4. Селянські антибільшовицькі виступи

Стихійний рух українського селянства проти комун та продрозкладки більшовики назвали куркульським бандитиз­мом. На боротьбу з «бандитами» й «контрреволюціонерами» радянсько-більшовицький партійно-державний апарат спря­мовував величезні сили. Крім Всеукраїнської надзвичайної комісії та комбідів, для боротьби із селянським рухом вико­ристовувалися армійські підрозділи, що формувалися, як правило, поза межами України. На початку травня 1919 р. для придушення антибільшовицького руху було задіяно по­над 30 тис. червоноармійців.

Для утвердження радянської влади в сільській місцевості український більшовицький уряд на чолі з Раковським на­лагодив співпрацю з лівими есерами, які продовжували ко­ристуватися значним впливом на селі. Представникам українських есерів (боротьбистів) навіть було дозволено ввійти до складу Раднаркому УСРР.

Однак цьому тимчасовому політичному блоку протистоя­ли опозиційні партії, що прагнули використати антибільшо-

108

109

вицький селянський рух у власних інтересах. Українські соціал-демократи, соціал-демократи (незалежні) й українські есери домовилися укласти договір «в справі спільної бороть­би з окупаційним урядом Х.Раковського». У ході повстання планувалося скликати Конгрес робітничих і селянських рад як верховний орган законодавчої влади. Отже, лозунг радянсь­кої влади для антибільшовицьких повстанців залишався ак­туальним. Під час повстання, яке спалахнуло в квітні 1919 p., було створено у Сквирі Всеукраїнський ревком та Головний повстанський штаб на чолі з Ю.Мазуренком.

Партизанські загони встановлювали контроль на значній території України. У квітні антикомуністичних виступів було зареєстровано 93, в червні - 328, у липні - 207. Уряд Х.Ра­ковського мав реальну владу переважно в містах. Часто по­встанці, що не визнавали ніякої влади, займалися грабунками.

Чимало колишніх партизанських загонів, які були вклю­чені до складу Червоної армії, виступили проти більшовиць­кого уряду. Так, у березні-травні на півдні Київщини з великою силою спалахнуло повстання члена партії соціал-демократів (незалежних) отамана Зеленого (Д.Терпила).

Повстанські загони на чолі з «батьком» Н.Махном контро­льовану більшовиками радянську владу підтримували лише умовно. У квітні 1919 р. у Гуляйполі відбувся з'їзд селянських депутатів п'яти повітів Катеринославщини, який висловив ка­тегоричну незгоду з рішеннями Ш-го Всеукраїнського з'їзду рад. Махно Нестор (1888-1934) - український по­встанський отаман, один з лідерів анархістського руху в Україні. З 1906 р. - член анархістської органі­зації "Спілка бідних хліборобів". Під впливом ідей анархізму виступав проти будь-якої форми влади (ідея "вільних рад" та "безвладної держави"), за­безпечення життя трудівників на основі безпартій­ності та безвладдя. Воював з усіма владами та режимами, що існували в той складний час. Про "батька" писали В.Винниченко, В.Сосюра, О.Тол­стой, О.Гончар та ін. З 1921 р. перебував в еміг­рації. Підтримував активні зв'язки з міжнародним анархістським рухом. Помер у Парижі.

110

Найбільш масштабним у Червоній армії став заколот ота­мана Г.Григор'єва. На початку лютого 1919 р. загони під його керівництвом перейшли на бік більшовиків. 7 травня дивізія Григор'єва дістала наказ йти маршем через Бессарабію на допо­могу Радянській Угорщині, але отаман відмовився виконувати його. В Єлисаветграді він проголосив маніфест «До українсько­го народу» із закликом боротися проти комун і комісарів, орган­ізовувати ради з представників усіх партій, крім більшовиків, а також безпартійних, що підтримують радянську владу. По­встання відразу охопило значну частину Правобережжя й Півдня України. Проте антибільшовицькі сили не об'єдналися навколо Григор'єва. Н.Махно навіть публічно засудив цей заколот. Ра­дянське керівництво стягнуло великі військові з'єднання для його придушення. В кінці травня на Полтавщині Червоній армії вдалося розгромити основні сили повстанців. У липні Григор'єв зробив спробу приєднатися до махновців, але за наказом «бать­ка» був убитий. Селянські повстання, заколот Григор'єва вис­нажили сили Червоної армії, наблизили падіння більшовицького режиму в Україні.

Перевір себе Початковий рівень:

1.Виберіть правильну відповідь:

6 січня 1919 р. Україну було проголошено

Українською Народною Республікою

Українською Соціалістичною Радянською Республікою

Українською державою 2. Завершіть речення:

Із січня 1919 р. уряд радянської України очолив: Г.Пятаков; Ф.Сергеев; Х.Раковський. 3.Історичне прізвисько «батько» мав:

Д.Терпило; М.Григор'єв; Н.Махно. Середній рівень:

4.Розкажіть про антибільшовицькі виступи селян. 5.Яка подія відбулася 1 червня 1919 p.? 6.Назвіть головні ознаки політики «воєнного комунізму». Достатній рівень:

7.Формування в Україні органів радянської державності. Охарак­теризуйте цей процес. Назвіть його головні риси. 8. «З утвердженням більшовицького режиму реальні ознаки неза-

111

лежного існування України зникали». Проаналізувавши текст, доберіть тези, що підтверджують цей висновок.

^.Складіть розгорнутий план відповіді «Політика «воєнного кому­нізму» та її здійснення в Україні».

Високий рівень:

10. *Уся селянська Україна повстала проти спроби реорганізува­ти її життя на комуністичний лад». Про який період в історії українського народу йдеться? Висловіть власний коментар щодо цих подій.