4. Невська битва та Льодове побоїще.

Робота з підручником.

За текстом підручника складіть таблицю.

Переможні битви князя Олександра Ярославича

Назва битви	Коли відбулася	Історичне значення

Перевіривши виконання завдання, учитель може доповнити текст підручника додатковою інформацією.

Додаткова Інформація.

Як вже зазначалося, новгородцям доводилося відбивати постійні напади німців та скандинавів, які прагнули поширити свій вплив на прибалтійські землі. У липні 1240 р. на новгородське узбережжя висадилося об'єднане військо, яке складалося із шведській і норвезь­ких рицарів та представників фінських племен — васалів шведського короля. Російські історики вважають, що його очолював ярл Біргер, у майбутньому — регент Швеції; закордонні джерела про участь ярла нічого не кажуть. Про висадку стало відомо молодому новгородсько­му князю Олександру Ярославичу, онуку Всеволода Велике Гніздо. Він зі своєю дружиною вирушив назустріч шведам і, скориставшись туманом, захопив їхнє військо зненацька. Кіннота Олександра вда­рила по центру табору і захопила три кораблі. Шведи почали відсту­пати. Літопис розповідає, що ярл Біргер отримав у бою поранення в обличчя від спису Олександра. Нищівний розгром шведської армії надовго припинив шведську експансію на Схід. За перемогу в битві князя Олександра почали шанобливо називати Невським.

Інша важлива перемога, пов'язана з ім'ям цього правителя, — битва на Чудському озері у 1242 р. Вона була частиною війни Нов­городської республіки проти Тевтонського ордену. У 1241 р. орден захопив Псков і Копор'є, але князю Олександру вдалося їх звіль­нити, коли на початку 1242 р. до нього приєдналися війська Володимирського князівства. Війська Олександра вийшли на кордон між Новгородом та Орденом і 4 квітня на кризі Чудського озера зустрілися з німецьким військом, яке йшло на Новгород.

Битва почалася вранці 5 квітня біля Воронячого Каменя. Кінна колона рицарів, вишикувана клином («свинею» за нов­городськими літописними джерелами), атакувала піший центр новгородського війська і спочатку завдала великих втрат. Од­нак фланги охопили атакуючих і змусили їх тікати з поля бою. Крига під закутими у важкі обладунки рицарями проломилася і багато з них загинули у крижаних водах Чудського озера. За це битва і отримала свою другу, більш відому назву — Льодове побоїще. Ця битва зупинила просування німців на схід та ней­тралізувала загрозу з боку Тевтонського ордену.

4. Монгольська навала, золотоординське ярмо.

Фронтальна бесіда.

1. Що вам відомо про нашестя монголо-татар із курсу «Історії України»?

2. Коли вперше дружини руських князів вступили в бій з монголами?

Розповідь учителя.

Монгольські завоювання пов'язані, у першу чергу, з ім'ям Чингіз-хана. При народженні його назвали Темучин. Ім'я, яке стало відомим усьому світові, він отримав у 1206р., коли ку­рултай — рада татарських племен — проголосив його великим ханом - Чингіз-хеном. Він об'єднав під своєю владою кочові племена, після чого рушив на завоювання сусідніх держав — Ки­таю, Хорезму, Кавказьких держав тощо. На Русі монголи в перше з'явилися у 1223р. Тоді на р. Калка вони завдали нищівної по­разки об'єднаним силам руських князів.

Власне монгольське завоювання Русі розпочалося наприкінці 1237 р., очолив його онук Чингіз-хана, Бату-хан, правитель улуса (уділу) Золота Орда, відомий руським літописам як Батий. За 1237р. Батий захопив Рязанська князівство. Столиця князівс­тва, місто Рязань, було зруйноване вщент (сучасна Рязань — місто, яке в ті часи називалося Переяславом-Рязанським). Володимир князь Юрій Всеволодович направив проти монголів свої війська, однак під Коломиєю володимирці були розбиті. Ця поразка вирішила долю Північно-Східної Русі. Після цього мон­голи безперешкодно просувалися територією Рязанського та Володимирського князівств, грабуючи та руйнуючи міста.

Монголи пограбували та зруйнували Москву, у лютому 1238р.— Володимир. Дійти до Новгорода монголам завадило весняне бездоріжжя. Прикладом мужнього опору завойовникам стала героїчна оборона містечка Козельськ, яке сім тижнів стій­ко витримувало облогу монгольської армії. Потім місто, назване Батиєм «злим містом», було вщент зруйноване.

Уся територія Північно-Східної Русі була захоплена і монголи рушили на південь, у землі Чернігівського, Київського, Переяс­лавського та Галицьке-Волинського князівств, які були підко­рені протягом 1239—1240рр.

Формально залежність Північно-Східної Русі від монголів була встановлена у 1243 р. (Південна Русь визнала зверхність ханів трохи пізніше), коли батько Олександра Ярославича (Невського), Ярослав Всеволодович, отримав у хана ярлик на Велике князівс­тво Володимирське. Більше того, він призначався татарами вер­ховним князем всіх Руських земель.

У 1257—1259рр. був проведений загальний перепис населен­ня, у результаті якого все населення було обкладене даниною. Від неї звільнялося лише духовенство. Із руських земель стягувалися до 14 видів данини; основною був «вихід», або «царева данина». Спочатку збором данини займалися «бесермени» - купці-мусульмани, потім цей обов'язок перейшов до князів.

Хоча руські землі не були безпосередньо підпорядковані ханам Золотої Орди, вони визнавали себе їх васалами. Хани в офіційно­му діловодстві тих часів називалися «царями», титулом, яким на Русі величали візантійських імператорів. Для того, щоб узаконити свій статус, князі мали отримати ярлик у ханського уряду. Це широко використовувалося ординцями для розпалювання фе­одальних усобиць в руських землях.

Проти ординського панування неодноразово спалахували пов­стання (у Ростові — у 1289 і 1320 рр., Твері — 1293 і 1327 рр.). Це призводило до численних набігів, яких лише в 1270—1290-х рр. було організовано 14.

Однак вплив Золотої Орди на руські князівства поступово зменшувався. З одного боку, цьому сприяло те, що в Золотій Орді по­чався період феодальної роздробленості, а з іншого — виникнення на Русі великих політичних об'єднань, спроможних протистояти Орді (у Північно-Східній Русі — Тверське та Московське князівства, на Заході — Велике князівство Литовське). Із XIV ст. руські князі почали відкрито висловлювати свою непокору хану. Московський князь Дмитро Іванович (Донський) (1358—1389рр.) не підкорявся ординським ярликам і проголосив себе Великим князем володимирським. У 1378 р. він розбив монголо-татарське військо на р. Божа, а у 1380р. — здобув історичну перемогу над (військами золотоординського правителя Мамая в Куликовській битві. Його досягнення були зведені нанівець захопленням та спаленням Москви Тохтамишем у 1382 р. Але вже син Дмитра Донського, Василь І (1389—1425 рр.), отримав велике княжіння без ярлика, монголо-татарське ярмо стало номінальним.

У 1476 р. Великий князь московський Іван III відмовився сплачувати данину. Результатом карального походу хана Ахмата стало «стояння на Угрі» 1480р., після якого ярмо було остаточно ліквідовано.