
- •§1. Початок першої світової війни
- •3. Політика окупаційних військ на українських землях
- •§2. Українські землі у 1915-1917 pp.
- •Тема 2 Українська революція
- •§3. Початок Української революції
- •§4. Проголошення автономії '. України
- •2. Український національний конгрес
- •§5. Наростання політичної боротьби в Україні у липні— жовтні 1917 р.
- •§6. Проголошення Української Народної Республіки
- •3. Українсько-російський конфлікт
- •§8. Українська Народна Республіка: від Брестського мирного договору до гетьманського перевороту
- •§9. Українська держава
- •§10. Директорія унр
- •§11. Західноукраїнська Народна Республіка (зунр)
- •1. Проголошення зунр. Організація держави на західноукраїнських землях
- •§12. Політика радянського уряду в Україні у 1919 р.
- •2. Політичний курс більшовиків в Україні у 1919 р.
- •3. Економічна політика більшовицького режиму
- •4. Селянські антибільшовицькі виступи
- •§13. Україна в другій половині 1919 р.
- •§14. Україна на початку 1920 р.
- •1. Незалежність радянської України: форма і суть
- •§15. Варшавська угода та її наслідки
- •§16. Розгром військ Врангеля й махновців
- •§17. Культура і духовне життя в Україні у 1917—1920 pp.
- •1. Національно-культурне будівництво у часи Центральної Ради
- •5. Культурний процес за радянської влади
- •6. Проблеми життєдіяльності церкви
- •Тема 4 Українська срр в умовах нової економічної політики (1921—1928)
- •§18. Україна наприкінці 1920-го - на початку 20-х pp.
- •§19. Входження усрр до складу срср
- •§20. Культура та духовне життя у роки неПу
- •4. Розвиток літератури та мистецтва в 20-ті роки
- •Тема 5 Радянська модернізація України (1928-1939)
- •§21. Сталінська індустріалізація України
- •2. Формування нового господарського механізму
- •§22. Колективізація та розселянювання України
- •§23. Голодомор 1932-1933 pp. В Україні
- •§24. Громадсько-політичне життя
- •2. Конституція урср 1937 року
- •§25. Стан культури в Україні у 30-ті pp.
- •4. Церковна політика. Ліквідація уапц
- •Хронологія подій
- •Тема 6 Західноукраїнські землі в 1921-1939 роках
- •§26. Українські землі у складі Польщі
- •§27. Українські політичні партії та політична боротьба в Західній Україні
- •4. Український монархізм в.Липинського
- •2. Характер політики румунського уряду щодо українців
- •§29. Закарпаття в складі Чехословаччини
- •2. Особливості політичної боротьби в Закарпатті
- •Словник-довідник
- •Історія україни
§23. Голодомор 1932-1933 pp. В Україні
«Голод в Україні - не історична минувшина, а... соціально-економічна та морально-правова проблема, що за своїми демографічними наслідками є глобальною катастрофою XX століття».
(В. Марочко. 1932-1933 pp.: голодомор в Україні: причини і наслідки).
О Пригадайте причини й масштаби голоду 1921-1923 pp.
•
1. Причини та передумови голодомору. «Закон про п'ять колосків» Голод 1932-1933 pp. був спричинений насильницькою суцільною колективізацією, горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян України. Він був зумовлений широкомасштабними політичними і соціально-економічними експериментами більшовиків в УСРР, яка «мала служити колосальною лабораторією випробування нових форм соціально-економічної та виробничо-технічної перебудови сільської економіки всього Радянського Союзу». Голод планувався заздалегідь сталінським керівництвом з метою нищення в українському селянстві національної свідомості й приватновласницької психології, насильницького добування коштів на індустріалізацію. Отже, голод у республіці виник не внаслідок стихійного лиха, а був свідомою акцією політичного керівництва СРСР проти українського народу.
Безпосередньою причиною голоду стала продрозкладка, яку більшовики повторно запровадили у січні 1928 р. Внаслідок насильницьких методів хлібозаготівель українським селянам вже того року бракувало продовольства. Суцільна колективізація, розпочата 1929 p., призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. Проте держава з року в рік у великих розмірах вимагала від дезорганізованих колгоспів обов'язкових поставок сільгосппродукції. Наслідком цього стало різке погіршення матеріального становища колгоспників, яким на трудодні нічого не видавали у колгоспі. 1931 р. в українських селян вилучили весь хліб, у тому числі посівний фонд, що в підсумку становило 380 млн. пудів.
Після завершення хлібозаготівель у багатьох районах України спалахнув справленій голод. Однак продрозкладку Й.Сталін не збирався скасовувати або суттєво зменшити її розміри. Знекровлене такою політикою держави селянство навесні 1932 р. змогло засіяти тільки трохи більше половини наявних площ. Відповідно й урожай виявився набагато меншим за попередні роки (якщо в 1930 р. валовий збір зерна в УСРР становив 23 млн. т, то у 1932 - лише 13 млн.). Втім, і цієї кількості хліба було б достатньо, щоб убезпечити сільське населення республіки від голоду. Однак московське партійне керівництво продовжувало вимагати від України виконання чергового непомірного хлібозаготівельного плану.
Згідно з постановою РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 6 липня 1932 p., продрозкладка з урожаю того року для УСРР визначалася в розмірі 356 млн. пудів, що явно була насильницькою для дедалі деградуючого сільського господарства
республіки.
Селянам нічого не залишалося, як вдатися до саботажу хлібозаготівель. Вони приховували справжні розміри врожаю, залишали зерно під час обмолоту у соломі, яке згодом забирали додому. Щоб нагодувати голодних дітей, жінки вночі зрізали ножицями колоски в полі. Такі явища у сільському господарстві України влітку 1932 р. набули масового характеру.
Замість того щоб відмовитися від порядків, які змушували колгоспників красти по суті власну продукцію, Сталін зі
218
219
своїми
поплічниками посилили репресії. 7
серпня
1932 р.
було ухвалено власноручно написану
генсеком
постанову
«Про
охорону майна державних підприємств,
колгоспів і кооперації та про зміцнення
громадської (соціалістичної) власності».
Факт:
Згідно з цим законодавчим актом,
розкрадання майна колгоспів і кооперативів
каралося розстрілом, а «за пом'якшуючих
обставин» позбавленням волі на термін
не менше ніж 10
років.
За сто грамів зерна, принесеного з поля
голодуючій сім'ї, селянин отримав цей
драконівський акт «батька колгоспників»,
як офіційна пропаганда називала Сталіна.
В нараді його охрестили «законом про
п'ять колосків».
Одночасно розпочалися хлібозаготівлі урожаю 1932 р. Колгоспники не були заінтересовані в збиранні урожаю без втрат, бо він їм не належав. Наприклад, з Одещини до Нар-комзему УСРР районне начальство повідомляло: «Десятки гектарів скошеного хліба лежать у валках і псуються під дощем... З тракторної бригади заявляють: хай гине, все одно й це заберуть*. Отже, руйнування колгоспного виробництва продрозкладкою, котре тривало вже третій рік, проявилося насамперед у зростаючих втратах сільгосппродукції.
Зрозуміло, що таке невтішне становище позначилося не тільки на добробуті колгоспників, а і на заготівлях. Протягом серпня-жовтня 1932 р. з колгоспів й одноосібних господарств сталінським сатрапам удалося «викачати» тільки 132 млн. пудів хліба, що становило лише третину від запланованого в Москві.
Не всі місцеві керівники намагалися слухняно виконувати нереальні плани хлібозаготівель. Деякі з них, як це було в Оріхівському районі Дніпропетровської області, дозволяли колгоспникам залишати зерно для сівби та у страховий фонд, але будь-яка ініціатива жорстоко каралася сталінським керівництвом. Багатьох голів колгоспів, сільських рад, секретарів райкомів партії було засуджено або навіть розстріляно за невиконання хлібозаготівельних планів.
Продрозкладка з урожаю 1932 р. зазнала краху не тільки в Україні, айв інших хлібовиробних регіонах СРСР: на Ку-
220
бані, Північному Кавказі, в Поволжі, на Курщині. Чим далі, тим швидше воєнно-комуністична політика сталінського режиму штовхала країну у безодню - до масового голоду.
2. Комісія В.Молотова в Україні. Наслідки голодомору
Московське керівництво чудово усвідомлювало, яке лихо насувалося на селянство. Але замість того щоб надати йому хоч яку-небудь допомогу, Сталін ще з більшим завзяттям продовжував вимагати виконання плану хлібозаготівель в Україні.
Наприкінці жовтня 1932 р. Й.Сталін направив до Харкова хлібозаготівельну комісію з надзвичайними повноваженнями на чолі з В.Молотовим, який на політбюро ЦК ВКП(б)У повідомив, що зобов'язання України зменшуються на 70 млн. пудів і встановлюється остаточний хлібозаготівельний план в обсязі 282 млн. пудів. Виходило, що у селян треба було вилучити стільки ж, скільки було вже заготовлено із серпня до жовтня 1932 р. З боку партапарату невдача попередньої кампанії хлібозаготівель пояснювалася не відсутністю хліба, а нерішучими діями влади на місцях. Відтепер і присадибне господарство, яке давало якийсь харч колгоспнику, не лишалося поза увагою надзвичайної комісії. З метою погашення натуральних штрафів мали конфісковуватися й не зернові їстівні припаси селян.
В своїй більшості партійний та комсомольський актив відразу сумлінно виконував наказ сталінських сатрапів. У пошуках зерна вони нишпорили по хатах, зривали підлоги, залазили в колодязі, забирали останній кусок хліба у вже опухлих від голоду людей. За допомогою армійських частин відбирали в голодуючих не тільки збіжжя, а й всі інші продукти харчування.
Таким шляхом комісії В.Молотова з 1 листопада 1932 р. до 1 лютого 1933 р. вдалося вилучити у селян України майже 105 млн. пудів зерна, що в підсумку за всю заготівельну кампанію 1932 р. стоновило 261 млн. пудів. Однак і цього було недостатньо для виконання сталінського хлібозаготівельного плану.
Вже на початку 1933 р. майже повсюдно в Україні не
221
залишалося продовольчих запасів, а селянам треба було ще дожити до нового врожаю. Голодомор, який почав набувати масового характеру в 1932 р., досяг свого апогею саме взимку та навесні 1933 р.
Залишившись без харчів, люди їли товчену кору дерев, солому, перемішану з перемерзлою картоплею і капустою, собак, котів, щурів, навесні перейшли на жаб, слимаків, кропиву. Але це не допомагало нещасним дорослим, й особливо дітям, які вмирали від тяжких шлункових захворювань. Також були зафіксовані численні випадки людожерства. Під час голодомору вимирали цілі села. Багато селян, покинувши домівки, намагалися знайти порятунок у містах. Тільки незначній кількості з них вдавалося вирватися з лещат голоду, більшість гинула по дорозі або навіть у самому місті від знесилення, заверталася назад міліцейськими нарядами. В той же час на сусідніх залізничних станціях зберігалися сотні тонн зерна під охороною червоноармійців. Тільки на початку літа 1933 р. держава почала надавати деяку допомогу знекровленому голодом українському селянству.
Сталін та його підручні були задоволені ходом хлібозаготівельної кампанії в Україні. Адже опір селянина-власника колгоспній системі було остаточно зламано, підірвано його сили у відстоюванні національних прагнень. Один з керівників хлібозаготівельної кампанії М.Хатаєвич у 1933 р. з гордістю заявляв:
«Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!»
Серед найвищих партійців, крім уже згаданого В.Молотова, до організації голоду в Україні був безпосередньо причетний Л.Каганович, який невдовзі прибув у республіку для посилення діяльності молотовської комісії, генеральний секретар ЦК КП(б)У С.Косіор, голова Раднаркому УСРР В.Чу-бар. У січні 1933 р. Сталін направив в Україну ще одного сатрапа для «зміцнення керівництва ЦК КП(б)У» - секретаря ЦК ВКП(б) П.Постишева, наділивши його диктаторськи-
ми повноваженнями. У своїх виступах перед місцевими партійними й радянськими працівниками він вимагав « посадовити дядечка на картопельку, а хліб здати державі - включаючи насіння...». Припинивши вивезення хліба з України, парторганізації тепер мали переключитися на створення насіннєвих фондів та підготовку весняної посівної кампанії. Як і раніше, застосовувалися випробувані методи хлібозаготівель для вилучення в селян зерна, що якимсь чином ще залишилось у них.
Замість того щоб бити на спалах, мобілізувати на допомогу голодуючим громадськість у Радянському Союзі й за кордоном Сталін обрав шлях злочинного замовчування голодомору. В січні 1933 р. він заявив на пленумі ЦК ВКП(б):
«Ми, безперечно, добились того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік». Для тих же, хто наважився б заперечити йому, він погрозливо додав: «У цьому можуть сумніватися хіба тільки запеклі вороги радянської влади».
Зрозуміло, що гласність у боротьбі з голодом 1932-1933 pp. означала б визнання факту економічної катастрофи, викликаної експериментом з форсуванням темпів індустріалізації, колективізації, примусовими хлібозаготівлями, що в підсумку підривало авторитет СРСР у світі, дискредитувало радянську систему.
Отже, наявність голодомору в країні сталінський режим рішуче заперечував. У засобах масової інформації навіть і натяку не було на його існування. Всі пропозиції про допомогу з-за кордону уряд відкидав, підкреслюючи при цьому, що розмови про голод навмисно поширюють вороги Радянського Союзу. Громадськості на Заході важко було повірити, що в Україні можуть бути мільйони голодуючих у той час, коли СРСР вивозить зерно за кордон. Уряди західноєвропейських країн усе ж таки мали достовірну інформацію про масову загибель людей у Радянському Союзі від голоду, однак вони не бажали йти на псування відносин зі сталінським режимом.
Тільки наприкінці 1980-х pp. вітчизняні науковці та громадськість заговорили про жахливі сторінки історії, пов'я-
222
223
зані з колективізацією і голодомором 1932-1933 pp. А до того часу жодної згадки про голодомор у радянській історіографії й пресі не було.
Дослідники ще і досі належним чином не виявили економічних, демографічних, соціально-психологічних та морально-етичних наслідків голоду в Україні. Здебільшого історики займалися підрахунками кількості його жертв, але вони виходять за межі лише демографічних втрат населення.
Факт: За оцінкою історика С.Кульчицького, прямі втрати від голоду 1932-1933 pp. в Україні коливаються від 3 до 3,5 млн. чол., а з урахуванням народжуваності вони сягають - від 4,5 до 5 млн. Інший відомий дослідник - Роберт Конквест - у своїй книзі «Жнива скорботи» вказує, що від голоду в Україні померло 5 млн. чол., а за її межами - ще 2 млн.
Проте всі дослідники голодомору погоджуються з тим фактом, що організований сталінізмом геноцид українського народу на початку 30-х pp. за своїми масштабами й наслідками був одним з найжахливіших і найжорстокіших злочинів в історії людства.
3. Завершення колективізації
Катастрофічний стан сільського господарства в Україні, що склався на початку 30-х pp., змусив насамперед Сталіна відмовитися від прискорених темпів колективізації. Поворот в економічній політиці на селі характеризувався насамперед скасуванням продрозкладки.
У січні 1933 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) ухвалили постанову «Про обов'язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами».
Тепер після виконання державних поставок колгоспники й одноосібники мали можливість реалізувати за цінами вільного ринку надлишки виробленої продукції. В колгоспах формувалися бригади з постійним складом працівників, за ними закріплювалися машини, реманент, робоча худоба на весь виробничий сезон, у рільничих бригадах з'явилася ланка як форма організації праці всередині бригади. Запро-
224
ваджувалася індивідуальна і дрібногрупова (ланкова) прогресивно-відрядна оплата праці. Такі заходи сприяли організованості в роботі селян, їх заінтересованості в розширенні посівних площ, ліквідації знеособлювання в оцінці їхньої праці.
Одночасно держава зміцнювала матеріально-технічну базу сільського господарства з допомогою організації машинно-тракторних станцій (МТС). Наприкінці другої п'ятирічки у республіці діяло 958 МТС, які обслуговували майже 27 тис. колгоспів (98% загальної кількості). Застосування машин давало можливість широко запроваджувати агротехнічні заходи. Проте за відсутності належного технічного рівня більшості механізаторів трактори й комбайни часто виходили з ладу, що негативно позначалося на продуктивності праці.
Політвідділи МТС та радгоспів з метою демонстрації ефективності колгоспної системи організували змагання в сільському господарстві. Так, трактористка Старобешівської МТС на Донеччині П.Ангеліна стала ініціатором всесоюзного змагання тракторних бригад, а ланкова колгоспу села Старосілля на Київщині М.Демченко - п'ятисотенниць, зобов'язавшись виростити врожай цукрових буряків у 500 ц з гектара. Втім, великого впливу на стан сільського господарства успіхи небагатьох ентузіастів справити не могли.
І все ж таки організаційне зміцнення колгоспів, надана їм відчутна допомога кадрами й технікою сприяли подоланню продовольчої кризи, збільшенню валових зборів зерна.
В 1934 р. у містах було скасовано карткову систему розподілу харчових продуктів. Наприкінці другої п'ятирічки колгоспи України об'єднували 96,1% селянських господарств та 99,7% посівних площ. Зростали кількісні показники постачання хліба державі (якщо в 1933 р. з України надійшло 317 млн. пудів зерна, то у 1940 р. - 576 млн.).
Став дещо підвищуватися добробут селян, які поступово звикали до колгоспної системи, яка і далі нещадно експлуатувала їх. Зокрема, натуральна плата колгоспників становила в той час лише 12-15% заробленого.
Отже, перебудова сільського господарства «по-сталінсь-ки» - суцільна колективізація за допомогою воєнно-комун-
1/ о 1-157
'г8 225
істичних
методів -
мала
жахливі наслідки для селянства України.
Накладена на колгоспи безмірна
продрозкладка, жорстока регламентація
господарської діяльності колгоспників,
зведення їх ролі до статусу підневільних
працівників призвели до глибокої
руйнації продуктивних сил українського
села та врешті-решт - до спланованого
голодомору у 1932-1933 pp.
Лише після припинення застосування сталінським керівництвом воєнно-комуністичних методів в управлінні сільським господарством колгоспи почали із середини 30-х років поступово виходити з кризи, залишаючись і надалі невід'ємним елементом командно-адміністративної економіки. Масове насадження колективних господарств обумовило появу нового соціального типу на селі - колгоспника -головного виробника сільськогосподарської продукції, зайнятого перевалено малокваліфікованою фізичною працею.
Перевір себе Початковий рівень:
-
Назвіть дату голодомору.
-
Які регіони України найбільше постраждали від голоду?
-
С.Косіор, В.Молотов - хто ці історичні діячі? Середній рівень:
4.Розкажіть про розвиток колгоспного будівництва у другій половині 30-х pp.
-
Вкажіть основну, на ваш погляд, причину голоду.
-
Що вам відомо про «закон про п'ять колосків»? Достатній рівень:
-
Проаналізуйте позицію, яку займали керівні діячі України щодо
голоду 1932-1933 pp.?
8. Охарактеризуйте наслідки голоду 1932-1933 pp. в Україні.
9. Як ви вважаєте, чому сталінський режим рішуче заперечував наявність голодомору в Україні?
Високий рівень:
-
Більшість дослідників називає голодомор 1932-1933 pp. актом геноциду проти українського селянства. Чи поділяєте ви цю точку зору? Висловіть своє бачення цієї проблеми.
-
Дайте історичний коментар заяві М.Хатаєвича, яка подається у тексті теми.