В Україні прийнята класифікація сніДу, згідно з якою розрізняють 5 стадій:

1. Гостре захворювання.

2. Безсимптомне носійство.

3. Персистуюча генералізована лімфаденопатія (ПГЛ).

4. СНІД-асоційований комплекс (СНІД-АК).

5. СНІД (термінальна стадія ВІЛ-інфекції).

СНІД характеризується тривалим інкубаційним періодом - від 2-3 тижнів до 5 - 8 років.

Гостре захворювання може починатися непомітно, субклінічно або за типом гострої інфекції. Варіант перебігу клінічно вираженої первинної ВІЛ-інфекції має місце в 50-70% випадках. Більшість таких пацієнтів звертається по медичну допомогу, але правильний діагноз установлюють рідко. Ознаки гострого захворювання з'являються між 3 - 6-м, максимально між 1 - 8-м тижнями після зараження й нагадують симптоми інфекційного мононуклеозу. Основні з них: субфібрильна (37-38°С) або фібрильна (38 - 39°С) температура, часто відзначається загальна слабкість, головний біль, гіпергідроз, біль у м'язах та суглобах, плямиста, плямисто-папульозна або еритематозна висипка.

Збільшуються лімфатичні вузли, які часто залишаються збільшеними й після зникнення гострих виявів. Збільшення лімфатичних вузлів частіше починається з потиличних і задньошийних, пізніше збільшуються підщелепні, пахові й пахвинні. Під час пальпації вузли еластичні, не болісні, рухомі, не спаяні між собою, розмірами від 1 до 5 см, частіше - 2-3 см у діаметрі.

У деяких осіб хвороба проходить як гостра респіраторна інфекція. У цих випадках пацієнта турбує кашель. Рідше доходить до запалення оболонки мозку з невеликим плеоцитозом і збільшенням кількості білка. У периферичній крові можна виявити мононуклеари. Через декілька тижнів, місяців і навіть років після клінічного поліпшення розвивається чергове загострення хвороби. З часом загострення стають тривалішими, а ремісії - більш короткочасними. Під час лабораторних досліджень у перші дні виявляють лімфоцитопенію, що змінюється на 2 - 3-му тижні на лімфоцитоз за рахунок збільшення С08-лімфоцитів, хоча кількість СОФ-лімфоцитів не змінена; можливе підвищення рівня трансаміназ. Тривалість цієї дії від кількох днів до 1 - 2 місяців, після чого хвороба переходить у наступну стадію. Слід зауважити, що гостра стадія розвивається не в усіх ВІЛ-інфікованих, іноді вона проходить непоміченою.

Безсимптомне носійство ВІЛ-інфекції клінічно не виявляється, його можна виявити тільки за допомогою специфічних методів обстеження. Під час ретельних досліджень слід звернути увагу на лейкопенію, анемію і збільшену ШОЕ, що наштовхує на думку про безсимптомне носійство. У 30-50% безсимптомних носіїв у середньому через років десять розвивається СНІД.

Персистуюча генералізована лімфаденопатія (ПГЛ). Єдиним клінічним виявом цієї стадії може бути збільшення лімфатичних вузлів, що утримується протягом місяців і навіть років. ПГЛ діагностують, коли у ВІЛ-інфікованого виявляють збільшення не менше ніж двох груп периферійних лімфатичних вузлів (крім пахвинних) понад 1 см у діаметрі, яке утримується понад 3 місяці за відсутності захворювання, що могло б спричинити такий ефект. Гіперплазія підщелепних лімфатичних вузлів за відсутності патології ротової порожнини є особливою рисою ПГЛ. Збільшуватися можуть і позаочеревні лімфатичні вузли, а це симулює картину гострого живота. У більшості ВІЛ-інфікованих виявляють по 1-3 збільшених лімфатичних вузлів, переважно пахвових, задньошийних, передньошийних, надключичних і ліктьових. Вони збільшуються асиметрично, рухомі й не болісні, контуруються під шкірою.

У цій стадії симптоми хвороби часто мають неспецифічний характер - гарячка, виражена інтоксикація, підвищена пітливість, біль у м'язах і суглобах, катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів, поліморфний висип, загальна слабкість. Іноді можуть спостерігатися нетривалі порушення діяльності центральної нервової системи - від головного болю до виникнення лімфоцитарного менінгіту й гострої енцефалопатії з утратою орієнтації і пам'яті. Характерні різні форми ангін; збільшення печінки й селезінки. У цей період у сироватці крові знижується абсолютна кількість СБ4. Прогностично несприятливим у цій стадії є підвищення титру вірусу в крові. Стадія ПГЛ триває у середньому від 6 місяців до 5 років.

СНІД-асоційоваиий комплекс триває від 3 до 7 років і супроводжується розвитком бактеріальних, вірусних, грибкових, протозойних інфекцій і пухлинних процесів, що виникають на фоні порушеного імунітету.

Стадія СНІД-АК настає тоді, коли в зараженої особи з'являються одночасно або послідовно як мінімум дві з поданих нижче ознак, що утримуються довше ніж 3 місяці:

а) періодична або постійна гарячка вище ніж 38°С;

б) втрата 10% маси тіла й більше порівняно з попереднім періодом;

в) генералізоване збільшення лімфатичних вузлів;

г) періодична або постійна діарея (більше ніж 2 випорожнення на добу);

д) нічна пітливість;

е) відчуття фізичного й психічного виснаження.

Комплекс перелічених виявів у 10-35% ВІЛ-інфікованих виникає перед розвитком клініки СНІДу. Здебільшого в цих осіб ( ПІД розвивається впродовж наступних 3-х років.

Серед протозойних інфекцій основною є пневмоцитна пневмонія, зумовлена Pneumocystis carinii, - одне з найтяжчих ускладнень СНІДу (спричиняє майже 40% летальності ВІЛ-інфікованих). Виявляється двобічним ураженням легень - сухим кашлем, задишкою, різкою інтоксикацією, тяжкою недостатністю кровообігу. Може виникати також токсоплазмоз головного мозку, що проходить у формі енцефаліту; рідше відзначається вісцеральний лейшманіоз, лямбліоз та амебіаз.

Серед грибкових інфекцій найчастіше виникає кандидоз стравоходу, трахей, бронхів або легень, позалегеневий криптококоз (виявляється менінгітом і менінгоенцефалітом, іноді - сепсисом), гістоплазмоз, кокцидіоїдос (супроводжується тривалою діареєю) та ін.

Найчастіше з бактеріальних інфекцій у хворих на стадії СНІД- АК спостерігають дисемінований туберкульоз з ураженням легень, шкіри, периферійних лімфатичних вузлів, травного тракту, центральної нервової системи та інших органів. Це основна причина смерті ВІЛ-інфікованих у регіонах із високою захворюваністю на туберкульоз. Рідше може виникати сальмонельозний, стафілококовий, стрептококовий сепсис, легіонельоз.

Вірусні захворювання у стадії СНІД-АК найчастіше спричинені вірусом простого герпесу зі шкірно-слизовими (більше за 1 міс.) проявами або генералізованими формами з ураженням бронхів, легень, стравоходу, нервової системи. У 10-12% виявляється цитомегаловірусна хвороба (як правило, генералізована форма, що супроводжується гарячкою, ураженням легень, центральної нервової системи, сітківки очей, стравоходу, товстої кишки).

Індикаторними пухлинними процесами для СНІД - АК є саркома Капоші, лімфома Беркітта, дифузна недиференційована лімфома, імунобласна саркома, частота виникнення яких становить 40%. Найчастіше спостерігають саркому Капоші, яка переважно локалізується на ногах, а також у ділянці голови, обличчя, тулуба.

Виникають чітко обмежені безболісні плями, бляшки, вузли червоно-синюшного кольору розміром 3-5 мм. Поступово елементи збільшуються, набувають форми кільця, робляться щільними, із западанням у центрі. Згодом вони некротизуються, швидко з'являються метастази, що проникають у внутрішні органи та лімфатичні вузли.

На користь діагнозу СНІД - АК свідчать яскраво виражені неврологічні ураження, які є наслідком імуносупресії або зумовлені інфекційними й пухлинними процесами. Сюди належать пізнавально-рухові розлади, прогресуюча енцефалопатія, гострий асептичний менінгіт, множинні неврити, переважно сенсорні поліневропатії, мієлопатії, розвиток деменції тощо.

Лабораторно виявляють зниження коефіцієнта СР4/С08, наростає лейкопенія, лімфоцитопенія, тромбоцитопенія, анемія, у крові підвищується рівень циркулюючих імунних комплексів. Порушені також усі реакції клітинного й гуморального імунітету - імунна система перестає розрізняти «своє» і «чуже». У цій стадії наявність двох із характерних клінічних виявів і двох лабораторних показників, особливо з урахуванням епідеміологічного анамнезу, дозволяє з високим ступенем імовірності діагностувати ВІЛ- інфекцію.

Клінічні прояви СНІД-АК у дітей характеризуються швидким прогресуванням хвороби на фоні виражених ознак загальної інтоксикації із залученням у паталогічний процес всіх органів і систем. Частіше в дітей спостерігають гарячку, рецидивні бактеріальні інфекції, лімфоїдну пневмонію і гіперплазію легеневих лімфатичних вузлів, але рідко реєструють пухлинні процеси. Часто в паталогічний процес залучається центральна нервова система. Її ураження виявляється у вигляді енцефалопатії (затримки темпів психомоторного, фізичного й розумового розвитку). Нерідко в дітей виникає значна тромбоцитопенія з геморагічним синдромом, що може бути причиною вираженої анемії і привести до смерті.

Межа між стадіями СНІД - АК і СНІДом є нечіткою і складною для визначення. При СНІДі ці вияви є постійними, більш вираженими й виступають разом з опортуністичними зараженнями і (або) з пухлинами, які є наслідком інфікування ВІЛ.СНІД, термінальна стадія ВІЛ-інфекції. Цей діагноз установлюють пацієнтам, кількість СБ4-лімфоцитів у яких знижується до рівня менше за 50 клітин в 1 мм3. Практично всі хворі, що помирають від ускладнень, зумовлених ВІЛ-інфекцією, мають зазначений рівень імунодефіциту. Клініка хвороби максимально розгорнута, розвивається кахексія, виражена інтоксикація, гарячка. Розвивається деменція. Наростає вірусемія. Тривалість життя таких пацієнтів становить 12 - 24 місяці.

Діагностика. Спирається на епідеміологічний анамнез. Підозрілими щодо можливості зараження є гомосексуалісти, наркомани, повії, а також особи, що мають позашлюбні статеві стосунки.

Згідно з класифікацією ВООЗ (1985 р.), клінічна картина СНІДу містить три великих і шість малих симптомів.

До великих належать:

1. втрата маси тіла на 10% і більше;

2. діарея з тривалістю понад 1 місяць;

3. гарячка понад 1 місяць.

До малих належать:

1. постійний кашель, що продовжується понад 1 місяць;

2. генералізований дерматит із свербінням;

3. повторний оперізуючий герпес;

4. ротоглотковий кандидоз;

5. хронічна прогресуюча або десимінована форми простого герпесу;

6. генералізована лімфаденопатія.

Дорослим СНІД діагностують у разі виявлення не менше ніж 2 великих та 1 малого симптомів.

Симптомокомплекс, який нагадує СНІД, потребує вилучення факторів, що призводять до імунодефіциту, - професійних, побутових, медикаментозних, променевого ураження, гематологічних захворювань, цукрового діабету, тяжких інфекцій.

Для підтвердження діагнозу необхідне лабораторне дослідження хворих. Діагностика спрямована на виявлення антитіл до ВІЛ у сироватці або плазмі крові, які з'являються в період з 2-го тижня до 3-го місяця після зараження й зберігаються до смерті хворого. Попередні дослідження проводять імуноферментним методом. При постановці ІФА в разі одержання позитивного результату аналіз проводять двічі (з тією ж самою сироваткою). У разі одержання хоча б ще одного позитивного результату діагностика ВІЛ-інфекції продовжується більш специфічним методом імуноблотингу, що дає змогу виявити антитіла до окремих білків серцевини й поверхневої оболонки вірусу. Тільки після цього можна зробити висновок про інфікування особи.

Профілактика. На рубежі II - III тисячоліть перед населенням Земної кулі постала проблема, що набула планетарного масштабу, - подолання пандемії ВІЛ/СНІДу.

Понад 20 років існування ВІЛ/СНІДу переконали людство, що немає простих способів її подолання. Особливо неефективними виявилися спроби застосування репресивних механізмів та ізоляції хворих, моралізаторських підходів у вихованні.

Під час усіх попередніх епідемій, які вирували впродовж багатостраждальної історії нашої цивілізації, людство виживало, якщо виносило певні уроки.

Епідемія ВІЛ/СНІДу, зокрема, принесла розуміння того, що, по-перше, нікому не вдається відгородитися від неї. Вона вчить нас єднати зусилля педагогів і медиків, державних установ і недержавних організацій, дорослих і дітей, здорових та інфікованих, усього нашого суспільства.

Другий важливий урок полягає в усвідомленні того, що подолання епідемії ВІЛ/СНІДу неможливе без якісно нових підходів до профілактики, які б не лише вчили людей дотримуватися правил безпеки, а й впливали на їхні ставлення і поведінку, робили їх відповідальнішими й водночас набагато толерантнішими та людянішими.

Третій урок привертає увагу держави й суспільства до того, що жодній країні світу не вдалося зупинити епідемію ВІЛ/СНІДу без масової профілактичної роботи серед підлітків і молоді, здійснювану насамперед через систему освіти.

Останніми роками в Україні освітяни та науковці, медики й психологи, об'єднавши творчі зусилля, створили декілька проектів, розгорнули активну діяльність з різними цільовими й віковими групами. Тільки на початку III тисячоліття прийнято ряд урядових постанов та програм. Зокрема, Постанова Кабінету Міністрів України від 4.03.2004 р. № 264 «Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ- інфекції/СНІДу на період до 2011 року» та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги на лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, програми «Захистимо дітей від ВІЛ/СНІДу», «Здоров'я нації на 2002-2011 роки», «Україна - дітям», «Спорт проти наркоманії, тютюнокуріння та зловживання алкоголем».

Проте в сучасних умовах соціально-економічних, духовних і культурних реформ у суспільстві, незважаючи на постанови й програми, спрямовані на профілактику СНІДу та мотивацію до здорового способу життя, аналіз ситуації за 2004 - 2006 рр. показує високі темпи зростання ВІЛ-інфікованості серед молоді України.

Правда про СНІД - найголовніший засіб боротьби з ним на нинішньому етапі. Знання її допоможе врятувати мільйони людей від захворювання.

Ніхто не здатний уберегти людей від легковажності. Може допомогти лише власний здоровий глузд. Адже особливо небезпечними є не ті, хто знає про своє захворювання, отже, і про кримінальну відповідальність, а ті, що про зараження не підозрюють і ведуть «веселий» спосіб життя.

Слід пам'ятати, що основні шляхи розповсюдження вірусу - статевий і внутрівенний (уведення наркотиків) - регулюються насамперед людиною; що втрата моральних орієнтирів буття - основний фактор поширення СНІДу в сучасному суспільстві.

Ефективним засобом запобігання СНІДу є санітарно-просвітницька робота, яка повинна проводитись освітянами, медичними працівниками в наданні молоді знань та виробленні навичок з питань формування моральних і духовних цінностей, відповідальності за сім'ю, батьківство, безпечну поведінку, що сприятиме правильному вибору життєвої позиції у різних ситуаціях.

На жаль, аналіз інформації свідчить: 28,6% молоді вважає, що за тієї епідеміологічної ситуації, яка спостерігається нині в Україні, й тієї інтенсивності, з якою СНІД поширюється, не має сенсу оберігатися від зараження, оскільки «це все одно станеться», 23,5% - не дали ніякої відповіді і лише 47,9% молоді відповіли, що необхідно вживати заходи для захисту від ВІЛ-інфекції.

Виявлені знання про шляхи передачі ВІЛ-інфекції свідчать: найпоширенішу інформацію про СНІД, яка у всіх на слуху, знають 76% молоді, а саме, що СНІД передається зі шприцем від ВІЛ-інфікованого й через статевий акт. Однак це ймовірніше завчені аксіоми, а не систематичні знання, тому що вже на питання про передачу СНІДу через індивідуальні засоби гігієни кількість правильних відповідей скоротилися до 45,4%. Ще менше респондентів зуміли правильно відповісти на запитання про передачу СНІДу комахами (12%).

Якщо взяти до уваги, що правильно на всі питання відповіли лише 4,2% респондентів, то можна зробити висновок про те, що знання про СНІД і засоби захисту від нього мають поверховий і несистемний характер.

Поки що відсутні вакцини та ефективні засоби для лікування хворих. Єдиним на сьогодні «рецептом» проти СНІДу залишається здоровий спосіб життя з етнічними принципами й моральною охайністю та усунення наркоманії як соціального явища з нашого життя.