10. Відображення ранніх релігійних вірувань в українському фольклорі й сучасній культурі.

Релігійний чинник в епоху Середньовіччя, на думку багатьох дослідників, в усіх сферах суспільного життя і в житті кожної людини набув особливого значення. Християнська релігія, пропонуючи нове, відмінне від античного, уявлення про світ і людину, була в в цей час одним із визначальних факторів формування світовідчуття й відповідної моделі взаємодії людини з навколишнім світом. Біблія – головна книга християн – стала для людей своєрідним орієнтиром: на всі хвилюючі питання людина шукала відповіді саме в Біблії і усім своїм життям «цитувала» Біблію. У зв’язку з цим про середньовічну культуру говорять, що вона мала «цитуючий характер».

Важливість релігійного чинника у формуванні середньовічної ментальності можна пояснити, насамперед, тією нестабільністю, в умовах якої опинилося людство в перші століття нашої ери: розпад Римської Імперії, напади варварів, загибель античної культури – усі ці руйнівні події світового масштабу призвели до того, що релігія стала в цю нестабільну епоху непохитною твердинею, тією єдиною опорою для всіх, яка не відштовхувала нікого. Християнська віра обіцяла людям усе те, чого вони не могли мати в реальному житті: після нестабільних земних міст, які перебували в стані постійного страху за своє існування – непохитне Царство Господнє; після нескінченних війн – мир і спокій; після короткого земного життя, сповненого страждань – життя вічне.

Віра у вічне життя після смерті стала основою християнського вчення. Християни називали себе «тимчасовими подорожніми на землі» і, готуючись до вічності, намагалися відмежуватися від жорстокості й метушні навколишнього світу. Ще за часів Римської Імперії християнська релігія знайшла численних прихильників серед рабів і бідноти, оскільки була відкритою народові, проголошувала рівність усіх людей перед Богом і дарувала людям надію, що за свої страждання в земному житті вони отримають вічну благодать у Царстві Божому. Перші християни, зазнаючи переслідувань і жорстоких тортур за свою віру, нерідко сприймали слова Євангелія про те, що царство земне скоро загине і прийде Царство Небесне, як пророцтво про загибель Римської Імперії. Пізніше, після падіння Імперії, ця ідея набула ще більшої актуальності, оскільки з загибеллю Імперії кінець світу не настав, а численні соціальні, економічні, політичні проблеми тільки загострились. Масштабні спустошення, спричинені голодом, війнами, епідеміями страшних хвороб, нагадували сюжети «Апокаліпсису» й створювали відчуття, що світ знаходиться на грані загибелі. Відповідно, прихід Царства Небесного здавався подією недалекого майбутнього. Очікуючи кінця світу, людина «жила одним днем» і не дуже переймалася земними турботами, оскільки царство земне все одно повинно було скоро загинути. Метою земного існування людини відтепер стала підготовка до вічного життя в небесному царстві, що вимагало постійного духовного самовдосконалення.

Для середньовічної людини немислиме поняття атеїзму. Бог був не просто частиною світу, більше того, світ був частиною божественного задуму й існував тільки завдяки Божій волі. Єдиною істиною, яку має пізнавати людина на шляху цього самовдосконалення, стає Божественна мудрість, Слово Боже. У християнській культурі Слово набуває особливого, сакрального значення, оскільки безпосередньо пов’язується з великим Творцем, зі створенням усього сущого. У Біблії сказано: «Спочатку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог... Все через нього стало бути...». Отже, для християн Біблія – це не просто книга, це Слово самого Бога, звернене до людей. Втілювалося Слово і в книзі, і в проповіді, і в молитві. У Візантії, де було багато освічених людей, величезну роль відігравало «слово писане» – книга. Загальне для всіх візантійців шанування книги перетворилося на бібліофілію – справжній культ книги, культ Слова. У Західній Європі в епоху Середньовіччя через майже суцільну неписьменність найбільш впливовим засобом пізнання християнського вчення стало «слово мовлене» – проповідь, яка постійно зіставляла життя світське й духовне, світ людський і світ Христа (зрозуміло, перевага віддавалася духовному). Так поступово у середньовічної людини сформувалася зневага до земного світу, тим більше, що він і справді був досить хитким.