2. Сутність та фактори економічного зростання

Зміна реальних показників економіки з часом називається економічною динамікою. У довгостроковому періоді економічна динаміка виражається у процесі зростання економіки.

Економічне зростання — довгостроковий стійкий розвиток економіки, який виявляється двояко:

1) як поступальний приріст реального обсягу виробництва у формах ВВП, або національного доходу на основі більшого і (або) кращого використання ресурсів та удосконалення технологій;

2) як реальний приріст ВВП, чи національного доходу на одну особу в довгостроковому періоді без порушення рівноваги у короткострокових періодах.

Теорія економічного зростання відповідає па такі питання, як:

— джерела і фактори економічного зростання;

— типи економічного зростання та умови, що їх визначають;

— умови довгострокової рівноваги за сталого зростання обсягів виробництва і доходу без порушення рівноваги на короткострокових проміжках довгострокового періоду;

— які темпи економічного зростання вважаються оптимальними;

— чому в одних країнах має місце стійке економічне зростання, а в інших - тривала депресія та ін.

Макроекономічна теорія називає два основні джерела економічного зростання:

— пропозиція факторів виробництва;

— зростання продуктивності факторів на основі технологічного прогресу.

Вибір джерел економічного зростання передбачає необхідність кількісної визначеності взаємозв'язків між приростом ресурсів і приростом їх продуктивності з одного боку, та приростом обсягів національного виробництва — з іншого. Цей зв'язок виражається у виробничій функції.

Виробнича функція є найпростішою моделлю економічного зростання. Виробнича функція може бути:

— двофакторною, яку можна виразити такою формулою

Тобто, обсяг виробництва і доходу є функцією від капіталу і праці;

— трифакторною, яку може бути представлена таким чином:

де Ef — параметр, що віддзеркалює рівень технологій;

— багатофакторною, яка окрім основних джерел економічного зростання прагне врахувати вилив інституційних, зовнішньоекономічних чинників і т. ін.

Фактори економічного зростання поділяють на три групи:

— фактори попиту, які забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу;

— фактори пропозиції, що є визначальними в більшості моделей і мають складну структуру:

• природні ресурси в своїй якісній та кількісній визначеності;

• обсяг та якість капіталу;

• чисельність і якість трудових ресурсів;

• технологічний рівень;

• інституційні фактори;

• інформаційне забезпечення;

• організаційні фактори і т. ін;

— фактори розподілу. Вони стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на фактори пропозиції, так і розподілу національного продукту і доходу, що впливає на сукупний попит.

Взаємодія цих факторів виражається через криву виробничих можливостей (рис.2).

Рис. 2 – Крива виробничих можливостей

Крива виробничих можливостей показує можливі комбінації випуску продукції різних видів за наявної кількості природних, трудових, інвестиційних ресурсів та даного технологічного рівня виробництва.

Зміщення кривої виробничих можливостей праворуч та вгору означає економічне зростання.

У залежності від того, яким способом досягається результат, розрізняють три типи економічного зростання – екстенсивний, інтенсивний та змішаний.

Екстенсивний тип зростання досягається шляхом кількісного приросту факторів виробництва (виробничих ресурсів) при їх незмінному технічному рівні, тобто при незмінних продуктивності праці та ефективності виробництва. Наприклад, для зростання ВВП у певній пропорції, необхідно збільшити виробничі ресурси у такій же пропорції (кількість зайнятих у виробництві, засобів виробництва тощо).

Інтенсивний тип економічного зростання означає збільшення обсягу суспільного продукту шляхом якісного удосконалення факторів виробництва. Він базується на застосуванні більш ефективних засобів виробництва та більш досконалій технології та організації праці. Змішаний тип поєднує інтенсивні та екстенсивні фактори зростання.

Основним показником, що вимірює і економічне зростання, і економічний розвиток, е реальний ВВП. Однак тільки кількісний вимір цього показника не дає можливості з'ясувати, відбувається економічне зростання чи економічний розвиток. Крім реального ВВП, для вимірювання економічного зростання і економічного розвитку прийнятним е показник реального ВВП на душу населення.

Моделі економічного зростання поділяються на дві основні групи: кейнсіанські та неокласичні.

Кейнсіанські моделі ґрунтуються на використанні принципів мультиплікатора та акселератора і виходять з первинної ролі капіталоутворення (інвестицій) . Такими є модель Калдора, Домара - Харода.