Контрольні запитання

1. Приведіть основні модифікації ВМ МЕО-1,6.

2. Які функції виконують ВМ МЕО-1,6?

3. Пояснити призначення органів керування ВМ МЕО-1,6.

4. Які блоки входять до складу ВМ МЕО-1,6 і для чого вони призначені?

5. Поясніть роботу механізмів на наведених ескізах.

6. Поясніть призначення елементів на наведеній електричній схемі.

7. Поясніть порядок проведення випробувань.

Л А Б О Р А Т О Р Н А Р О Б О Т А 7

Вивчення і дослідження роботи вібраційного живильника(вбж)

М е т а р о б о т и: вивчення принципу роботи ВБЖ, проведення аналізу зміни продуктивності живильника від режимів роботи.

Загальні положення і розрахункові залежності

Необхідно згадати, що особливістю вібраційних пристроїв є залежність руху робочого органа від динамічних факторів - величини сили привода, твердості пружних елементів і мас частин, що рухаються. Робота вібраційного живильника заснована на русі деталей по спіральному лотоку за рахунок сил інерції.

Існує кілька способів транспортування деталей по коливному лотоку, що характеризуються несиметричним і симетричним гармонійними законами коливального руху. Режими руху деталі по поверхні коливного лотока можна поділити на дві групи: безвідривні, при яких деталь увесь час знаходиться в контакті з поверхнею лотока, і відривні, при яких деталь при русі відривається від поверхні лотока.

У вібраційних живильниках частіше використовується гармонійний закон коливального руху, що досягається шляхом порушення коливань у пружній системі. Цей спосіб дає можливість працювати при резонансній і близькорезонансній настройці системи, тому у випадку його використання зусилля вібратора, що збуджують, повинні бути мінімальними. Найбільш ефективними режимами роботи ВБЖ, що дозволяють одержати високі швидкості руху при значних ККД і збереженні великої стабільності переміщення деталей, є відривні режими. Для здійснення руху деталей по вібраційному лотоку необхідно забезпечити визначений напрямок переміщення під кутом кидання β.

При проведенні роботи використовується ВБЖ із підвішеною на циліндричних стрижнях чашею і приводом від вертикального електромагнітного вібратора (рис.20).

Живильник складається з чаші 7, на внутрішній циліндричній поверхні якої виконана спіральна канавка призматичної форми. Чаша 7 кріпиться до днища 9, що, у свою чергу, укріплено на трьох похилих пружинних стрижнях 4. Пружинні стрижні розташовані так, що проекція їх на горизонтальну площину перпендикулярна до радіуса в точці кріплення до днища 9.

Рис. 20. Вібраційний живильник

Для зменшення габаритів живильника кріплення пружинних стрижнів 4 до плити 12 здійснюється з нижньої сторони плити. Башмаки 1 укріплені на плиті 12 затискними болтами 18 і направляючим штифтом-19. Аналогічне кріплення мають башмаки 5. Електромагнітний вібратор 3 встановлений у центрі плити 12. Для ізоляції днища бункеру від проникнення магнітних силових ліній, що можуть намагнічувати деталі, між основою якоря і днищем використовується алюмінієва прокладка 6. Сердечник електромагніта складається з набору Ш-подібних пластин 10, виготовлених з електротехнічної сталі і прикріплених до основи за допомогою планок. На середній виступ набору пластин 10 одягається котушка 11 з обмоткою. Вертикальні коливання якоря вібратора перетворяться в коливання чаші бункера 7 по спіралі.

Для віброізоляції живильник установлений на трьох кручених циліндричних пружинах 2 порівняно невеликої міцності. Для усунення надмірної рухливості живильника на пружинах 2 на основі 13 встановлюється вісь 14 з гумовою втулкою, що входить в отвір плити 12 з невеликим зазором.

Робочою довжиною стрижня, що визначає резонансне настроювання бункера, є довжина l між втулками 15 і 21. Втулка 21 у нижньому башмаку може при відпусканні болта 16 переміщатися уздовж стрижня за допомогою гайки 20, у результаті чого буде змінюватися робоча довжина l стрижня 4. Для запобігання обертання втулки в розріз затискача і втулки вставляється тонка квадратна прокладка 17.

Режим руху заготівки зручно задавати узагальнено-безрозмірним коефіцієнтом режиму роботи:

, (1)

де A_H - амплітуда коливань у напрямку, перпендикулярному площини лотока, мм;

- кутова частота коливань, рад. c^-1 ;

= 50 - частота коливань, Гц;

= 1,6 - кут нахилу лотока, град;

g = 9810 - прискорення вільного падіння, мм/с².

При параметрі I має місце безвідривний режим. Більш ефективним є режим роботи живильника при > I. Критерієм ефективності режиму роботи вібраційного живильника служить коефіцієнт швидкості Кс._д., що показує наскільки середня швидкість деталі в даному режимі наближається до максимальної швидкості лотока:

Кс.д.= Vд.ср. / V_л.max , (2)

де V_д.ср.= S/t_ср. - середня швидкість руху деталі, мм/с; S - шлях, пройдений деталлю, мм; t_ср.- час, за який деталь пройде шлях S, с; V_л.max =2А_л - максимальна швидкість лотока, мм с^-1; А_л - розмах коливань лотока у паралельному йому напрямку, мм.

Зв'язок між складовими А_н і А_л неважко установити з рис.21.

А_л=А_нсtg(), (3)

де  - кут кидання, град.

Рис.21. Схема коливань вібролотока

Кут  нахилу підвісок до вертикалі (рис.22) повинен забезпечити одержання необхідного кута кидання  на спіральному лотоку живильника.

Рис.22. Схема підвіски ВБЖ

У бункерних вібраційних живильниках похилі підвіски звичайно мають у своєму розпорядженні такий образ, щоб горизонтальна проекція їх була дотичної до окружності радіуса r , що проходить через точки кріплення підвісок до чаші. При жорсткому закріпленні підвісок дійсний кут кидання  трохи відрізняється від кута . Це разраховується коефіцієнтом К_. Для даної установки К_ = 0,7;  = 15°, кут кидання на середньому радіусі R спірального лотока визначається за формулою

tg = tg , (4)

де r = 102 - радіус кріплення підвісок до чаші, мм; R = 140 -середній радіус спірального лотока, мм.

Значення швидкості руху V₃ деталі розраховане за рівняннями (1...3), складе: V₃=, (5)

де П= К_сК_ – коефіцієнт режиму; К_с– коефіцієнт швидкості, обумовлений по рис.23; К_ =ctg()f – приведений коефіцієнт; f – коефіцієнт тертя (табл.4); К_y =1,1 –коефіцієнт виправлення на удар.

Рис.23. Залежність коефіцієнта швидкості від коефіцієнта режиму роботи  і кута кидання К_

Т а б л и ц я 4