8.2. Меліоративно-ландшафтознавчі дослідження

Меліорація (з лат. melioratio - поліпшення) - це сукупність заходів по суттєвому поліпшенню земель з метою тривалого підвищення їх ро- дючості; один із видів раціонального природокористування. Об'єктами меліорації можуть слугувати ландшафтний комплекс в цілому і його окремі складові частини (грунти, ліси, луки, водойми, клімат тощо). Розрізняють гідротехнічний (осушення, зрошення або обводнення зе- мель), хімічний (промивка засолених грунтів, вапнування кислих грун- тів, гіпсування солонців, окислювання лужних грунтів і т. п.), фізичний (прибирання каменів, дискування глинистих грунтів, глинування піща-

121

них і торф'яних грунтів, терасування схилів і т. п.) і біологічний (агро- лісомеліорація) види меліорації.

Суть ландшафтознавчо-меліоративних досліджень полягає в оцінці ландшафтних комплексів з точки зору необхідності і можливостей їх меліорації.

Потреба в цьому виникає в двох випадках: 1) при плануванні гос- подарського використання неосвоєних земель; 2) при розробці заходів по нейтралізації негативних для природи наслідків господарської дія- льності людей. У першому випадку оцінюється природно-ресурсний потенціал ландшафтів і можливості його підвищення шляхом відповід- них меліоративних заходів, у другому - схильність ландшафтів до ви- никнення і розвитку негативних природних і антропогенних процесів, які викликають зниження їх природно-ресурсного потенціалу.

Показниками необхідності меліорацій у випадку планування вико- ристання неосвоєних земель є: 1) недостатня забезпеченість земель те- плом і вологою; 2) низький вміст гумусу в грунтах; 3) високі кислот- ність або лужність грунтів; 4) еродованість, заболоченість або засоле- ність земель; 5) схильність земель до виникнення і розвитку негативних для господарства і здоров"я людини фізико-географічних процесів.

При розробці заходів по нейтралізації негативних для природи нас- лідків господарської діяльності людей аналізуються і оцінюються: 1) зниження вмісту гумусу в грунтах; 2) підтоплення або переосушення. еродованість або дефлірованість земель; 3) вторинна засоленість або забрудненість грунтів важкими металами чи пестицидами та ін.

Зрошення родючих земель в умовах посушливого клімату дозволяє отримати високі врожаї сільськогосподарських культур. Але переви- щення норм зрошення може привести до засолення грунтів. Там, де в грунтоутворюючих породах або в ґрунтових водах багато солей, пере- зволоження призводить до підйому рівня солоних ґрунтових вод, що й викликає вторинне засолення грунтів, а в кінцевому результаті - дегра- дацію сільськогосподарських земель. Тому не менш важливим, ніж ви- явлення необхідності, є визначення придатності ландшафтних компле- ксів до конкретного виду меліорації.

В практиці проектування зрошувальних систем у відповідності із шкалою оцінки прийнятий наступний поділ земель за ступенем придат- ності для зрошення: 1) землі, які не потребують додаткової меліорації 2) землі, які потребують легких меліорацій; 3) землі, які потребують

122

важких меліорацій; 4) землі, що не придатні для зрошення. Перелік і зміст легких і важких меліорацій можна знайти в роботах [105; 214].

Шкала оцінки має комплексний характер. Вона враховує основні меліоративні ознаки ландшафтних комплексів і дає уяву про ступінь їх придатності для меліорації. Перелік ознак, що підлягають оцінці при ландшафтознавчо-меліоративних дослідженнях, змінюється в залежно- сті від виду необхідної меліорації. Так, необхідність земель у водної меліорації, наприклад, зрошенні, потребує визначення коефіцієнта при- родної зволоженості території, який являє собою відношення річної кількості опадів до суми середньодобових температур повітря понад +10°С або до величини випаровування з поверхні відкритих водойм.

Меліоративна оцінка ландшафтних комплексів може мати як якіс- ний, так і кількісний вираз. І кількісна, і якісна меліоративні оцінки за- сновані на порівняльному аналізі як якісних, так і кількісних показни- ків природних компонентів, які обумовлюють необхідність і можливос- ті певних видів меліорації. Прикладом якісних показників є механічний склад грунтів (піщаний, супіщаний, легкосуглинковий і т. д.), кількіс- них - відсоток вмісту гумусу в грунтах (наприклад, 5-6 %) або показ- ник кислотності грунтів (рН) в умовних одиницях (наприклад, 5,6). Якісна оцінка виражається певними словосполученнями, які передають ступінь сприятливості або схильності, наприклад, сильна (середня, сла- бка) схильність до ерозії. Кількісна оцінка розраховується на основі бальної оцінки як окремих показників природних умов, так і всього їх комплексу. Методика бальної меліоративної оцінки включає наступні етапи: 1) складання бальних шкал оцінки для кожного показника при- родних умов; 2) визначення коефіцієнтів значущості для кожного пока- зника; 3) оцінка в балах кожного із показників; 4) загальна (частіше за все сумарна) оцінка в балах всієї сукупності природних умов території.

По закінченні оцінювання всі ландшафтні комплекси групуються за ознаками, що є суттєвими з точки зору окремого виду їх меліорації. Так, наприклад, при складанні ландшафтно-меліоративної карти Нечо- рноземної зони Російської Федерації всі ландшафтні комплекси регіону були об'єднані в три групи [175]: 1) ландшафти з переважанням земель, які потребують меліорацій по регулюванню водного режиму; 2) ланд- шафти із значним поширенням земель, які потребують протиерозійних заходів на схилах, що розорюються; 3) ландшафти з переважанням зе- мель, які потребують розчистки від каміння.

Більш докладно про принципи, методику і конкретні приклади ландшафтознавчо-меліоративних досліджень можна прочитати в робо- тах [5; 28; 43; 60; 66; 75; 132; 150; 175; 214: 233; 259; 339-340; 344].

123