6. Значення механізмів врівноваження

У таблиці 16.2 подано механізми врівноваження платіжного балансу.

Таблиця 16.2

Механізми врівноваження платіжного балансу і гнучкий валютний курс

При значній схильності до нагромадження грошей механізм ціни грошової маси відіграє важливу роль. Одночасно він вимагає, щоб ринки між двома країнами не були сегментованими, тому що лише тоді діють міжнародний взаємозв’язок цін або паритет купівельної спроможності. Якщо товарні ринки характеризуються значною еластичністю, то великого значення надають механізму відносної ціни. Тоді міжнародний взаємозв’язок цін і паритет купівельної спроможності майже не діють. Якщо ціни на товари та фактори виробництва є фіксованими, то важливе значення має зміна зайнятості. При фіксованих товарних цінах вимір коливань зайнятості залежить в основному від схильності до імпортування. Велика гнучкість цін зменшує необхідність коливань зайнятості. І, нарешті, роль руху капіталу як механізму врівноваження залежить головним чином від мобільності капіталу.

Тема 17

Валютний ринок і платіжний баланс

У далекій перспективі можливим є усунення національних валют. Створення євро – крок у цьому

напрямку. Набуває поширення розуміння того, що наявність власної валюти створює для невеликої економіки серйозні проблеми. Деякі країни Латинської Америки, які охопила криза, мають намір визнати долар США як свою валюту, однак, як наслідок, їхня залежність від політичних рішень, які приймають у США, стане ще очевиднішою. Національні валюти не можна усунути, не створивши міжнародного центрального банку, а до цього ще далеко. Сьогодні ж домінують цілком протилежні тенденції.

Джордж СОРОС

План теми

1. Поняття валютного ринку.

2. Моделі валютного ринку в умовах обміну товарами.

3. Валютний ринок і рух капіталу.

4. Зміни валютного курсу і сальдо поточного рахунку платіжного балансу.

Додаток. Похідна умови Робінсона.

1. Поняття валютного ринку

Валютний ринок – дуже складне економічне поняття. Тому в економічній літературі важко знайти два однакових його визначення. Кращому розумінню суті валютного ринку сприятиме наведення різних визначень, що акцентують увагу на його певних аспектах. Дещо описову характеристику валютного ринку дає Фредерік М.Мишкін. Наведемо її.

«Більшість країн світу мають свої власні валюти: США мають долар, Франція – франк, Бразилія – крузейро, а Індія – рупію. Торгівля між країнами викликає обмін різних валют (або, як кажуть, банківських депозитів, пойменованих у різних валютах) одна на одну. Коли американська фірма, наприклад, купує іноземні товари, послуги або фінансові активи, то долари США (банківські депозити, пойменовані у доларах США) потрібно обміняти на іноземну валюту (банківські депозити, пойменовані у іноземній валюті).

Купівля-продаж валюти та банківських депозитів, пойменованих у різних валютах, відбувається на валютному ринку. Обсяг такого роду операцій лише у США становить у середньому понад 100 млрд. дол. щоденно. Операції, котрі проводять на валютному ринку, встановлюють курси, за якими валюти обмінюються одна на одну, а ті в свою чергу визначають вартість купівлі іноземних товарів та фінансових активів».

Навчальний посібник колективу викладачів Фінансової академії при уряді Російської Федерації «Валютный рынок и валютное регулирование» подає таке визначення валютного ринку: «Валютний ринок у широкому розумінні слова – це сфера економічних відносин, яка проявляється при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій з інвестування валютного капіталу. Саме на валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців і покупців валютних цінностей». Близьке до такого розуміння визначення Г.П.Овчинникова, який стверджує, що «сукупність відносин, які виникають між домогосподарствами, фірмами, комерційними банками та іншими фінансовими установами з приводу міжнародних операцій з валютою. Утворюють світовий валютний ринок».

Н.А.Міклошевська і А.В.Холопов при визначенні валютного ринку акцентують увагу лише на функції обміну валюти. Їхнє формулювання звучить так: «Валютний ринок – це особливий ринок, на якому здійснюють обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни за визначеним номінальним валютним курсом». Подібне визначення дають П.Кругман і М.Обстфельд, які пишуть: «Ринок, на якому відбуваються міжнародні операції з валютою, називається міжнародним валютним ринком».

Разом з тим, викладачі Фінансової академії при уряді РФ розширюють трактування валютного ринку. Вказуючи на такі передумови виникнення валютних ринків, як формування світового ринку, розвиток регулярних економічних зв’язків, значне поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків, посилення концентрації і спеціалізації банківського капіталу, автори зазначають: «Валютні ринки – це, крім того, офіційні фінансові центри, в яких здійснюються операції з купівлі-продажу валют і валютних цінностей на основі попиту і пропозиції учасників торгівлі. З організаційно-технічної точки зору, валютний ринок – це визначена сукупність сучасних засобів телекомунікацій, таких як телеграф, телекс, телефон, інформаційні системи, комп’ютерні системи «REUTERS dealing 2000» та ін., що пов’язують між собою банки та біржі різних країн, які здійснюють валютні операції і обслуговують міжнародні розрахунки».

Розгорнуте визначення валютного ринку дають також А.Г.Загородній, Г.Л.Вознюк, Т.С.Смовженко, виділяючи в цьому понятті поряд з обмінними операціями зовнішньоторговельні розрахунки, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо. Ось їхній доробок: «Ринок валютний – система фінансово-економічних відносин, пов’язаних зі здійсненням операцій купівлі-продажу(обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах. Ринок валютний – збірне поняття, що охоплює значну кількість окремих локальних ринків у певних регіонах, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових зв’язків, зокрема на міжнародних валютних біржах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо. За своїм режимом валютні ринки поділяються на вільні (без валютних обмежень) та обмежені, коли валютні операції дозволяються уповноваженими органами або здійснюються за офіційним валютним курсом».

Розгорнуті визначення валютного ринку наводять і автори тлумачних словників Заходу. Зокрема, словник із бізнесу з серії Оксфордських довідників інтерпретує сутність валютного ринку так: «Міжнародний валютний ринок – ринок, на якому продають іноземні валюти. На ньому діють головним чином дилери, які торгують іноземною валютою, будучи наймані комерційними банками (commercial banks) і діючи як принципали, а також агенти з купівлі та продажу іноземної валюти (foreign-exchange brokers), що діють як посередники. Хоча багато урядів, серед них і уряд Великобританії, скасували жорсткий валютний контроль (exchange controls), цей ринок не є повністю вільним, оскільки на нього певною мірою впливає Банк Англії, що діє від імені уряду, який для цього звичайно використовує рахунок / фонд вирівнювання валютного курсу (exchange equalization account). Валютні угоди укладають на ринку готівкового товару (spot currency market)з негайним постачанням валюти і на ринку з терміновими операціями (forward exchange contract), якщо відповідно до укладених угод іноземну валюту необхідно постачати в обумовлені терміни у майбутньому. Це дозволяє дилерам та їхнім клієнтам, які потребують іноземної валюти, у майбутньому хеджувати/страхувати від втрат своєї покупки і продажі. На Лондонській міжнародній фінансовій біржі ф’ючерсів (London International Financial Futures Exchange) можна також торгувати опціонами (options) майбутніх валютних курсів».

Розпочатий перелік визначень можна продовжувати, але навряд чи це повністю розкриє суть валютного ринку. Наявні дослідження дають підстави стверджувати, що валютний ринок є, по-перше, особливим ринком, на якому продають шляхом обміну не матеріальні цінності, а валютні цінності (грошові маси) різних країн; по-друге, як ціни на ньому виступають номінальні валютні курси; по-третє, здійснення обмінних операцій на валютному ринку дає змогу проводити операції з обміну факторами виробництва, товарами і послугами; по-четверте в організаційно-технічному аспекті валютні ринки складаються з його учасників і певної сукупності сучасних засобів збору, передачі й обробки інформації, які розділені на національні й світовий валютні ринки.

Будь-який ринок функціонує завдяки його учасникам, які перебувають у певних економічних відносинах. Учасниками валютного ринку є банки, валютні біржі, брокерські агентства, зовнішньоторговельні та виробничі фірми, інвестори, спекулянти, хедери, гравці, індивідууми (туристи; особи, які отримують грошові перекази від родичів, котрі проживають за кордоном), міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації. Всіх учасників валютного ринку можна розподілити на організованих і неорганізованих. Організовані учасники працюють на організованому ринку, яким є біржовий валютний ринок. Валютні біржі – це, як правило, некомерційні організації, завданням яких є мобілізація тимчасово вільних валютних ресурсів і встановлення курсу валюти.

Найбільшим валютним ринком виступає ринок «спот», що забезпечує негайне постачання валюти (протягом двох робочих днів). Поряд з ним набуває поширення терміновий (форвардний) валютний ринок. На ньому укладають угоди між двома учасниками ринку про обмін фіксованої кількості валюти на визначену дату в майбутньому за наперед обумовленим курсом. Аналогічний контракт може мати форму ф’ючерсного і відрізнятися від форвардного лише тим, що перший укладають поза біржею. Терміновий контракт складається з курсу спот на момент укладання угоди і премії чи дисконту, тобто надбавки або знижки, залежно від процентних ставок у даний момент.

Щоденний обіг світового валютного ринку становить від $500 млн. до $4 трлн., 20% обігу припадає на азіатський ринок, 40% - на європейський, 40% - на американський. Найбільшою інтенсивністю розвитку відрізняється американський ринок, валютний обіг на якому зріс більше, ніж на 120%, в той час, як на Лондонському ринку – лише на 107%.

Найважливішим елементом валютної системи є валютний курс, оскільки економічні операції між учасниками валютного ринку неможливі без обміну однієї національної валюти на іншу. При визначенні поняття валютного курсу підкреслюють або здатність виражати співвідношення різних валют, або його цінову функцію. Отже, валютний курс – це ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті, або пропорція, за якою валюту однієї країни обмінюють на валюту іншої країни, що має форму коефіцієнта перерахунку однієї валюти в іншу і призначена для взаємного обміну валют, порівняння цін і вартісних статистичних показників різних країн, виражених у національних та іноземних валютах, а також для періодичної переоцінки рахунків у іноземній валюті фірм і банків.

У більшості країн, говорячи про валютний курс, мають на увазі кількість іноземної валюти, необхідної для купівлі однієї одиниці іноземної валюти, що називається прямим котуванням. Наприклад, один долар США дорівнює 5 гривням (іноді такий валютний курс називають американським валютним курсом). Однак у деяких випадках, зокрема у Великобританії, ситуація протилежна: обмінний курс показує, скільки одиниць іноземної валюти можна купити на одиницю національної валюти. Це – непряме котування, у нашому прикладі воно становитиме ¼=0,25 долара за одну гривню (валютний курс, отриманий на основі непрямого котування, називають ще європейським валютним курсом).

У банківській практиці України поширюється використання крос-курсів, які визначають розрахунковим шляхом з використанням валюти третьої країни, котру широко застосовують у валютних операціях і яка становить співвідношення між двома валютами, що випливає з їхнього курсу щодо третьої валюти. Оскільки більшість валютних операцій виражена у доларах США, то дві недоларові валюти співвідносяться між собою за допомогою крос курсу.

Економічна наука розробила ряд теорій валютного курсу, що пояснюють ті чи інші сторони його утворення і використання в системі регулювання народногосподарських процесів. Найпопулярнішими серед них є теорія паритету купівельної спроможності й кількісна теорія грошей.

Теорію паритету купівельної спроможності висунув ще у 1556 році Мартін де Ацпилкуета Наварро, згодом її активно досліджували багато економістів, зокрема вони склали певну частину поглядів англійських економістів Д. Юма і Д. Рікардо. Останній стверджував, що занизька вартість фунта стерлінгів призвела до дефіциту платіжного балансу: «…вивіз монети зумовлений її дешевизною і є не наслідком, а причиною несприятливого балансу». На його думку, знецінення грошей – «наслідок їх надлишку», і відповідно купівельна спроможність валют визначається кількістю грошей в обігу відповідних країн. Така ситуація є дуже суттєвою, адже на ній базуються всі теорії паритету купівельної спроможності, включаючи сучасні.

Головна ідея теорії паритету купівельної спроможності полягає в тому, що валютний курс визначається відносною вартістю грошей двох країн, яка залежить від рівня цін, а останній – від кількості грошей в обігу. Отже, паритет купівельної спроможності може бути визначений формулою:

Р(m)=SP(n),

де Р(m) – ціна товару А на Батьківщині; S – курс спот; P(n) – ціна товару А у Закордоні.

Теорія паритету купівельної спроможності спрямована на пошук «курсу рівноваги», що сприяв би підтримці врівноваженого платіжного балансу і тим самим пов’язана з концепцією автоматичного саморегулювання платіжного балансу. Найповніше її обґрунтував шведський економіст Г. Кассель у 1918 році, й відтоді до неї не раз зверталися, викликаючи дискусії (у 40-х, 60-х, середині 70-х років).

У певній мірі розвитком теорії валютного паритету можна вважати підхід, заснований на регулюванні валютного курсу, виходячи із залежності між ціною і кількістю грошової маси в обігу. Цей підхід є складовим елементом кількісної теорії грошей. Він виражається рівнянням, яке запропонував лауреат Нобелівської премії математик Ірвін Фішер:

MV = PY

де М – грошова маса; V – швидкість обігу грошей; Р – середній індекс цін; Y – реальний обсяг виробництва (валовий продукт).

За цих умов валютний курс відображає рівноважний стан національних економік, що обумовлено рівністю середньозваженої цінової оцінки всієї товарної маси країн, яку порівнюють. Варто зауважити, що оцінка, котру отримують таким чином, не має абсолютної достовірності, оскільки неможливо знайти дві країни, які мали б цілком однаковий набір продуктів споживання через відмінності у кліматичних умовах, традиціях, моді, звичках населення. Тому при аналізі валютного курсу і прогнозуванні його змін враховують різноманітні фактори, які визначають чи можуть визначити зміну його тенденцій.