Тема 16. Основні теорії суспільного вибору

16.1. Методологія «нової політичної економії»

Представники ТСВ поділяють принципи класичного лібералізму і методи мікроекономічного аналізу, проте критикують кейнсіанство і ставлять під сумнів ефективність державного втручання в економіку. В цілому цей напрям у своєму розвитку тісно пов'язаний з неолібералізмом та інституціоналізмом.

Предметом ТСВ є вивчення взаємозалежності та взаємодії політичних та економічних явищ. У полі зору ТСВ перебувають державні фінанси, процес голосу­вання, контроль за економікою, підтримка гарантованих цін на сільськогоспо­дарську продукцію, орендна плата, приватизація майна підприємств, податкова система, діяльність уряду тощо.

Вчені, що поділяють ідеї теорії суспільного вибору, намагаються пояснити багато актуальних і складних економічних та політичних проблем. Наприклад, чому в країні з хронічним бюджетним дефіцитом неухильно розростається бюрократія, хоча з високих трибун лунають запевнення, що її буде рішучим чином скорочено?

Визнаним теоретиком і методологом суспільного вибору є видатний і впливо­вий у світі економіст — американський професор Джеймс Б'юкенен. У 1986 р. йо­му було присуджено Нобелівську премію за розвиток конституційних і контракт­них принципів теорії прийняття економічних рішень.

ТСВ ґрунтується на трьох основних методологічних засадах. По-перше, ТСВ вивчає методи і способи, за допомогою яких люди використовують державні устано­ви у своїх власних інтересах. Люди, які діють у політичній сфері, передусім дбають про свої власні інтереси.

Вихідне положення тут гранично просте: якщо ділові люди дбають передусім про власні інтереси, то чому б не припустити, що державні службовці (чиновни­ки) чинять по суті так само, але вже як "політичні підприємці"?

Що прагне максимізувати політик?

Якщо пересічний споживач зацікавлений у максимізації корисності, бізнесмен — у максимізації прибутку, то чиновник прагнутиме максимізації своєї власної вигоди. Іншими словами, йдеться про прагнення максимізувати свою владу і голоси виборців.

У цій ситуації не кожне рішення, прийняте, наприклад, законодавцями, буде оптимальним для економіки. Адже у процесі прийняття політичних рішень неми­нуче враховуються особисті інтереси законодавців.

(По-друге, ТСВ базується на концепції "економічної людини ", яка передбачає, що поведінка індивіда є раціональною. Це означає, що всі — від простого виборця до президента — керуються під час прийняття рішень правилом порівняння гранич­ної вигоди та граничних витрат

У жартівливій формі відображено ідею тео­ретиків суспільного вибору: державна посадова особа так само, як інші суб'єкти рин­кової економіки, прагне зрівняти свої граничні витрати (МС) і граничні вигоди (МК). По-третє, ТСВ розглядає політику як процес обміну голосами і передвиборними обіцянками. Політика — це складний інституційний процес, на основі якого люди обирають різні альтернативи, зіставляючи їх зі своїми цінностями,— так само, як вони на ринку вибирають товар, керуючись лише власними уподобаннями. Це положення передає суть "методологічного індивідуалізму" Дж. Б'юкенена і школи суспільного вибору.

На політичному ринку існує конкуренція між людьми за вплив на прийняття рішень, за доступ до розподілу ресурсів, за місце в ієрархії управління. Тут діють три основні фігури: виборці, депутати і чиновники. Відтак, по-четверте, сферами аналізу ТСВ є виборчий процес, діяльність депутатів і бюрократів, політичне регулювання та конституційна економіка.

ТСВ вказує на істотні відмінності між ринковим і політичним обміном. Вони полягають передусім у меті, якої прагнуть учасники цих процесів. Учасників ринкового обміну в кінцевому підсумку об'єднує однакова мета - збагачення і покращення свого добробуту. Така спільність завдань сприяє укладанню взаємовигідних конт­рактів на ринку. В політичному процесі (обміні) всі його учасники мають різну мету, оскільки в них різні політичні погляди та переконання. Це і приводить до формування численних політичних партій.

Тому пошук згоди між учасниками ми політичного процесу набагато складніший, ніж в економіці. За ТСВ, на "формулу згоди" може претендувати конституція, тобто основний закон громадянсь­кого суспільства, в якому зафіксовано за­гальні "правила гри", перед якими всі рівні. Крім того, представники ТСВ бачать схожість між громадянським суспільством і ринковою економікою, яка полягає у наявності взаємовигідних до­говірних, або контрактних, стосунків. Зверніть увагу, що в 1998 р. виборна програма партії "Реформи і порядок" називалася "Договір між партією " Реформи і по­рядок" та громадянами України".

По-п'яте, американський вчений Парсонс стверджує, що влада — це засіб обміну, торгівлі, символ вартості, який використовується задля досягнення окреслених завдань. Звідси випливає, що не тільки влада є товаром, а й політичні відносини загалом є ринком влади. Прихильни­ки ринкового тлумачення влади уявляють її як форму раціональної організації людських прагнень. Тут панує активна конкуренція, що демонструє ділову компетентність, підприємливість, намагання просунутися в суспільній ієрархії нагору, силу волі тощо. Ринок влади, як і будь-який інший ринок, не вільний від розгулу пристрастей, демагогії тощо.

Найважче у житті — це вибір. У наступних параграфах розкриємо проблеми суспільного вибору в умовах прямої та представницької демократії. Ми спробуємо подивитися на політику як на бізнес і з'ясувати: чому політика стає виключно вигідним об'єктом інвестування; чому великі обіцянки породжують великі бюджетні видатки та бюрократію; чому геніальний Джон Мейнард Кейнс не міг передбачити появи школи суспільного вибору?