Про наявність захворювання на туберкульоз можуть свідчити:

1. Кашель або покашлювання, що тривають протягом 3 тижнів і більше.

2. Мокротиння густе, невелике за обсягом, має склистий вигляд.

3. Втрата маси тіла, що не мотивована іншими чинниками.

4. Пітливість уночі та вранці, переважно верхньої половини тулуба, і зміна запаху поту.

5. Загальне нездужання, швидка втомлюваність та підвищена слабкість, що з'явилися нещодавно й швидко прогресують або не зникають.

6. Періодичне підвищення температури тіла до субфібрильної (37,4 - 37,6°С).

7. Біль у грудній клітці під час кашлю.

8. Поява або збільшення задишки, серцебиття при фізичному навантаженні.

9. Втрата або зниження апетиту.

10. Наявність у мокротинні домішок крові у вигляді прожилок.

11. Специфічний блиск в очах, як при лихоманці.

Діагностика. Діагностика здійснюється в спеціалізованих лабораторіях, де відбувається дослідження харкотиння на мікобактерії туберкульозу методом бактеріоскопії і посіву, рентгенологічне й томографічне обстеження, гістологічне дослідження. Не менш важливою є туберкулінова проба й загальний аналіз крові.

Туберкулінові проби:

• реакція Пірке (нашкірна);

• реакція Манту (підшкірна).

Перевагу віддають реакції Манту. Якщо організм інфікований, то через 24 години на місці введення туберкуліну (алергену) на шкірі з'являється папула (припухлість червоного кольору). Через 48 годин вираженість більш інтенсивна. Оцінюють результати через 24, 48, 72 години. Слабко позитивною вважають реакцію, при якій гіперемія з папулою в діаметрі 5-9 мм; середньої вираженості позитивною - 10-14 мм; і різко позитивною - 15 мм у діаметрі й більше.

Після визначення клінічної форми туберкульозу хворого направляють у протитуберкульозний заклад для лікування.

Лікування. Основними принципами лікування в сучасних умовах є комплексний, диференційований підхід з моменту встановлення діагнозу й до досягнення клінічної ефективності. Комплексне лікування хворих на туберкульоз легень передбачає: хіміотерапію, патогенетичне лікування, хірургічні методи лікування, імуностимулюючу, симптоматичну терапію і невідкладну допомогу при ускладненнях туберкульозу. Одночасно проводиться лікування супутніх захворювань.

Універсального протитуберкульозного препарату ще не створили. При лікуванні вперше виявлені хворі повинні приймати одночасно 4-5 препаратів і не менше. Зумовлено це тим, що наявні антибактеріальні препарати впливають на якийсь із трьох видів обміну мікобактерій туберкульозу (білковий, жировий, вуглеводний). Коли лікування проводиться не в повному обсязі, то мікобактерії виживають та по генетичному коду передають своїм «нащадкам» інформацію про стійкість до певних препаратів. Навіть якщо після цього почати лікувати хворого великою кількістю ліків, то ефекту не буде. Його мікобактерії стануть стійкішими. Потрапляючи від такого хворого до інших людей, вони вже будуть явно стійкими до цих препаратів. Лікувати такі форми туберкульозу дуже складно, лікування триває довго й коштує дуже дорого.

Велику увагу приділяють харчуванню. їжа повинна бути збалансованою, містити велику кількість білків та вітамінів, мати підвищену калорійність.

У стані ремісії рекомендують санаторно-курортне лікування як у місцевих санаторіях, так і на морському узбережжі, у гірській місцевості та інших кліматичних зонах залежно від форм туберкульозу.

Раннє виявлення та ретельне дотримання схеми лікування у 95% випадків забезпечує повне видужання.

Профілактика. Профілактика туберкульозу поділяється на соціальну, санітарну та специфічну. Медичні аспекти профілактики туберкульозу становлять приблизно 20%, а решта 80% - це неспецифічна профілактика.

Надзвичайно важлива соціальна профілактика туберкульозу, що охоплює загальнодержавні заходи, які спрямовані на поліпшення життєвого рівня людей, на забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування та на можливість більшості населення придбати ці продукти в достатній кількості; кожна сім'я повинна мати повноцінне житло. Соціальна профілактика - це забезпеченість працездатних працею, а пенсіонерів достойною пенси ю; здоровий спосіб життя - відмова під куріння, наркотиків, зловживання спиртними напоями; розвиток фізичної культури і спорту, оздоровлення, захист водоймищ, атмосфери та землі від забруднення, - усі ці та багато інших державних заходів, що спрямовані на зміцнення здоров'я населення, і є соціальною профілактикою туберкульозу.

Соціальна профілактика мало залежить від медиків і становить близько 80% фінансових затрат профілактики туберкульозу в цілому. Тому має бути дуже важливою політика держави щодо туберкульозу.

Специфічна профілактика туберкульозу є основа основ в усьому світі й полягає у проведенні хіміопрофілактики та щеплення вакциною БЦЖ.

Хіміопрофілактика туберкульозу визнана в усіх країнах світу й за метою поділяється на первинну, що запобігає виникненню захворювання на туберкульоз, та вторинну, яка перешкоджає повторному захворюванню (рецидив). Для первинної хіміопрофілактики використовується протитуберкульозний препарат ізоніазид у дозі 5мг/кг маси тіла протягом 3-х місяців 2 рази на рік (як правило, навесні та восени). У США та деяких странах Західної Європи ізоніазид у дозі 5 мг/кг маси тіла використовується 6 місяців підряд. У силу зростання стійкості (резистентності) мікобактерій туберкульозу до протитуберкульозних препаратів постає питання про використання двох препаратів, які мають протитуберкульозну дію, з метою не тільки вторинної, але й первинної хіміопрофілактики.

Хіміопрофілактика проводиться дітям, підліткам і дорослим, не інфікованим МБТ (мікобактерії туберкульозу), з негативною реакцією на туберкулін. Вона застосовується як короткочасний невідкладний захід особам у вогнищах туберкульозної інфекції в особливо несприятливій ситуації.

Вторинна хіміопрофілактика проводиться інфікованим особам, тобто тим, хто позитивно реагує на туберкулін і в яких клініко-рентгенологічні вияви туберкульозу відсутні.

Хіміопрофілакгику проводять для запобігання захворюванню на туберкульоз наступним групам населення:

1. діти, підлітки й дорослі, які перебувають у постійному контакті з хворими на туберкульоз;

2. клінічно здорові діти, підлітки й особи молодого віку до ЗО . років, уперше інфіковані МБТ;

3. особи зі стійкими гіперергічними реакціями на туберкулін;

4. немовлята (щеплені в пологовому будинку вакциною БЦЖ), що народилися від хворих на туберкульоз матерів, у яких захворювання не було вчасно виявлене і котрі вигодовували дітей молоком;

5. особи з наявністю туберкулінових реакцій;

6. особи, що мають сліди раніше перенесеного туберкульозу, при наявності несприятливих факторів (гострі захворювання, операції, травми, вагітність та ін.), здатних викликати загострення туберкульозу, а також особи, котрі раніше лікувалися від туберкульозу, з великими залишковими змінами в легенях, і які перебувають у небезпечному оточенні;

7. особи зі слідами раніше перенесеного туберкульозу при наявності в них захворювань, що самі чи при їхньому лікуванні різними препаратами, у тому числі кортикостероїдними гормонами, можуть викликати загострення туберкульозу (цукровий діабет, колагеноз, силікоз, саркоїдоз, виразкова хвороба шлунка, операції на шлунку та ін.).

У конкретній епідеміологічній ситуації хіміопрофілактика може бути призначена й іншим несприятливим з туберкульозу групам населення.

Серед осіб, яким проводилася хіміопрофілактика, кількість захворювань на туберкульоз у 5-7 разів менша порівняно з відповідними групами осіб, яким вона не проводилася.

Поряд з хіміопрофілактикою у дитячому віці в більшості країн світу використовується щеплення вакциною БЦЖ (у перші дні життя, у 7, а в деяких країнах і 14 років). Ефективність щеплення не перевищує 70%, але забезпечує кращий перебіг захворювання - локальні форми без ускладнень. Тому щеплення вакциною БЦЖ у більшості країн світу, навіть з низьким рівнем інфікованості й захворюваності, є обов'язковим. Тривалість імунітету при щепленні становить 3-5 років.

Важливе місце відводиться санітарній профілактиці туберкульозу, основне завдання якої є оздоровлення вогнищ туберкульозної інфекції, санітарний та ветеринарний нагляд, проведення санітарно-освітньої роботи, а також своєчасне виявлення та повноцінне лікування хворих на туберкульоз.

В основу санітарної профілактики закладена робота у вогнищі осередку туберкульозної інфекції.

Вогнище туберкульозної інфекції - це хворий, який виділяє з мокротинням заразні мікобактерії. Тому хворий повинен дотримуватись елементарних санітарно-гігієнічних правил, які є обов'язковими не тільки для хворого, а й для кожної здорової культурної людини:

• користуватись окремим посудом, ретельно мити його, а після миття - облити окропом;

• користуватись окремим рушником, мати окреме ліжко;

• обов'язково виварювати рушники та білизну;

• у зв'язку з тим, що мікобактерії наявні в мокротинні та слині хворого, ні в якому разі не можна плювати на підлогу в приміщенні;

• хворий повинен випльовувати мокротиння тільки в плювальницю, яка щільно закривається кришкою;

• на денце плювальниці треба налити 3-5 см3 5% розчину хлораміну;

• виділену мокроту не рекомендується виливати в каналізацію. Її потрібно прокип'ятити не менше ніж 15 хвилин з 2% розчином соди або спалити на вогні;

• кімнату, де мешкає хворий, не можна обклеювати шпалерами. Найкраще побілити стіни та стелю гашеним вапном або пофарбувати олійною фарбою. Це дасть змогу мити їх щіткою з милом;

• побілку стін і стелі слід робити, додавши 20% розчину формаліну, і не рідше ніж двічі на рік;

• у житлі, де мешкає хворий, щоденно потрібно робити вологе прибирання чистою ганчіркою з милом або содою;

• кватирку потрібно тримати відчиненою за будь-якої пори року, а взимку якомога більше;

• не слід підмітати підлогу сухим віником;

• температура повітря в приміщенні не повинна бути нижчою за 16- 18°С;

• якщо у хворого немає окремої кімнати, то його ліжко потрібно відгородити ширмою;

• в осередку туберкульозної інфекції обов'язково повинна бути бактерицидна лампа;

• влітку в теплу погоду хворому рекомендується спати на свіжому повітрі;

• обов'язково ізолювати дітей від хворого.

Якщо дотримуватися цих нескладних, але обов'язкових правил, то ризик інфікування мешканців, які проживають разом із хворим на туберкульоз, буде мінімальним, а призначений курс ефективного лікування призведе до швидкого знешкодження мікобактерій та одужання хворого.

Надзвичайну роль відіграє санітарно-освітня робота. Кожен повинен знати, що таке туберкульоз, які його основні клінічні ознаки, як від нього уберегтися, а якщо хтось захворів, то що потрібно для швидкого одужання.

На ці питання ми зараз коротко постараємося дати відповіді.

1. Туберкульоз уражає в основному ослаблених осіб. Перші клінічні вияви туберкульозу - це слабкість, підвищена пітливість увечері чи вночі, незначне підвищення температури тіла (37,0°- 37,5°С) в другій половині дня, підкашлювання спочатку без виділення харкотиння, а потім продуктивний кашель. Нерідко це свідчить уже про розпад легеневої тканини - утворення каверни, що може доповнюватися кровохарканням, задишкою, при враженні плеври - больовим синдромом. Людина худне й здебільшого це вже давній туберкульозний процес (6 - 10 місяців хвороби).

Тому при перших клінічних ознаках захворювання необхідно негайно звернутися до лікаря - пульмонолога чи фтизіатра й пройти необхідне обстеження. Всі студенти не рідше 1 разу на 2 роки, а ті, що проживають у гуртожитках, щорічно повинні робити флюорографію грудної клітки для своєчасної діагностики захворювань органів дихання. Студенти, що хворіють на цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка чи дванадцятипалої кишки, які отримують гормональні препарати та часто хворіють на неспецифічні запальні захворювання легень, повинні щорічно проходити обстеження незалежно від місця проживання чи інших факторів.

Тривалий (3 тижні) безпричинний кашель чи підкашлювання повинні насторожити хворого, і він повинен дослідити харкотиння на МБТ у своїй поліклініці.