Тема 6. Системний підхід і синергетика у ситуаційному менеджменті.

Лекція 8

1. Значення теорії ієрархічних систем та систем самоорганізації в ситуаційному управлінні.

2. Розвиток синергетики та її застосування у ситуаційному менеджменті.

3. Роль креативних систем та інформаційних мереж в практиці сучасних організацій.

4. Використання інноваційних технологій при формуванні ситуаційного мислення у менеджера.

1. Значення теорії ієрархічних систем та систем самоорганізації в ситуаційному управлінні

Під природною системою розуміється складна організація взаємозалежних частин, які утворюють ціле, що, у свою чергу, взаємодіє з ширшим навколишнім середовищем. Виживання системи розглядається як її мета, а її частини і їх взаємодія визначається еволюційним процесом. Дисфункції можливі, але передбачається, що ушкоджена частина буде відновлена, інакше система вироджується.

Центральним для природної системи є поняття гомеостазу або самозбереження. За допомогою гомеостазу система зберігає життєздатність в умовах збурень, які йдуть від зовнішнього середовища. Тому організацію слід розглядати тільки у взаємодії з її оточенням. Організація - це не автономний об'єкт. Навіть найкращі плани менеджерів мають ненавмисні наслідки, пов'язані з іншими складними організаціями чи соціальними групами, від яких вона залежить. Ясно, що, на відміну від стандартного раціонального підходу, ця галузь досліджень зосереджується на змінних, які не піддаються повному контролю організації і, отже, які не містяться усередині системи логіки. Зрозуміло також, що взаємозалежність організації і середовища можна розцінювати як неминучу природну, або як адаптивну чи функціональну³.

Таким чином, організація (підприємство), тобто будь-яка со­ціально-економічна система, знаходиться в постійному нерівноважному стані й у залежності від ентропії (міри невпоряд­кованості або невизначеності), коли просте додавання сил, які впливають на підприємство, не призводить до їхньої сумарної величини. Інакше кажучи, виникає ситуація, коли 2 + 2 може дорівнювати 5, 7, 20 або -3, тобто практично будь-якій можливій в нашому уявленні величині. Інакше кажучи, ентропія - це міра невпорядкованості. При проведенні будь-якої роботи частина енергії використовується за прямим призначенням, а частина її губиться без

користі. Цю різницю між ідеальною можливістю і реально отриманим результатом у найбільш грубому наближенні можна назвати корисністю роботи, її продуктивністю чи ефективністю управління, в залежності від об'єкта дослідження. Система у цьому випадку має певні функції, які характеризуються:

• специфічною поведінкою;

• закономірностями розвитку;

• результатами праці окремих її елементів;

• характеристиками місця і часу її дії;

• обсягом, широтою, швидкістю, складом і спрямованістю зміни й розвитку.

Таким чином, будь-яка функція системи є проявом її якісних властивостей у взаємодії з іншими об'єктами системного і несистемного порядку при взаємодії із зовнішнім середовищем.

Для всіх систем характерна реалізація функції збору, оброблення, передання, накопичення, зберігання та управління інформацією. Для виробничих динамічних систем ще потрібно реалізовувати функцію використання, зберігання та управління енергетичними і технологічними процесами.

Функція виробничих систем полягає насамперед у переробленні ресурсів для створення товарів і послуг. Товари і послуги у цьому випадку є результатом корисної праці і залежать від відповідного кадрового, матеріального та організаційного забезпечення. Результат діяльності виробничої системи, як будь-який інший продукт корисної діяльності, відрізняється певною споживчою вартістю, має свої кількісні та якісні характеристики.

Великі складові частини системи можуть, у свою чергу, складатися з дрібніших підсистем.

Підсистема - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, які реалізують певну групу функцій системи. Наприклад, ланка, бригада, зміна тощо.

Таким чином, для системи характерна не тільки наявність внутрішніх зв'язків між її складовими, а й нерозривна єдність її із зовнішнім середовищем. Кожну систему у цьому випадку можна розглядати як елемент або підсистему системи вищого порядку і одночасно частина її елементів може виступати як системи (підсистеми) нижчого порядку. Тому основною рисою складних виробничих систем є їх ієрархічність.

Необхідно відзначити, що для відкритих систем властива наявність у них потужних джерел розвитку, обмін продукцією і

ресурсами з навколишнім середовищем. При цьому різні стратегії організацій та їхніх виробництв вимагають особливих структур і різних підходів до побудови систем управління.