11.4. Європейська валютна система

У 1975 р. меморандум М. Фуркада, французького міністра фінансів та доповідь Тіндеманс, бельгійського прем'єр-міністра констатували невдачу плану поетапного економічного і валютного союзу, оскільки валютне співробітництво на той час обмежилося невеликою "зоною марки" та деякими процедурами консультативного і узгоджувального характеру. План Вернера зазнав провалу через відсутність координації валютно-економічної політики за умов "валютної змії", певні розходження між національним суверенітетом та спробами наднаціонального регулювання всередині ЄВС, еконо­мічні кризи 70-х -початку 80-х років.

У 1977 р. обговорення перспектив Європейського валютного союзу було поновлене за ініціативою президента європейської комісії Роя Дженкінса і за підтримки Президента Франції Валері Жискар д'Естена і канцлера ФРН Гельмута Шмідта.

Рішення про створення Європейської валютної системи (ЄВС) було прийняте Радою Європи 5 грудня 1978 р. Функціонування ЄВС розпочалося 13 березня 1979 р.

Створення ЄВС переслідувало три основні цілі. По-перше, зниження інфляції у країнах Євросоюзу. Стабі­лізація цін вимагає не лише стабільності внутрішніх цін, а й стабільності зовнішніх цін та обмінних курсів. Наприкінці 1970-х - початку 1980-х років у країнах Європи спостерігалися значні темпи інфляції. Через запровадження Європейської валютної системи Євро­па сподівалася винайти шлях до сталого зниження інфляції.

Другим завданням ЄВС було забезпечення стабільності валют­них курсів. Мінливість валютних курсів, пов'язана з плаванням валют, перешкоджала торговельним потокам та інвестиціям. У дано­му аспекті ЄВС можна вважати намаганням збільшити торгівлю між країнами Європи, пожвавити інвестиційний процес і у такий спосіб досягти економічного зростання.

Третім завданням ЄВС була послідовна конвергенція, тобто зближення економічної політики країн Європи. На початковому етапі запровадження системи обмінні курси не були жорстко фіксованими. Отже, була можливою реконструкція валютних паритетів. Це розглядалося як запорука успіху системи і перспектива поглиблення інтеграції.

ЄВС складалася з трьох головних елементів: Європейської грошової одиниці - ЕКЮ (ECU), Механізму валютних курсів і Фонду Європейського валютного співробітництва.

Фонд європейського валютного співробітництва

Фонд європейського валютного співробітництва як структурний елемент ЄВС забезпечував кредитування країн - членів на цілі врегулювання платіжних балансів. Кожна країна вносила до фонду 20% своїх валютних резервів і золота, які мали потім залучатися країнами на потреби валютного обміну. Передбачалися різні мож­ливості: надкороткострокове фінансування - на 45 днів і менше - тільки країнам, які входили до Механізму валютних курсів; коротко­строкове фінансування - на строк до 9 місяців; середньострокове фінансування - на строк від 2 до 5 років.

Надкороткострокове фінансування (Very short-term financing, VSTF) надавалося у формі взаємних кредитів центральних банків країн-учасниць. Ці кредити призначалися переважно для коротко­строкової підтримки валют шляхом здійснення інтервенцій. Суми цих кредитів не обмежувалися і зараховувалися на відповідні рахунки у Фонді європейського валютного співробітництва. Дебітор мав розрахуватися за кредитом або у валюті банку-кредитора, або в ЕКЮ. Але банк-кредитор не був зобов'язаний приймати 100% платежу в ЕКЮ. Плата за кредит відповідала рівню процентної ставки грошового ринку.

Короткострокове фінансування (Short-term monetary support, STMS) передбачало підтримку країнам, що відчували тимчасові труднощі з урегулюванням платіжного балансу. Цей кредитний механізм ґрунтувався на системі квот дебіторів і кредиторів, за якими визначалися права на отримання кредитів і фінансові зобов'язання кожного центрального банку. Кредит, наданий на три місяці, мав двічі поновлюватись на вимогу банку-позичальника.

Середньострокове фінансування (Medium-term financial assistance, MTFA) забезпечувало кредитування країн, що мали значні проблеми з балансом зовнішніх платежів протягом періоду, що перевищує середній. Кожна країна мала кредитуватися у межах визначеної кредитної стелі, хоча формальних обмежень щодо суми кредиту не існувало. Однак практично жодна країна не отримувала більше ніж 50% визначеної загальної граничної суми кредитування. Надання середньострокового кредиту було "обумовленим" і супро­воджувалося вимогою обов'язкового запровадження регулюючих заходів економічної та грошової політики, спрямованих на врівнова­ження платіжного балансу країни-боржника.

Крім зазначених кредитних механізмів в ЄВС були передбачені трансферти ресурсів (премії та субсидії) на користь країн-учасниць з найменшим рівнем доходів, а також позики Європейського інвестиційного банку.

Отже, досвід ЄВС як етап на шляху досягнення європейського економічного і валютного союзу в цілому був позитивним. Створення ЕКЮ, стабілізація валютних відносин всередині ЄС, спільне використання частини золотовалютних резервів, розвиток кредитних механізмів сприяли подальшому поглибленню економічного співробітництва країн - учасниць.