- •Питання для самоконтролю
- •1. Основні завдання й методологічні основи курсу.
- •2. Сутність поняття культура. Культура і цивілізація.
- •3. Мистецтво як центральний елемент художньої культури. Функції мистецтва.
- •4. З історії формування знань про українську культуру.
- •5. Концепція ментальності як один із підходів у вивченні історії культури.
- •6. Факторі формування ментальності (на прикладі українського етносу).
- •7. Витоки української культури. Найдавніші етнічні спільноти на теренах України (трипільська культура, скіфські впливи тощо).
- •8. Найдавніші слов’янські археологічні культури.
- •9. Особливості міфологічних уявлень сло’вян. Міф. Міфологічна модель світу. Відбиття міфологічних уявлень українців у символіці.
- •10. Відображення ранніх релігійних вірувань в українському фольклорі й сучасній культурі.
- •11. Історична трансформація первісних ритуалів і табу. Її відбиття в усній народній і календарній обрядовості українців.
- •12. Чинники культурного розвитку.
- •13. Своєрідність середньовічного світогляду давніх русичів. Її відбиття в літературі.
- •14. Храмове будівництво у Київській Русі. Софія Київська з позиції втілення релігійних уявлень і проявів художньої майстерності.
- •15. Прояви середньовічного канону у давньоруських пам’ятках монументального й станкового живопису. Своєрідність цих пам’яток.
- •16. Ідеал людини, вироблений давньоруською книжною традицією
- •17. Розвиток освіти й книжкової справи у Київській Русі.
- •18. Культура Галицько-Волинського князівства.
- •19. Особливості культурного процесу в Україні у XV-XVI ст.
- •20. Витоки драматичного мистецтва в Україні. Найдавніші жанри (інтермедія, вертеп).
- •21. Влияние идей Ренессанса и Реформации на развитие украинской культуры.
- •22. Деятельность украинских учёных гуманистов.
- •23. Деятельность братств.
- •24. Развитие книгопечатания и образования в Украине в 15-16 веках.
- •25. Історичні умови культурного розвитку України у 17-18 ст.
- •27. Прояви стилю бароко в літературі.
- •28. Бароковий іконопис в Україні.
- •29. Барокова архітектура в Україні.
- •30. Виды парсуны в украинском искусстве.
- •31. Дума як оригінальний жанр народної творчості українців.
- •32. Народна картина «Козак Мамай». Її зміст та символічність образів.
- •33. Розвиток освіти. Києво-Могилянська академія.
- •34. Рококо і класицизм в українському мистецтві.
- •35. Історичні умови культурного розвитку в Україні у 20 ст.
- •36. Доба романтизму в українській культурі.
- •37. Реалізм як творчий метод: умови виникнення, характерні риси, провідні майстри.
- •38. Імпресіонізм в українській культурі.
- •39. Становлення професійного театру в Україні (19 ст.)
- •40. Історичні умови культурного розвитку в Україні у 20 ст.
- •41. Стильові напрямі в українському мистецтві 20 ст. (модерн, авангард, соціалістичний реалізм, постмодернізм).
- •42. Культурне відродження 20-х-почю 30-х рр. 20 ст.
- •43. Театральна діяльність Леся Курбаса.
- •44. Шістдесятництво як культурне явище.
- •45.Основні історичні етапи розвитку музики в Україні.Сучасна музична культура.
- •46.Основні етапи розвитку української літератури. Сучасна українська література. Жанри,представники.
- •47. Україна в сучасному світовому культурному контексті
20. Витоки драматичного мистецтва в Україні. Найдавніші жанри (інтермедія, вертеп).
Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття).
Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.
У XVII ст. популярною стає драматургія. Найбільш поширеними були два види драми: релігійна і шкільна. Релігійна драма, в свою чергу, поділялася на три форми: містерія - таїнство спокутування гріхів людей Ісусом Христом; міракл - події життя святих; мораліте - драми, в яких виступали алегоричні фігури Душі, Любові, Гніву, Заздрості та ін. і велися розмови повчального характеру.
Шкільна драма. Поет Дмитро Туптало створив різдвяну драму "Комедія на Різдво Христове", Симеон Полоцький - драму "Про Навуходоносора", Григорій Кониський - "Воскресіння мертвих".
Крім церковної і шкільної драматургії (про що сказано вище), народжується народний ляльковий театр - вертеп (давньослов'янською - печера). Такий театр являв собою триярусну скриню, яка символізувала три рівні космосу. Пізніше залишилося два рівні, у верхньому розгорталися релігійні лялькові вистави, а в нижньому - гумористичні інтермедії, які користувалися величезною популярністю в народі.
У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії (невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави). Інтермедії лягли в основу української побутової драми, комедії.
Вплив інтермедії відчутний у творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя,
М. Старицького та інших.
У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стаціонарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810.
Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурлеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.
У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.
