7.2.1. Психотерапевтична функція практичного психолога (спеціального). Психокорекція аутистичних порушень.

«Я не считала нейрохирургических операций, не считала, сколько я перепробовала лекарств, видов диеты, поведенческих программ. Если их набралось уже пятьсот, значит, осталось перепробовать на пятьсот меньше... Я продолжаю верить... Я верю, что мой сын сможет поправиться» (Swackhamer, 1993).

«У людей, страдающих аутизмом, имеются биологические дефекты. Хотя их нельзя излечить, можно сделать многое для улучшения их жизни» - (U. Frith, 1997).

У цих двох висловах, перше з яких належить матері дитини, хворої на аутизм, - Ганни а друге – медичному експерту, ми можемо відчути надію, сумніви і біль, що супроводять спроби допомогти дітям, страждаючим від аутизму, а також членам їхніх сімей. Вельми скромні успіхи сучасної медицини, спрямовані на повне усунення симптомів аутизму, змушують батьків насторожено ставитись до повідомлень про нові ефективні методи лікування. Особливо яскраво цей скептицизм проявився після того, як такі широко розрекламовані засоби, як спеціальні види дієти (що, зокрема, не містять глютену і казеїну), а також секретин (гормон, що контролює травлення) після ретельної наукової перевірки їх ефективності не виправдали очікувань, що покладалися на них (Gresham, Beebe-Frankenberger & MacMillan, 1999; Mulick & Schwartz, 1995; H. H. Spitz, 1996; Volkmar, 1999).

І хоча за допомогою поведінкових, освітніх і медикаментозних методів лікування вдається добитися прогресу у сфері поведінки і навчання дітей, страждаючих від аутизму, а для деяких з них-навіть досягти близького до нормального рівня функціонування, засобів, що ведуть до повного подолання аутизму, поки не знайдено. Більшість вживаних наразі засобів спрямована на максимальну реалізацію потенціалу дитини, а також на допомогу їй і її сім'ї в їхніх зусиллях по боротьбі з цією хворобою (Volkmar, Cook, Pomeroy, Realmuto & Tanguay, 1999). Успіхи останніх років, що включають розробку нових перспективних програм раннього втручання, надання хворим спеціальних умов мешкання і участь їх у спеціальних освітніх програмах дають підстави надіятись, що нам вдасться істотно полегшити життя дітей, страждаючих від аутизму (Dawson & Osterling, 1997; Newsom, 1998). У більшості дітей, що беруть участь у цих програмах, простежується значний прогрес, особливо помітний за наслідками вимірювань інтелектуального коефіцієнта (цей показник збільшується від 7 до 28 балів). Однак потрібні ретельні дослідження (controlled studies) перш, ніж ми зможемо оцінити ефективність нових методів лікування у довгостроковій перспективі (Gresham et al., 1999; Smith, 1999).

Різні діти — різні підходи до корекції. У дітей, страждаючих від аутизму, спостерігаються значні відмінності стосовно тяжкості прояву симптомів, рівня порушень мовлення і ступеня інтелектуального розвитку. Відтак немає нічого дивного у тому, що ці відмінності чинять істотний вплив на результати, яких можна очікувати від лікування аутизму.

Прикладом тому можуть слугувати історії Олі та Сергія. Обидві дитини брали участь в інтенсивних програмах лікування в семи-восьмирічному віці. У дитинстві Сергій відрізнявся від Олі збереженими інтелектуальними здібностями і рівнем мовленнєвого розвитку, і ця різниця позначилася на результатах корекції, а також на способі їхнього життя у зрілі роки. Оля, яка в дитинстві відставала порівняно з Сергієм і за інтелектуальними, і за мовленнєвими показниками, а в зрілому віці мала потребу в особливих умовах мешкання, які передбачають ретельніший контроль. На прикладі цих дітей ми можемо бачити, як стратегії і цілі корекції, а також очікування його можливих результатів залежать від стану дитини в кожному конкретному випадку.

Корекція аутизму у дітей з низьким рівнем інтелектуального розвитку. Діти, з тяжким або помірним ступенем розумової відсталості, як правило, впродовж усього життя потребують особливих умов, які передбачають постійний нагляд за ними. Особливо несприятливі прогнози для дітей, які не оволоділи мовою до п'ятирічного віку, зазнають серйозні труднощі в спілкуванні, виявляють ознаки розладів центральної нервової системи, мають генетичні порушення і відхилення в розвитку рухової активності.

Стратегії корекційної роботи дітей, що відрізняються низьким рівнем функціонування, насамперед спрямовані на усунення самотравмуючих форм поведінки. Ці стратегії передбачають навчання дітей навичок самообслуговування, виконання простих прохань і дотримання загальноприйнятих правил поведінки; засвоєння соціальних навичок і способів вираження емоцій; розвиток здатності повідомляти іншим про свої потреби; навчання ігрових навичок. У міру дорослішання дедалі більша увага приділяється прищепленню навичок домашнього господарювання, а також навичок професійної діяльності з метою підготувати дитину до самостійного життя і роботи в умовах нагляду. При роботі з батьками слід поводитися вкрай обережно, щоб, з одного боку, не вселяти невиправдані надії на значне поліпшення стану їхніх дітей, а з іншого — не допустити формування песимістичного ставлення до їх майбутнього. Необхідно підкреслювати значення досягнутого прогресу, нехай навіть незначного, а також говорити про уміння цінувати особистість своєї дитини за її унікальність (Newsom, 1998).

Корекція аутизму у дітей із високим рівнем функціонування. Довгострокові результати лікування дітей, розвиток інтелекту яких коливається від легкого ступеня розумової відсталості до нормального рівня, залежать від того, коли розпочався корекційний процес, а також від його інтенсивності. Найімовірніше чекати досягнення нормального або близького до нормального рівня розвитку тими дітьми, які відрізняються високим рівнем функціонування і одержали інтенсивну допомогу в ранньому віці, а також у яких спостерігався швидкий прогрес на початку корекції.

Крім того, перед дітьми, що відрізняються високим рівнем функціонування, у даному разі ставляться також нові цілі. До них належать навчання вільного мовлення, адекватних форм взаємодії з однолітками, а також форм поведінки і навичок, потрібних для звичайної школи. До роботи з дітьми також активно залучаються батьки, які можуть проводити домашню терапію з використанням спеціальних навчальних посібників і матеріалів. При роботі з більш старшими дітьми, які відрізняються високим рівнем функціонування, але які не одержали медичної допомоги на ранніх етапах розвитку, ставляться такі вимоги: успішне навчання у спеціальних освітніх класах, а також розвиток мовних, соціальних і професійних навичок.

Загалом результати лікування дітей, які характеризуються високим рівнем функціонування, можуть дуже сильно розрізнятися залежно від особистості дитини, типу сім'ї, якості лікування і навчання в ранньому віці, а також від тих умов, в яких вони житимуть у міру дорослішання (Newsom, 1998).

Приклад Ганни, слова якої наведені на початку розд. 7.2.1. дає нам можливість зрозуміти ті труднощі, розчарування та надії, яких зазнають члени сім'ї, докладаючи всі зусилля для того, щоб їх дитина стала нормальною людиною. До їх числа входять: загальні стратегії, що допомагають залучити дитину у терапевтичний процес; спеціальні методики, спрямовані на зниження деструктивності поведінки; програми навчання адекватної соціальної поведінки і розвитку комунікативних навичок. Участь батьків у таких програмах дав їм змогу самим узяти на себе важливу роль у лікуванні своєї дитини і впоратися з високим навантаженням, що виникає при вихованні аутичних дітей. При цьому лікувальні методики часто є складовою багатоцільових програм раннього втручання (Newsom, 1998; Schopler & Mesibov, 2000; Schreibman & Koegel, 1996). Крім того, широкого поширення набули освітні програми, а в низці випадків успішно використовуються також медикаменти (зокрема, рісперідон (risperidone)), з метою усунення небажаних поведінкових симптомів (McDougle et al., 1997, 2000).

Окремі методи корекції, як правило, спрямовані на подолання конкретних соціальних, комунікативних, когнітивних або поведінкових порушень, характерних для дітей, хворих на аутизм, і розглянутих нами в даному розділі. Оскільки самим дітям, як правило, вкрай важко узагальнювати засвоєний матеріал й адаптувати одержані навички щодо нових ситуацій, навчання цих аспектів поведінки має безпосередньо входити до програм раннього втручання.

Величезне значення мають також індивідуальний підхід і адаптація будь-якого методу лікування до потреб і умов конкретної дитини та її сім'ї з тим, щоб кожна дитина могла повністю розвинути свій потенціал.

Початкові стадії корекційного процесу. Завданнями початкової стадії корекційної роботи є встановлення рапорта і формування в дитини навичок, необхідних для навчання. Розроблена ціла низка процедур, що допомагають дітям відчути себе комфортно у присутності психотерапевта і в близькому фізичному контакті з ним, а також процедур, які дають змогу визначити ті винагороди, використання яких може бути найефективнішим при формуванні у даної дитини прихильності, навичок соціальної поведінки та ігрових навичок. Імітація гри може стимулювати такі форми поведінки, як зоровий контакт, дотики і вокалізи, спрямовані на психотерапевта, а залучення дитини у спільну гру з використанням її улюблених іграшок допомагає подоланню соціальної відчуженості. Подібні процедури використовуються протягом усього лікування.

Для досягнення позитивних результатів корекції діти повинні навчитися сидіти на стільці, підходити, коли їх звуть, і виконувати команди свого вихователя. Ці підготовчі навички формуються в дитини поступово. Деякі використовувані при цьому покрокові процедури, які включають пред'явлення дитині стимулу і які вимагають від нього певної реакції, називаються тренінгом дискретних проб (discrete trial training). Решта, що закріплюють підготовчі навички, називаються тренінгом, який використовує природно виникаючі випадкові можливості (incidental training). Найефективніші програми, як правило, сполучають обидва підходи.

В результаті нашого дослідженя були розроблені та впроваджені в практики психотерапевтичної роботи фахівця різні засоби корекцій аутистичних розладів у дитини. Найбільш ефективним серед них є застосування літератури, наприклад казок, написаних автором саме для аутичних дітей. Посібник представляє собою конструкцію, яка за формою і змістом розроблена із врахуванням особливостей психомоторних, когнітивних, комунікативних, мовленнєвих дій аутичної дитини і включає такі розділи: « Я», Радість», «Щастя», «Сум». «Гнів», «Небезпека- безпека», «Добро». Зміст книги побудований за окремими модулями, а теми обрані за властивостями психічної сфери дітей з аутистичним спектром порушень.Діти мають можливості не тільки ознайомитися з поняттям емоції, в й практично вправлятися ( малювати, вірізати, наклеювати тощо) з усім матеріалом модулю. Фіксованим і ефективним результатом роботи з корекційною книгою є те, що вона формує поняття про емоції, механізми їх виникнення, обов’язкову свідому диференціацію та спосіб їх використання. Створюючи книгу « Казки для всіх» спеціально для аутичних дітей та їх батьків у вигляді казок, ми виходили з основного чинника їх особистісних проблем формування афективної сфери. Книга знайшла прихильність серед фахівців, батьків та дітей і стала дієвим науково-практичним засобом для корекції не тільки емоційної, але і інших сфер психічної діяльності дитини. У додатках №5 наведений приклад одного із модулів посібника для всіх під назвою «Радість».

Наступним важливим засобом, який ми застосовували в психотерапевтичній роботі спеціального психолога, дещо модифікувавши зміст та технологію його використання, книга японського вченого Кейко Тебе « За світлом: виховувати аутичну дитину» досліджує проблеми розвитку аутичних дітей та життя їх рідних. Така форма (комікси) репрезентації життєвих ситуацій доступна для розуміння аутичними дітьми та підлітками сенсу проблем їхнього життя: ставлення до інших людей, виникнення і маніфестації аутистичних і поведінкових порушень, реакції оточуючих людей тощо. Застосування такого методу сприяло процесу заміщення негативних проявів у дитини на позитивне ставлення до процесу змін (корекції), свідомому самоконтролю та саморегуляції дій та вчинків [333]. У додатку 6. представлені фрагменти 2-х томного посібника.

Таким чином, психотерапевтична функція практичного психолога є інноваційною складовою корекційно- виховного процесу, яка ніяким чином не дублює професійні лікарські обов’язки дитячих психіатрів і не створює некоректного ставлення до виконання їхніх психотерапевтичних функцій. Разом з тим, корекційний психолог на може стояти осторонь мультифункціональних проблем аутичної дитини і, застосовуючи методи і прийоми психотерапевтичного впливу удосконалює та розвиває корекційні технології подолання спектру аутизму у дітей.