Тема 46: правове регулювання забезпечення екологічної безпеки в інноваційній діяльності

219. Правове регулювання забезпечення екологічної безпеки у науковій діяльності

Забезпечення екологічної безпеки в інноваційній діяльності регулю­ється Законами України «Про наукову і науково-технічну діяльність» у редакції від 1 грудня 1998 року, «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 року, «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року, «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 року, «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14 вересня 2006 року, Загальнодержавною комплексною програмою розвитку високих наукоємних технологій, за­твердженою Законом України від 9 квітня 2004 року тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» науковою діяльністю є інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань.

Загальні вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у науковій діяльності містяться у ст. 57 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року, відповідно до якої при проведенні фундаментальних та прикладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт обов'язково повинні враховуватися вимоги охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ре­сурсів та забезпечення екологічної безпеки. Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки. Уразі порушення встановлених вимог така діяльність припиняється відповідно до Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення ді­яльності підприємств, установ, організацій та об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвер­дженого постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року.

Проекти виробництва інноваційної продукції підлягають екологічній експертизі у випадках і в порядку, визначеному Законом України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року.

Тема 47: правове забезпечення ядерної та радіаційної безпеки

220. Правовий режим ядерних установок

Правовий режим ядерних установок визначається Законами України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року, «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» від 19 жовтня 2000 року, «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпечен­ням ядерної безпеки» від 24 червня 2004 року, «Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення» від 8 вересня 2005 року тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про використання ядерної енер­гії та радіаційну безпеку», ядерні установки - це об'єкти виробництва ядерного палива, ядерні реактори, які включають критичні та підкритичні збірки; дослідницькі реактори; атомні електростанції; підприємства і установки збагачення та переробки палива, а також сховища відпра­цьованого палива.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону, ядерні установки та джерела іоні­зуючого випромінювання можуть перебувати у різних формах власності, але ядерні матеріали є виключно загальнодержавною власністю. Це озна­чає, що держава постійно несе на собі ризик відповідальності за шкоду, заподіяну ядерною аварією, незалежно від її вини.

Загальні положення забезпечення безпеки атомних станцій затвер­джені наказом Державної адміністрації ядерного регулювання України від 9 грудня 1999 року № 63.

Прийняття рішень про будівництво ядерних установок здійснюється згідно з Законом «Про порядок прийняття рішень про розміщення, про­ектування, будівництво ядерних установок і об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які. мають загальнодержавне значення».

У місцях розташування ядерних установок відповідно до ст. 45 За­кону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» може впроваджуватися особливий режим території, який включає в себе са­нітарно-захисну зону і зону спостереження. Розміри і межі зазначених зон визначаються у проекті будівництва ядерної установки, узгоджуються Держатомрегулювання і затверджуються місцевими радами.

Відповідно до ст. 33 Закону «Про використання ядерної енергії та ра­діаційну безпеку» оператор ядерної установки зобов'язаний періодично здійснювати переоцінку безпеки ядерної установки або сховища для за­хоронения радіоактивних відходів і подавати звіти за її результатами до Держатомрегулювання. Для кожної ядерної установки ведеться паспорт згідно з НП-306.5.02/3.056-2002 «Норми та правила з ядерної та радіаційної безпеки. Вимоги до форми та змісту типового паспорта на реакторну уста­новку», затверджені наказом Держатомрегулювання від 13 червня 2002 року № 73. Облік ядерних матеріалів на установці регулюється Положенням про державну систему обліку та контролю ядерних матеріалів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 року № 1525.

Зняття з експлуатації ядерних установок регулюється Законом Укра­їни «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки».