Лекція 2. Історія та основні етапи розвитку інформаційних і комунікаційних технологій

2.1. Сутність і характерні риси історичного, формаційного і цивілізаційного теоретико-методологічних підходів до визначення етапів історичного розвитку людської цивілізації.

2.2. Роль і значення інформаційних революцій у появі та розвитку наукового знання про соціальне явище „міжнародна інформація”.

2.3. Міжнародна інформація і міжнародна інформаційна діяльність: основні поняття як лексичні елементи мови наукової галузі та навчальної дисципліни „Міжнародна інформація”.

2.3. Функції міжнародної інформації.

(Особливості формування предмету і змісту наукового напряму та навчального курсу МІ. Роль інформатики в розвитку та основних понять МІ. Поняття і структура міжнародної інформації. Форми представлення та передачі інформації. Оцінювання і вимірювання інформації. Властивості інформації. Функції міжнародної інформації.)

1. Сутність і характерні риси історичного, формаційного і цивілізаційного теоретико-методологічних підходів до визначення етапів історичного розвитку людської цивілізації

Висвітлення проблеми „Історія та основні етапи розвитку інформаційних і комунікаційних технологій” передбачає розгляд їх у процесі виникнення, становлення і розвитку людстваих часів до наших днів, тобто у предметі наукового і навчального курсів „Міжнародна інформація” ми вивчаємо розвиток інформаційних і телекомунікаційних технологій у процесі їх виникнення, еволюційного становлення і досягнення сучасного рівня. Історія розвитку теоретико-методологічної парадигми вивчається через призму уявлення різних вчених, наукових шкіл, сформованих теоретичних знань у різних наукових галузях і напрацьованих методологічних підходів до визначення певного стану і класифікації історичних етапів рівня розвитку людського суспільства. З цієї причини на перший план виходить потребу застосування історичного методу дослідження.

Історичний метод дослідження соціальних, військово-політичних, економічних, міжнародно-правових відносин дає уявлення про такі етапи розвитку людської цивілізації від доісторичних часів до розбудови сучасного інформаційного суспільства. А саме, розвиток людської цивілізації поділяється на п’ять етапів (періодів):

1) доісторичні часи;

2) часи стародавніх цивілізацій;

3) епоха феодального середньовіччя;

4) період капіталістичних та імперіалістичних відносин;

5) глобалізаційний період.

Формаційний метод. Одним із різновидів такого історичного підходу є формаційний аналіз розвитку людського суспільства. Свого часу принцип формаційного аналізу було запропоновано класиками марксизму. Він полягає у вивченні історії розвитку людства через наступні етапи:

1) первіснообщинний лад;

2) рабовласництво;

3) феодалізм;

4) капіталізм з переростанням в імперіалізм;

5) соціалізм з переростанням в комунізм.

Концепція формаційного підходу грунтується на принципах класової боротьби, соціальної революції та диктатури пролетаріату. Найбільш повно і глибоко ці принципи викладені в роботі К. Маркса „Маніфест комуністичної партії”.

Іншим підходом до вивчення і дослідження людського суспільства є цивілізаційний метод. Відповідно до цього підходу історія людства розглядається через призму трьох цивілізацій:

1) аграрну;

2) індустріальну;

3) постіндустріальну з переростання в інформаційну;.

Такий підхід було запропоновано в 70-ті роки ХХ ст. американським політологом і публіцистом Тоффлером. Такі цивілізації він назвав трьома хвилями в розвитку людського суспільства. У своїй відомій книзі „Футурошок”[2] він показав кризу індустріальної цивілізації, шоковий елемент – зворотня сторона технічного прогресу та індустріального розвитку людського суспільства, співставивши позитивні та негативні сторони, що виявляються у проблемах використання сили атомної реакції, корисних копалин.

Аграрна цивілізація сформувалася і розвивалася з 7-го –до-6-го тисячоліття до н. е. і тривала до 15-16 століття н. е. Потім завдяки індустріальному перевороту виникла індустріальна цивілізація, що проіснувала до кінця першої половини ХХ століття.

Нині людство представлене окремими державами поступово входить в межі постіндустріальної цивілізації.

Індустріальна цивілізація, особливо що стосується розвитку економічних зв’язків між державами, пов’язується з поглядами А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса (будував свою теорію на критиці своїх попередників). Пізніше індустріальну епоху досліджували ціла низка вчених у кожній державі.

Що ж до постіндустріальної цивілізації, то в її аналіз і теоретичне обгрунтування внесли вклад переважно вчені західної формації (оскільки радянська наука базувалася на формаційному підході): Д. Белл, Г. Кан, З. Бжезінський.

Вважається, що її розвиток пов’язаний із сферою послуг та інтелектуальною працею, на відміну від праці фізичної. У своїх роботах Тоффлер зазначав, що робітник постіндустріальної цивілізації буде докорінним чином відрізнятися від робітника фізичної праці (робітника індустріальної цивілізації, створеної Марксом).

Постіндустріальна цивілізація пов’язується з новим змістом розвитку сфери послуг і цей новий зміст полягає в тому, що суспільство здатне буде задовольняти індивідуальні потреби людини (можна навести приклад сучасного господарства США, в якому велика кількість галузей переорієнтовується на задоволення індивідуальних потреб).