§4. Проголошення автономії '. України

«Отак зворушуюче починали українці будувати свою державну автономію». -

(В.В*инниченко. Відродження нації).

О Назвіть головні події Українськоої революції квітня-липня 1917 р.

1. Інтелігенція й український рух

Революційні події сколихнуули всі прошарки українсько­го суспільства. Кожна соціальяна група дістала можливість заявити про свої вимоги та намііри в ході будівництва нової, Української держави.

Лідером українського руху традиційно залишалась інте­лігенція. В чисельному виражедані інтелігенція була наймен­шою верствою, диференційованою за своїм національним, майновим, професійним складом. Національний її зріз свідчив, що найчисленнішою групою інтелігенції були україн­ці, значну кількість становили |росіяни, меншу - євреї, поля­ки, німці, болгари, представники інших національностей. За професійним складом переважали вчителі, далі йшли агроно­ми, лікарі, юристи, творча і на-уково-технічна інтелігенція.

У дореволюційний період догмінуючу роль відігравало лібе­рально-демократичне крило інтелігенції, що домагалося наці­онально-культурної автономії дл:я України. Революція винесла на гребінь подій політичні силк* соціал-демократичної орієн­тації. Це було об'єктивним процесом, оскільки платформи лівих партій відбивали настрой' широких мас, розбуджених подихом великих перетворень.

Переважна більшість української інтелігенції перебува­ла за межами політичних парг-ій, маючи аморфні уявлення про майбутнє України. Але її найбільш активні й свідомі представники не лише генерувеїли визвольні ідеї, а й втілю­вали їх у життя через організації різних напрямів. Про полі­тичні пріоритети української іінтелігенції у післялютневий час М.Скрипник писав:

«Взагалі інтелігенція - особливо сільська, дрібна інтеліген­ція, а також селянство і міщанство, досить широкі верстви навіть робочих - вся ця більшість місцевого населення України

29»

з перших же кроків революції була під все більш зростаючим впливом різних партій соціал-патріотизму української фарби. Національне пригнічення, проведене жорстокою рукою царату.., ставило до порятунку денного питання національне».

2. Український національний конгрес

Центральна Рада інтенсивно вирішувала організаційні питання, пов'язані зі скликанням Українського національ­ного конгресу. В оголошенні, надрукованому українськими газетами, повідомлялося:

«В Києві 6-7 квітня... збереться Український національ­ний з'їзд. Представників мають прислати всі українські орган­ізації - політичні, культурні, професійні, територіальні, які приймають домагання широкої національно-територіальної автономії України і всієї повноти політичного і культурного українського життя...». В оголошенні подавалися норми пред­ставництва на з'їзді, а також порядок денний його роботи.

Великий обсяг роботи у ході підготовки конгресу провів М.Грушевський. Орган Центральної Ради «Нова Рада» опуб­лікувала на своїх шпальтах 10 його статей, які готували гро­мадську думку до сприйняття завдань, що стояли перед народом України на переломному етапі її історії. В статті «Всеукраїнський з'їзд» М.Грушевський, виклав суть концепції та етапів державотворення. Центральним завданням з'їзду він вважав вирішення організаційних питань.

«Центральна Рада, створена у Києві з представників усіх київських організованих українських верств і доповне­на делегатами організацій поза київських, уже тепер, в своїм тимчасовім складі, являється признаним усім свідомим ук­раїнством центральним українським урядом, - відзначало­ся у статті. - З'їзд має дати йому останню форму, вибирати в постійнім уже складі.., одним словом, привести в систему і порядок всеукраїнську національну організацію».

Таким чином, конгрес-з'їзд вважав важливим етапом пе­рехід від української національної до територіальної організації. Наступним етапом мало стати сформування все­українського органу, до складу якого увійшли б представни­ки «не тільки від українського народу, а й від усіх

ЗО

народностей української землі - української більшості і неукраїнських меншостей». Саме такий орган у вигляді ради чи комітету повинен був скликати організаційні збори для вироблення автономного статусу України, розробити його про­ект та подати на обговорення і затвердження.

Український національний конгрес розпочав свою роботу 6 квітня 1917 р. в залі Купецького зібрання (нині - будинок філармонії у Києві). Загальна кількість його делегатів стано­вила 1500 осіб.

На відкритті форуму з привітальним словом виступив М.Грушевський. За його пропозицією було обрано президію з'їзду в складі: С.Єрастов - голова, представники Петроградсь­кого гарнізону Овдієнко й Гайдай - заступники голови, пред­ставники від українського війська - полковник Глинський, солдат Колос, від селянства - Х.Барановський та С.Єфремов, від робітників - В.Винниченко, від інтелігенції - О.Левиць-кий і Ф.Штейнгель, від духовенства - П.Погорілко. Почес­ним головою з'їзду обрали М.Грушевського.

В резолюціях першого дня роботи конгресу втілювалося прагнення делегатів забезпечити національно-територіальну автономію України у складі федеративної й демократичної Ро­сійської республіки при забезпеченні прав національних мен­шостей в Україні і таких же прав української меншини в Росії.

В резолюціях, ухвалених 7 квітня, відзначалося:

До скликання Установчих зборів, які санкціонують по­вний лад у Росії та Україні, український народ «в порозумінні з меншими народностями України має негайно творити підстави її автономного життя...».

8 квітня відбулися вибори Центральної Ради. Головою було обрацо М.Грушевського, заступниками - В.Винничен-^ка, СЄфремова, членами - 118 делегатів. До новоутвореного ломітету Центральної Ради (пізніше він дістав назву Мала *«да) увійшли 20 осіб, у тому числі відомі діячі українського Руху Х.Крижанівський, Х.Барановський, А.Ніковський, 1-Старицька-Черняхівська, П.Христюк й інші.

Центральна Рада дістала право кооптувати до свого скла­ду нових членів, що вона і робила. Спочатку до неї ввійшли Ранці всеукраїнських селянського, військового і робітни-

31

чого з'їздів, а пізніше - представники національних меншо­стей. У серпні 1917 р. в Раді налічувалося 798 членів. Але у повному складі цей орган збирався тільки на сесії, а між ними всю роботу здійснював Виконавчий Комітет. Оцінюючи наслідки Українського конгресу, В.Винниченко писав, що то був перший крок «відродження нації по шляху державності. Будучи одночасно сильним і організуючим і агітаційним за­собом, він став першим, підготовчим етапом у створенні як ідеї української держави, так і в частковому переведенні її в життя». З цього часу Центральна Рада стала «представ­ницьким, законним (по законам революційного часу) орга­ном усієї української демократії...».

3. Перший Універсал

Революційні події сколихнули українське суспільство, активізували громадське життя у місті й на селі. Незважаю­чи на досить поширені професійні настрої в промислових цен­трах, український рух набуває дедалі більших розмірів. У всіх губерніях України організовувались національні шко­ли, клуби «Просвіти», видавалися газети українською мо­вою. Численні селянські, військові та інші з'їзди ухвалювали резолюцію про підтримку Української Центральної Ради (УЦР), вимагали автономії для України і скликання Уста­новчих зборів. Значну роль в організації національного жит­тя відігравали земства, де працювало багато українців.

Швидкими темпами відбувалась українізація військ. З'я­сувалося, що провідна роль у цьому процесі належить не Центральній Раді, а самостійницькій течії українського руху, що гартувалася навколо військового клубу ім. гетьмана П.Полуботка (М.Міхновський, Ю.Ган й інші). Навіть органі­зацію першого національного збройного формування - 1-го українського полку ім. Б.Хмельницького - було здійснено швидше проти волі УЦР, ніж за бажанням її лідерів. Лідери Центральної Ради не зуміли не тільки очолити солдатські маси, повести їх за собою, а й навпаки, доводили (як це ро­бив В.Винниченко) шкідливість українізації армії. ' Волевиявлення солдатських мас продемонстрували всеук­раїнські військові з'їзди. Перший з них (5-8 травня 1917р.)

32

ухвалив резолюцію такого змісту: «Вимагаючи від Тимчасового _правительства та Ради солдатських і робітничих депутатів негайного оголошення особливим актом принципу національ-но-тєриторіальної автономії України, як найкращого забезпе­чення національно-політичних прав українського народу і всього краю», делегати з'їзду серед першочергових завдань висували призначення міністра у справах України при Тимчасовому уряді. З'їзд висловив повну підтримку Українській Центральній Раді, вважаючи її «єдиним компетентним органом, призначеним вирішити всі справи, що стосуються цілої України та її відно­син до Тимчасового правительства...» Обраний військовим форумом Український військовий генеральний комітет у по­вному складі (18 осіб) був кооптований до УЦР.

Тверда позиція армії спонукала Центральну Раду до більш рішучих кроків у відносинах з Тимчасовим урядом. Було ство­рено навіть спеціальну військову делегацію для підтримки май­бутньої делегації УЦР, яка мала вести переговори в Петрограді.

У середині травня до російської столиці прибули посланці Української Центральної Ради на чолі з В.Винниченком та С.Єфремовим.

Єфремов Сергій (1876-1939 ) - україн­ський вчений - літературознавець, публі­цист, громадсько-політичний діяч, юрист. Один із фундаторів ТУП, організаторів Центральної Ради. Критично ставився до ідеології, політики та діяльності більшо­виків. Справою його життя була розробка власної концепції української державності, національної освіти та культури. В квітні 1930 р. засуджений у сфабрикованій "справі" "Спілки визволення України". По­мер 10 березня 1939 р. в одному з таборів ГУЛАГу. Посмертно реабілітований (1989).

Намагаючись необережними діями не викликати негативної реакції Тимчасового уряду на вимоги автономії України, делега-^х#^я все ж привезла із собою наказ від УЦР, проекти декларацій Тимчасового уряду в справі автономії України, про утворення «•райової Ради й Крайового комісаріату. Виразно негативне став-

33

лення Тимчасового уряду та Петроградської ради робітничих депутатів до цих вимог підштовхнуло керівництво УЦР до пере­гляду тактичних засобів у взаєминах з центром. Результатом поїздки української делегації став перехід до практичних кроків у напрямі набуття Україною автономного статусу.

В той час у Києві відбувся Всеукраїнський з'їзд, який фактично примусив Центральну Раду підготувати відповід­ний документ, який у концентрованому вигляді містив би вимоги широких верств українського народу.

10 червня 1917 р. на 2-му Всеукраїнському військовому з'їзді В.Винниченко зачитав текст І Універсалу УЦР. 2,5 тис. одягнених у військову форму вчорашніх робітників і селян із захопленням сприйняли всі положення цього історичного документа, який проголошував:

«Не обділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані все людним, рівним, прямим і тайним голосу­ванням Всенародні Українські збори. Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видава­ти тільки наші Українські збори».

Генеральний Секретаріат УЦР. 1917 рік. Сидять справа наліво: С.Петлюра, С.Єфремов, В.Винниченко, Хр.Барановський, І.Сте-шенко. Стоять справа наліво: П.Мартос, М.Стаскж, П.Христюк.

34

Винниченко Володимир (1880-1951) —

український політичний діяч, письменник. Юрист. З 1903 р. — на професійній рево­люційній роботі. Перший Голова Генераль­ного Секретаріату, Голова Директорії, автор головних законодавчих актів УНР. "У 1919 р. емігрував до Відня. У 1920 р. повернувся в Україну. Спроби співпрацювати з більшо­виками закінчилися невдало. "Власне те­пер я все більше й більше відчуваю самотність: від антибольшевицьких кіл я відійшов, до большевицьких не ввійшов" (1925 ). З кінця 20-х pp. оселився у Франції. Присвятив себе літературній і публіцистичній діяльності. Написав 14 романів, понад 11 п'єс, більше ста оповідань. Його пензлю нале­жить близько ста картин. Помер 6 березня 1951 р. Заповідав: "Стійте всіма силами за Україну...".

Після оприлюднення І Універсалу настав час для прак­тичних кроків. 15 червня Комітет Центральної Ради ухвалив рішення про організацію Генерального Секретаріату в тако­му складі: голова та головний секретар внутрішніх справ -В.Винниченко, генеральний писар - П.Христюк генеральні секретарі фінансових справ - Х.Барановський, міжнаціональ­них - С.Єфремов, продовольчих - М.Стасюк, земельних -Б.Мартос, військових - С.Петлюра, судових - В.Садовський. П'ята сесія УЦР затвердила це рішення, доповнивши склад генеральним секретарем у справах освіти І.Стешенком.

Оприлюднення І Універсалу викликало сплеск ентузіазму в українських колах. За словами М.Грушевського, перша по­ловина червня стала «апогеєм українського руху». Наступним кроком, який засвідчив серйозність намірів УЦР змінювати автономію краю, стало утворення Генерального Секретаріату.

4- Другий Універсал

У Петрограді відчули тривогу з приводу подій в Україні ^и Тимчасовий уряд, пообіцявши забезпечити права її народу У місцевому управлінні та самоуправлінні, звернувся із зак­ликом до Центральної Ради не відриватися від єдиної батьк­івщини і не розколювати армію. Однак марність подібних

35

відозв стала настільки очевидною, що 29 червня до Києва прибула російська делегація на чолі з міністрами О.Керенсь-ким, І.Церетелі та М.Терещенком для переговорів. Платфор­мою для переговорів представники Тимчасового уряду обрали тезу про те, що Центральна Рада має відкласти остаточне вирішення питання про статус України до Установчих зборів, а до того часу буде лише «готувати автономний устрій». Кошти на організацію управління краєм росіяни обіцяли виділити в тому разі, якщо державні структури будуть підпорядковува­тися Петрограду. У такому ж дусі була витримана й постано­ва Тимчасового уряду про затвердження Генерального Секретаріату, надіслана до Києва 3 липня 1917 р. по закін­ченню переговорів. Цим документом закріплювалося стано­вище «вищого органу для керування крайовими справами на Україні». Склад українського уряду мав затверджувати Тим­часовий уряд. Петроград не заперечував проти створення ук­раїнських військових частин, однак стояв на тому, щоб зберігалась єдність командування, дотримувався мобілізац­ійний план, а українські національні формування вчасно відбували на фронт. Переговори на деякий час зняли напру­гу в стосунках УЦР з російськими правлячими колами.

З липня 1917 р. Центральна Рада проголосила свій II Уні­версал, яким підтверджувалась єдність дій з Тимчасовим уря­дом. УЦР брала зобов'язання поповнити свій склад представниками національних меншин, щоб стати «єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людності нашого краю». В Універ­салі вказувалося, що Центральна Рада «підготовлятиме про­екти законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Установчих зборів». УЦР виступала про­ти «самовільного здійснення автономії України до часу їх скли­кання». В документі також йшлося про намір мати своїх представників при кабінеті військового міністра, Генерально­му штабі та Верховному головнокомандуючому, які мали бра­ти участь у комплектуванні українських підрозділів.

«... Центральна Рада сплатила за порозуміння з Тимчасовим урядом невиправдано високу ціну. ... домовляючись із росіянами, відмовилася від певної свободи дій, запевняючи, що вона настроєна

36

пішуче «проти замірів самовільного здійснення автономії Украї­ни» до скликання Установчих зборів.

... Центральна Рада віддала російському урядові право затвер­дження членів Генерального Секретаріату, яке попередньо належа­ло їй. Одне слово, у політичному розумінні це був крок назад у розвитку української революції».

(Т. Гунчак. Україна: перша половина XX століття).

Перевір себе Початковий рівень:

1. Дайте відповідь:

Значення Українського національного конгресу полягає у пере­творенні Центральної Ради на представницький орган українсь­кого народу. Так або ні.

2. Вкажіть, хто очолив Генеральний Секретаріат? В.Винниченко; М.Грушевський; С.Петлюра.

3. Автономію України було проголошено:

а) Українським національним конгресом;

б) І Універсалом; в) II Універсалом. Середній рівень:

4. Співвіднесіть дату і подію

а) квітень 1917 р. проголошення І Універсалу

б) червень 1917 р. проголошення II Універсалу

в) липень 1917 р. проходив Український національний конгрес

5. Використовуючи план відповіді, розкажіть про Український національний конгрес

а) Де й коли проходив? б) Хто брав участь?

в) Які розглядав питання? г) Які прийняв рішення?

Достатній рівень:

6. М. Грушевський. Що вам відомо про життя та діяльність цієї історичної особи?

7- «Центральна Рада, - писав В.Винниченко.., - з виконавчого органу поєднаних партійних і громадських груп, яким вона була з по­чатку революції, ... стала вищим і не тільки виконавчим, але й законодавчим органом всього організованого українського наро­ду». Доберіть факти, що стверджують цей вислів.

°- Порівняйте зміст І та II Універсалів. У чому полягав відступ Центральної Ради від умов І Універсалу?

^у- Дайте визначення терміну «автономія».

Високий рівень: ^у- Чи поділяєте ви думку історика Т.Гунчака, що проголошення II Універсалу «у політичному розумінні це був крок назад у роз-

37

витку української революції». Дайте власну оцінку цьому доку­менту Центральної влади. 11. Складіть історичний портрет інтелігента - представника украї­нського руху доби Української революції.

Документи. Факти. Коментарі.

«Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!

Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української землі. ... Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючись з дер­жавою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдським, рівним, прямим і тайним голосуван­ням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські збори.

Ті ж закони, що мають лад давати на всій російській державі, повинні видаватися у Всеросійським Парламенті.

... Ми гадали, що Центральне Російське Правительство про­тягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Цен­тральна Рада, зможе дати лад нашій землі. Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одіпхнуло простяг­нуту руку українського народу...

І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Уні­версал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя».

(З І Універсалу. Хрестоматія з новітньої історії. 1917-1945).

«Громадяни землі Української!

... Временное Правительство, стоячи на стороні завойованої народом волі, визначаючи за кожним народом право на самовизна-і відносячи остаточне встановлення форми його до Учреди­тельного зібрання, - простягає руку представникам Української демократії - Центральній Раді - і закликає в згоді з ним творити нове життя України на добро всій революційній Росії.

... Генеральний Секретаріат... буде представлений на затверд-Временного Правительства на Україні.

Вважаючи, що утворення краевого органу Временного Прави­тельства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреби місцевої людності в можливих до Учредительно­го Зібрання межах, і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв'язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимося

38

проти замірів самовільного здійснення автономії до Всеросійського учредительного Собранія.

Що торкається комплектування українських військових частин, то для цього Центральна рада матиме своїх пред­ставників при кабінеті військового міністра при Генерально­му штабі при Верховному головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями, наскільки таке комплектування, по опреділенію військового міністра буде являтись, з технічного боку, можливим без порушення боєспособності армії».

(З II Універсалу. Хрестоматія з новітньої історії. 1917-1945).

Запитання

1. Якими подіями було викликано проголошення а) І Універсалу; б) II Універсалу?

2. Прочитайте документи, назвіть найголовніші ідеї І, II Універ­салів.

3. Які положення І Універсалу свідчать про автономний статус Ук­раїни?

4. Простежте за зміною характеру зв'язків України з Росією.

5. Порівняйте І та II Універсали. Як проходив державотворчий про-

цес в Україні у червні-липні 1917 p.?