9 Поняття про лінгвістичні традиції

Основними лінгв. трад. є: індійська, греко-латинська, китайська. приблизно в один і той сами час виникають ще дві лінгв. трад.: арабська та японська.

Найдавнішою є ІНДІЙСЬКА (6 – 2 ст. до н.е). У Давній Індії мовознавство використовувалося для аналізу і опису древніх гімнів («Веди»), що були написані санскритом, який у той час переважна більшість людей не розуміла. Індійські мовознавці вперше здійснили спробу класифікувати звуки за фізіологічним принципом, відкрили морфологічний закон словоформи як структури, розробили теоретичні проблеми лексико-морфологічного принципу класифікації слів на частини мови, виділивши імена і дієслова, а також багато іншого.

ГРЕКО-РИМСЬКА (2 – 6 ст. до н.е.) мовознавство складова частина філософії. Школа стоїків, Арістотель, Діонісій Фракійський (написав граматику) і Аполоній Діскол (синтаксис). Римська імперія: Донат і Прісціан – граматики. Після розпаду римської імперії ця традиція розпадається на 2 варіанти: східний (грецький) і західний (латинський).

Давньогрецьке мовознавство у першому періоду (V-ІІІ століття до н. е.) можна характеризувати за принципами розгляду мовних явищ як загальнофілософське, а в другому (ІІІ століття до н. е. — IV століття н. е.) як послідовно мовознавче.

Існувало дві мовознавчі школи «Фюсей» (за природою) і «Тессей» (за умовою), між якими велися різні дискусії з питань мови. У другому періоді (ІІІ століття до н. е. — IV століття н. е.) найбільшого розвитку досягнула Олександрійська школа. Найвидатнішим її представником був Арістарх. Загалом, у давньогрецькій лінгвістиці були розвинуті такі розділи: фонетика, морфологія, синтаксис і стилістика. Більшість мовознавців стверджують, що підвалини сучасної лінгвістики були закладені саме у Давній Греції.Давньогрецьке мовознавче вчення продовжували розвивати римські вчені. Вони доповнили класичні розділи грецького мовознавства — фонетики, морфології, синтаксису — даними з латинської мови. Граматичні терміни античної Греції дійшли до нас трансформованими на латинський зразок через праці Доната «Граматика» (4ст.) і Прісціана «Граматичне вчення» (6ст.).

КИТАЙСЬКА. У Стародавньому Китаї причина виникнення і розвитку мовознавства була приблизно такою ж, як і в Індії — потреба тлумачення древніх текстів. Мова китайськими лінгвістами розглядалася як продукт природи. На поч. 13 століття китайські мовознавці прагнули дослідити конкретні теоретичні питання у галузях: текстологія, ієрогліфіка, фонетика і діалектологія. Також у цей час велася активна лексикографічна робота. Було укладено словники рим, діалектичних синонімів, енциклопедичні словники, етимологічні тощо.

У серед. 1го тис. до н.е. з’являються тлумачення давніх текстів. Становлення – 2ге ст. до н.е. при створенні 1го ієрогліфічного словника. Сю Шень. Створюють фонетичні таблиці. До 19 ст. існувала в чистому вигляді.

АРАБСЬКА (7-8 СТ.) У 7ст. З’явл. Арабський халіфат. До кінця 7 ст.увесь Близький і Середній світ знаходиться під владою арабів.Розповсюждується іслам та арабська мова – мова науки, релігії та ділових паперів.Коран – священна книга,яку треба читати відповідно до орфо-епічних норм. Основоположник арабського мовознавства– Сібавейхі. Написав «Аль-Кібат» у віршованій формі і містить близько 1000 віршів. Виділяв суперсегментні одиниці – наголос, довготу голосних.Подає фізіологічну класифікацію звука(16 місць творення звука). Описує корінь(трансфікс).Басра, Багдад і Куфа – міста, наукові центри граматичних досліджень. Аль Фірузабаді створив словник (1329— 1414) «Камус», що в перекладі означає «океан». Він був настільки популярним, що словом камус стали на¬зивати словник узагалі. Арабська філологічна школа багато запозичила від давньоіндійської, проте менше приділяла уваги граматиці та фонетиці, але більше лексикології. Великий внесок у мовознавчу науку зробила лексикографічна праця Махмуда аль Кашгарі «Диван турецьких мов» (11 століття) — багатомовний словник близькосхідних мов. Особливості словників:

• -не відображали ні діалектне, ні стилістичне, ні соціальне членування складу;

• -не враховувався часовий простір;

• -ігнорувалася омонімія;

• -слова розташовувалися за фізіологічною характеристикою звуків, а пізніше за останньою (першою)буквою кореня.

ЯПОНСЬКА. Розвивалася під впливом китайської. Перші вчені- школа Какугакуся – вивч. націон. цінності, релігію і культуру. Головне джосягнення – морфологія япон. мови.Граматики Мотоорі, Тодзьо Гімон. И Причинианнядість навчити не лише письму, а і мові вцілому;

• необх. вивчення і розуміння канонічного тексту;

• віршування вимагало певних знань мови, які будували текст (риторика);

• створення націон. Писемності.