
- •§1. Початок першої світової війни
- •3. Політика окупаційних військ на українських землях
- •§2. Українські землі у 1915-1917 pp.
- •Тема 2 Українська революція
- •§3. Початок Української революції
- •§4. Проголошення автономії '. України
- •2. Український національний конгрес
- •§5. Наростання політичної боротьби в Україні у липні— жовтні 1917 р.
- •§6. Проголошення Української Народної Республіки
- •3. Українсько-російський конфлікт
- •§8. Українська Народна Республіка: від Брестського мирного договору до гетьманського перевороту
- •§9. Українська держава
- •§10. Директорія унр
- •§11. Західноукраїнська Народна Республіка (зунр)
- •1. Проголошення зунр. Організація держави на західноукраїнських землях
- •§12. Політика радянського уряду в Україні у 1919 р.
- •2. Політичний курс більшовиків в Україні у 1919 р.
- •3. Економічна політика більшовицького режиму
- •4. Селянські антибільшовицькі виступи
- •§13. Україна в другій половині 1919 р.
- •§14. Україна на початку 1920 р.
- •1. Незалежність радянської України: форма і суть
- •§15. Варшавська угода та її наслідки
- •§16. Розгром військ Врангеля й махновців
- •§17. Культура і духовне життя в Україні у 1917—1920 pp.
- •1. Національно-культурне будівництво у часи Центральної Ради
- •5. Культурний процес за радянської влади
- •6. Проблеми життєдіяльності церкви
- •Тема 4 Українська срр в умовах нової економічної політики (1921—1928)
- •§18. Україна наприкінці 1920-го - на початку 20-х pp.
- •§19. Входження усрр до складу срср
- •§20. Культура та духовне життя у роки неПу
- •4. Розвиток літератури та мистецтва в 20-ті роки
- •Тема 5 Радянська модернізація України (1928-1939)
- •§21. Сталінська індустріалізація України
- •2. Формування нового господарського механізму
- •§22. Колективізація та розселянювання України
- •§23. Голодомор 1932-1933 pp. В Україні
- •§24. Громадсько-політичне життя
- •2. Конституція урср 1937 року
- •§25. Стан культури в Україні у 30-ті pp.
- •4. Церковна політика. Ліквідація уапц
- •Хронологія подій
- •Тема 6 Західноукраїнські землі в 1921-1939 роках
- •§26. Українські землі у складі Польщі
- •§27. Українські політичні партії та політична боротьба в Західній Україні
- •4. Український монархізм в.Липинського
- •2. Характер політики румунського уряду щодо українців
- •§29. Закарпаття в складі Чехословаччини
- •2. Особливості політичної боротьби в Закарпатті
- •Словник-довідник
- •Історія україни
2. Конституція урср 1937 року
Успішне виконання планів другої п'ятирічки свідчило, на думку Сталіна, про побудову основ соціалізму у СРСР. «Перемогу соціалізму в окремо взятій країні» мала закріпити нова Конституція. Комісія, яку очолив Сталін, підготувала проект Основного закону СРСР, затвердженого 5 грудня 1936 р. VIII надзвичайним з'їздом рад СРСР. Одночасно були розроблені конституції союзних республік.
ЗО січня 1937 р. надзвичайний XIV Всеукраїнський з'їзд рад прийняв нову Конституцію УРСР (саме так офіційно тепер почала називатися Українська Радянська Соціалістична Республіка). Це був своєрідний український варіант так званої «сталінської конституції СРСР» від 1936 р., в якому лише побіжно відзначалися національні, господарські та культурно-побутові особливості республіки. Конституція складалася з 11 розділів і 167 статей, яка, за проголошеними принципами, була однією з найдемократичніших у світі.
Відповідно до Конституції СРСР, скасовувалися обмеження в правах окремих категорій населення. Вибори до рад ставали загальними, прямими й рівними при таємному голосуванні. Розширювався обсяг прав та свобод громадян. Серед іншого оголошувалися недоторканість особи і житла, таємниця листування, свобода слова, друку, зборів. Основний закон УРСР декларував добровільність об'єднання України з іншими республіками у Радянський Союз. Найвищим органом державної влади УРСР стала Верховна Рада, а між її сесіями - Президія. Найвищим виконавчим та розпорядчим органом державної влади оголошувалася Рада народних комісарів (РНК).
Проте на практиці Конституція УРСР, як і Конституція СРСР, не забезпечувала втілення в життя навіть і частини проголошених демократичних положень, залишаючись пустою декларацією. Навпаки, остаточно сформований апарат тоталітарної держави повів широкий наступ на права й свободи громадян, звів нанівець їх реальну участь у державних та громадських справах. Саме в час прийняття союзної й республіканських конституцій досягли свого апогею масові репресії, розв'язані Сталіним і його найближчим оточенням проти сотень тисяч безвинних громадян власної країни.
Союзні республіки остаточно втратили будь-яку автономію по відношенню до центру й перетворилися на звичайні адміністративні одиниці унітарної держави, як це було за часів Російської імперії. Сталінський режим поставив під тотальний контроль держави будь-які прояви суспільного життя співгромадян, виховував у них соціальну пасивність, рабську психологію, подвійну мораль, фанатичну відданість та покору владі.
3. Масові репресії в Україні та їх жертви
Однією із сутнісних ознак сталінського тоталітарного режиму був масовий терор проти власного народу.
Комуністично-більшовицька ідеологія проголошувала насилля як один з методів поступу суспільства до настання «ери світлого майбутнього». Без репресій проти всіляких «ворогів народу», «експлуататорів», «шкідників», «диверсантів»,
230
на яких можна було списати всі прорахунки у будівництві соціалізму, більшовицький режим взагалі втрачав будь-який сенс свого існування.
Репресії мали на меті знищення справжніх і потенційних противників режиму, створення атмосфери страху й абсолютної покори, остаточного утвердження режиму особистої влади Сталіна, диктаторською за своєю природою та культу його особи.
Вже наприкінці 20-х pp. репресії, як і під час громадянської війни, набувають особливого розмаху. Для їх теоретичного обґрунтування Сталін висунув лжетеорію «про загострення класової боротьби в СРСР у ході будівництва соціалістичного суспільства». У той же час, намагаючись перетворити республіки у безправні адміністративні одиниці Радянського Союзу, повністю викорінити будь-які прагнення до автономності, «вождь» також стверджував про наявність у радянських республіках «повзучих» націоналістичних ухилів.
Відповідно до цього, ідеологічна машина тоталітарної держави розгорнула широку кампанію з метою створити особливу атмосферу нещадної боротьби з «ворогами народу». В засобах масової інформації повністю фігурували сфабриковані слідчими справи про злочинні дії «ворогів народу», «агентів імперіалізму», підривну й терористичну діяльність різних «центрів», шкідництво на виробництві, в армії, державних установах, наукових закладах. Партійні органи організовували мітинги за участі тисяч громадян з метою всенародного засудження дій виявлених «ворогів народу», схвалення смертних вироків.
Перша хвиля масового терору в Україні прокотилася у 1928-1931 pp. В 1928 р. було сфабриковано так звану «Шахтинську справу» над інженерно-технічними працівниками Донбасу, які були засуджені за вигаданими звинуваченнями у шкідництві. Реальними ж причинами хаосу та аварій на виробництві, невиконання планів стали штучне форсування індустріалізації, некомпетентне втручання партійного керівництва, поява десятків тисяч малокваліфікованих робітників, впровадження нової складної техніки, для обслуговування якої вимагався відповідно підготовлений персонал. Сталін ви-
231
користав цю справу для обґрунтування необхідності боротьби з ворогами, які перешкоджають соціалістичному будівництву.
Наступною жертвою «вождя всіх народів» проти опозиції в Україні стала стара українська інтелігенція, особливо ті її представники, які були безпосередніми учасниками Української революції, а також видатні діячі науки і культури. У липні 1929 р. Державне політичне управління (ДПУ) почало арештовувати відомих українських науковців, літераторів й інших представників інтелігенції, звинувачених у приналежності до таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволення України» (СВУ). Навесні 1930 р. в Харкові відбувся судовий процес над 45-ма «членами СВУ». На лаву підсудних потрапили академіки С.Єфремов та М.Слабченко, історик О.Гермайзе, філолог Г.Голоскевич, письменниця Л.Стариць-ка-Черняхівська, члени уряду УНР В.Чеховський і А.Ні-ковський й ін. Цим людям приписувалася підпільна діяльність з метою відокремлення України від СРСР, вбивства Сталіна та його соратників, агітації серед селянства проти колективізації. Зрозуміло, що справу СВУ було повністю сфабриковано каральними органами, а підсудні були просто українськими патріотами, які брали активну участь у національно-культурному відродженні. Метою процесу стало обґрунтування переслідування української національно свідомої інтелігенції, компрометація політики українізації. Звинувачених було засуджено до різних строків ув'язнення, а згодом всі вони загинули в таборах.
Процес СВУ став сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і насамперед кадрів Всеукраїнської Академії наук. Відразу після процесу, на якому було засуджено декілька членів Академії, уряд почав закривати її секції й виганяти з них багатьох учених - так званих буржуазних націоналістів. У 1931 р. дійшла черга до арешту М.Грушевського, а установи, якими він керував, було розігнано. Академіка було звинувачено як керівника ще однієї сфабрикованої організації - «Українського національного центру» . Згодом він був звільнений з під арешту. Проте в листо-
паді 1934 р. у Кисловодську під час хірургічної операції помер (вважають, що його було таким чином вбито, за завданням ДПУ).
Друга хвиля масових репресій в Україні припала на 1932-1935 pp., коли сталінізмом було організовано голодомор українського селянства та терор проти членів більшовицької партії - тих, хто був незгодний з політикою Сталіна й зневірився у комуністичних ідеалах, усвідомивши суть і наслідки голодомору. Якщо в цілому у СРСР апогей сталінських чисток припав на 1937-1938 pp., то в Україні масові репресії проти партійних діячів розгорнулися набагато раніше - у 1933 р.
За новою версією Сталіна, головною небезпекою для радянського ладу в Україні тепер був не російський шовінізм, а український націоналізм, який посилився завдяки підтримці з боку куркулів. Тим самим відкривався шлях до переслідування українських комуністів, пов'язаних з політикою українізації.
Вже у січні 1933 р. в УСРР прибули сталінський посланець П.Постишев та новий голова ДПУ В.Балицький. Разом з ними партійно-державний апарат України поповнили тисячі російських функціонерів, які спільними зусиллями організували масовий терор проти українізаторів. Звинувачений у національному ухилі народний комісар освіти М.Скрипник 7 липня покінчив життя самогубством. Трохи раніше 13 травня так само вчинив письменник М.Хвильовий. Було викрито багато «контрреволюційних організацій». Серед них «Українська військова організація» (УВО), «Польська організація військова», «Блок українських націоналістичних партій».
Ще більш активно посилилася боротьба з «ворогами народу», «націоналістами» після вбивства 1 грудня 1934 р. в Ленінграді С.Кірова - авторитетного діяча більшовицької партії. Цим убивством сталінське керівництво скористалося для подальшого нагнітання істерії у країні, розправи над реальними і потенційними противниками режиму. Цього ж дня були запроваджені Надзвичайні комісії військової колегії Верховного суду СРСР (так звані «трійки», які складалися з трьох чоловік). Відтепер справи, пов'язані з тероризмом, роз-
232
233
глядалися не більше 10 днів, без прокурора й адвоката, винесені вироки оскарженню чи скасуванню не підлягали. Фактично кожний, хто потрапляв до органів НКВС, міг бути звинувачений у тероризмі. Вже в середині грудня у справі так званого «Українського центру білогвардійців-терористів» були засуджені до розстрілу 28 представників творчої та наукової інтелігенції.
В 1935 р. стало відомо про викриття «Всеукраїнського боротьбистського центру» й інших «національно-терористичних» організацій. Наступного року були сфабриковані справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократич-ної партії» тощо.
Розгорнуті у 30-ті pp. в Україні масові репресії досягли небачених раніше розмірів у 1937-1938 pp. (так званий Великий терор). Вони охопили всі категорії населення: представників партійного і державного апарату, науковців, митців, літераторів, військових, робітників та селян. Дійшло до того, що почалося винищування і тих провідних діячів партії й держави, які були самі замішані у масових репресіях. Сталін вирішив ліквідувати представників «старої більшовицької гвардії», яка потенційно могла скласти йому опозицію, замінивши їх новою бюрократією, повністю залежної від волі «вождя».
Виконуючи вказівки Сталіна, каральні органи в 1937 р. знищили майже всю верхівку ЦК КП(б)У та РНК УРСР. Серед репресованих були такі відомі діячі, як Е.Квірінг, Х.Ра-ковський, П.Любченко, Ю.Коцюбинський, Ю.Медведев. Не врятувалися й вірні прислужники Сталіна, організатори репресій попередніх років - П. Постишев, В.Балицький, С.Косіор, В.Чубар, В.Затонський.
Факт: У підсумку із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У було знищено 100. З 11 членів політбюро загинуло 10, а з 5 кандидатів у його члени - 4. За п'ять років, з 1933 до 1938 p., кількісний склад КП(б)У зменшився на 266 тис. чол., тобто майже наполовину. Репресії не припинилися й після того, як у січні 1938 р. партійну організацію республіки очолив М.Хрущов.
Одночасно не менш відчутного удару було завдано військо-
вим кадрам (всього в СРСР піддано репресіям більше 40 тис. офіцерів робітничо-селянської Червоної армії).
В Україні протягом червня 1937 - жовтня 1938 р. загинули сотні командирів та політпрацівників, серед них понад 150 офіцерів вищого командного складу. Зокрема, були заарештовані й розстріляні командуючі військами Київського і Харківського військових округів Й.Якір й І.Дубовий, відомі воєначальники - Б.Думенко, І.Федько, Є.Ковтюх, І.Гаркавий та ін. Репресії спричинили гостру нестачу професійно підготовлених кадрів в армії, що стало однією з основних причин поразок Червоної армії у 1941 р.
Отже, сталінський терор був тотальним й охоплював усі верстви населення. В суспільстві ширилися доноси, наклепи, взаємна підозрілість і страх, танула віра людей у добро та справедливість. Завдяки масовим репресіям було фізично знищено найбільш активну й інтелектуальну частину української нації, спричинено моральне розтління тих, кого оминула трагічна доля. Поряд з високими ідеалами, які прагнули втілити в життя мільйони трудящих, співіснували жорстокість, насилля, соціальна незахищеність, сплановані верхівкою більшовицької партії. Відомим зразком сталінського цинізму стала його крилата фраза, сказана під час терору 30-х pp.: «Жити стало краще, жити стало веселіше».
Перевір себе Початковий рівень:
-
Назвіть основні соціальні верстви українського суспільства, які сформувалися на кінець 30-х років.
-
Вкажіть рік, в якому було прийнято «український варіант сталін-
ської конституції».
3. Позначте назву, що отримала Радянська Україна у 30-ті роки, після прийняття Основного закону:
УСРР; УРРС; УРСР. Середній рівень:
-
Складіть план відповіді «Масові репресії в Україні».
-
Розкажіть про соціальні деформації українського суспільства у 30-ті роки.
-
Назвіть основні положення Конституції - Основного закону України.
234
235
Достатній
рівень:
-
Проаналізуйте основні етапи масового терору в Україні у 30-ті роки.
-
Дайте визначення терміна «номенклатура».
-
Поясніть, як ви розумієте вислів «український варіант сталінсь-
кої конституції». Високий рівень:
-
Репресії, терор стають характерними ознаками суспільно-політичного життя у 30-ті роки. Назвіть основні причини репресій? Яку мету вони переслідували? Висловіть своє бачення цієї проблеми.
-
Як ви вважаєте, чому у 30-ті роки була прийнята нова Конституція? Дайте історичний коментар основним положенням Основного закону республіки.