Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра менеджменту

Індивідуальна робота

на тему:

„Соціально-економічне дослідження галузі охорони здоров’я”

Виконала:

студентка ФМ,

групи МО-31

Квасниця Н.Б.

Перевірила:

Клюха О.О.

Рівне-2011

Зміст

Вступ.........................................................................................................................3

1. Аналіз діяльності закладів охорони здоров’я та їх забезпеченості медичним персоналом...............................................................................................................4

2. Аналіз захворюваності населення України на ВІЛ/СНІД.............................13

Висновок.................................................................................................................17

Список використаної літератури..........................................................................18

Вступ

Україна застосовує норми міжнародних договорів та прагне застосовувати міжнародні стандарти в галузі охорони здоров’я. Тож одне із завдань, яке стоїть перед Урядом України, – сформувати та реалізувати державну політику в галузі охорони здоров’я згідно з міжнародними вимогами до медичної допомоги. Йдеться про надання якісної медичної допомоги громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України і потребують медичної допомоги. Україна, як незалежна держава, сформувала свою систему охорони здоров’я та затвердила нормативно-правові акти, які регулюють діяльність чинної мережі закладів охорони здоров’я. Та українська система охорони здоров’я має лише деякі відмінності від системи охорони здоров’я колишнього СРСР, тоді як принципів її побудови і функціонування не змінено. Основним нормативно- правовим актом, який регулює фінансову діяльність закладів охорони здоров’я, є Конституція України та Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”.

1. Аналіз діяльності закладів охорони здоров’я та їх забезпеченості медичним персоналом

Сьогодні завданням закладів охорони здоров’я населення України є надавати повну кваліфіковану медичну допомогу громадянам України. Та за теперішніх соціально-економічних умов це завдання не може бути реалізовано повною мірою. Цьому заважають фінансова діяльність закладів охорони здоров’я, їх безпосереднє фінансування та підпорядкування, адже діяльність закладів охорони здоров’я спрямована лише на виживання. Коштів вистачає лише на оплату праці працівників закладів охорони здоров’я та придбання недорогого та неякісного устаткування.

Правовий статус закладів охорони здоров’я та механізм реалізації ними своїх повноважень закріплено в Основному Законі України та в Законі України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”.

Заклади охорони здоров’я можна класифікувати:

1. за способом утворення та підпорядкування:

– державні заклади охорони здоров’я, які утворює Міністерство охорони здоров’я і які підпорядковуються цьому Міністерству та його територіальним відділенням;

– комунальні заклади охорони здоров’я, які підпорядковуються Фондові загальнообов’язкового державного медичного страхування та його територіальним відділенням;

– приватні заклади охорони здоров’я, які здійснюють свою діяльність на підставі ліцензії.

2. за місцем розташування:

– місце розташування державних закладів охорони здоров’я: у містах, районах містах, обласних центрах, районних центрах;

– місце розташування комунальних закладів охорони здоров’я: у містах, районах містах, обласних центрах, районних центрах, селищах;

– місце розташування приватних закладів охорони здоров’я: у містах, районах міста, обласних центрах, районних центрах, селищах, селах.

3. за рівнем надання медичної допомоги:

– спеціалізована медична допомога (рівень збереження життя), яку надають державні заклади охорони здоров’я;

– високоспеціалізована медична допомога (рівень збереження здоров’я), яку надають комунальні заклади охорони здоров’я;

– додаткова медична допомога, яку надають приватні заклади охорони здоров’я.

4. за способом фінансування:

– державні заклади охорони здоров’я, які фінансуються з державного бюджету України та місцевих бюджетів на підставі норм законодавства, що визначають перелік суб’єктів та основні види медичної допомоги, які надаються населенню України, шляхом цільового кошторисно-постатейного фінансування;

– комунальні заклади охорони здоров’я, які фінансуються з Фонду державного медичного страхування, з пожертв та благодійницької діяльності, на підставі договору – страхового поліса шляхом по осібного фінансування;

– приватні заклади охорони здоров’я, які фінансуються з коштів фізичних осіб на підставі договору про надання медичних послуг шляхом прямої оплати медичної допомоги.

Мета діяльності медичного закладу полягає в тому, щоб виконувати завдання, покладені на медичний заклад державою, а не в тому, щоб медичне підприємство одержувало прибуток при виконанні таких завдань. Загальнодоступними для населення закладами охорони здоров’я є державні та комунальні заклади охорони здоров’я, які за рахунок бюджетного фінансування, безоплатно надають усім громадянам гарантований рівень медико-санітарної допомоги у встановленому законодавством обсязі. За організаційно-правовою формою державні та комунальні заклади охорони здоров’я, що надають лікувально- і санітарно-профілактичну допомогу, доцільно визнавати непідприємницькими юридичними особами у формі установи, що фінансується з бюджету (державного, місцевого). Інші заклади охорони здоров’я, які безпосередньо надають медичну допомогу, створюються в організаційно-правових формах юридичних осіб, що передбачають здійснення такого виду господарської діяльності [6, 139–144].

Що стосується фінансового забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я, то у ст. 49 Конституції України закріплено: “У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена” [4]. Теперішня система охорони здоров’я в основному побудована на засадах системи охорони здоров’я колишнього СРСР, система закладів охорони здоров’я та основи надання медичної допомоги не змінились. Чинне положення Конституції вказує на те, що державні та комунальні заклади охорони здоров’я фінансуються з державного та місцевих бюджетів. Проте допомога, яку надають ці заклади, не задовольняє населення, і кошти, які надаються цим закладам, є недостатніми для надання якісної медичної допомоги. У Законі України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” закріплено [5]: “фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством”. У цьому нормативно-правовому акті закріплено основи фінансування закладів охорони здоров’я. Вважаємо, що обов’язковою умовою надання належної медичної допомоги є система упорядкованих закладів охорони здоров’я, яку потрібно організувати найближчим часом. Це вимагатиме внесення змін до Конституції України та до інших нормативно-правових актів, а кількість закладів охорони здоров’я, відповідно, скоротиться, перелік медичних послуг та основи фінансування закладів буде диференційовано залежно від рівня медичної допомоги.

На сьогодні заклади охорони здоров’я фінансуються за рахунок місцевих бюджетів, тому потрібно не лише визначити додаткове джерело коштів та матеріального заохочення працівників охорони здоров’я, але й передбачити зміни основних засад організації та фінансування охорони здоров’я.

Сучасна кількість закладів охорони здоров’я в Україні наведена на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Мережа закладів охорони здоров’я в Україні, (тис.)

Як бачимо з рис. 1.1, кількість лікарняних закладів в Україні станом на 2010 рік зменшилась у порівнянні з 2008 роком, тобто з 2,9 тис. до 2,8 тис. закладів. Щодо лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, на сьогоднійшній день їхня кількість з попередніми роками не змінилась, і становить 9 тис.

Ведучою ланкою вітчизняної охорони здоров’я є амбулаторно-поліклінічна допомога населенню. Це найбільш масовий вид медичної допомоги. Кожного року в амбулаторно-поліклінічних закладах лікується 80% всіх хворих. Амбулаторно-поліклінічні заклади є головною ланкою в диспансеризації населення, всіх профілактичних закладів, направлених на зниження захворюваності та полегшення здоров’я громадян. До амбулатоно-поліклінічних закладів відносять всі поліклініки, різні види диспансерів, жіночі консультації, амбулаторії, здравпункти.

В основу діяльності поліклініки покладено територіально-дільничний принцип, а саме: надання медичної допомоги населенню, що проживає на визначеній території. Цей принцип зберігається і в роботі окремих лікарів: дільничний принцип для терапевтів і бригадний метод для інших спеціалістів, котрі як і дільничні лікарі закріплені за конкретним населенням.

Планова ємність амбулаторно-поліклінічних закладів в Україні та Рівненській області наведені нижче.

Рис. 1.2. Планова ємність амбулаторно-поліклінічних закладів в Україні на 10 тис. населення

Рис. 1.3. Планова ємність амбулаторно-поліклінічних закладів в Рівненській області на 10 тис. населення

Проаналізувавши дані гістограми, можна побачити, що на рисунку 1.2, планова ємність амбулаторно-поліклінічних закладів в Україні з 2008 по 2009 роки зростала, проте у 2010 році зменшилась з 218,3 до 217,7, тобто на 0,6 на 10 тис. населення. Щодо Рівненської області, то у 2010 планова ємність амбулаторно-поліклінічних закладів також зменшилась у порівнянні з 2009 роком на 75,8 на 10 тис. населення.

Зробивши аналіз закладів охорони охорони здоров’я в Україні можна дійти висновку, що потрібно ухвалити Закон України “Про заклади охорони здоров’я та правовий статус медичних працівників”, особливим положенням у якому має стати чітка класифікація закладів охорони здоров’я, яка наведена вище. Для того, щоб заклади охорони здоров’я належно виконували свої завдання, потрібно обов’язково закріпити основи їх підпорядкування, а саме: частину закладів охорони здоров’я потрібно підпорядковувати Міністерству охорони здоров’я та його територіальним відділенням, а частину – Фондові державного медичного страхування та його територіальним відділенням. Відповідно до системи підпорядкування закладів охорони здоров’я, у Законі України “Про загальнообов’язкове державне медичне страхування” потрібно закріпити положення про те, що державні заклади охорони здоров’я фінансуються за рахунок бюджетів усіх рівнів, а комунальні заклади охорони здоров’я фінансуються з коштів Фонду державного соціального медичного страхування.