3. Партизанська боротьба в Україні. Діяльність оун і упа

Незабаром після нападу Німеччини функціонери комуністичної партії почали організовувати в тилу ворога підпільні частини. Протягом усієї війни радянські партизани перебували під пильним контролем Кремля. Для керівництва діями партизан 30 травня 1942 року було створено Центральний штаб партизанського руху, а через місяць було утворено Український штаб партизанського руху, начальником якого став Т. Строкач. Пізніше виникли обласні штаби партизанського руху. Поступово дії партизанів і підпільників, ставали результативнішими. Героїчну боротьбу ворожому тилу вели підпільні антифашистські організації: “Молода гвардія” (м. Краснодон), “Спартак” (Кіровоградська обл.), “Вуйко” (м. Тернопіль), “Народна гвардія ім. І. Франка” (м. Львів), “Партизанська іскра” (Миколаївщина), підпільні організації в м. Сталіно (тепер Донецьк), Ніжині. Особливо активну бойову та диверсійну діяльність здійснювали підпільники під час наступу Червоної армії (переходили до відкритої збройної боротьби, здійснювали збройні напади на ворожі колони, автомашини, штаби, обози, порушували зв'язок, викликали паніку серед гітлерівців).

За самовіддану боротьбу проти фашистських загарбників партизани і підпільники одержали понад 57,5 тис. державних нагород, 95 осіб удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Двом командирам партизанських з'єднань — С. Ковпаку і О. Федорову — це звання було присвоєно двічі.

Початок Другої Світової війни та бойові дії, що розгорнулись на території України з 1941 по 1944 рр., призвели до виникнення національного Руху опору. Паралельно із створенням радянського підпілля та партизанських загонів, українські організації, що знаходились за кордоном, так само розпочали бурхливу діяльність. Організація Українських Націоналістів (ОУН) виразно ставила від початку свого існування принцип, що для визволення України з-під ярма різних окупантів необхідною буде українська військова сила.

У лютому 1940 року в Кракові вона розкололася на ОУН (революційну, яку очолив Степан Бандера — ОУН(б) — та мельниківську, очолювану Андрієм Мельником — ОУН(м). Обидві фракції продовжували, хоч і по-різному, орієнтуватися на політичну та фінансову допомогу Німеччини.

В боротьбі з окупантами України росли ОУН і УПА. Між ними витворилося таке відношення, як між Урядом і військом у кожній державі. Навіть прийнято вживати формулу «ОУН-УПА» з огляду на нерозривне пов'язання обох формацій, бо фактично обидві вони були невіддільні одна від другої .

Добрим прикладом якнайтіснішої співпраці між ОУН і УПА була конференція поневолених народів Східньої Европи і Азії, відбута в листопаді 1943 р. Політичним рушієм і керівником її була ОУН. Але багато практичних завдань приєднання до спільного фронту різних націоналістичних формацій виконала УПА. Другим прикладом є ділянка розвідки: ОУН мала свою референтуру Служби Безпеки особливо для політичного відтинку. Зате УПА мала аналогічний відділ для військового відтинку. Органічне поєднання УПА з ОУН виразно бачимо в ділянці політичного вишколу й організаційних пов'язань. Політичний вишкіл в УПА був фактично ідентичний з таким же вишколом в ОУН, а організаційно всі відділи УПА були пов'язані з територіальною сіткою ОУН.

28 квітня 1943 р. двома маніфестами було проголошено про створення дивізії. У них зазначалося про формування СС - Стрілецької Дивізії “Галичина”, німецької дивізії з українців за принципом добровільності для боротьби з більшовиками. До створення дивізії негативно поставилося керівництво ОУН та УПА. 28 червня 1944 р. дивізію відправили на фронт, де вона була розгромлена військами 1-го Українського фронту. Пізніше рештки дивізії охороняли німецькі військові об’єкти в Словаччині, далі були направленні в Югославію для боротьби проти партизан. Згодом дивізія була переформована в українську.

Виконуючи вказівки Й.Сталіна про ліквідацію ОУН-УПА у 1944-1945 рр., з грудня 1944 р. до червня 1945 р. було проведено три величезні каральні операції проти головних угруповань УПА силами кількох дивізій за підтримки танків, артилерії. Однак загони УПА маневрували, переходили в інші райони, за підтримки місцевого населений знову поповнювали свої лави і продовжували боротись. Було вбито 103 тис, затримано 125 тис. повстанців. Оскільки кількісний склад УПА не перевищував 80 тис, то зрозуміло, значну частину вбитих і арештованих становило мирне населення.

Питання діяльності Української Повстанської Армії досі викликають неоднозначні оцінки в українському суспільстві. Гарячі дискусії на теле- та радіоканалах, публікації в пресі є яскравим свідченням цього. Проте жодні емоційні обговорення проблеми ОУН та УПА не здатні виконати того, що повинна зробити неупереджена наукова оцінка цього явища в нашій історії. Наукове дослідження цієї тематики щойно розпочинається, а тому вкрай важливо, щоб спеціалісти з цієї проблематики не тільки готували чергові розвідки чи збірники документів, а висловлювали свої думки та судження під час дискусій з іншими науковцями.