Епідеміологія дитячого аутизму

№ з/п	Поширеність дитячого аутизму	Вихідні дані
	4-5 на 10 000 дітей	V. Lotter, 1966
	0,7-21,1 на 10 000 дітей	L.Wing , 1976
	5,0 на 10 000 дітей	F.Volkman, 2000
	56 до 10 000 дітей	Група співавторів Autism, Research Reviem International, 2000
	Від 12 на 10 000 дітей	Синдром Rett, 1993-2000
	Від 50 на 10 000 до 100 на 10 000	Ch. Gillberg, 2004

Надзвичайно важливо встановити, як часто має місце явна аутистична регресія. Ці дані потрібно зіставити з результатами лікування, оскільки слід знати, в яких дітей можна прогнозувати поліпшення стану (особливо незабаром після початку захворювання). Рання ремісія може свідчити про те, що такі діти або не потрапили на прийом до психіатра і їм не було поставлено діагноз "аутизм", або був встановлений діагноз порушення психічних процесів - неоднозначної групи розладів, які не мають певних діагностичних критеріїв (Мouridsen еt аl., 1999). На раннє виявлення захворювання призначений Опитувальник з аутизму у маленьких дітей (СНАТ) (Ваron – Соhen еt аl., 1992), який може виявитись вельми ефективним у виявленні аутизму на рівні первинного етапу при наданні медичної допомоги, але водночас він недостатньо вірогідний при застосуванні у дітей перших двох років життя.

Спільне у визначеннях Л. Каннера і Д. Аспергера

1. Як Л. Каннер, так і Д. Аспергер вважали, що при аутизмі соціальний дефект є вродженим (за Каннером), чи конституціональним (за Аспергером), і зберігається протягом усього життя.

2. Л. Каннер і Д. Аспергер відмічали труднощі зорового контакту, стереотипові слова і дії.

3. Обидва автори повідомляли про окремі специфічні інтереси, які нерідко порушували незвичні чи дуже спеціальні теми чи предмети.

4. Л. Каннер, Д. Аспергер відокремили три основні ознаки, за якими описане нижче порушення відрізняється від шизофренії – це позитивна динаміка, відсутність галюцинацій, а також те, що ці діти були хворі з перших років життя, тобто зниження можливостей не настав за весь період їх нормального функціонування.

5. Л. Каннер і Д. Аспергер вважали, що подібні риси були у багатьох батьків таких дітей – йдеться про уникнення соціального життя чи непристосованість до нового, нав’язливе ставлення до звичного ходу речей, а також ненависть до незвичайних інтересів, які виключають усе інше.

Розбіжності в описах Л. Каннера і Д. Аспергера:

1.Мовленнєві можливості дітей. Лео Каннер пише, що троє із одинадцяти дітей взагалі не говорили, а решта їх не використовували те мовлення, яке в них було, для комунікації: «Що стосується комунікативних функцій мовлення, то суттєвої різниці між вісьмома дітьми, які говорили, і трьома, які не говорили, не було» (Kanner L., 1943). Учений доходить до висновку, що з одинадцяти дітей жодна дитина не володіла мовленням як засобом комунікації.

Джон Аспергер писав, що всі четверо обстежуваних ним дітей говорили швидко (при цьому вважалося, що це взагалі характерно для такого контингенту дітей). І хоча у двох із обстежуваних ним дітей була деяка затримка в розвитку сновидінь, оволодіння мовленням в них відбувалося вельми швидко. На момент обстеження (6 – 9 років) у всіх дітей мовлення було «як у маленьких дорослих». Аспергер відзначає «вільне» оригінальне використовування мовлення, а також пише про те, що двоє з чотирьох дітей були схильні до розповідей «фантастичних історій».

2. Моторні можливості і кординація. Лео Каннер (1943) писав про незграбність що була в однієї дитини в орієнтації, і відмічав, що четверо дітей були спритні. Далі він пише: «У декількох дітей була незграбна хода, і вони незграбно рухались, але всі вони були дуже здібні вплані тонкої моторики, що позначалось на їхніх успіхах при виконанні завдань з дошкою Сегена, на тому, як вони стали маніпулювали з предметами. Д. Аспергер, напроти, характеризує всіх своїх пацієнтів як незграбних, описуючи їх труднощі не тільки в спорті, у школі, але й у плані тонкої моторики. Л. Каннер вважав, що в аутичних дітей вибірково порушується розуміння соціальних аспектів життя, вони краще взаємодіють з предметами, ніж з людьми, разом з тим, що у всіх дітей було «прекрасне осмислення» і « вдумлива» взаємодія з предметами «х», «взаємодія з людьми була зовсім іншою». Аспергер вважав[331,332], що у його пацієнтів порушення були у двох сферах: «найсуттєвіше відхилення при аутизмі – це порушення активної взаємодії із середовищем взагалі»(Asperger, 1944).

3. Здатність дітей до навчання. Л. Каннер вважав[355-358], що його пацієнти були найбільш успішними коли механічно заучували схему дій. Аспергер вважав, що його пацієнти досягали своїх найкращих результатів, «коли дитина мала спонтанність», і був переконаний, що в них є схильність до абстрактного мислення.