«Український народний календар. Місяць вересень»

студентки 5/М групи V курсу

українського мовно-літературного факультету

імені Г.Ф.Квітки-Основ’яненка

спеціальність «українська мова та література»

Орішко Оксани Юріївни

Дата проведення: 29 вересня 2011 року

Клас: 10-А

Вчитель української мови та літератури: ________ Кобзар А.О.

Секретар: _________Макогон А.К.

Харків 2011

Мета: познайомити дітей із українським народним календарем, його особливостями, із місцем його застосування; залучати підростаюче покоління до традицій пращурів; виховувати пошану до народних вірувань, фольклору.

Український народний календар

1. ЛІТОЧИСЛЕННЯ (розповідь вчителя, діти у цей час записують у зошити найцікавішу для себе інформацію) (14 хв.)

Історія не зберегла нам докладних відомостей про найперший календар людства. Одним із перших календарів, відомості про який дійшли до наших днів, був єгипетський календар. За ІІІ тисячоліття до Різдва Христова тут був створений сонячний календар. Жителям Стародавнього Єгипту необхідно було знати заздалегідь про початок розлиття Нілу, щоб до цього дня очистити канали, відремонтувати греблі. Єгипетські жерці підмітили, що під час літнього сонцестояння, після найкоротшої ночі, перед світанком, з'являється на небі яскрава зірка Сотіус (Сіріус). Того дня починалось розлиття Нілу. Єгиптяни підрахували, що від появи Сіріуса до його другої появи проходить 365 днів. Вони розділили їх на 12 частин, по З0 днів у кожній, а залишок 5 днів помістили в кінці року.

З історичних джерел про Древній Рим довідуємось, що в часи легендарного засновника Риму Ромула (VIII ст. до Різдва Христова) існував календар, який складався з 10 місяців, що налічував 304 дні. Місяці не мали своїх назв і зазначились під номерами від одного до десяти. Такі назви місяців залишились у багатьох мовах і зараз, хоч вони не відповідають тепер їх порядковому числу. За Ромула всі десять місяців мали по 30 і 31 дню. Наступник Ромула Помпілій, щоб урівняти календарний рік із місячним, додав ще два місяці на початку і в кінці року. З тих часів наш календар став із "плутаниною". Отже, з VII століття до Різдва Христова римляни користувалися місячно-сонячним календарем, за яким рік складався з 12 місяців із непарною кількістю днів у кожному (римляни боялися парних чисел) і становив 355 днів: мартіус (31 день) (названий на честь бога війни Марса); апріліус (29) (сонячний, розкриття бруньки); маюс (31) (на честь богині Майї, матері бога Меркурія); юніус (29) (на честь богині Юнони, дружини Юпітера); квінтіліс (31) (п'ятий); секстиліс (29) (шостий); септембер (29) (сьомий); октобер (31) (восьмий); новембер (29) (дев'ятий); децембер (29) (десятий); януаріус (29); фебруаріус (23+5).

Рік почитався 1 березня. За рішенням верховного жерця після 23 лютого епізодично встановлювався додатковий місяць - мерцедоній (23 дні.). Римський календар не знав порядкової лічби днів у місяці. Відлік вівся за кількістю днів до трьох певних моментів всередині кожного місяці: календи - 1-е число місяця, що збігається з появою молодика: нони - 5 або 7 число, день першої чверті місяця: іди - 13-е або 15-е число - повний місяць.

45 року до Різдва Христова на честь видатних військових заслуг Юлія Цезаря сенат перейменував п'ятий місяць (квінтіліс) на "іюль". А 46 року до Різдва Христова Гай Юлій Цезар зробив докорінну реформу календаря. За порадою єгипетського астронома Созігена запроваджувалось сонячне літочислення, за яким три роки вважалися по 365 днів, четвертий - 360. У новому календарі (нащадки назвали його Юліанським) зберігся лише один додатковий день, що містився після 23 лютого. Початок року переносився на 1 січня. Поступово юліанський календар був прийнятий в усіх країнах, де панувала християнська релігія.

У 8 році до Різдва Христова на честь римського імператора Августа шостий місяць (секстиліус) було перейменовано на "август". Кількість днів у місяцях стала майже такою, як нині. Але й юліанський календар виявився неточним.

Григоріанський календар одразу ж був прийнятий католицькими країнами. Православна ж церква його не прийняла, протестуючи таким чином проти католицизму. Новий стиль в Україні був заведений Центральною Радою 1 березня 1918 року для цивільного вжитку (різниця між старим і новим стилем становила 13 днів), і таким чином після 1 березня 1918 року настало 14. А в православних церквах літочислення і нині ведеться за старим стилем, тобто відставання йде на 13 діб.

Сучасні природничі науки літочисленням називають систему рахунку тривалих проміжків часу (або Календар). Свою назву він одержав від латинського слова "календе" (calendae), яким у Древньому Римі позначали перший день кожного місяця року.

Основою будь-якого календаря є тривалі проміжки часу, що визначаються за періодичним явищем природи − зміною фаз Місяця, зміною сезонів року. Календарі, що засновані на зміні фаз Місяця називаються місячними, а ті, що засновані на зміні сезонів року сонячними, а на обох цих явищах - місячно-сонячними.

2. Народний календар українців (розповідь групи учнів про народний календар українців)(10 хв.)

Учень 1: Людина з початку свого існування вела певні спостереження за природою і на основі цього виник Календар. Із давніх-давен український народ жив у сприятливих природнокліматичних умовах, серед родючих ґрунтів, розкішної рослинності та багатого тваринного світу.

Природа завжди була в основі матеріальної та духовної культури наших пращурів, постійно одухотворювалась у їхній свідомості і поставала в народних уявленнях Матір'ю-Берегинею. Відповідно і ставилися вони до природи по-синівськи шанобливо і дбайливо, а будь-яку діяльність у ній узгоджували з її законами.

Український народ споконвічно хліборобський. Впродовж століть він виробив велику хліборобську культуру, яка позначилася на його психології, характері, світогляді.

Творець ранньої культури нашого народу − народний календар зібрав за всю історію розвитку і хронологічно систематизував почуття, віру, прагнення, життя та ідеали наших пращурів.

Народний календар - це система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року ( визначення записати). Народні традиції і звичаї точно відображають сутність, зміст і характер подій та явищ у природі, житті, зокрема у трудовій діяльності, побуті і дозвіллі людей.

В основі народного календаря лежить землеробський (аграрний) календар. Крім цього, розрізняють також церковний календар, календар погоди, родинний календар.

Народний календар місяць за місяцем, тиждень за тижнем, нерідко день за днем передбачає відповідно до конкретних умов даного регіону всі сторони і види хліборобської праці, особливості життя, зміни в природі (це функція календаря як прогностика).

Народний календар - це енциклопедія знань про життя людей праці, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.

Учень 2: Українські календарні традиції, звичаї, обряди є тим цементуючим матеріалом, який у віках зберігав нашу національну ідентичність. Саме календарна обрядовість допомогла народу єднатись і зберегти його самобутній національний дух, вижити і розвиватись.

Календарна обрядовість, звичаї українського народу, з погляду багатьох дослідників, явище феноменальне. Багатовікове перебування наших земель під владою сусідніх держав не завадило українцям зберегтися як великій нації, ще й витворити світового рівня матеріальні та духовні цінності. Українців упродовж століть гартували і єднали народні звичаєві традиції. Саме вони допомогли зберегти національну своєрідність і допоможуть самовідновитися. Звичаї самі по собі не народжуються. На їх формування впливають природно-географічні фактори. Українці як етнос сформувались задовго до прийняття християнства, на всій території України була високорозвинена звичаєво-обрядова культура. Боротьба християнства з дохристиянськими звичаями призвела до двовір'я народу. Саме завдяки цьому пощастило зберегти колядки й щедрівки, вертепи, веснянки, гаївки, свято Купала та ін. Паралельно з церковно-вселенською співіснувала національна обрядовість.

3. Вересень(зачитування прикмет і передбачення зими) (14 хв.)

Учень 3: Вересень Вересневий час — сім погод у нас   Народний прогностик   Посвіти нам, комину біленький!

• Розповідь вчителя

4. Колись, у давнину, безкрайні простори Європи і Азії покривав невибагливий, вічнозелений, низькорослий чагарник, що носив назву верес. У нас в Україні він особливо полюбляв пустища, торф'яники, піщані пагорби, соснові бори, вони в народі звалися ще вересовищами. Квітує верес з серпня і до кінця жовтня, але найпишніше рожеве його суцвіття вкривав землю саме у вересні. Мабуть українська назва першого осіннього місяця пішла від квітнучого вересу. Ця сама назва є і в інших слов'янських народів, наприклад, у білорусів, поляків. У вересні чи не найбільше роботи на селі. Нема ні відпочинку, ні спокою. Одна робота кінчається - підступає, підганяє інша. Мабуть тому й свят у вересні обмаль, бо люди працювали без відпочинку, щоб взимку мати й хліб і до хліба. А щоб працювати, людям треба було гарної погоди, ось і спостерігали за природою, запам’ятовуючи прикмети: Туман уранці підіймається вгору - на дощ, а падає на землю на суху погоду. Листя папороті закручується на ясну погоду. Гуси ховають дзьоби в пір'я перед заморозками. Надвечір розкукурікалися півні - на негоду. Голуби розтуркотілися - на добру днину. Хмари плинуть проти вітру - перед негодою. Здійнявся вітер уночі - вдень буде дощ. Блимають зорі – погіршиться погода. А ще у вересні, за різними прикметами передбачали, якою буде вся осінь: Багато павутини на гарну осінь. Гуси летять високо — осінь буде довгою. Якщо шишки на ялині виросли знизу — на ранні морози, а зверху - на пізні. Не поспішають відлітати шпаки — буде тепло. Кури довго не линяють — осінь буде суха. Довго не зникають мухи - на затяжну осінь. Багато сухої гички біля буряків - на теплу й суху осінь. 1 вересня. Андрія Стратилата. (Святого мученика Андрія) На Андрія майже завжди випадам теплий і навіть жаркий день. У цей час починали копати буряки, бо вже починало опадати листя з ліщини. 6 вересня. Євтихія. (Священномученика Євтихія) Коли на Євтихія випадав дощовий день — чекали гарної погожої осені і щедрого врожаю наступного року. 11 вересня. Івана Пісного. (Усікновення глави Іоанна Хрестителя) У цей день не працювали, їли лише пісні страви, а то й зовсім говіли. Чоловіки й хлопчаки мили голову, але не голилися й не стриглися. Не годилося дивитися в дзеркало. Хліб не різали а розламували, варили картоплю в мундирах, пекли гарбузи. Не брали до рук нічого гострого. На Івана Пісного, як і на Івана Купала, збирали цілющі рослини, але вже не трави і квіти, а коріння. Його потім настоювали на міцній горілці й лікувалися протягом року. 14 вересни. Семена Стовпника. (Преподобного Симеона) З прийняттям християнства у нас, у Київській Русі, цього дня починався новий рік. Це також був перший день осені. Добрий хлібороб вважав за святий обов’язок на Семенів день обсіятися озиминою, бо жито казало: «як посієш мене на Семена, то й будеш мати із мене». Майстри-ремісники вносили до хати свій інструмент і обов'язково розпочинали якусь роботу: кроїли товар, набирали клепки на діжку, готували сирицю на упряж, тобто, намагалися «засидіти вечір». Це було доброю ознакою того, що в довгі осінні й зимові вечори робота буде ладитись. Від Семена молодь вже починала гуляти в оселях, на досвітках і вечорницях. З цього дня починалося «старе бабине літо» і вже відлітали останні ластівки. Була така давня прикмета: на Семена ясно - буде й осінь теплою. 17 вересня. Неопалимої купини. (Ікони Божої Матері «Неопалима купина») Ікона Божої Матері під назвою «Неопалима купина» вважалася чудодійною, бо вона оберігала оселю від пожежі. Тому й була колись особливо шанованою у наших краях, де майже все, що оточувало людей, було з дерева і легко горіло. Це хати й комори, хліви й клуні, вітряки й церкви, навіть тини й паркани. На 17 вересня випадає іще одне свято, яке ось уже у 83-й раз відмічає Православна церква - річниця відкриття нетлінних мощей святителя Іоасафа Білгородського, нашого земляка. Іоасаф - це ім'я, під яким прийняв чернецтво Яким Андрійович Горленко (1705-1754) уродженець міста Прилук, з славного козацького роду Горленків. Він був не тільки видатним церковним діячем, але ще й відомим просвітителем, українським письменником і поетом. Це була також людина високого морального духу і святого життя. До лику святих його причислили 4 (17) вересня 1911 року. Святитель Іоасаф єдиний з прилучан, що удостоївся найвищої честі і слави, якої тільки спроможна сягнути людина. 18 вересня. Захарія та Лисавети. (Пророка Захарії, святої Єлизавети) У цей час починало жовтіти листя на горобині. Примічали - якщо воно жовтіло до Захарія, очікуй ранньої осені та ранньої холодної зими. 19 вересня. Михайла Чудотворця. (Чудо Архистратига Михаїла) На Михайла не працювали, бо того, хто порушував цей закон, неодмінно настигне якесь лихо. У давнину, за часів козаччини, на Михайла варили хмільний мед, а потім продавали його на ярмарках і базарах. На Михайла починалися храмові свята. 21 вересня. Друга Пречиста. (Різдво Пресвятої Богородиці) З цього дня вже починали засилати сватів: «прийшла Пречиста - принесла сватів нечиста», жартували літні люди, підсміюючись над молодими та нетерплячими. А по суті, це було свято врожаю, бо все вже було зібрано і надійно сховано. На свято збиралися цілими родинами, діти йшли до батьків, сходилися свати і свахи. Але не забували й про справи: вівчарі вдруге проводили стрижку овець, пасічники утеплювали на зиму вулики. 27 вересня. Здвиження. (Воздвиження Чесного Хреста Господнього) У цей день остання птиця підлітав у вирій. Цікаво, що у нас зозулю вважали ключницею вирію, вона першою відлітала у теплі краї і останньою прилітала звідти. На Здвиження все гаддя розлазиться по своїх порах, щоб перебути зиму. А перед цим воно проводить раду і тих, хто влітку вжалив людину чи тварину, не пускають зимувати й проганяють від себе, бо їх «не приймає земля». Ці вигнанці особливо небезпечні і тому, на Здвиження не пускали дітей до лісу. 30 вересня. Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. Це давнє жіноче свято, але з сумним присмаком. Вранці цього дня всім жінкам годилося добре виплакатись, щоб легше стало на душі не тільки собі, але й усім близьким. Жінки з такими іменами у цей день пригощали всіх знайомих і родичів гостинцями, а натомість їх вшановували добрими побажаннями здоров'я, любові й щастя на довгі й довгі роки.

5. Підведення підсумків (діти розповідають що дізналися нового, висловлюють свої побажання) (7 хв.).