9. Ландшафти України та їх вивчення в шкільному кур- сі "Фізична географія України" 139-157
9.1. Ландшафти України: класифікація, чинники формуван- ня, характерні риси ............................................................. 139-153
9.2. Вивчення ландшафтів в шкільному курсі "Фізична гео- графія України"................................................................... 153-157
Список використаної і рекомендованої літератури 158-183
Тема 1.
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ, СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА
Основні питання:
1. Історія виникнення і становлення ландшафтознавства.
2. Сучасний стан ландшафтознавства.
3. Перспективи розвитку ландшафтознавства.
Рекомендована література: [81, с. 4-9; 127; 135, с. 24-55; 186, с. 7- 35; 300; 347, с. 7-27]
1.1. Історія виникнення і становлення ландшафтознавства
Термін "ландшафт" походить від німецького "die Landschaft" і дослівно означає: 1) "краєвид", "пейзаж" або 2) "край", "країна", "про- вінція". Але в географічній науці поняття про ландшафт не зводиться до пейзажу, тобто картини природи, і використовується для відзначен- ня цілісності та неповторності (своєрідності) окремих ділянок терито- рії. Географи використовують термін "ландшафт" саме у другому зна- ченні - як край, країна, провінція, тобто як певний географічний регіон. Саме в такому розумінні слово ландшафт як науковий термін вперше використав Г.Гоммейєр в 1805 р. [33].
Термін "ландшафтознавство" (Landschaftkunde) вперше запропону- вали О.Опель в 1884 р. і І.Віммер в 1885 р. [33]. Проте як наука ланд- шафтознавство зароджується лише на початку XX століття завдяки до- слідженням німця З.Пассарге і росіянина Л.С. Берга.
З.Пассарге в роботах 1908-1933 pp. розглядав ландшафт як область, що складається із окремих частин, "будівельних каменів" - клімату, рослинного покриву, форм земної поверхні, вод, геологічної будови і грунтів, які перебувають у дуже тісному взаємозв'язку [33].
Л.С.Берг вперше використав термін "ландшафт" в 1913 р. у статті "Досвід поділу Сибіру та Туркестану на ландшафтні і морфологічні області", де він поділив територію Азіатської Росії на дев'ять ландшаф- тних зон. Ландшафтами він називав області, "схожі за переважаючим характером рельєфу, клімату, рослинного і ґрунтового покривів", а ландшафтними зонами - "області переважаючого розвитку одних і тих же ландшафтів" [124, с. 63]. А в 1931 р. у вступі до монографії "Ланд-
5
Л.С.Берг
шафтно-географічні зони СРСР" Л.С.Берг зробив першу спробу роз- робки вчення про ландшафт і дав нове, більш конкретне, визначення ландшафту як основної природної територіальної одиниці: "...геогра- фічний ландшафт є така сукупність, або угрупування предметів і явищ, в якій особливості рельєфу, клімату, вод, ґрунтового і рослинного по- криву та тваринного світу, а також, до відомого ступеню, діяльність людини зливаються у єдине гармо- нічне ціле, що типово повторюється на всьому простяганні даної зони Землі". Там же він окреслює коло завдань ландшафтознавства.
Схоже визначення терміна "ландшафт" дав і С.В.Калесник, який в 1940 р. у статті "Завдання географії і польові географічні дослідження" писав, що географічний ландшафт - це діалектичне цілісне поєднання рельєфу, геологічної будови, клімату, грунтів, вод, органічного світу і діяльності людини, яке типово повторюється на значному просторі гео- графічної оболонки. Саме С.В.Калесник вперше акцентував увагу на неправомірності недиференційованого підходу до понять "комплекс" і "ландшафт". Будь-який ландшафт, стверджував він, є комплексом, але не всякий комплекс є ландшафтом. Ландшафт - це система комплексів. Ідеї Л.С.Берга привернули увагу багатьох вчених. Терміни "ланд- шафт", "природний комплекс" набувають характеру ключових слів і виносяться в назви статей. Особливої уваги заслуговують роботи М.А.Первухина [237-238] і С.В.Калесника [144], які в 1934-1940 pp. утвердили думку про те, що ландшафт може і повинен бути предметом самостійного вивчення як єдине ціле.
Час від зародження поняття "ландшафтознавство " як особ- ливої наукової дисципліни (1884-1885 pp.), до першої спроби розро- бки вчення про ландшафт (1940 р.) називають першим етапом в історії розвитку ландшафтознавства - етапом зародження концепції ландшафтознавства.
М.А.Солнцев
слугувало фундаментом для методичних пошуків і теоретичних побу- дов усіх без винятку ландшафтознавчих шкіл колишнього СРСР.
З 1951 р. польовим картографуванням ландшафтів займаються гео- графи Ленінградського університету, пізніше аналогічні дослідження почали проводити географи Білоруського, Воронезького, Латвійського, Львівського і Київського університетів, а також Московського педаго- гічного Інституту, Інститутів географії Академії наук Молдавської і Української РСР, Сибірського відділення Академії наук СРСР. В на- вчальні плани провідних університетів запроваджується курс "Вчення про ландшафт".
В 1955 р. у Ленінграді відбулася перша всесоюзна нарада з питань ландшафтознавства, де розглядались результати польових ландшафт- них досліджень, обговорювались питання методики і теорії ландшафт- ного картографування. В.С.Преображенський і В.З.Макаров вважають цю нараду надзвичайно важним рубежем, якій визначив початок вітчи- зняного ландшафтознавства як науковій дисципліні [271], а Ф.М.Мільков називає її початком ландшафтного етапу розвитку фізич- ної географії [205].
Згодом відбулися ще дев'ять таких нарад (Львів, 1956; Тбілісі, 1958; Рига, 1959; Москва, 1961; Алма-Ата, 1963; Перм, 1974; Львів, 1988; Москва, 1997). Вони стали вельми дійовим інструментом формування ландшафтознавства. Після цих нарад широке коло спеціа- лістів визнали можливим вважати і називати себе ландшафтознавцями.
Формується, за словами В.С.Преображенського [267], своєрідний "ландшафтний рух". Виділяються наукові лідери, які формують власві ландшафтознавчі школи: М.А.Солнцев в Москві, К.І.Геренчук «і Г.П.Міллер - у Львові, А.Г.Ісаченко - в Ленінграді, Ф.М.Мільков - у Воронежі, А.М.Маринич і П.Г.Шищенко - у Києві, В.Б.Сочава - в Ір- кутську і т. д.
В 1962 р. вийшов перший навчальний посібник з методики польо- вих ландшафтознавчих досліджень "Методичні вказівки по польових великомасштабних ландшафтних дослідженнях" (автор А.А.Відіна) [36], а в 1965 р. перший підручник з ландшафтознавства "Основи ландшафтознавства і фізико-географічне районування" (автор А.Г.Іса- ченко), якій підсумував і систематизував як теоретичні уявлення, так і досвід польових робіт [126]. На думку В.С.Преображенського [271], вихід підручника А.Г.Ісаченка є закінченням другого етапу розвитку ландшафтознавства - етапу становлення вчення про ландшафт і навча- льної дисципліни "ландшафтознавство".
Час від початку детальних польових ландшафтно-зйомочних робіт в 1945 p., коли теоретичні уявлення про ландшафти вийшли за межі гіпотез і набули конкретних зримых обрисів, і до появи в 1965 р. першого підручника з ландшафтознавства вважають дру- гим етапом в історії розвитку ландшафтознавства — етапом становлення вчення про ландшафт і навчальної дисципліни "ландшафтознавство ".
З середини 60-х років спостерігається поворот інтересів ландшаф- тознавців до питань вивчення функціонування і динаміки ландшафтів. Цей етап розвитку ландшафтних досліджень В.Б.Сочава назвав "струк- турно-динамічним", на відміну від попереднього - "структурно- морфологічного". Основним методом дослідження функціонування і динаміки ландшафтів явились систематичні спостереження на компле- ксних географічних стаціонарах (постійно працюючих станціях). Сут- тєвий вклад в розвиток цього напряму ландшафтознавства вніс Іркутсь- кий Інститут географії Сибірського відділення АН СРСР. При цьому інституті в 1958 р. був створений перший ландшафтно-географічний стаціонар, де за допомогою сучасних технічних приладів спостеріга- лись, фіксувались і навіть моделювались процеси функціонування і розвитку елементарних природних територіальних комплексів - ланд- шафтних фацій. Вченими інституту був розроблений принципово но- вий метод дослідження динаміки ландшафтів - метод комплексної ор-
динації, за яким синхронні компле- ксні спостереження над природни- ми компонентами ведуться одноча- сно в різних фаціях на полігон- трансекті [163-164; 298].
В.Б.Сочава
В 1964 р. Московським Інсти- тутом географії АН СРСР був ство- рений Курський стаціонар. Згодом з'явились Марткопський стаціонар Тбіліського університету. Чорно- горський стаціонар Львівського уні- верситету, Канівський стаціонар Київського університету, Димерсь- кий стаціонар Київського Інституту географії АН України. Ці дослі- дження заклали основи нового на- прямку ландшафтознавства - геофі- зики ландшафтів, яка вивчає фізичні процеси, що протікають в геогра- фічному ландшафті. Як навчальний курс "геофізика ландшафтів" з'являється в навчальних планах багатьох університетів, виходять дру- ком навчальні посібники з цієї дисципліни [18; 22; 106; 123; 346].
Тоді ж, наприкінці другого і на початку третього етапу розвитку ландшафтознавства, отримав розвиток ще один напрям ландшафто- знавства - геохімія ландшафтів, яка вивчає закономірності поширення, акумуляції і міграції хімічних елементів в ландшафті. Вона досить швидко набула статусу навчальної дисципліни і отримала відповідне навчально-методичне забезпечення [80; 174; 180; 239; 319]. Але заро- дження і становлення геохімії ландшафтів як науки припадає на кінець 40-х і початок 50-х років XX століття. Ідея вивчення ландшафтів мето- дами хімії належить Б.Б.Полинову. В 1947 році він прочитав на геоло- го-грунтознавчому факультеті Московського університету курс лекцій про грунти і ландшафти як арену міграції і концентрації хімічних еле- ментів. Проте назву "Геохімія ландшафтів" цей курс отримав лише в 1951 році, коли на географічному факультеті Московського університе- ту його вперше прочитав А.І.Перельман [109]. Ідеї і зміст курсу були викладені їм в книжці "Нариси геохімії ландшафту" від 1955 p., яка бу- ла першим навчальним посібником і одночасно монографічним уза- гальненням з цієї наукової дисципліни. Дуже важливе значення в роз- робці геохімічної концепції ландшафту мали роботи М.А.Глазовської [61-63].
Ф.М.Мільков
Багато уваги в ці роки приді- лялось дослідженню питань антро- погенного впливу на ландшафти. Це призвело до виникнення нового роз- ділу ландшафтознавства - антропо- генного ландшафтознавства, авто- ром якого є Ф.М.Мільков [200, 203- 205]. Предметом антропогенного ландшафтознавства стали ландшаф- ти, які в тій чи іншій мірі змінені господарською діяльністю. Най- більш повну і послідовну розробку ідеї антропогенного ландшафто- знавства знайшли в роботах Л.А.Ку- ракової [168-169], Г.І.Денисика [94- 96],В.І.Федотова[312-313].
Як особливий напрям ландшаф- тознавчих досліджень склались дослідження гірських ландшафтів. Ос- нови гірського ландшафтознавства були закладені на початку 60-х ро- ків зусиллями росіянина М.А.Гвоздецького та українців К.І.Геренчук і Г.П.Міллера [46; 50; 57; 192-194].
Значний розвиток отримало прикладне ландшафтознавство. Пер- шою сферою прикладного застосування принципів і методів ландшаф- тознавства було сільське господарство. Цій тематиці присвячена мабуть
найбільша кількість ландшафтозна- вчих досліджень прикладного хара- ктеру [36; 48; 227; 231; 242-244; 261-262; 295; 321-324]. Особливо ефективним напрямом агроланд- шафтознавчих досліджень стало обгрунтування контурного або кон- турно-меліоративного землеробст- ва, генеральним завданням якого є боротьба з ерозією земель [103; 148, 326-332].
Тоді ж, в 60-х роках минулого століття, ландшафтознавці взяли участь у архітектурно-плануваль- них розробках для цілей раціо- нальної організації приміських зон
Москви, Ленінграда та Інших великих міст, а також курортних районів СРСР. Цими роботами був закладений окремий потужний напрям при- кладного ландшафтознавства - ландшафтознавче обгрунтування проек- тів територіальних планувань [14; 275; 334; 337]. Пізніше на його осно- ві був розроблений ще один напрям прикладних ландшафтознавчих досліджень - ландшафтознавче обгрунтування ТерКСОПів - територіа- льних комплексних схем охорони природи [270; 285].
В окрему галузь прикладного ландшафтознавства майже відразу сформувалося меліоративне ландшафтознавство [5; 66; 75; 214; 233; 335; 339-340; 344]. У подальшому дуже популярними стали ландшаф- тознавчо-рекреаційні дослідження - оцінка можливостей різних ланд- шафтів для різних типів і видів відпочинку і лікування [93; 100; 112; 173; 177; 217; 221]. З'явились також роботи, які намагались вирішити весь комплекс проблем щодо раціональної організації території: вироб- ництва, відпочинку, охорони [9; 110; 315].
Кінцем третього етапу і початком четвертого, сучасного етапу в іс- торії ландшафтознавчих досліджень можна вважати 1986 рік, коли ава- рія на Чорнобильській АЕС до краю загострила проблеми негативних наслідків господарської діяльності і зумовила різке збільшення ланд- шафтознавчих досліджень екологічного спрямування.
Час від появи в 1965 р. першого підручника з ландшафтознав- ства, коли відбувся поворот інтересів ландшафтознавців до пи- тань вивчення функціонування і динаміки ландшафтів, і до аварії на Чорнобильській АЕС в 1986 p., коли відбулося різке збільшення ландшафтознавчих досліджень екологічного спрямування, можна вважати третім етапом в історії розвитку ландшафтознавс- тва - етапом дослідження функціонування і динаміки ландшаф- тів.