищих навчальних закладів хоча, як уже говорилось, тодішня школа Києво-Печерської лаври, мала міжнародне значення, починаючи з ХІV ст. українці отримували вищу освіту в європейських університетах ─ Італії, Франції, Німеччини, Голандії, Чехії, Австрії, Польщі, зокрема у Краківському, Паризькому, Болонському, Празькому та інших університетах. Цікава ще й така деталь. Чимало випускників цих університетів, які були українцями за походженням, залишалися працювати там викладачами. Зокрема, всесвітньовідомим в галузі астрономії, математики і медицини був вихованець Краківського університету дрогобичанин Юрій Котермак, відомий як Юрій Дрогобич. Він одержав ступінь доктора філософії та медицини в Болонському університеті і там в 1481 р. був обраний деканом медичного факультету. У 1481-1482 рр. займав там же посаду ректора університету. До речі, Юрій Дрогобич ─ перший український автор, який в 1483 р. видав у Римі латинською мовою книжку “Прогностична оцінка поточного 1483 року”. Крім медицини, він викладав у Болонському університеті астрономію. Повернувшись до Кракова працював професором медицини та астрономії (1487─1494 рр.) . Помер у 1494 р.
Разом з тим у цей період в Україну приїздило чимало освідчених людей з Польщі, Чехії, Німеччини, Італії. Це вело до того, що в українську культуру могутнім потоком вливалася світова (як західна, так і східна) культура. Збагачуючись, вбираючи в себе досягнення інших культурних регіонів, українська культура виходила на світову арену, як одна із внутрішньо сформованих.
Маючи тісні зв’язки з передовими ідеологічними течіями Західної Європи, Україна потрапляє під сильний вплив гуманізму. Першими його ідеологами в наших землях були Юрій Дрогобич (про нього йшла мова вище), Павло Русин, Станіслав Оріховський, Микола Шартинський, Себастьян Кльонович, Шимон Шимонович та інші.
Павло Русин (Рутенус) із м. Кросна (бл. 1470-1517), який завжди підкреслював своє українське походження, закінчив Грайфевальдський університет у Померанії (1499), здобув ступінь магістра вільних мистецтв у Кракові (1506), викладав історію римської літератури в Краківському університеті. Під його впливом сформувалися польські поети доби Відродження ─ Ян Дантишек, Ян із Віслиці, Криштоф Сухтен. Він відредагував для друку збірку сатири латинського поета Персія, що побачила світ у 1508 р. Збірку віршів Павла Русина латинською мовою “Carmina” видано у Відні (1509). Він тісно спілкувався з угорськими гуманістами, видав панегірик Яна Падонія про італійського гуманіста Гваніно Гваріні (1512), а також комедії Сенеки (1513).
У Краківському університеті працював деканом філософського факультету Станіслав Біль з Нового Міста, який також підписувався “Рутенус”.
У ХVІ ст. на небосхилі вітчизняної культури зійшла яскрава зірка ─ Станіслав Оріховський (1513─?). Найвизначніша постать поміж східнослов’янських гуманістів доби Відродження, письменник, мислитель, тонкий знавець класичної латині, він спізнав славу ще за життя. У Західній Європі його величали “рутенським (українським) Демосфеном”, порівнювали з Цицероном. Народився він у м.Перемишлі. Після школи продовжував освіту у Краківському, а згодом у Віденському університетах. Після переїзду до Віттенберга (1529) потрапив під вплив Мартіна Лютера (основоположник однієї з течій протестантизму) та німецького гуманіста Філіпа Меланхтона. Він слухав лекції в Болонському й Падуанському університетах, вдосконалював освіту в Римі та Венеції. Спілкувався з видатними церковними й державними діячами. Після 17-річного перебування за кордоном повернувся на батьківщину, прийняв сан священника.
У своїх працях виступав на захист України від турецько-татарських вторгнень, висловлював симпатії до православ’я залишаючись католиком. Його гуманістичний світогляд виявився у ствердженні значення кожної людини, наділеної величчю розуму, свободою волі, що перегукується з поглядами Е. Роттердамського. Станіслав Оріховський повторював, що доблесть людини визначається її особистими заслугами. Він звертався до античної спадщини, до особистості давньоримського оратора й письменника Цицерона й пояснював славу його силою таланту. “Великий Рим загинув, а Цицерон римський зостався, стоїть і стояти буде до кінця світу завдяки своїм здібностям”. Цікаві його погляди на питання етногенезу слов’ян. Вважав, що хвиля слов’янської колонізації вихлюпнулася з Балкан, розлилася по просторах Східно-Європейської рівнини ─ “від Льодовитого моря” до Дону, Балтійського моря, Карпат, територію понад Віслою. Був автором політичних, широко відомих в Європі, творів “П’ятинаріжник” (1564), “Руські Хрещення” (1544), низки публіцистичних памфлетів проти турецької загрози, відомих під назвою “Турка” (1543).
Українська школа в ренесансній польській літературі пов’язана з поетами Миколою Шартинським, Себастьяном Кльоновичем та Шимоном Шимоновичем. Два перших були творцями польського сонета, в яких цитували українські пісні, використовували українські сюжети. Кльонович жив у Львові, добре знав Україну, написав поему “Роксоланія”(1584).
Шимон Шимонович (1558─1629) народився у Львові, закінчив Краківський університет. Написав збірки “Ідилії”, “Селянки” та ін. Був організатором Замостської академії ордену єзуїтів, вихованці якої Касіян Сакович, Сільвестр Косів, Ісайя Козловський-Трохимов стали видатними діячами української культури свого часу.