8. Найдавніші слов’янські археологічні культури.

Завдяки останнім науковим досягненням україн­ських археологів і істориків встановлені ареали архео­логічних культур слов'янської прабатьківщини і уточнено час розселення наших пращурів.

Вичерпні дані з цієї проблеми викладеш в роботах В. Барана і М. Брайчевського. їх думку поділяє і російський вчений Л. Гумільов. Початком слов'янського розселення стала епо­ха зарубинецької культури. її стоянки в кінці XIX ст. вивчив український археолог В. Хвойка. Знайшов він ці ранньослов'янські поселення в районі с. Зарубинці на Черкащині. Тому цю культуру II ст. до н. е. — II ст. н. е. називають зарубинєцькою.

Слов'яни рухались від верхів'їв Вісли на південь, в Подніпров'я, і на північ, у верхів'я Дніпра, Десни і Оки. А в період готських війн,— на південь, до Ду­наю і в степове Причорномор'я, на північний схід — на дніпровське лівобережжя. Причинами міграції вва­жається демографічний вибух і вичерпаність фонду вільних земель.

Черняхівська культура, що займала весь Східно­європейський Лісостеп (Подніпров'я, Південне Побуж­жя, Подністров'я), представлена великою кількістю па­м'ятників. Вченим відомо більше ніж дві тисячі поселень і могильників. З них біля ста поселень і 70 могильників були розкопані археологами. Вони роз­повсюджені по всій лісостеповій зоні.

Поселення в основному розташовані на сонячних схилах невеликих рік чи балок, у зручних для земле­робства місцях, біля води. За площею вони всі різні — від 1 до 20 га. Будівлі в них є в наявності як наземні, так і земляні, з дерев'яними стінами, часто плетеними і обмазаними глиною. Житлові приміщення зустрі­чаються площею від 20 до 50 м2. Поряд з житлом стоять господарські будівлі. Відомі господарські ком­плекси, які складаються з житла, господарських при­міщень і хлівів для худоби. Серед виробничих споруд добре відомі залізоплавильні горни і печі для випалю­вання гончарних виробів, ювелірні і склоробні май­стерні, приміщення для помолу зерна тощо.

Обрядом поховань на могильниках черняхівської культури являються трупоспалення на стороні з похованнями залишків кремації в урнах чи ямах без наземних ознак або трупоположення.

Поховання супроводжується однією чи декількома посудинами з залишками їжі, металевими деталями одягу, прикрас тощо. До пам'ятників черняхівської культури відно­сяться скарби римських монет, яких виявлено біля 150.

Визначальним фактором господарського життя сло­в'ян першої половини і середини тисячоліття було землеробство. Візантійські автори IV ст. змальовують антів як суспільство, економічною основою якого перш за все були землеробство і пов'язане з ним тварин­ництво. Маврикій Стратег свідчить, що «у них велика кількість худоби і земних плодів, які лежать купами, особливо проса і пшениці». Той же автор, як військо­вий спеціаліст, рекомендує враховувати багатства сло­в'янських земель як джерело провіанту для війська під час воєнних дій.

Рівень розвитку землеробства, відображений у по­відомленнях візантійських авторів і в пам'ятниках черняхівської культури, став основою для відокремлен­ня ремесла у самостійну галузь виробництва і тим са­мим — для другого суспільного поділу праці. В якості самостійного виробництва у східних слов'ян періоду черняхівської культури існували металургія і гончар­на справа. Виробництво продукції носило масовий ха­рактер і було розраховано на збут. Тобто розвивалась внутрішня і зовнішня торгівля.

Вдосконалення знарядь праці і суспільний розподіл праці приводили до змін в області соціально-економіч­них відносин. Основною формою соціальної організації слов'ян були самостійні у господарському відношенні сім'ї, об'єднані в територіальну общину. Допустима для того часу і наявність патріархальної сім'ї, але вона поступалась перед сім'єю індивідуальною як вироб­ничою і соціальною одиницею суспільної структури.

Джерелом приватної власності у антів була, оче­видно, праця залежного населення. Ним були перш за все раби, якими ставали військовополонені.

Ще В. Хвойка небезпідставно відзначав генетич­ний зв'язок між зарубинецькою і черняхівською куль­турами, об'єднуючи їх за обрядом поховань. Нині спільних рис, що об'єднують зарубинецьку культуру з культурою черняхівською, науці відомо більше, ніж будь-коли.

Разом з тим не могли не позначитись на соціаль­но-економічних процесах усередині слов'ян черняхів­ської культури і економічні та культурні їх зв'язки з Римською імперією. Результатами цього були вели­кі ремісничі центри, розвиток торгівлі з грошовим обігом.

Особливо посилились зв'язки Риму з народами Східно. Європи за імператора Марка Ульпія Траяна (98-117 pp. н. е.), коли римляни підкорили всю Данію і змусили її населення говорити на «ромейській», ла­тинській мові. Імперія стала безпосередньою сусід­кою слов'янських земель, де завдяки цьому знову відро­дилось експортне землеробство, до того ж у великих розмірах.

Про розміри слов'янського експорту II-IV століть н. е. можна взнати, наприклад, з великої кількості скарбів римських монет у місцях розселення наших предків. Приток римського срібла різко виріс саме за Траяна, і високий його рівень тримався протягом декількох віків. Недарма автор «Слова о полку Ігоревім», згадуючи далекі часи добробуту, назвав «віки Троянові». Грошові скарби слов'янської знаті II-IV століть були отриманим від римлян еквівалентом місцевого хліба.

Це підтверджується запозиченням слов'янами римської міри сипучих тіл: римський квадрантал («чверть») за назвою «четверика» для вимірювання зерна симп­томатично проіснував в Україні до кінця першої чвер­ті XX ст.

У «віки Троянові» слов'яни черняхівської культу­ри в Середньому Подніпров'ї пережили нове підне­сення. Розвинулось ремесло, були винайдені гончар­не коло, домниці для варки заліза, круглі жорна.

Слов'янська знать широко користувалась привозними предметами розкошів: посудом, прикрасами, різними предметами побуту. Одним з торгових центрів на Дніпрі було місце майбутнього Києва.

У зв'язку з експортним землеробством знову відновились шляхи на південь, до Чорного моря. Рим­ські дорожні карти згадують венедів у пониззі Ду­наю, а в середині III ст. часто згадуються і воєнні морські походи. У них поряд з готами приймають участь і якісь «скіфи*. Так греки і римляни часто називали південно-східну частину слов'янства.

У соціальному відношенні придніпровські слов'я­ни знову досягли того переддержавного рівня, на яко­му вони знаходились у скіфські часи. Не виключена можливість, що в II-IV століттях, ще до нашестя гунів, на землях південної частини східних слов'ян, де ран­іше були царства сколотів-землеробів, уже виникла дер­жавність. На користь цього свідчить і багатство слов'ян­ської знаті, підставою для якої було вже згадуване експортне землеробство, і поява «огнищ» — великих будинків для челяді, і відсутність городищ навколо сіл при наявності загальнодержавної оборонної лінії, і початок дружинних походів далеко за межі рідної землі.

Задовго до появи Київської Русі в цій частині слов'ян­ського світу, найбільш близькій до світових культур­них центрів, рівень соціального розвитку двічі дося­гав межі первісного і класового суспільства. А дехто з учених стверджує, що й перетинав цей рубіж. Упер­ше подальший розвиток був перерваний сарматськи­ми нашестями III ст. до н. є., а вдруге — нашестям тюрок-гунів в кінці IV ст. н. е.

Слов'яни, що створили черняхівську культуру, в се­редині і другій половині І тисячоліття пережили якісь важливі події, які порушили історичний процес. Внас­лідок цих подій черняхівська культура щезла і замість неї з'явилась слов'янська культура II половини І тисячоліття. Такими подіями були Велике переселення народів і падіння Римської імперії.