Хронологія основних подій

1945, 26 червня – підписання Статуту Організації Об'єднаних Націй

за участю Української РСР. 1945, 29 червня – підписання угоди між СРСР і Чехословаччиною про

возз'єднання Закарпатської України з УРСР. 1946-1947 – голод в Україні.

1947, 4 березня – звільнення М.Хрущова і обрання Л.Кагановича

Першим секретарем ЦК КП(б)У.

1947. квітень- – операція "Вісла", депортація українського серпень населення із західних областей.

1948. січень – нове призначення М.Хрущова Першим секретарем

ЦК КП(б)У.

1948. вересень – початок боротьби з генетикою як наукою.

1949. грудень – нове звільнення М.Хрущова з посади Першого

секретаря ЦК КП(б)У і обрання на цю посаду

Л.Мельникова.

1951, – у Києві почав діяти перший в Україні телевізійний

7 листопада центр.

1953, 5 березня – помер Й. Сталін.

березень- – початок 'десталшізащї , припинення злочинної діяльності липень Л.Берії. 1954,19 лютого – видано указ Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР.

1954, березень – XVII з'їзд КПУ ухвалив рішення про набір юнаків та дівчат з України для освоєння цілинних та перелогових земель

у Сибіру та Казахстані.

1954, 12 травня – вступ УРСР до ЮНЕСКО та Міжнародної організації праці.

1956, лютий – XX з'їзд КПРС. Доповідь М.Хрущова "Про культ особи та його наслідки".

1956, серпень – початок реабілітації розстріляних, засланих або незаслу-

жено забутих діячів української науки та культури.

1959, 15 жовтня – вбивство у Мюнхені агентом КДБ С. Бендери.

1961, січень – суд у Львові над членами Української робітничо-

селянської спілки, створеної Л.Лук'яненком.

1963, липень – Пленум ЦК КПУ, звільнення М.Підгорного і обрання П.Шелеста Першим секретарем ЦК КПУ.

1964, 14 жовтня – Пленум ЦК КПРС, звільнення М.Хрущова з посади

Першого секретаря ЦК. Обрання на цю посаду

Л.Брежнєва.

1972, травень – звільнення П.Шелеста з посади Першого секретаря

ЦК КПУ, обрання на цю посаду В.Щербицького.

1974, літо – звернення політичних в'язнів Прибалтики, України та

Кавказу до Верховної Ради СРСР з вимогою відновлення національних прав неросійських республік.

1975, осінь – відмова групи українських політичних в'язнів (В.Чорновіл, І.Світличний та ін.) від радянського громадянства.

1976, жовтень – утворення організації "Української групи сприяння

виконанню Гельсінських угод" (Української Гельсінської Групи) на чолі з М.Руденком.

1978, – директива колегії Міністерства освіти УРСР про

11 листопада "Удосконалення вивчення російської мови в

загальноосвітніх школах республіки".

1985, 11 березня – обрання позачерговим Пленумом ЦК КПРС М.Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС; початок "перебудови".

Т е м а № 9

РОЗПАД СРСР ТА УТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ

УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (1985-1991 рр.)

С е м і н а р № 7

УКРАЇНА В ЧАСИ “ПЕРЕБУДОВИ” ТА РОЗПАДУ СРСР

(1985–1991 рр.)

(2 години)

План

1. “Перебудова” в СРСР: мета, основні напрями та наслідки для України.

2. Суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 80-х – на початку 90-х рр.

3. Серпневі події 1991 р. Проголошення державної незалежності України. Розпад СРСР і утворення СНД.

Методичні рекомендації

1. У середині 80-х років розпочалась остання фаза системної кризи радянського тоталітаризму, що проявилось як у суспільно-політичній, так і соціально-економічній сферах. Важливо визначити, чому всі спроби реформування радянського тоталітаризму зазнавали краху. Необхідно виявити головні чинники, що зумовили процес перебудови. Слід підкреслити, що в 70–80-ті рр. стали зрозумілими причини відставання радянської системи від західної, насамперед те, що остання базувалась на ринковій економіці та демократії. Однією з найважливіших причин “перебудови” була потреба зменшити тягар гонки озброєнь, яка виснажувала СРСР. Партійна верхівка країни побоювалася соціального вибуху, наслідки якого стали б непередбачуваними. “Перебудова” на цей час стала об’єктивною необхідністю.

Для висвітлення питання слід з’ясувати сутність “перебудови” та процес формування та зміни її офіційної концепції. Треба вказати головні партійні форуми, на яких було схвалено плани “перебудови”. Слід особливо підкреслити, що мета “перебудови” полягала не у відмові від тоталітаризму, а в збереженні радянської системи шляхом її модернізації, часткового демонтажу командно-адміністративної системи. “Перебудова” повинна була реформувати всі сфери життя суспільства – в економіці її складовою намічалося так зване “прискорення соціально-економічного розвитку”, введення елементів ринку, співіснування різних форм власності; у внутрішній політиці та ідеології – плюралізм, демократизація, гласність; у зовнішній політиці – припинення “холодної війни”; в соціальній сфері – поліпшення матеріального добробуту населення.

Важливо виділити головні етапи “перебудови” й дати їхню розгорнуту характеристику.

Особливу увагу слід приділити характеристиці особливостей “перебудови” в Україні, причини її гальмування в республіці, що перетворилась на “заповідник” застою. Показати протидію реформам “ортодоксів” усередині КПРС.

Важливо вказати, в чому полягав зміст економічних реформ – а саме в переході від адміністративних до економічних методів керівництва, демократизації всіх ланок управління, активізації людського фактора. Необхідно визначити основні етапи економічних реформ (програма прискорення соціально-економічного розвитку господарства; реформи Рижкова – Абалкіна; програма переходу до регульованої ринкової економіки), показати їхню сутність. Однак треба підкреслити, що створена в СРСР система не підлягала реформуванню. В 1990 р. стагнація в економіці переросла у важку кризу, призвела до загострення соціальних проблем: інфляції, тотального дефіциту, падіння життєвого рівня населення. Далі слід вивчити причини дестабілізації економіки та провалу курсу “прискорення”: половинчастість, безсистемність, непродуманість реформ; намагання провести реформу економіки, не торкаючись політичної системи; прагнення поєднати несумісні економічні моделі: адміністративно-командну з повним одержавленням власності й ринкову, яка ґрунтувалась на приватній власності й ініціативі; опір консервативних сил, засилля воєнно-промислового комплексу, некомпетентне керівництво реформами. Наслідком провалу реформ у галузі економіки стало руйнування господарських зв’язків, що посилило відцентрові тенденції.

Економічну кризу підсилила катастрофа на ЧАЕС, котра мала важкі екологічні та соціальні наслідки. Приховування радянським керівництвом трагічних наслідків цієї глобальної техногенної катастрофи сприяло остаточному падінню авторитету КПРС.

2. При висвітленні цього питання слід з’ясувати, внаслідок яких причин радянський режим наприкінці 80-х років утратив важелі контролю над громадянсько-політичною активністю суспільства. Існуючі державні й політичні інститути в нових умовах не могли врятувати суспільство від кризи. Політична реформа М. Горбачова передбачала поступовий перехід влади від партійного апарату до органів державної влади, що планувалось здійснити шляхом оновлення партійного апарату; ліквідації зрощування партійного й державного апаратів, монополії КПРС на владу; введення політики “гласності”; проведення демократичних виборів до Рад усіх рівнів на альтернативній основі, розширення їхніх повноважень; звільнення політичних в’язнів. Однак політична реформа внаслідок шаленого опору консерваторів і непослідовності почала пробуксовувати, авторитет влади швидко танув, населення розчарувалось у здатності керівництва країни вивести державу із кризи.

Поява “неформальних організацій” (непідконтрольних КПРС), біля витоків яких стояли дисиденти та свідома українська інтелігенція, сприяла подальшій демократизації суспільства. Необхідно також проаналізувати наслідки виборів до Рад 1989–1990 pp. (демократизація, політизація, поляризація суспільства; розвиток політичного плюралізму; поява реального народовладдя); показати, чому КПУ втратила монополію на владу, на які течії вона розкололась, навести характеристику “консерваторів” та “лібералів”.

Далі треба дати визначення поняттям “гласність”, “демократизація”, показати, чим вони відрізнялись від свободи слова та демократії. З’ясувати, чому в УРСР за часів Щербицького гальмувались процеси “гласності”, які наслідки мало послаблення політичної цензури. Варто підкреслити, що демократизація суспільства відбувалась в умовах загострення політичної боротьби (страйки, мітинги) та активного спротиву комуністичної номенклатури. Також важливо проаналізувати причини посилення в суспільстві інтересу до “білих плям” радянської історії. Акцентується увага на тому, що відновлення курсу “десталінізації” проти волі керівництва КПРС переросло в процес декомунізації.

Важливим є аналіз основних передумов формування багатопартійності в Україні, політичної структуризації суспільства, характеристика основних етапів та напрямків цих процесів, спектру політичних партій. Виключення з Конституції СРСР статті 6 про керівну роль партії в суспільстві знаменувало ліквідацію монополії КПРС на політичну діяльність.

Ослаблення старої політичної системи, безперспективність збереження Радянського Союзу дало можливість українському народу активізувати боротьбу за досягнення реального суверенітету, сприяли національно-культурному відродженню. Слід окреслити основні етапи та напрямки українського національно-визвольного руху; показати процес оформлення опозиційної Народної Ради у Верховній Раді та її боротьбу з комуністичною більшістю – “Групою 239”. Дається характеристика основних положень “Декларації про державний суверенітет” 16 липня 1990 року та її історичного значення. Визначенню підлягають основні напрямки діяльності Народного Руху України та його роль у боротьбі за незалежність України.

Необхідно дати характеристику процесів посилення робітничого, студентського та страйкового руху.

Підсумовуючі, слід зробити висновок, у якому зазначити, що “перебудова” та побудова, за висловом Горбачова “гуманного демократичного соціалізму”, який би поєднував ринкові механізми з централізованою плановою командно-адміністративною економікою, політичний плюралізм з монополією на владу КПРС, суверенітет союзних республік зі збереженням СРСР, потерпіла поразку саме внаслідок утопічності цих планів і невідповідності новим політичним реаліям. Також важливо вказати головні наслідки “перебудови”. Вона, як “революція згори” не досягла поставленої мети, однак всупереч волі її ініціаторів, стимулювала демократичні процеси “знизу”, які й знищили комуністичну радянську імперію.

3. При розгляді цього питання слід схарактеризувати ситуацію в країні: загострення політичної й економічної кризи; посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках; гостре протистояння консервативних і демократичних сил. Докладно вивчається вплив на політичну ситуацію в Україні краху комуністичних режимів у Східній Європі, наслідки січневих подій 1991 року у Вільнюсі для процесів дезінтеграції СРСР. Дається визначення “параду суверенітетів”.

Необхідно показати передумови суверенізації УРСР, проаналізувати результати всенародного референдуму 17 березня 1991 р. та його особливості в Україні; пошуки М. Горбачова, що робив останні спроби зберегти СРСР і втримати ситуацію під контролем, компромісу з керівництвом союзних республік (так званий “Новоогарьовський процес”).

Далі слід показати, який вплив мали на Україну спроба державного заколоту в СРСР та утворення “ДКНС”. Важливим є визначення головної мети путчистів; аналіз причини краху спроб відновлення тоталітарного режиму, вивчення ролі в цих подіях народних мас, армії, окремих політичних лідерів, зокрема Б. Єльцина. Особливо слід зупинитись на характеристиці у часи заколоту позицій провідних політичних сил України – КПУ; керівництва Верховної Ради України; представників національно-демократичного руху.

Слід виявити головні чинники, що зумовили появу “Акту проголошення незалежності України”, сутність та наслідки його прийняття. Необхідно показати, яке значення мала для процесів поглиблення демократизації суспільства заборона діяльності КПУ в серпні 1991 р.

Результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року з усією очевидністю продемонстрували прагнення українського народу до побудови власної незалежної демократичної держави, докорінного оновлення суспільства. Слід підкреслити, що український народ здобув незалежність власної держави мирним, демократичним шляхом. Важливо проаналізувати також і результати виборів президента, ознайомитись з біографією першого Президента незалежної України Л. М. Кравчука.

Необхідно схарактеризувати сутність Біловезьких угод та їхні наслідки; причини створення СНД і обставини входження до цієї структури України; зміст і характер діяльності СНД. Далі слід провести докладний аналіз причин розпаду СРСР і наслідків цієї події для України.

Проголошення незалежності України поставило питання про подальшу розбудову держави. В цьому ключі необхідно показати перші кроки країни на шляху державотворення: встановлення назви держави; утвердження державних кордонів; визначення порядку набуття або відновлення громадянства; побудова власної системи законодавчої, судової та виконавчої влади; створення законодавчої бази міжнаціональних відносин; розбудова власних збройних сил.

Особливу увагу слід акцентувати на визначенні історичного значення здобуття Україною незалежності, що розглядається як третя в українській історії національна революція.