VI етап. Гра

1. ФОБІЇ

1. Проблема готовності до нової невідомої для дитини ситуації, яка за об’єктивних причин може змінюватися. Боязнь замкненого простору або постійне бажання надійного, стабільного оточення.

• Рейс Київ – Шарм – ель – Шейх перенесли з 9-ї ранку на 3-тю за північ. До цього Андрійко літав 3-4 рази в денний і одного разу в ранковий час без будь-яких пригод, але з кимось третім – татом чи бабунею. Напередодні не спав майже до приїзду таксі, потім «відключився» за 5 хвилин до виходу з будинку – мама в результаті вимушена була його розбудити. Сталася грандіозна істерика – не хотів ні вставати, ні вдягатися – навіть на улюблений літак (дуже полюбляє літати, навіть при цьому не кричить (репетував). Далі все було добре: у машині заспокоївся, у літаку одразу ж заснув (було темно, внизу світилися вогні нічного міста). Проспав майже три години. Перед посадкою прокинувся. Нічого не зрозумів – злякався замкненого простору та таких таємничих сутінок, які прийшли на зміну темряві. Впав поміж крісел, роздягнувшись догола, довго не міг заспокоїтись. Нікого до себе не підпускав. Відмовився сідати на своє місце під час посадки літака. Всі були шоковані. Мамі довелося витягати його за ноги в прохід і брати на руки, говорити, що все гаразд, що він найгарніший, незважаючи на те, що Андрійко при цьому відбивався.

1.2. Побоювання деяких звуків, або сенсорне стимулювання /відторгнення/

• У номері було задушливо. Можна було б ввімкнути кондиціонер, який, до речі, працював у трьох режимах і страшенно гудів. Але Андрійко не давав нізащо його ввімкнути : ані вмовляння, ані хитрощі – нічого не допомагало. Вночі спали з відкритими балконними дверима - в результаті були пожалені комарами, але навіть і це не вплинуло на його рішення вимикати кондиціонер на ніч.

• Деякі побутові прилади (пилосос, блендер, соковижималка) теж спочатку викликали його жахливу реакцію - страшенний переляк, що супроводився навіть не плачем, а справжнім репетуванням з негайною вимогою їх відключити. Але надалі ці прилади ставали, зрештою, одними з найулюбленішими іграшками.

Коментар спеціаліста на інтерактивні запитання матері

Як слід правильно поводитись у такій ситуації.

- Спокійно, не збурюючи в своїй душі паніки і, тим більше, не передаючи її іншим.

* Чи збережеться надалі така ситуація?

- Так, у новій тривожній для дитини ситуації. Тривога у Андрійка виникла внаслідок того, що (очевидно в силу об’єктивних обставин) різко зминився очікований ним розклад подій дня. Так, він налаштований був до подорожі вранці, а рейс був перенесений на ніч, - це по-перше. По- друге, Ваша аутична дитина не справилася з такими різкими змінами, тому що не була завчасно попереджена про зміни у часовій ситуації. Його обурення і негативізм були викликані дезорієнтацією в часі, розгубленістю і страхом, які були виклакані тим, що Ваш син не знав, що буде попереду, а саме: стражданням перед невідомим, репетуванням, щоб захиститись перед тим невідомим, тотожністю дій (залишитись у ліжку, не вставати, накритись ковдрою).

До другої ситуації Андрійко також не був готовим. Як всі діти його дошкільного віку, солодко поспавши у літаку, прокинувшись і переконавшись, що знаходиться у невідомому, а значить небезпечному для нього просторі, знайшов для себе більш адекватну форму захисту – зняти свій одяг і нікого до себе не підпускати. Таким способом аутичні діти і підліткі сигналізують про свої фобії, вимагаючи від оточуючих людей повернути ситуацію назад. Зрозуміло, що в житті так не буває і, дійсно така поведінка шокує і родичів і оточуючих людей.

Ви зробили правильно, що не почали дорікати дитині, хоча було прикро за його поведінку. Він нікокого до себе не підпускав, тому що був страшенно наляканий, тому що відчував страшенну небезпеку від різних звуків, які йшли від літака, від великої кількості негативно налаштованих до нього людей, тому що їх, вочевидь адекватна, мета полягала у бажанні змусити і маму, і її дитину заспокоїтися, щоб підготуватися до спокійної психологічної атмосфери під час посадки літака.

Наступного разу такі ситуації не будуть мати місце, якщо перед подорожею Ви проведете превентивні заходи під час яких поясните дитині у яких випадках виникнуть страхи і, що їй буде дозволено, а що ні. Разом з тим, ці попереджувальні заходи мають бути спрямовані на відчуття самої дитини, внаслідок особливостей її сприймання та сильного впливу нової незнайомої ситуації, а саме: проаналізуйте ситуацію, що може трапитися у майбутньому запропонуйте дитині покричати, побешкетувати з цого страхів, намалюйте та виліпіть їх разом, покепкуйте з них, поясніть, що це не страшно; розпитайте чи вона задоволенна, коли боїться; переведіть відчуття страху в самоіронію, тим самим нівелюючи можливу проблемну поведінку Вашої аутичної дитини.

Коментар спеціаліста на інтерактивні запитання матері

Як слід правильно поводитись у такій ситуації?

- Спокійно, не збурюючи в своїй душі паніки і, тим більше, не передаючи її іншим.

* Чи збережеться надалі така ситуація?

- Так, у новій тривожній для дитини ситуації.

* Острах зникатиме, якщо з предметом (приладом, зокрема ) детально ознайомитися: помацати, дізнатись, із чого він складається, як працює? Не випадково пилосос – як улюблена іграшка - щодня виймається і застосовується за своїм призначенням.

- Ви абсолютно праві, аутичні діти, як і решта інших дітей, повинні пізнавати предмети, обстежуючи їх. Дитина злякалась не предмета, а його функції звучання. Те, що пропонуєте зробити Ви, подавши оригінальний (незнайомий дитині) предмет в якості іграшки, - це адекватно, цікаво і правильно.

Відомо, що підвищені сенсорні відчуття (гіперестезія) під час роботи різних побутових механізмів у аутичних дітей викликають паніку, яка в свою чергу забезпечує роботу психологічних захисних механізмів (категоричну відмову від їх включення). Один раз, отримавши негативний досвід страху від гудіння кондиціонеру, Андрійко превентивно не допускає його дії вдруге. Коли працюють звучащі побутові предмети у дитини може боліти голова, вушка, а також виникнути запаморочення. І тому, дитина не відчуває задухи, але може страждати від звуку кондиціонера. Правило в такому випадку таке: аутичну дитину треба ознайомити не тільки з побутовим помічником, а і з тими майбутніми відчуттями та враженнями які виникнуть у неї під час роботи побутового приладу. Справа у тому, що аутичні діти мають страхи від власних переживань, які виникають внаслідок роботи різних механізмів, деякі з них, мутичні діти, навіть починають говорити, прохаючи виключити той чи інший прилад. Непідготовлена до сильнозвучащих звуків може проявити агресію до тих людей, які незважаючи на її прохання, наполегливо привчають її до спокою під час роботи приладів.

2. ОЧІКУВАННЯ / НЕТЕРПЛЯЧІСТЬ.

Весь час кудись біжить, неначе чогось не встигне чи показує який він самостійний і може обійтись без мами (допомоги дорослого).

Що це?

Освоєння нової території?

Викид «зайвої» енергії?

Самоствердження – ти, мама, будеш робити ЗАРАЗ те, що ХОЧУ Я?.

До того взагалі була катастрофа. Напередодні поїздки ми гуляли у парку. Прогулянкою це було назвати важко, оскільки Андрійко кудись біг, а мама бігла за ним. У якийсь момент мені це набридло. Я взяла його за руку і, дивлячись йому прямо в очі, сказала, що якщо ми гуляємо – ми гуляємо, а це значить, що Андрійко тримає маму за руку та йде з нею врівноваженим кроком. Якщо ні, то мама піде додому. Іноді це спрацьовує, а іноді – ні. У той момент спрацювало.

У Єгипті в готелі була величезна територія, Андрійко там бігав, але потроху.

Вибіжить та повертається до мами, але на голос, як і раніше, не озивався.

В аеропорту, прилетівши до Києва, коли проходили паспортний контроль, він загубився – я на секунду відвела очі, заповнюючи міграційну карту, а коли підвела їх – дитини не побачила. Андрійку, де ти? Не озивається. Я оббігла всі стійки, допоки не знайшла його десь у кутку, ледь не зі сльозами в очах. «Чому ти не одзивався?! Тримай мене за руку та більш НІКОЛИ не відпускай», - нагиркала я на нього. І він більше не відпускав мою руку доти, доки ми не сіли в машину…

Коментар спеціаліста на інтерактивні запитання матері

Як поводитись у такій ситуації?

Для аутичних дітей є величезним струсом освоєння нової території. До того ж, є правило: чим більша ділянка, на якій гуляє дитина, тим більше розгальмовані її рух і поведінка. Ви самі визначили взаємозв’язок між розміром території та психомоторною активністю дитини. Відомо, що все нове для Вашої дитини відторгається, якщо вона не підготовлена, заздалегідь. Бігає Андрійко тому, що дезорієнтований у просторі.

Чи збережеться така реакція надалі?

Така реакція збережеться в усіх сферах суспільного життя, якщо передчасно не попередити дитину про те, що ми поїдемо в аеропорт, де буде багато людей, але не потрібно боятися. Все буде добре. Аутична дитина не любить змін, Андрійко був змушений втекти і сховатися від Вас, тому що метушня великої сили людей злякала його та спонукала знайти місце, де він почувався б психологічно комфортно і затишно.

Ви займалися формальними справами – тими, які зазвичай потрібно зробити батькам у суспільних сферах життя. Ваша увага відволіклась від дитини, а Андрійко в цей час надзвичайно страждав через те, що, по-перше, на якийсь час втратив Вашу увагу і, по-друге дії інших людей в аеропорту, супермаркеті, ресторані тощо йому незрозумілі, – небезпечні. Якщо не звертати увагу на те, що аутична дитина завчасно не підготовлена до включення в незнайому для неї ситуацію то слід очікувати, що в його психиці формуватимуться психологічні механізми захисту – фобії.

Для того, щоб урізноманітнити життя дитини, потрібно, перш за все, зрозуміти, що схильність до тотожності, це не особистісна характеристика дитини, а психологічний механізм аутистичного захисту від нового, незрозумілого, а тому, можливо і небезпечного. Щоб включити дитину в нове, слід створити психологічні умови та сформувати психологічну позитивну установку на те, що нове – це емоційно-позитивне задоволення, що це приємне і гармонійне нове відчуття. Принцип включення нового має бути потребністним механізмом усвідомлених бажань. Аутична дитина повинна в результаті попередньої підготовчої підготовчої роботи до нового, інакшого, різного сама захотіти змін. Тільки зміни у якості усвідомленої потреби, нужди (за С. Д. Максименком) можуть бути прийняті і використані дитиною.

Як це зробити: попросіть Ваших друзів, попередньо пояснивши їм особливості психічної сфери дитини, взяти її на прогулянку, де вона ніколи не була, а там вона «випадково» зустріне Вас із улюбленим предметом. Не привчайте себе і дитину до обговорення її страхів, фобій, поведінки в її присутності. Частіше жваво і емоційно забарвлено розповідайте іншим людям про позитивні досягнення Вашої дитини, особливо про те, як вона долала страх. Погодуйте дитину новою стравою на свіжому повітрі в кафе або організуйте пікнік і разом з нею готуйте нову страву. Програвайте ситуації нових компонентів в житті дитини, постійно емоційно вербалізуючі їх, наприклад: «Чудово!», «Смачно!», «Спробуй!», «Приміряй!», «Як це красиво!» тощо.

3. ОДНОТИПНІСТЬ.

Однотипність у їжі, в одязі – якщо щось подобається: чи помаранчева легка куртка взимку замість теплої куртки та смажене куряче стегно на сніданок, обід та вечерю кожного дня.

Їжа – їсть тільки це.

Сніданок: сирники, або сирки, або варене яйце.

Обід: варене куряче стегно та макарони з сиром.

Вечеря: смажене куряче стегно та макарони з сиром.

Курячі стегна повинні бути зі шкірочкою, без соусу.

Макарони теж без соусу. Якщо буде соус, чи зелень, чи спеції – їсти не буде.

Одяг – дуже подобається помаранчевий колір (у такій куртці приїжджав тато у гості). У нас є легка куртка, в якій ми подорожували до Єгипту (30-35 градусів тепла). У Київ повернулися – було + 9. Не хотів вдягати нічого, крім легкої куртки. Теплу куртку вдягнув на вулиці, коли зрозумів, що досить прохолодно, але тільки зверху, а не замість.

Коментар спеціаліста на інтерактивні запитання матері

Що робити?

Як урізноманітнити переключити на інше?

У науково-практичній літературі те, що Ви, як мама, називаєте «одноманітністю», визначено як тотожність дій, операцій, діяльності, поведінки аутичної дитини.

Очевидно, вам, батькам, хочеться урізноманітнити всі сфери життя дитини, певні деталі її життя. Разом з тим, ваш досвід показує, що зміни, якщо вони, до того ж, раптові й агресивні спричиняють потужну реакцію дитини: крик, плач, одним словом, страждання. Певна річ, Вам, з одного боку, не хочеться, щоб дитина страждала, а з іншого – ви прагнете більш якісно і різноманітно нагодувати, модно і зручно одягнути, розширити сферу її спілкування тощо. Проте, як Ви вважаєте формат одноманітності, за якою приховується душевний спокій дитини, є усвідомлений ним як спосіб існування у світі, який за сприйняттям дитини, є для неї ворожим. Одноманітність, або тотожність, є показником аутизму тоді, коли ми не рахуючись з особливостями його психологічних установок, мотивів, потреб, наполягаємо на власних інтересах. У цьому випадку виникає конфлікт між психологічними установками дитини і установками оточуючих її людей. Це йде від того, що дорослі, які виховують аутичну дитину, хочуть її « нормалізувати» агресивним тиском під гаслом «бути таким, як усі». Ця хибна думка призводить до взаємних розчарувань між дитиною і дорослим.

4.ВОЛОДІННЯ.

Непереборне, нав’язливе бажання оволодіти річчю, яка сподобалась – «Хочу тут і зараз».

• Якось ми зайшли до крамниці подивитися на пляжне взуття. Там був ведмідь з мультиплікаційного фільму Уолта Діснея про Вінні-Пуха, іграшка, розрахована на дітей віком у два роки, на мій погляд, була зовсім не цікава, але коштовна, і я була впевнена, що Андрійкові вона перестане подобатись через 5 хвилин після ознайомлення з нею. Я сказала твердим голосом, що ми її купувати не будемо, оскільки ця іграшка для маленьких дітей, а він вже великий, та вийшла з крамниці. Андрійко там ледь все не розтрощив. Продавець сказав, що крамниця зачиняється, і дитина повинна з мамою прийти назавтра. Істерика була жахливою. Андрійко повзав усією залою – метрів з 300 на животі, бився головою о мармурову підлогу. Репетував так, ніби його ріжуть. Я думала, що в нього трапиться струс мозку. Вийшла на вулицю і чекала поки він не оговтається. До мене підійшов метрдотель і люб’язно поцікавився, чи не зможе він чи хтось з персоналу допомогти мені, на що я відповіла, що краще надати можливість заспокоїтись дитині самій. Я була на вулиці, Андрій волав між дверима попереду фешенебельного ресторану, качався по підлозі, потім вскочив та кинув урну з попільничкою на підлогу…Я ледве взяла його на руки, насилу допхала його до ліжка й довго обнімала, цілувала, заспокоювала, розповідала, який він гарний…

• Наступного дня та й усі подальші дні Андрійко весь час говорив: «А потім ведмежа», що означало: а потім ми підемо та купимо ведмежа…

• Ввечері у якоїсь дівчини ми побачили ведмедика і пограли з цією іграшкою без особливого інтересу. Я сказала: «Ну ось, бачиш, і зовсім не цікава іграшка», на що Андрійко відповів: «А потім ведмедик у коробці».

Коментар спеціаліста на інтерактивні запитання матері

• Це що – хвороба ?

Це поведінка, що властива дітям зі спектром аутистичних порушень. Руйнівна, або проблемна поведінка – в громадських місцях – це механізм провокації (управління) близькими людьми, як у Вашому випадку мамою. Ситуація, яку Ви пропонуєте для обговорення знайома батькам всіх аутичних дітей і вирішується у форматі корекційного виховання. До того ж, вона по-різному сприймається Вами і Вашої дитиною, на відміну від такої ж самої ситуації, що може трапитися з дитиною, яка не має аутистичних ознак. Побачивши ведмежа, аутична дитина «зчитала» його властивості: м’якеньке, лагідне, спокійне і отримало нужду мати його не як іграшку, а як функцію для гармонізації психічного стану на всяк випадок. Для аутичної дитини абсолютно не має значення для чого необхідно застосовувати предмет. Він вже знає мету: «Мені це обов’язково потрібно». Не розуміючи цього, як це відбулося у Вашому випадку, Ви не зрозуміли основну потребу дитини – гармонізацію і тому Андрій застосував доступні йому засоби психологічної атаки не тільки на Вас особисто, а й на своє оточення, спровокувавши безлад, метушню, галас, - те, від чого він і сам страждає, маніпулюючи тим, що люди приходять у стан розпачу, і задовольнивши тим самим його потребу.

5. СИМБІОЗ (Я І МАМА)

Мама повинна належати тільки Андрійкові, або коли моя мама зі мною, вона ТІЛЬКИ зі мною та займається тільки мною (не їсть сама, але годує мене, не спить, якщо я граю, не розмовляє з іншими, якщо я поруч, вона – це продовження мого тіла, вона – це я).

Під час «відпочинку» я одного разу викупалась у морі і через 7 днів після того, як приїхали, мені дуже захотілось ходити на аквааеробіку. Першого разу я відвела Андрія в дитячий клуб, де було багато іграшок, він там із задоволенням залишався, я докладно розповіла йому, куди я ходжу й як надовго там залишатимусь (заберу через 20 хвилин). Нібито він усе розумів. Через 5 хвилин за мною похапцем прибігла няня та закричала, що потрібно терміново виходити з басейну. Андрій вибіг із кімнати, не знайшовши мене на лежаку і зі злості впустив цей лежак собі на ногу, навмисно поранився, спричинивши собі фізичного болю (мабуть, для того, щоб мені стало ще більш соромно за те, що залишила його самого). Іншого разу я купила йому морозиво і хоч гімнастика тривала не більш 5 хвилин, у трьох кроках від нього не можна було теж знаходитися, потрібно було неодмінно сидіти поруч і спостерігати, як він їсть морозиво, яким він нізащо не поділиться через те, що воно належить йому одному. На третій раз я наділа на нього нарукавники та відправила його на гірку – поки Андрій катався, я робила гімнастику. Потім він уже сам говорив: «Мама танцює, Андрійко/ я – на горка»…

Коментар спеціаліста на інтерактивні запитання матері

Надалі це пройде? Які шанси?

Пошук більш цікавого проводження часу, ніж сидіння з мамою, - це гарна альтернатива для вирішення проблеми?

Симбіотичні зв’язки з матір’ю – це показник аутистичних порушень у дітей, які з народження усвідомлюють близьку до неї людину як частину себе. Так, справді, не пояснивши дитині, що Ви знаходитесь недалеко, в Андрійка виникла притаманна маніфестації аутизму вибухова реакція. Дитячі ігри в цьому разі мають меншовартісне значення, ніж спокій бути разом з Вами. Очевидно, батькам завжди хочеться отримувати насолоду від життя і відвідувати ті заклади, в яких можна реалізувати ті чи інші потреби. Разом, з тим, Ваша дитина надзвичайно страждає, коли відчуває, що Вас не має поряд. Аутистичний симбіоз – це психологічний інструмент для підтримки душевного спокою, відсутність якого вводить дитину у стан розпачу, тривоги і фобій. Тут не йде мова про егоїстичне використання матері як предмета задоволення потреб, як це може бути при нормальному онтогенезі. У такій ситуації це необхідно аутичній дитині для врівноваження емоцій, вербального супроводу, виконання діяльності та розвитку гри.

6. МОВЛЕННЯ.

Мовлення Андрія має деякі свої особливості:

1) Це мовлення інопланетянина. Здається, що він вивчає не рідну мову, а мову іноземця.

2) Відсутність прийменників, відмінків, родів.

Я не хочу на горка = Я не хочу йти з горки, хочу далі плавати.

Мама танцює = Мама піде на аквааеробіку

Хлопчик гулять = Я хочу гулять

3) Лякає промовлення фраз із мультфільмів, комп’ютерних ігор, кінофільмів, вирваних із контексту, вживаних частіше до речі, хоча іноді й недоречно.

На пагорбі = коли ми грали з татом в парку, ми залізли на пагорб і побачили звідти…

Вже сміття винесла – розумниця дочка = фраза із м/ф про Домового

Чарівність. Просто чарівністью = просто фраза, яка сподобалась дорослим, на яку ті відреагували сміхом. Вживається, мабуть, очікуючи такої самої реакції й надалі.

Коментар спеціаліста на інтерактивні запитання матері

Особливості мовлення пройдуть чи збережуться?

Коли і які?

Що робити? Підтримувати та підігравати, виправляти, чи не звертати уваги?

Аутичні діти використовують мовлення не для спілкування, а для фіксації у Вашій свідомості власних потреб. Аутистичне мовлення – інтеріоризована (згорнута) розумова дія. Його лаконічність, запозиченість з рекламних роликів, кінофільмів, почутих фраз дивує оточуючих людей, але цілком доречним є для аутичної дитини і розгорнутим, спонтанним не буває. Якщо Ви розумієте про що говорить Ваша дитина, навіть якщо вона говорить у тій мовленнєвій формі, яка не подобається Вам особисто, викликає цінічні посмішки і коментарі в оточуючих людей (до речі, необхідно, щоб Андрійко не чув цих коментарів), розмовляйте з ним доступною, грамотно побудованою мовою адекватною його віку, переводячи її у засіб спілкування.

7. ПОВЕДІНКА.

Своєрідність поведінки (деякі відхилення від норми) простежується, як правило, лише в незнайомих обставинах.

До поїздки вже давно не спостерігала якихось дивних жестів, вокалізацій, тяжіння до сенсорного стимулювання. Під час поїздки спостерігала:

кругові оберти очима (забороняти чи ні) – це зараз потрібно чи для відпочинку/ розрядки, чи розвивається шкідлива звичка?

розмахування руками – кругові оберти – ніби зображує літак (але при цьому не говорить, що це літак);

вокалізацію – крикливо пискляве інтонування – знову ж при зображенні літака, «згадуванні» поїздки…

Коментар спеціаліста на інтерактивні запитання матері

Надалі пройде? Які шанси?

Забороняти чи не звертати уваги?

Сенсорне стимулювання пройде чи залишиться в незмінному вигляді?

Батьки аутичної дитини – це рідні фахівці, які повинні сприймати її поведінку такою, якою вона є, тому що вона є комплексним відображенням внутрішнього стану дитини. Питання, на які б Ви хотіли знайти рішення, не коригуються в один день – це надзвичайно пролонгована системно синергетична робота соціальних психологів і корекційних педагогів.

Ваше завдання – не лякатися аутистичних проявів у дитини, створити психологічні умови затишку, спокою, рівного ставлення до неї адекватно віку,

без криків, нарікань і розпачу.

8. КОМУНІКАЦІЯ.

«Мені цікаве спілкування тільки з дорослими чи з деякими людьми і тільки тоді, коли мені це потрібно (як правило, ніколи), або

Вечір африканських танців

Спілкування з дітьми є дуже опосередкованим. Андрій знаходиться поруч з дітьми. Йому подобається грати Поряд із ними, але не з ними.

Подобається кататися на гірці і розплескувати воду навколо інших, кричати, повторюючи за іншими; стрибати, доганяти. Але все це не можна назвати сумісним проводженням часу.

У готелі є дитячий клуб, в якому Андрійкові подобається гратися разом із мамою. Не з вихователем чи з іншими дітьми в присутності мами, а саме з МАМОЮ.

В один із вечорів було шоу на сцені під час вечері – 5 темношкірих єгиптян танцювали народний танець з характерними звуками, поплескуваннями і притоптуваннями, відповідно до автентичної музики. Андрійкові це так сподобалось, що він, не соромлячись, застрибнув на сцену і танцював як справжній актор протягом 10 – 15 хвилин. Не знаю, що його захопило – голосна ритуальна музика, атмосфера: сцена – актор (він завжди любив бути в центрі уваги) чи щось інше. Він рухався так гармонійно і так був захоплений усім процесом і емоціями, що не хотілось його зупиняти. Я не зупиняла, допоки до мене не підійшла якась дама і не відчитала мене, що це не смішно. Я попросила спустити дитину за руку зі сцени. Андрій спокійно на руках у мами додивився шоу, а потім на сцену вийшла горила. Я спитала – хто це? «Ведмідь», - невпевнено відповів він. «Ні, це - горила». Оченята його засвітилися. «Хочеш, вона візьме тебе на руки?» Він кивнув: Він і боявся і йому цього хотілося. А потім, танцюючи з іншими малятами на сцені, він був страшенно гордий за себе, а я за нього. Андрій водив із дітьми коло за руку, не виривався і не відводив очі вбік упродовж цілих п’яти хвилин.

Коментар спеціаліста на інтерактивні запитання матері

Надалі це пройде? Які шанси?

Як допомогти дитині соціалізуватися?

Ми вже говорили про те, що Ваша дитина інакше сприймає і уявляє навколишній світ. Феномен психології аутичної дитини і полягає в тому, що вона сама обирає ситуації, людей, з якими вона хоче спілкуватися. Дитина завжди подає сигнали: предмети, які є для неї важливими; теми, які вона має потребу обговорити; місця (поле), де їй гармонійно і затишно перебувати. Прийміть ці правила гри і Ви добре зрозумієте свою дитину. Ви, як мама, все робите для того, щоб Ваша дитина соціалізувалася: знайомите з усіма сферами життя і діяльності суспільства, пропонуєте і організовуєте для дитини всі заходи, в яких беруть участь й інші діти, вивчаєте психічний стан і поведінку своєї дитини, аналізуєте труднощі, докладаєте всіх зусиль, аби вона отримала все, як і інші діти. Єдине, що Ви не врахували, що Андрійко повинен перебувати й отримувати освіту в системі корекційного навчання і виховання, де для такої дитини створені спеціальні умови її розвитку. Так, ця система корекційної допомоги дітям зі спектром аутистичних порушень, до якої належить і Андрійко, поки що організаційно недосконала і потребує саме для цієї нозології модифікації й удосконалення, проте фахівці – дефектологи через різні форми спілкування з батьками завжди допоможуть Вам.

За

вда

нн я