Визначення ситуації.

Поведінка людей у щоденному житті — прямий наслідок сприйняття ними того, що відбувається. Якщо ми хочемо досягти порозуміння з іншими людьми, то всі повинні надавати тим самим ситуаціям однакового значення. Тому культуру можна розглядати також як систему спільних узгоджених інтерпретацій ситуацій. І для соціалізації індивіда дуже важливим є інтерпретувати ситуації так само, як це роблять усі інші члени групи.

Однак далеко не завжди сприйняття людиною ситуації визначається тільки соціальними приписами, важливу роль у цьому процесі відіграють і особисті чинники. Існує так звана теорема Томаса: "Якщо люди визначають ситуації як реальні, ці ситуації будуть реальними за своїми наслідками". Американський соціолог Вільям Томас ілюстрував цю теорему таким прикладом: нью-йоркський параноїк-убивця переслідував перехожих тільки тому, що сприймав їх розмови між собою, як погрози на свою адресу.

Тобто люди реагують не тільки на об'єктивні характеристики ситуації, але й на значення, яке ці ситуації мають для них. І як тільки вони надали ситуації певне значення, їхня подальша поведінка визначається цими значеннями. Наприклад, уявіть собі таку ситуацію: про якийсь банк поширились плітки, що він на межі банкрутства. І хоча ці плітки не відповідали дійсності, але інвестори, які цього не знають, поспішають зняти гроші з банківських рахунків і банк справді розоряється.

Етапи соціалізації.

У дитячому віці рання соціалізація індивіда, як правило, відбувається плавно, без різких змін, але при вступі у доросле життя і в процесі дорослої, або так званої продовженої соціалізації виділяють такі етапи, як:

Десоціалізаціл — втрата старих ролей, цінностей, норм і правил поведінки.

Ресоціалізація — вивчення нових ролей, цінностей, норм і правил поведінки.

Іноді людина потрапляє в такі екстремальні умови (тюрма, спецлікарня), у яких десоціалізаціл заходить настільки далеко, що доводиться говорити про руйнування основ особистості.

Ірвінг Гофман, досліджуючи виправні заклади тюремного типу в СІЛА, виділив такі ознаки ресоціалізації в екстремальних умовах:

ізоляція від зовнішнього світу (стіни, грати, спецперепустки тощо);

постійне спілкування з тими самими людьми;

втрата попередньої ідентифікації, яка відбувається через ритуал перевдягання у спецформу;

перейменування, зміна колишнього імені на "номер" і отримання статусу: солдат, монах, в'язень, хворий;

відвикання від старих звичок, цінностей, норм, і — звикання до інших,

зміна обстановки на нову, знеособлену;

втрата свободи дій.

Однак навіть тоді, коли людина не потрапляє в екстремальні умови, втрата старих ролей, цінностей, норм і правил поведінки та засвоєння нових — завжди є складним процесом. Під час продовженої соціалізації виділяють певні кризові точки, коли відбувається своєрідний "перелом" у житті людини. Коли виникає така гостра проблемна ситуація, що старі механізми вирішення проблеми вже не діють, а нові — ще не готові, не освоєні належним чином. Зазвичай, люди у такій ситуації відчувають розгубленість і тривогу: звичний спосіб життя порушено, а яким буде новий — ще невідомо. У кожного можуть бути свої кризові ситуації: одруження, зміна місця роботи, призов в армію. Проте, у житті більшості людей в процесі продовженої соціалізації виділяють три основні кризові моменти:

16—17 років. Закінчення школи і підготовка до вступу у вищий навчальний заклад або пошук роботи. Зробити свій вибір дуже складно, катастрофічно не вистачає знань, життєвого досвіду.

Криза середини життя (приблизно 45 років). Людина оглядається на пройдений шлях і оцінює його. Людина зіставляє ідеальну траєкторію свого життя із реальною. Чим більша розбіжність — тим більше невдоволення власним життям. Ще можна змінити спосіб життя, професію, але психологічно зробити це вкрай важко.

Завершення трудової кар'єри і вихід на пенсію. З виходом на пенсію різко змінюється стиль життя людини, соціальний статус, становище у суспільстві.