2. Основні законодавчі та нормативні акти у галузі охорони праці

Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці, належать: Конституція України, Закони України "Про охорону праці", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про використання ядерної енергії та радіаційний захист", "Про цивільну оборону", "Про забезпечення сані­тарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про об'єкти під­вищеної небезпеки", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", а також Кодекс законів про працю України (КЗпП). Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП), міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці (ССБП), будівельні норми та правила (БНіП), санітарні норми (СН), правила технічної експлуатації електроустановок споживачів, правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів та інші нормативні документи.

В основному законі України - Конституції - питанням охорони праці присвячені статті 43, 45, 46.

У статті 43 Конституції України записано: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно вибирає, або на яку вільно погоджується", "Кожен має право на належні, безпечбезпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом", "Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я робочих місцях забороняється".

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій та виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

У тексті ст. 46 Конституції України вказано те, що громадяни України мають право на соціальний захист, зокрема право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з не залежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України "Про охорону праці", дія якого поширюється на всі під­приємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також на залучених до праці на цих підприємствах.

Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинності правових норм, обов'язкових для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт з охорони праці - це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України незалежно від їх відомчої (галузевої) належності та форм власності.

Державний галузевий нормативний акт з охорони праці - це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи, організації, що належать до певної галузі, незалежно від форми власності.

З метою машинного оброблення державні нормативні акти про охорону праці кодуються відповідно до структурних схем, наведених на рис. 1.1 та 1.2. Група для міжгалузевих нормативних актів має цифрове позначення залежно від державних органів, які їх затвердили. Наприклад: 0.00 - Держнаглядохоронпраці, 0.03 - Міністерство охорони здоров'я, 0.06 - Держстандарт. Група для галузевих нормативних актів має цифрове позначення відповідно до класифікатора, складеного на основі "загального класифікатора галузей народ­ного господарства" Мінстату України. Наприклад, 1.1.10 — електроенергетика, 1.3.10 - хімічна промисловість, 2.1.20 - тваринництво та птахівництво, 5.1.11 -залізничний транспорт, 7.1.10 - громадське харчування тощо.

Рис. 1.1. Схема кодування для міжгалузевих нормативних актів

Рис. 1.2. Схема кодування для галузевих нормативних актів

Види державних нормативних актів про охорону праці (в уніфікованій формі для однакового застосування) мають таке цифрове позначення:

1 - правила; 2 - ОСТи; 3 - норми; 4 - положення, статути; 5 - інструкції, керівництва, вказівки; 6 - рекомендації, вимоги; 7 - технічні умови безпеки; 8 - переліки, інше.

Державні нормативні акти (ДНАОП) необхідно відрізняти від відомчих документів з охорони праці (ВДОП), які можуть розроблятися на їх основі і затверджуються міністерствами, відомствами України або асоціаціями, концернами та об'єднаннями підприємств з метою конкретизації вимог ДНАОП залежно від специфіки галузі.

Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) колишнього СРСР застосовуються на території України до їх заміни іншими нормативними документами, якщо вони не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до Угоди про співробітництво в галузі охорони праці, укладеної керівниками урядів держав СНД, стандарти ССБП надалі визнаються Україною як міждержавні стандарти за узгодженим переліком, що перегляд-даються в міру необхідності з урахуванням національного законодавства держав СНД та результатів спільної роботи, спрямованої на удосконалення Системи стандартів безпеки праці.

Вимоги щодо охорони праці регламентуються також Державними стан­дартами України з безпеки праці, будівельними нормами та правилами, санітарними нормами, правилами влаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи із сфери їх дії. Перелік основних нормативних актів з охорони праці наведено в державному реєстрі, виданому окремою книжкою Держнагляд-охоронпраці (Реєстр ДНАОП). Зміни у Реєстрі ДНАОП публікують у журналі "Охорона праці". Одночасно їх вносять в банк даних автоматизованого інформаційного фонду ДНАОП, створеного також Держнаглядохоронпраці.

Закон України "Про охорону праці"

Закон України "Про охорону праці" в редакції від 21 листопада 2002 p., що набув чинності з 01.01.2003р., встановлює принципи державної політики у сфері охорони праці, гарантії права на охорону праці, регламентує структуру організації системи охорони праці, описує права та обов'язки роботодавців та найманих працівників, а також встановлює відповідальність за не створення належних умов праці та забезпечення як промислової безпеки, так і дотримання вимог охорони праці на стадії проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва.

Закон "Про охорону праці" передбачає економічні методи управління охороною праці:

• створення фонду охорони праці підприємства;

• обов'язкове соціальне страхування працівників від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

• збереження середнього заробітку працівника за період простою у випадку відмови працюючого від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я його самого або для людей, які його оточують, або для довкілля;

• виплату вихідної допомоги у випадку розірвання трудового договору за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує вимог законодавства або умов колективного договору з питань охорони праці;

• безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги і компенсації працівникам, які зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці;

• безплатну видачу працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, миючих та знешкоджувальних засобів для роботи в шкідливих та небезпечних умовах праці, а також під час робіт, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних за несприятливих температурних умов;

• відшкодування збитків працівникові у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (або його сім'ї у випадку смерті потерпілого), пов'я­заних з виконанням трудових обов'язків, а також моральної шкоди.

Організаційно-технічні заходи та засоби покликані забезпечити такий рівень організації праці на підприємстві та такі технічні (інженерні) рішення з охорони праці для усього технологічного процесу, окремого обладнання, устаткування та інструментів, які б нейтралізували вплив на працівників небезпечних виробничих чинників або зменшували його до допустимих нормативних значень.

Організаційними заходами охорони праці є відповідна навченість робітників, чітке та своєчасне проведення інструктажів і контролю знань з охорони праці; наявність розроблених відповідно до вимог охорони праці регламентів проведення робіт та технологічних карт; правильне планування робочих місць, безпечне утримання проходів і проїздів; наукова організація праці; нагляд за роботою працівників; зручна робоча поза, правильне чергу­вання роботи й відпочинку згідно з КЗпП, відсутність фізичного та іншого перенапруження; застосування безпечних способів праці; дотримання встанов­леної послідовності технологічного процесу; справний стан засобів колектив­ного та індивідуального захисту; наявність відповідних знаків безпеки та ін.

Технічними заходами та засобами охорони праці є: застосування технічно досконалого та справного обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів, засобів колективного захисту (огороджень, блокування, сигналізації); використання за призначенням досконалих засобів індивідуаль­ного захисту (спецодягу, спецвзуття та засобів захисту органів дихання, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху) тощо.

Санітарно-гігієнічні заходи передбачають попередження шкідливого впливу виробничих чинників на людину та дотримання допустимого рівня цих чинників на робочих місцях, а також забезпечення відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних документів.

Приміщення, обладнання, робочі місця та умови праці повинні від­повідати вимогам таких нормативних документів:

• розміри виробничих приміщень повинні відповідати вимогам СН 245-71 (Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий) і ОНТП - 24—86 (Общесоюзные нормы технологического проектирования), а допоміжних - СНиП 2.09.04—87 (Строительные нормы и правила); наприклад, об'єм виробничого приміщення на одного працівника повинен становити не менше 15 м3, а площа - 4.5 м2;

• робочі місця повинні організовуватись відповідно до ГОСТ 12.2.032 -78, ГОСТ 12.2.033 - 78 та ін.;

• метеорологічні умови (температура, відносна вологість та рухливість повітря) у робочій зоні повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.005 - 88;

• концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони (газо-, паро- або пилоподібних) не повинна перевищувати гранично допустимих концент­рацій, встановлених ГОСТ 12.1.005-88;

• параметри виробничого освітлення (коефіцієнт природної освітленості, освітленість, показники освітленості та коефіцієнт пульсації при штучному освітленні) повинні відповідати вимогам СНиП 11—4-79;

• рівні шуму та вібрації не повинні перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ 12.1.003-83 і "Санітарними нормами допустимих рівнів шуму на робочих місцях" (ДСанПіН № 3223-85);

• рівні звукового тиску ультразвуку не повинні перевищувати допустимих значень за ГОСТ 12.1.001-89, а інфразвуку - за СН № 2274-80;

• напруженості постійних електричних та магнітних полів на робочих місцях не повинні перевищувати допустимих значень відповідно до "Санітарно-гігієнічних норм допустимої напруженості електростатичного поля" № 1757-77 та гранично допустимих рівнів впливу постійних магнітних полів при роботі з магнітними пристроями та магнітними матеріалами № 1742-77;

• напруженості електричних та магнітних полів частотою 50 Гц не повинні перевищувати гранично допустимих напруженостей за ГОСТ 12.1.002-84 – для електростатичних полів та гранично допустимих рівнів впливу магнітних полів частотою 50 Гц - для магнітних полів;

• параметри електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону не повинні перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ 12.1.006—84 та "Санітарними нормами і правилами при роботі з джерелами електромагнітних полів високих, ультрависоких та надвисоких частот" ДСанПіН 3.3.2-007-98; ,,

• щільності потоку енергії інфрачервоних та ультрафіолетових випромінювань не повинні перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ 12.1.005-88 і "Санітарними нормами мікроклімату виробничих приміщень" № 4086-86 для інфрачервоних випромінювань та "Гігієнічними вимогами до конструювання і експлуатації установок з штучними джерелами ультрафіолетового випромінювання для люмінесцентного контролю якості і промислових виробів" - для ультрафіолетових випромінювань;

• рівні лазерних випромінювань не повинні перевищувати гранично допустимих значень за СНиП 2392-81;

• потужності експозиційних доз неіонізуючого рентгенівського випромінювання не повинні перевищувати норм, встановлених ГОСТ 12.2.006- 83 та "Санітарними правилами роботи з джерелами використовуваного рентгенівського випромінювання".