1.Поняття дидактики та її основні категорії. Дидактика – це галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти,виховання і навчання в процесі навчання. Вона досліджує закономірності навчання, спільні для різних навчальних пердметів.

Об’єктом наукового дослідження дидактики є педагогічні явища і факти навчального процесу в його конкретно-історичному розвитку. Предметом дидактики є створення і функціонування систем реальних взаємостосунків учителя й учнів у навчальному процесі.

Предметом дидактики є теорія навчання усіх предметів.

Категорії:

• Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок.

•    Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу — досягнення певного рівня освіченості.

•    Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів.

• Учіння — власна навчальна діяльність учня.

• розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загальношкільному колективах.

•    Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, системно закріплені у свідомості людини.

•    Уміння — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань.

•    Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння).

3. Процес навчання формують тісно пов'язані між собою компоненти: цільовий (постановка конкретної мети вивчен¬ня навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закладу певного типу); стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності); змістовний (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навчального заняття); операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, методів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо засвоєння учнями змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок); контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання); оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповід на робота щодо їх усунення).

2. Основні функції навчання. Шляхи їх реалізації. -Освітня( передбачає засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок) -Розвивальна( виявл. у розвитку мислення учнів, формуванні волі, емоційно-почуттєвої сфери, навчальних інтересів, мотивів і здібностей) -Виховна(спрямована на формування наукового світогляду учнів шляхом засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, виховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей особистості) Успішна реалізація освітньох, виховної і розвивальної функцій досягається : 1)змістом навчального матеріалу 2)формами організації навчальної праці 3)методами і прийомами навчання 4)діяльністю і особистими якостями вчителя

4.Рушійні сили виховного прцесу ( див 11 ) Рушійними силами розвитку індивіда в процесі навчання є суперечності. Вони є зовнішні і внутрішні.  Зовнішні: - між вимогами суспільства до процесу навчання, що повсякчас зростають і наявним у індивіда рівнем знань, засобами, мотивами; - між досягнутим учнями, студентами рівнем знань, умінь і навичок і знаннями, вміннями, навичками, необхідними для виконання поставлених перед ними нових завдань; - між фронтальним викладом матеріалу та індивідуальним характером його засвоєння; - між побутовою уявою учнів і науковими знаннями; - між теоретичною формою знань і вміннями їх використовувати на практиці. Внутрішні: - між прагненнями особистості і можливостями їх задоволення; - між бажанням бути навиду і небажанням навчатись, працювати і т.п. Найбільше уваги вимагають внутрішні протиріччя. Вони збуджують внутрішні психічні сили, які виступають рушієм навчальної діяльності школярів. Основною суперечністю, що характеризує процес навчання загалом, є суперечність між вимогами суспільства щодо підготовки молодого покоління і фактичним її рівнем. У навчальному процесі вчитель може створювати штучні суперечності. Їх можна назвати проблемними ситуаціями. Вони становлять основу проблемного навчання.

5.Структура діяльності вчителя в навчальному процесі Діяльність учителя (викладання) полягає в тому, щоби керувати активною і свідомою діяльністю учнів із засвоєння навчального матеріалу.

Цикл будь-якої управлінської діяльності включає в себе такі елементи: планування, організація, стимулювання, контроль, регулювання діяльності й аналіз її результатів.

1) Планування – створення календарно-тематичних і поурочних планів. Майбутнім учителям на першому етапі необхідно планувати уроки дещо детальніше: фіксувати питання, які будуть використані при опитуванні, записувати зміст основних видів навчальної роботи тощо.

2) Організація навчальної роботи (навчальних дій) вчителя поділяється на два етапи: підготовчий і виконавчий.

Підготовчий включає: підготовку технічних засобів навчання, наочності, дидактичних і роздаткових матеріалів; попереднє проведення дослідів, демонстрацій, перегляд діафільмів; залучення учнів до підготовки дослідів, лабораторних робіт, демонстрацій; попереднє виконання вправ для закріплення, повторення, з метою визначити необхідний час; підбір навчально-методичної літератури, яка буде використана на уроці.

3) Стимулювання навчальної активності. Цей компонент не обов’язково “йде” після організації чи попереду неї. Педагогікою напрацьовані численні прийоми і способи стимулювання, методи. Основна мета стимулювання – зосередити увагу учнів, розбудити в них зацікавленість, пізнавальний інтерес (практична значущість змісту навчального матеріалу), використання яскравих прикладів, фактів, нетрадиційних прийомів і форм роботи.

4) Контроль і регулювання. Він включає спостереження за діяльністю учнів, відповіді на запитання, виконання вправ, індивідуальні співбесіди з учнями, перегляд письмових робіт, зошитів. Контроль дозволяє виявити типові вади і утруднення процесу навчання, своєчасно звернути на них увагу. Вчитель оцінює свій варіант організації навчання, ступінь його реалізації. Це забезпечує можливість вносити корективи, регулювати процес навчання шляхом додаткових пояснень, більш конкретних вправ, урахування індивідуальних особливостей учня.

5) Аналіз результатів завершує цикл викладання. Під час аналізу важливо не тільки визначити ступінь знання учнями фактів і визначень, а також уміння застосовувати знання для вирішення практичних завдань. Аналіз передбачає співставлення навчальних цілей із досягнутими результатами, знаходження причин вад.

6. Види навчання

Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує сприймання студентами навчальної інформації з одночасним її узагальненням, засвоєнням понять, законів, теорій. Мета практичних вправ – поглиблення знань, формування,

закріплення знань, умінь і навичок, застосування їх у нових ситуаціях. Вони передбачають і самоконтроль ефективності засвоєння знань, умінь, навичок, повторення вивченого. Цей вид навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок. Він забезпечте всебічне та місце засвоєння навчальної інформації й оволодіння способами практичної діяльності.

Проблемне навчання передбачає послідовні й цілеспрямовані пізнавальні завдання, які студенти розв’язуючи під керівництвом учителя й активно засвоюють нові знання.

Програмоване навчання – один із різновидів репродуктивного підходу до навчання. Передбачає використання спеціальних навчаючих програм.

7. Загальна характеристика змісту освіти

Зміст освіти- система наукових знань умінь та навичок оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів,формування їх світогляду моралі та поведінки підготовка до суспільного життя до праці

3MicT освіти полягае у забезпечені передання та засвоєння підростаючим поколіням досвіду старших поколінь, змісту социальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплюе: знания про природу, суспільство, техніку i способи мислення; досв1д здійснення в1домих способ1в діяльності, що втілюється разом 3i знаниями в умінях i навичках особистості яка засвоїла цей досід; досвід творчої, пошукової д1яльност1 щодо вир1шення нових проблем, як1 постають перед сусп1льством, потребують самостійного перетворення ран1ше засвоених знань i ум1нь у нових ситуаціях, формування нових способ1в Д1яльност1 на ocHOBi вже в1домих; досвід ціннісного ставлення до об'ект1в або зaco6iB д1яльност1 людини, його вияв у ставлені до довколишнього св1ту, інших людей.

Зм1ст осв1ти повинен в1дпов1дати соціальному замовленню суспільства (завданням всеб1чного розвитку людини), забезпечувати високу наукову i практичну значущ1сть навчального матер1алу. BiH мае враховувати реальні мож-ливост1 процесу навчання (законом1рност1, принципи, методи, організаційні форми, р1вень загального розвитку школяр1в, стан навчально-методично! та матер1ально'1 бази школи), забезпечувати соціально детерміновану едн1сть у конструюванн1 та реал1заци зм1сту осв1ти з позиції навчальних предмет1в, що вивчаються в школі

9.Характеристика принципів навчання.

Принцип– керівна ідея, основне правило, основна вимога до діяльності, яка витікає із встановлених наукою закономірностей. Принципи навчання – система вихідних, основних вимог до навчання, виконання яких забезпечує ефективне вирішення завдань учіння і розвитку особистості. Принципи визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей. Всі принципи навчання тісно взаємозв’язані, взаємопроникають і взаємоконтролюють один одного, і чим більше їх реалізовано під час уроку, тим вища його результативність та ефективність. Принцип цілеспрямованості навчання вимагає: - чітко уявляти мету і результати навчання; - забезпечувати усвідомлене виконання навчальних дій; - показувати учням перспективи успішного навчання. Принцип науковості. Передбачає розкриття причиново-наслідкових зв’язків явищ, процесів, подій. Вимагає включення в засоби навчання науково перевірених знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки.

Принцип систематичності. Передбачає дотримання логічних зв’язків навчального матеріалу. За такої умови він засвоюється в більшому об’ємі і забезпечує економію часу. Принцип послідовності. Передбачає безперервний перехід від нижчого до вищого ступеня викладання та учіння.

Принцип міцності. Вимагає запам’ятовувати навчальний матеріал у поєднанні з вивченим раніше. Принцип ґрунтовності. Передбачає точність, доказовість і повноту знань. Принцип наочності. Принцип, суть якого полягає в необхідності залучення різних органів відчуття до процесу сприймання і аналізу навчальної інформації Принцип емоційності. Передбачає формування в учнів