Питання до іспиту з дисципліни “Фінанси” (VII триместр)

1. Поняття і функції домогосподарств.

Домогосподарство — унікальне соціально-економічне утворення, основа життєдіяльності будь-якого суспільства. У ньому концентруються всі аспекти людського життя: біологічні, соціальні, економічні; а основою завжди була, є та залишається сім'я — засноване на шлюбі і кровному зв'язку об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. Принципова відмінність між поняттями "домогосподарство" і "сім'я" полягає в тому, що домогосподарство ширше за своїм складом за рахунок осіб, які ведуть загальне із сім'єю домашнє господарство, але не пов'язані з членами сім'ї відносинами спорідненості. З цих міркувань, одна людина, котра живе окремо, не вважається сім'єю, проте її діяльність із самостійної організації побуту є домогосподарством, яке може складатися з однієї або кількох сімей.

Загалом фахівці виокремлюють чотири основні функції домогосподарств:

1) постачальницьку, яка полягає у постачанні на відповідні ринки праці, капіталу та інших ресурсів;

2) виробничу, суть якої полягає у виробництві готової продукції та наданні послуг, забезпеченні ними ринку (сільськогосподарська продукція, ремонтні, ремісничі та інші послуги, сімейний бізнес);

3) споживчу, що зумовлена самою природою домогосподарства, яке є основним споживачем товарів і послуг на ринку;

4) заощаджу вальну (інвестиційну), яка має місце за умови неповного використання поточних доходів на споживання.

2. Поняття і функції фінансів домогосподарств.

Безумовно, фінанси домогосподарств — один із важливих елементів фінансової системи, оскільки формування і використання фінансових ресурсів населення безпосередньо пов'язане з розвитком інших складових фінансової системи (державних фінансів, фінансів підприємств і установ), розвитком банківської системи, страхування та ін. Фінанси домогосподарств відіграють у такій системі провідну роль, тому що розвиток суспільства у цілому багато в чому підпорядкований забезпеченню інтересів громадян, їх груп та об'єднань. Фінанси домогосподарств в умовах розвинутих ринкових відносин беруть участь у кругообігу капіталу та охоплюють частину процесу виробництва. Проте, на відміну від фінансів комерційних підприємств і організацій, що мають вирішальне значення у створенні, первинному розподілі та використанні вартості валового внутрішнього продукту і національного доходу, фінанси домогосподарств у сучасних умовах вітчизняної економіки не є пріоритетною ланкою фінансової системи і відіграють епізодичну, хоча і важливу, роль у загальній сукупності фінансових відносин.

Отже, фінанси домогосподарств — сукупність економічних відносин, що виникають при утворенні, розподілі та використанні грошових доходів, заощаджень і грошових фондів громадян та їх сімей з метою задоволення особистих потреб домогосподарств. Фінанси домогосподарств функціонують у грошовій формі, тому що грошові доходи у вигляді заробітної плати, пенсій та допомог, а також натуральні доходи, оцінюються у національній грошовій одиниці. Оскільки розподіл та використання доходів домогосподарств здійснюються у грошовій формі з використанням фондів грошових коштів, то фінанси домогосподарств мають всі ознаки фінансових відносин. Соціально-економічна сутність фінансів домогосподарств виявляється через розподільну, регулюючу, контрольну та інвестиційну функції. У більш загальному вигляді ці функції відповідають двом основним завданням: забезпеченню життєвих потреб сім'ї і розподілу. Функція забезпечення життєвих потреб домогосподарства визначає реальні умови життя членів домогосподарства і залежно від типу економічної системи (адміністративно-командна, ринкова, змішана) володіє різними характеристиками. Розподільна функція втілюється у тому, що національний дохід, який припадає на частку окремого домогосподарства, розподіляється між усіма його членами (як неповнолітніми, так і працюючими або непрацюючими), тим самим забезпечуючи безперервність процесу відтворення робочої сили як одного з факторів виробництва. При цьому суб'єктами є всі його члени, а об'єктом — наявний дохід домогосподарства — частина сукупного доходу, що залишається у розпорядженні після сплати податків та інших обов'язкових платежів. На практиці розподільна функція фінансів домогосподарств реалізується у відносинах між певним домогосподарством та іншими сферами або ланками фінансової системи (зокрема бюджетами, позабюджетними фондами, фінансами підприємств), утворюючи первинні і вторинні доходи; а також у межах одного домогосподарства у процесі розподілу сукупного доходу домогосподарства між його членами, формуючи таким чином відокремлені грошово-фінансові міні-фонди. Домогосподарство є окремим суб'єктом господарювання, у якому рівень життя його членів повністю залежить від доходу, що під впливом певних факторів може збільшуватись або зменшуватись. Це зумовлює необхідність контролю як за зміною величини, так і цільовим використанням доходу в межах різних фондів, що є відображенням контрольної функції фінансів домогосподарств. Узгодження економічних інтересів різних учасників домашнього господарства забезпечується їхнім регулюванням, під яким мається на увазі можлива зміна частини отриманого доходу, що припадає на одного члена домогосподарства. Отже, фінансам домашнього господарства властива ще одна важлива функція — регулююча, яка підтримує збалансований розвиток домогосподарства як економічної одиниці. У країнах з розвиненою ринковою економікою важливою функцією фінансів домогосподарств є інвестиційна, яка зумовлена тим, що домогосподарства є одним із важливих постачальників фінансових ресурсів для економіки, де чверть національних заощаджень формується саме за рахунок заощаджень громадян. Участь фізичних осіб в інвестиційних процесах в Україні характеризується доволі низьким рівнем, незначні обсяги тимчасово вільних коштів (заощаджень) населення спричинені низьким рівнем доходів, який обумовлює незначну схильність до заощаджень та значну недовіру до інститутів заощадження (банків, інвестиційних компаній, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній), низький рівень розвитку ощадних інституцій тощо. Всі зазначені вище функції фінансів домогосподарств взаємозалежні і взаємопов'язані, діють одночасно, доповнюючи одна одну, і по-різному реалізуються кожним домогосподарством, маючи неповторну природу.

3.Сукупний дохід домогосподарства.

4.Фінансові ресурси домогосподарства. Специфічні ознаки сфери сімейного бізнесу.

Фінансові ресурси домогосподарства — грошові кошти (власні і залучені), що перебувають у його розпорядженні та призначені для виконання фінансових зобов'язань і здійснення різного роду витрат (виробничих і споживчих). Вони включають грошові доходи, вартість продукції з особистого підсобного господарства, пільги та субсидії, а також інші надходження.

Особливо важливу роль відіграє планування грошових потоків у домогосподарствах, окремі члени яких займаються підприємницькою діяльністю, або домогосподарствах, повністю зайнятих у сфері сімейного бізнесу. Специфічні ознаки руху грошових потоків у сфері сімейного бізнесу такі:

— немає жорсткої диференціації економічних категорій "прибуток", "підприємницький дохід", "заробітна плата";

— фактично немає чітких меж між фінансовими ресурсами підприємства і приватного домогосподарства;

— можливим є вирішення потенційно спірних питань у режимі особистісного спілкування, а не відповідно до вимог господарського законодавства, засновницьких документів, внутрішньо-фірмових регламентів тощо.

5.Стратегії виживання домогосподарств в Україні.

Вітчизняні вчені виділяють декілька основних моделей стратегій виживання, що фіксують діапазон можливих варіантів поведінки.

1. Зменшення споживання. Основна мета — заощаджувати на всьому, купувати лише дешеві продукти, дешеві або вживані речі, не купувати побутової техніки, книжок, відмова від відвідування кінотеатрів, поїздок на відпочинок. Тобто у таких умовах має місце відмова від усього, від чого можна відмовитися без серйозної загрози для здоров'я і життя. Як правило, це єдиноможлива стратегія для самотніх людей похилого віку. 2. Перехід до самозабезпечення. Головна мета — організувати своє життя і побут так, щоб мінімізувати потребу в грошах. Виробляти самостійно всі чи майже всі необхідні для життя продукти харчування, а їх надлишки обмінювати на інші продукти або продавати на ринку. У такий спосіб метою домогосподарства є не товарне виробництво (не виробництво товарів на продаж), а задоволення потреб сім'ї у конкретних продуктах. Таку стратегію обирають жителі сільської місцевості, а також жителі міст, які мають земельні ділянки. 3. Пошук додаткової роботи. Основна мета — мати кілька незалежних джерел доходу, щоб не так гостро відчувати наслідки затримок і невиплати заробітної плати. При цьому необхідно мати доволі високу кваліфікацію та можливість координувати витрату власного робочого часу. Таку стратегію обирають консультанти, експерти, викладачі, письменники, програмісти та фахівці інших аналогічних професій. 4. Заснування власного бізнесу. Основна мета — відкрити власне підприємство, зареєструвати його і розпочати діяльність. Однак така діяльність передбачає як фахову підготовку, так і відповідний тип характеру. 5. Тіньова діяльність. Основна мета — мати альтернативні джерела доходів, ніде незареєстровані і неоподатковані. Це може бути малий бізнес, дрібна торгівля, будівництво і ремонт будинків, нелегальна робота за кордоном, робота за наймом без контракту. Незареєстрованість дає змогу швидко як розпочинати, так і закінчувати діяльність. 6. Використання соціальних зв'язків. Основна мета — знайти можливість жити за рахунок допомоги родичів, знайомих, релігійних фондів, держави. До такої стратегії вдаються люди, які опинилися в скрутних життєвих обставинах, не мають ні роботи, ні доходів Наведений перелік стратегій фіксує діапазон можливих варіантів поведінки. Проте у чистому вигляді ці стратегії застосовуються досить рідко. Часто домогосподарство (і навіть одна людина) використовує декілька стратегій поведінки одночасно.

6.Поняття і структура бюджету домогосподарства.

Бюджет домогосподарства — баланс фактичних доходів і витрат домогосподарства за визначений період часу (квартал, місяць, рік) та фінансова база життя, що надає домогосподарству власного стилю споживання та життєдіяльності.

За своїм матеріальним змістом бюджет домогосподарства — форма утворення і використання фондів грошових коштів, що об'єднує сукупні доходи і витрати, забезпечуючи особисті потреби домогосподарства.

Типовий бюджет домогосподарства має такий вигляд (табл. 12.1).

Таблиця 12.1. Доходи та витрати домогосподарства

Доходи	Витрати
Оплата праці	Придбання продовольчих товарів (харчування)
Доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості	Придбання непродовольчих товарів
Доходи від продажу продукції та майна	Оплата житла і комунальних послуг
Доходи від власності	Оплата послуг культурно-побутового призначення
Пенсії, стипендії, допомоги	Сплата податків
Грошова допомога від родичів та інших осіб	Транспортні витрати
Вартість спожитої продукції від самозаготівель	Витрати на освіту, охорону здоров'я
Пільги та субсидії безготівкові	Витрати, пов'язані з веденням власного присадибного господарства
Вартість подарованого майна	Інвестиційні витрати
Заощадження, позики, повернені борги	Інші
Інші

7.Поняття і класифікація заощаджень домогосподарств.

Заощадження — частина грошових доходів населення, яка не витрачається на споживання і призначена для забезпечення потреб у майбутньому.

Виділяють мотивовані і немотивовані заощадження домогосподарств. Основні мотиви для здійснення заощаджень можна об'єднати в такі групи:

— придбання дорогих товарів;

— непередбачувані витрати;

— витрати майбутніх періодів (весілля, освіта та ін.);

— звичка заощаджувати кошти;

— заощадження з метою отримання прибутку. Немотивовані заощадження домогосподарств виникають внаслідок перевищення платоспроможності над рівнем потреб. Це може відбуватися у таких випадках:

— рівень доходів досить великий, тобто домогосподарство має змогу задовольнити нинішні потреби;

— рівень пропозиції та якість пропонованих товарів або послуг не може задовольнити попит споживачів;

— У державі реалізується ефективна політика, спрямована на підвищення рівня заощаджень домогосподарств. За характером мобілізації заощадження домогосподарств поділяють на організовані та неорганізовані. Організовані заощадження — заощадження населення, мобілізацію і розміщення яких здійснює банківська система або небаяківські фінансово-кредитні установи. В Україні поки найдоступнішою формою організованих заощаджень населення є банківські депозити. Тому надзвичайно актуальним завданням у сучасних умовах є стимулювання організованих заощаджень громадян шляхом створення сприятливого економі -ко-правового середовища для розвитку небанківських фінансово-кредитних установ (страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, інвестиційних фондів, кредитних спілок тощо). Неорганізовані грошові заощадження населення — заощадження, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах. До неорганізованих заощаджень належать також зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користування тощо. Масове зберігання людьми грошей у готівці (неорганізовані заощадження), незважаючи на всі звернення щодо використання раціональніших форм збереження заощаджень і підтримки національної економіки, значною мірою пояснюється природним суб'єктивним відчуттям ризику можливих збитків, яке посилюється вкрай негативним досвідом, набутим у часи гіперінфляції, сертифікаційної приватизації та фінансових пірамід.

8.Чинники, що впливають на ощадну активність домогосподарств.

Основними чинниками, що впливають на ощадну активність домогосподарств в Україні, є такі.

1. Очікування домогосподарств щодо динаміки цін і кількості товарів на ринку. Якщо домогосподарство припускає збільшення цін на певні ресурси або їхній дефіцит на ринку, вважається, що воно збільшить поточне споживання, щоб придбати товари за нижчими цінами. Отже, заощадження зменшаться. І навпаки, якщо очікується зменшення цін на споживчі товари, домогосподарство втримається від поточного споживання, щоб придбати ці товари згодом за нижчими цінами. 2. Очікування домогосподарств щодо змін у поточному доході та загальному фінансовому становищі у майбутньому. Якщо домогосподарство очікує збільшення свого поточного доходу в майбутньому, воно буде вільніше розпоряджатися своїм поточним доходом сьогодні і збільшуватиме поточне споживання, зменшуючи тим самим частку коштів на зберігання. Очікування зменшення свого поточного доходу в майбутньому здатне зменшити обсяги споживання і збільшити таким чином обсяги особистих заощаджень. 3. Відсоткові ставки. Окремі економісти вважають, що реальні процентні ставки не здійснюють значного впливу на динаміку заощаджень, проте деякі вчені відслідковують позитивний зв'язок між реальною відсотковою ставкою і обсягом заощаджень. 4. Податкові ставки. Збільшення податкових ставок зменшує дохід кінцевого використання домогосподарств і, як наслідок, скорочує їхнє споживання і заощадження. 5. Розвиток системи державного соціального забезпечення. Система соціального забезпечення знижує мотивацію домогосподарств до створення страхового запасу на випадок непередбачених подій (хвороби), а також подій, які воно може спрогнозувати (вихід на пенсію). Отже, її розвиток знижує частку доходу, яка зберігається. 6. Розвиток страхування внесків. Гарантії держави, як і збільшення фінансової стабільності банківської системи, підвищують привабливість інвестиційних інструментів для домогосподарств і призводять до збільшення обсягів заощаджень. З іншого боку, процентні ставки і ризик внесків перебувають у прямо-пропорційній залежності. Таким чином, при збільшенні надійності заощаджень банки звичайно знижують процентні ставки, що може нівелювати привабливість внесків. Отже, необхідно враховувати не стільки надійність фінансової системи країни і гарантії держави, скільки співвідношення ризиків і реальної відсоткової ставки. 7. Розвиток ринків капіталу. Ринок капіталу виконує подвійну функцію акумулювання заощаджень і видачі кредитів для домогосподарств. Якщо ринок пропонує різноманітні працездатні інструменти для здійснення заощаджень та інвестування, їхні обсяги в остаточному підсумку збільшуються. З іншого боку, доступність споживчого кредитування може зменшити потребу домогосподарств накопичувати з метою придбання дорогих товарів і послуг. Тобто заощадження можуть зменшитися. Отже, вплив розвиненості ринків капіталів можна визначити як неоднозначний. 8. Демографічні чинники. На мікрорівні можна виділити такі чинники, що суттєво впливають на ощадну активність окремого домогосподарства: вік, стать, соціальний стан, освіту особи, яка приймає рішення щодо фінансової поведінки домогосподарства в цілому. На макрорівні виділяють величини окремих вікових груп населення, груп, які відрізняються за освітою, кількістю дітей тощо. Відомо, що сім'ї беруть кредити у молодому віці, у середньому віці відпрацьовують отримані кредити і накопичують заощадження для забезпечення старості, а в літньому віці витрачають накопичені заощадження. Отже, відсоткове співвідношення домогосподарств за віковими групами багато в чому визначає ощадну активність домогосподарств для національної економіки в цілому. Крім того, позитивний вплив на ощадну активність формує рівень освіченості домогосподарств. З підвищенням частки населення з вищою освітою частка доходу, який зберігається, в економці збільшується.

9.Поняття і необхідність страхового захисту.

Необхідність страхового захисту визначається кількома аспектами:

— з позиції природних інтересів людства страховий захист виник як засіб збереження матеріального добробуту в разі настання непередбачуваних ситуацій або випадків, які можна передбачити, але яких неможливо уникнути, з метою розподілу збитків, завданих окремим громадянам, між багатьма членами суспільства, задля зменшення втрат потерпілих;

— економічний аспект страхового захисту пояснюється необхідністю організації суспільних відносин, які базуються на мобілізації та використанні фінансових ресурсів на відшкодування збитків з метою забезпечення безперервного процесу суспільного відтворення;

— соціальна потреба страхового захисту зумовлена необхідністю вирішення соціальних питань у суспільстві з метою захисту особистих інтересів громадян;

— в юридичному аспекті організація страхового захисту як цивільно-правових відносин здійснюється відповідно до чинного страхового законодавства та договору страхування;

— міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавчих актах різних країн з метою забезпечення страховикам та страхувальникам достатніх фінансових гарантій.

Таким чином, страховий захист — сукупність економічних відносин, пов'язаних із попередженням, подоланням або зменшенням негативного впливу несприятливих подій (ризиків) і відшкодуванням їх наслідків з метою забезпечення безперервного і безперебійного суспільного виробництва, фінансової стабільності держави, її сталого економічного розвитку і загального добробуту.

10.Переваги і недоліки функціонування централізованого резервного страхового фонду.

Централізований резервний страховий фонд формується в натуральній і грошовій формах за рахунок загальнодержавних ресурсів. Цей фонд призначений для відшкодування збитків та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій — великомасштабних катастроф. Централізований резервний страховий 4юнд

містить:

— стратегічні запаси держави у вигляді продукції, палива та інших матеріальних ресурсів, які знаходяться в підпорядкуванні спеціалізованого відомства Кабінету Міністрів — Державного матеріального резерву;

- резервний фонд державного бюджету та оборотну касову готівку Державного бюджету України, які перебувають у розпорядженні уряду;

— резервні фонди місцевих бюджетів, оборотну касову готівку та вільні залишки бюджетних коштів місцевих бюджетів, які перебувають у розпорядженні органів місцевого самоврядування.

З метою державного фінансового забезпечення системи соціального захисту як самостійної галузі страхування, досягнення соціальної стабільності держава формує грошові фонди цільового призначення. Такі страхові фонди організовують шляхом мобілізації обов'язкових страхових внесків фізичних та юридичних осіб з метою забезпечення їх у разі непрацездатності, старості, мал- озабезпеченості. У період переходу до ринкових відносин принципових змін зазнали фонди страхового захисту суспільства. Система суспільного виробництва, яка базується на приватній власності на засоби виробництва і ринковому механізмі господарювання, передбачає певну майнову самостійність суб'єктів господарювання. Відповідно в умовах розвинутих ринкових стосунків відокремлених суб'єктів господарювання централізований метод формування страхового фонду для захисту їх майнових інтересів практично не застосовується, за винятком спеціальних програм державної допомоги, оскільки це призвело б до безпідставного перерозподілу коштів одних підприємств і платників податків на користь інших. Значний дефіцит державних фінансових ресурсів, зумовлений фінансовими труднощами, забезпечує все меншу частку централізованих грошових резервів держави в джерелах надання страхового захисту.

11.Переваги і недоліки функціонування фонду самострахування.

Фонд самострахування формується децентралізованим методом за рахунок щорічних відрахувань чистого прибутку в розмірі, передбаченому в статутних документах суб'єкта господарювання, і використовується для подолання тимчасових труднощів, відшкодування втрат у процесі виробництва та забезпечення його стійкого становища на ринку в разі настання страхових випадків.

Основними недоліками самострахування є:

— нераціональна і дорога форма страхового захисту, оскільки суб'єкт господарювання повинен витрачати кошти на створення фінансових резервів у повному обсязі можливих збитків, що звужує його фінансові можливості;

— відволікання значних фінансових ресурсів із виробничого процесу для формування страхового фонду, джерелом якого є чистий прибуток, що значно знижує рентабельність суб'єкта господарювання та суперечить основній меті ринкового виробництва;

— самострахування вимагає кваліфікованого управління резервними фондами.

12.Переваги і недоліки функціонування страхового фонду страховика.

Відповідно з обмеженими можливостями фінансового забезпечення страхового захисту за рахунок централізованих та децентралізованих ресурсів у ринковому середовищі особливої ваги набувають страхові фонди, що формуються спеціалізованими установами — страховими компаніями. У таких умовах найбільш пріоритетною, економною, ефективною формою страхового захисту суспільства є страхування, яке забезпечує можливість за відносно незначну плату страхових премій отримати страхове відшкодування за широким колом ризиків.

Страховий фонд страховика організовується в кожній страховій компанії у вигляді страхових резервів у грошовій формі за рахунок внесків страхувальників. Джерелом формування страхового фонду є також доходи від інвестиційної діяльності страховика, в управлінні якого перебувають тимчасово вільні кошти. Цільове призначення фонду — відшкодування збитків у разі настання страхових випадків. Збитки розкладаються серед усіх учасників страхового процесу, виникає перерозподіл коштів страхового фонду в просторі і часі та відбувається значне маневрування ними. Разом з тим, мобілізовані ресурси у страховому фонді страховика є суттєвим джерелом інвестицій в економіку. Організація відносин між учасниками страхового фонду здійснюється страховими компаніями. Страховий захист підприємницьких структур і окремої людини шляхом створення страхового фонду страховика забезпечується специфічними страховими відносинами.

13.Характеристика основних етапів еволюції страхування.

Термін "страхування" походить від лат. "securus" і "sine cura", що означають "безтурботний". Поняття "страхування" досить часто пов'язують зі словом "страх", а тому вживають у значеннях "підтримка", "гарантія успіху", "захист". Зародження страхових відносин відбулося ще за тисячі років до нашої ери. Так, окремі елементи страхування простежувалися в законах царя Хаммурапі у Вави лоні (близько 1800 р. до н. е.): розподіл між зацікавленими особами ризику можливих втрат (збитків), захист їх інтересів у разі настання певних подій. Найдавнішою формою страхового захисту було взаємне страхування. У XIII ст. воно поступово поширювалося в Італії, Англії, Німеччині, де значного розвитку набули торгівля, грошові розрахунки, морське судноплавство. У XVII ст. у Західній Європі, а у XVUI ст. і на теренах сучасної України особливо активно розвивається класичне страхування за всіма видами ризиків: морське та вогневе страхування, страхування життя та від нещасних випадків. Страхові платежі та внески стають регулярними, мобілізуються у відповідному страховому фонді з метою організації страхового захисту, з'являються страхові товариства, які здійснюють свою діяльність задля отримання прибутку. Такі зміни привели до нового розуміння суті страхування. В умовах командно-адміністративної системи управління народним господарством та державної монополії в страховій галузі страхування не враховувало інтереси зацікавлених осіб.

14.Поняття страхування, його основні об’єкти.

Офіційне, законодавчо регламентоване нормами права, визначення терміна "страхування" наведене в Законі України "Про страхування" (зі змінами і доповненнями): страхування — вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення цих фондів. Відповідно рух грошових коштів між суб'єктами страхових правовідносин відбувається під впливом обов'язкових норм, законів, встановлених державою. Такі цивільно-правові договірні відносини передбачають обов'язок страховика здійснити страхові виплати у разі настання страхових подій згідно з договором страхування, а відтак гарантують захист майнових інтересів громадян та підприємств.

Згідно із Законом України "Про страхування" до об'єктів страхування належать майнові інтереси, пов'язані з:

— життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

— володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

Страхування та страховий ринок

— відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди застрахованій особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

15.Страхові платежі, тариф і відшкодування у страхуванні.

1Страховий поліс, випадок і подія у страхуванні.

9. Страхове поле і портфель у страхуванні.

18.Характеристика основних суб’єктів страхування.

До суб'єктів страхування належать:

— страховики;

- страхувальники;

— застраховані;

— вигодонабувачі.

Страховики — фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства" та Господарським кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цими законодавчими актами, а також які одержали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Тобто страховики — спеціалізовані організації, які за певну плату (страхову премію) беруть на себе зобов'язання відшкодувати збитки, завдані страховою подією, або виплатити страхову суму страхувальникам чи особам, яких вони зазначили у договорі страхування. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації (з використанням слів "державна", "національна"), що створені та діють відповідно до чинного законодавства, єдиним власником яких є держава. Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та похідні від них можуть використовувати лише ті юридичні особи, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України. У страхових відносинах може брати участь декілька страховиків. Страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками називається співстрахуванням. Страховик може страхувати ризики з виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником в іншого страховика. Такі дії страховиків називаються перестрахуванням. У таких відносинах виокремлюються два суб'єкти: перестрахувальник — страховик, що передає другому страховику договір страхування; перестраховик — страховик, який бере договір страхування і зобов'язання за ним. Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування, сплачують страхові премії і мають право на отримання відшкодування у разі настання страхового випадку. Застраховані — особи, що беруть участь в особистому страхуванні, об'єктом страхового захисту яких є життя, здоров'я і працездатність. Застрахована особа, яка сплачує страхові внески, є одночасно страхувальником. Вигодонабувачі — особи, зазначені страхувальником у договорі страхування для отримання страхового відшкодування або страхової виплати у разі, якщо страхувальник чи застрахована особа не зможе скористатися належними сумами самостійно.

19. Функції страхування.

Функції страхування

Ризикова функція (функція страхового захисту) полягає в переданні за певну плату страховику матеріальної відповідальності за наслідки ризику в разі настання страхових подій, передбачених чинним законодавством або договором страхування. Саме в рамках реалізації ризикової функції визначається об'єктивна необхідність страхового захисту.

Функція формування і використання страхових резервів визначає особливість страхування як економічної категорії. За допомогою створення достатнього обсягу страхових резервів у вигляді страхових внесків здійснюється відшкодування матеріального збитку в разі настання страхових випадків або виплата страхових сум по закінченні дії договору страхування життя. Право на покриття збитків та страхові виплати мають тільки ті фізичні та юридичні особи, які є безпосередніми учасниками формування страхового фонду. Реалізація фінансової функції страхування також відбувається в Процесі управління страховими резервами з метою отримання доходів і прибутку.

Заощаджувальна функція дає змогу страхувальнику за рахунок страхових внесків накопичити певну страхову суму за умови відсутності страхового випадку за час дії договору страхування. Така функція характерна лише для довгострокового страхування. Серед заощаджувальних видів виокремлюється особисте страхування, зокрема страхування життя.

Превентивна функція страхування спрямована на попередження можливих збитків та зменшення їх наслідків від несприятливих страхових подій. Здійснення такої функції передбачає широкий комплекс заходів, їх фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду з метою зменшення страхового ризику. При цьому страховики та страхувальники об'єктивно зацікавлені у попередженні настання страхових випадків.

Інвестиційна функція страхування передбачає розміщення тимчасово вільних коштів страховика у різні активи на умовах безпечності, поворотності, прибутковості та диверсифікації. Специфіка договору страхування визначається особливістю перерозподілу коштів методом страхування та дає можливість страховику тимчасово, протягом дії договору, користуватися та розпоряджатися акумульованими у страхових резервах коштами страхувальників. При цьому забезпечуються умови для інвестування цих коштів в економіку у вигляді прямих інвестицій, через фондовий ринок, або за допомогою фінансових посередників з метою отримання прибутку.

Контрольна функція виявляється одночасно з іншими функціями у певних страхових взаємовідносинах. Відповідно до контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових та інвестиційних операцій, оптимальним формуванням та цільовим використанням страхових капіталів.

20.Загальні принципи страхування. 21.Конкретні принципи страхування.

22.Класифікація страхування за формами проведення.

23.Класифікація страхування за об’єктами страхування.

Чинним страховим законодавством за об'єктами страхування визначено три його галузі:

— майнове страхування як сукупність видів страхування, об'єктом яких є майно юридичних і фізичних осіб;

— особисте страхування — галузь страхування, в якій об'єктом страхування є життя, здоров'я, працездатність громадян;

— страхування відповідальності — галузь страхування, в якій об'єктом страхування є відповідальність перед третіми особами, які можуть зазнати збитків унаслідок діяльності або бездіяльності страхувальника.

24.Класифікація страхування за організаційно-правовою формою страховика.

Класифікація страхування за організаційно-правовою формою страховика використовується з метою забезпечення державного регулювання страхової діяльності. Відповідно розрізняють:

— комерційне страхування (послуги надають страхові компанії, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств та товариств з додатковою відповідальністю);

— взаємне страхування (послуги надають товариства взаємного страхування);

— державне страхування (послуги надають державні страхові організації).

25.Поняття страхового ринку, його організаційна структура.

Поняття "страхового-ринку" можна розглядати з таких позицій:

— як сферу економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист та формується попит і пропозиція на нього;

— як форму організації фінансових відносин щодо формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту юридичних і фізичних осіб;

— як соціально-економічне середовище, в якому функціонують страхові компанії, страхувальники, посередники, що приймають участь В реалізації страхових послуг;

— як сукупність страхових організацій і страхових послуг;

— як механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників і страховиків.

Рис. 13.4. Організаційна структура страхового ринку

26.Характеристика об’єднань страховиків.

27.Страхові посередники.

Страхові посередники — страхові брокери чи агенти, через яких укладається договір страхування і вирішуються окремі питання щодо врегулювання претензій.

Страхові брокери — юридичні особи або громадяни, які офіційно зареєстровані в установленому порядку і за винагороду здійснюють посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу в страхуванні.

Страхові агенти — юридичні і фізичні особи, які є представниками страховика і діють у його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

28.Професійні оцінювачі збитків у страхуванні.

Аджастери (диспашери) — спеціалісти з розрахунків аварій та розподілу збитків між учасниками морського перевезення.

Аварійні комісари встановлюють причини настання страхового випадку, характер та розмір збитків, як правило, під час дорожньо-транспортних аварій.

29.Професійні оцінювачі ризиків у страхуванні.

Сюрвейєри — інспектори чи агенти страховика, що здійснюють огляд та оцінювання майна і визначають імовірність реалізації страхового ризику.