4. Образотворче мистецтво

У ХІХ ст. в Україні починає формуватися професійна мистецька освіта. Для навчання світському образотворчому мистецтву в Києві засновуються тимчасові класи живопису, малювання та креслення, які утримувалися на благодійні внески. На базі Товариств заохочення красних мистецтв створюються школи, що пізніше теж були реорганізовані в художні училища. Перше з них було організоване в Одесі в 1889 р. і підпорядковувалося Петербурзькій Академії мистецтв.

На початку ХХ ст. продовжує розвиватись   образотворче мистецтво. Особливий вплив мало Товариство пересувних художніх виставок, які своїм творчим кредо ставили правдиво показувати життя і побут різних верств трудового люду. Серед членів Товариства було багато відомих українських митців, які поділяли їх творчу платформу: М. Кузнецов, І. Похитонов, К. Костанді, О. Мурашко, Й. Нілус, Т. Дворников, С. Світославський, О. Розмаріцин, дійсні члени та члени-експоненти П. Мартинович, П. Левченко, С. Кишинівський, С. Костенко, С. Колесников та ін.

Українська тематика була популярною у творчості російських художників, вихідців з України, на них істотно вплинув творчий доробок Т. Шевченка як художника і поета.

Українське мистецтво представляли провідні митці реалістичного демократичного напрямку М. Пимоненко, О. Світославський, С. Васильківський, В. Костанді, П. Левченко, О. Сластіон, Ф. Красицький, О. Мурашко та ін.

Визначний майстер побутового жанру М. Пимоненко звертається до тем і сюжетів із життя і побуту українського народу та висвітлення соціальних проблем того часу. Особливої популярності набули його твори “Весілля в Київській губернії”, “Ярмарок”, “Додому”, “Гопак”, “Збирання сіна“ та тематичні картини соціального змісту “Жертва фанатизму”, “Конокрад”, “Проводи рекрутів”, “На Далекій Схід” та ін.

Під впливом відомого художника академічного спрямування академіка В. Орловського, який присвятив багато творів Україні, — “Сінокіс”, “Жнива”, “Перепочинок чумаків” та інші — розвивалася творчість С. Світославського, І. Похітонова, С. Васильківського та П. Левченка.

Заслуговують на увагу наукові розвідки і збирацька діяльність С. Васильківського. Він був залюблений у декоративно-прикладне мистецтво Слобожанщини. Разом із М. Самокишем підготував і видав альбоми “Український орнамент” та “З української старовини”. В останньому оспівується героїка українського народу доби козаччини.

Наприкінці першого десятиріччя ХХ ст. в українське мистецтво входять модерні течії європейського мистецтва — модерн, еклектика, декоративізм, а також формальні спрямування — експресіонізм, кубізм, абстракціонізм та конструктивізм. Проте якщо в стилі модерн реалістичні форми були домінуючими, то в модерністських напрямках іде деградування форми, а відповідно й змісту.

Революційна хвиля 1905–1907 рр. зумовила розвиток графічного мистецтва, зокрема сатири. Так, українські митці забезпечували сати ричними малюнками як російські, так і українські видання. Варто відзначити малюнки М. Фармаковського, Й. Нілуса, В. Заузе, М. Соломонова, М. Липського та ін.

Особливо великий внесок зробив раціональний Г. Нарбут, який сформувався під впливом творчості І. Білібіна та художників “Мира

искусств”. Червоною ниткою через його творчий шлях пройшла українська тематика, узагальнена і трансформована через кращі досягнення української геральдики та книжкового мистецтва. Повернувшись в Україну після 1917 р., він стає засновником, першим ректором і професором Української Академії мистецтв — першої вищої художньої школи України.