3. Міжнародна торгівля. Торговельний баланс країни. Державне регулювання зовнішньої торгівлі. Світовий ринок позичкового капіталу. Міжнародний кредит і його форми.

1.1. Сутність міжнародної торгівлі і її концепції

Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: «Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах».Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля опосередуючі рух усіх міжкраїнових товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% роста світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.

Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна торгівлям вживається й у більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т.п.

Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних або імпортних угод, що укладаються у визначених центрах світової торгівлі відомими фірмами - експортерами або імпортерами відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й ін.) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах.[3, с. 47]

В інтересах кожної країни спеціалізуватися на виробництві, у якому вона має найбільшу перевагу і для якого відносна вигода є найбільшою.

Національні виробничі розходження визначаються різними факторами виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Ефект, що робиться зовнішньою торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку росту національного доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залежностями і може бути обчислений і виражений у виді визначеного коефіцієнта - мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату в галузях, що виконують це замовлення. А потім прийдуть у рух вторинні споживчі витрати.

Термін "міжнародна торгівля" має на увазі складний механізм взаємин, що виникають у процесі купівлі-продажу товарів на світовому ринку.

Фірми прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація - коли фірма має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідної, чим у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах.

У міжнародній торгівлі експортер звичайно виставляє рахунок покупцеві в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї країни, що є іноземною для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, доллари США, євро. У зв'язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої іноземної валюти за валюту своєї країни. Послуги з продажу і купівлі іноземної валюти за валюту країни експортера або імпортера роблять банки. В Україні це банки з валютною ліцензією.

Однак, покупка або продаж іноземної валюти не настільки безпечні для фірми, як може показатися на перший погляд. Причина цьому - нестабільність показників валютних курсів. Можливість несприятливої зміни обмінних курсів іноземної валюти на валютному ринку і є потенційним валютним ризиком для кожного з контрагентів.

Звичайно, у випадку зміни курсів на користь однієї зі сторін це шанс одержати прибуток, однак, небезпека понести збитки, зокрема, для українських організацій у зв'язку з падінням курсу гривні, більш реальна.[3, с. 41]

Відгородити себе від валютних ризиків є можливість у фірм, зовнішньоторговельні платежі і надходження яких здійснюються в одній і тій же іноземній валюті. Однак, обмінний курс іноземної і вітчизняної валюти не буде таїти істотної небезпеки для фірми лише в тому випадку, якщо надходження на валютний рахунок і платежі з його відбуваються узгоджено. Така ситуація можлива за умови, що фірма значною мірою займається й імпортом, і експортом. Більшість же зовнішньоторговельних організацій працює лише по одному з напрямків, тому можливість використання такої схеми обмежена.

Торговельний баланс.

Участь країни у міжнародній торгівлі здійснюється з метою отримання коштів за експортовані товари і послуги. Водночас, імпортуючи товари і послуги, вона змушена розраховуватися за них. Такі розрахунки щодо експорту та імпорту товарів і послуг формують торговельний баланс країни. Структура балансу. Торговельний баланс — баланс, який відображає співвідношення вартості експорту та імпорту країни за певний проміжок часу, як правило, за рік. Він складається із двох частин — з надходжень і платежів, а їх зіставлення утворює експортно-імпортне сальдо. До торговельного сальдо входить вартість товарів, проданих і куплених на умовах негайної оплати, а також поставлених у кредит або наданих безкоштовно у формі урядової допомоги або дарунку. За винятком вартості безплатно наданих товарів і послуг торговельний баланс входить у платіжний баланс. В активній частині цього балансу відображено експорт товарів і послуг вітчизняного виробництва, а також ввезених з-за кордону й перероблених. В пасивній частині — імпорт товарів і послуг іноземного виробництва для внутрішніх потреб або переробки з метою їх подальшого вивозу. Сальдо торговельного балансу — різниця між вартістю експорту та імпорту. Воно активне якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту і пасивне — якщо вартість імпорту перевищує вартість експорту. Активне або пасивне сальдо торговельного балансу характеризує конкурентоспроможність країни на світовому ринку. Так, у 1996—1997 pp. зовнішньоекономічна діяльність України відзначалася від'ємним сальдо, яке становило 6189 млн. грн. у торгівлі товарами (за перше півріччя 1997 р.) та позитивним при торгівлі послугами — 6779 млн. грн. У 1998 р. від'ємне сальдо становило 2038 млн. грн. Особливо низькі обсяги експорту з України високотехнологічної продукції. Для економіки України загалом дефіцит торговельного балансу має негативні наслідки, а для певної частини населення на короткому відрізку часу — позитивні. Це зумовлено можливістю придбати дешевші товари, нерідко кращої якості. Показники участі у зовнішній торгівлі. Основні показники участі країни у міжнародній торгівлі: 1) експортна (імпортна) квота, яка характеризує відношення вартості експорту (імпорту) до ВВП або ВНП; 2) обсяг експорту (імпорту) продукції на душу населення країни; цей показник водночас відображає ступінь відкритості економіки. Розглянемо заходи, які повинна вживати країна з метою врегулювання міжнародної торгівлі.

Державне регулювання.

Основною метою державного регулювання зовнішньої торгівлі є створення сприятливих умов для розширеного відтворення всередині країни. В процесі її реалізації спостерігається суперечливе поєднання протекціонізму і лібералізму. Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішній ринок. Лібералізм — державна політика, спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі. Система протекціонізму здійснюється такими методами: 1) встановленням високих митних тарифів на товари, які ввозять з-за кордону; 2) через нетарифні обмеження, до яких належать кількісні (встановлення квот, добровільне обмеження експорту, ліцензування), а також підвищені вимоги до технічних, санітарних стандартів, оподаткування товарів на внутрішньому ринку, встановлення антидемпінгових мит та ін. Розвинуті країни світу використовують майже 800 видів нетарифних бар'єрів, за допомогою яких держава отримує імпорт понад 50% всіх товарів. Активно застосовується і такий важіль нетарифного регулювання імпорту, як антидемпінгові мита. Так, у червні 1997 р. США на підставі помилкової методики визначення вартості виробництва сталі (за основу брали витрати в Перу, оскільки США не визнали Україну державою з ринковою економікою) встановили антидемпінгове мито на різні сорти української сталі відповідно на 100, 177 і 238%, чим фактично закрили доступ цього товару на американський ринок. Негативними наслідками протекціонізму є підвищення цін на товари і послуги внутрішнього ринку за рахунок тарифів (акцизного податку на імпортні товари), необхідності внаслідок цього купівлі частини дорожчих товарів вітчизняного виробництва. Тому держава повинна раціонально поєднувати політику протекціонізму і лібералізму. Шляхи поліпшення зовнішньоекономічної діяльності України. За сучасних умов для поліпшення зовнішньо-економічної діяльності Україні необхідно: обмежувати ввезення продукції чорної металургії, покращувати якість металу, зменшувати масу готових виробів, значно збільшувати обсяг номенклатури відливок, домагатися міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо; визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції та ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, ракетно-космічної техніки, створення надтвердих матеріалів; виготовляти в Україні імпортозамінну продукцію: зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі, тканини та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливно-енергетичної групи, слід значно поліпшити обробку сировини (титану, рідкоземельних елементів, будівельних матеріалів, граніту, урану, сільськогосподарської продукції). Так, глибина переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить лише до 50% від рівня розвинутих країн; враховуючи низьку конкурентоспроможність продукції в Україні, слід проводити виважену політику в експортно-імпортних відносинах, не допускаючи невиправданої лібералізації. Йти таким шляхом можна, лише зміцнюючи конкурентоспроможність товарів. Навіть у США понад 35% товарів захищені нетарифними бар'єрами; налагодити надійний митний контроль. У розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічно контролює експорт та імпорт товарів. В Австрії, зокрема, їй відома адреса кожного постачальника, ціни його товару, обсяг, сертифікація товарів. Цей процес супроводжується контролем податкових і банківських установ. З часу виникнення світового господарства чисельність країн, які входять до нього, постійно зростає. Так, лише з початку 90-х років XX ст. їх кількість збільшилась на 30 держав, а до 100-річчя ООН, згідно з прогнозами науковців, до неї ввійдуть приблизно 100 нових держав. Світове господарство — сукупність національних господарств та економічних (в тому числі організаційно-економічних, техніко-економічних і виробничих) відносин між ними. Розвиток таких відносин зумовлений комплексом об'єктивних чинників. Матеріальною основою світового господарства є міжнародний поділ праці. Це інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві товарів і послуг, якими вони обмінюються шляхом міжнародної торгівлі. Основними елементами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація і міжнародна кооперація виробництва і праці, а формами — загальна, часткова та одинична. Одинична форма міжнародного поділу праці існує у вигляді подетальної та поопераційної спеціалізації. У Процесі розвитку міжнародного поділу праці сформувався світовий ринок, який становить сукупність взаємодіючих національних ринків окремих країн, пов'язаних між собою стійкими товарно-грошовими відносинами. Торговельний баланс — співвідношення вартості експорту та імпорту країни за певний проміжок часу, як правило, за рік. Різниця між вартістю експорту та імпорту становить сальдо торговельного балансу. Воно активне, якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту, і пасивне, якщо вартість імпорту перевищує вартість експорту. Основними показниками участі країни у міжнародній торгівлі є експортна (імпортна) квота та обсяг експорту (імпорту) на душу населення країни. Двома основними формами зовнішньоторговельної політики є протекціонізм і лібералізм. Система протекціонізму здійснюється шляхом встановлення високих митних тарифів, нетарифних бар'єрів (у тому числі квот, добровільних обмежень). З метою покращення зовнішньоекономічної діяльності України слід прийняти комплекс відповідних заходів.