1. Складання діагностико-прогностичної картки дитини.

Зони: актуальний стан психічних функцій, можливий (найближчий) стан психічних функцій.

Завдання: вербальні, невербальні.

Реагування: добровільне, примусове, індиферентне.

Активність: ініціатива, інтерес до співпраці з дорослим, польова поведінка.

Самостійність: визначити сферу можливої самостійності.

Чим замінює: виконує запропоноване завдання, чи замінює власними діями, чи пропонує його вислухати.

Діяльність: фіксація мети, мотивів, процесуальних дій дитини.

Афекти: описати особливості проявів.

Рівень збережених функцій: які саме психічні функції спрямовують поведінку та діяльність дитини на негативні або позитивні тенденції.

Характеристика погляду: напрямок погляду, фіксація, тривалість.

Характеристика міміки: Збережена, жива, відповідна емоційному стану.

Характеристика пантоміміки: поза та рухи дитини, афективна насиченість рухів; стереотипії; причина виникнення стереотипій.

Вплив допомоги: звертається за допомогою, виявляє агресію, продуктивно використовує допомогу.

2. ПРОГНОСТИЧНА ЧАСТИНА

Напрям корекції: Відповідно до положення Л. С. Виготського про первинні і вторинні порушення розвитку визначити корекційне спрямування вивчення первинних розладів при РДА — підвищеної сенсорної та емоційної чутливості (гіперстезії) при зниженій психічній активності та вторинних розладів — псевдокомпенсаторних аутостимуляторних утворень, як-то: "афективна блокада"; розкачування, розхитування, кружляння; вокалізації; стереотипні мімічні та пантомімічні дії, вербальні, звукові повторення; агресія, самоагресія; усамітнення від оточуючих людей; аутистичне мовлення; симбіотична залежність від матері; відсутність ігрових мотивацій.

Організація корекції за кольоровим символом

Методично використовувати колір пропонується залежно від преференцій актуального стану дитини до зони її найближчого розвитку, між якими перебуває корекційно-виховний процес. Нашим дослідженням експериментально встановлено, що використання кольорового символізму ефективно сприяє наступності в роботі між різними фахівцями, які працюють з дитиною та іншими батьками. Внаслідок мозаїчного, асинхронічного, спотвореного розвитку аутичної дитини необхідно систематично фіксувати динаміку розвитку функціональних систем як передумов подолання парціальності психічних функцій.

Методика, що є досить простою в використанні, полягає в тому, щоб на папері, де фіксується стан психічних функцій, встановити відповідну кольорову позначку у правому верхньому куті.

Червоний колір означає випереджувальний розвиток окремої психічної функції, наприклад пам'яті. Можна зафіксувати в якій спосіб дитина запам'ятовує великий обсяг інформації, як вона її використовує, з чим це пов'язано і як це може вплинути на тенденцію корекції зі знаком "плюс", або навпаки, яку небезпеку несе передчасний розвиток мовленнєвої функції.

Зелений колір означає основні напрями подолання вад поведінки, при цьому занотовуються корекційні технології.

Жовтий колір означає систему прийомів, спрямовану на корекцію мовленнєвої сфери.

Синій колір - цесистема прийомів, скерованих на корекцію стереотипій.

Коричневий колір - формування передумов соціальної інтеграції.

Білий колір - корекція інтелектуальної сфери аутичної дитини.

Оранжевий колір - корекційний розвиток здібностей дитини.

Рекомендація до виду корекції: К-1, К-2, К-3, К-4, К-5, де:

К-1 — систематизація аутистичних ознак за принципом „подолання тенденцій зі знаком „мінус", наприклад: не дивиться в очі, вокалізує, розкачується, робить стереотипні рухи руками.

К-2 — систематизація аутистичних ознак за принципом „подолання тенденцій зі знаком „плюс", наприклад: увага дитини зосереджена на предметі, як наслідок — використання предмета як інструменту корекції; прив'язаність дитини до функції предмета — „вода тече з крану", як наслідок — використання води для формування знань про колір, розмір, форму предмета.

К-3 — розроблення спеціального режиму побуту, навчання, виховання, спілкування, ігрової діяльності, праці як засобів корекції.

К-4 — програма для батьків з корекційного виховання дитини.

К-5 — програма для інших людей, з якими, залежно від вікового періоду, може взаємодіяти дитина (вчителі, вихователі інклюзивної освіти, тренери, сусіди, тощо).

К-6 — створення спеціальної орієнтовної основи дій аутичної дитини в усіх сферах життя.

К-7 — формування передумов діяльності з урахуванням здібностей і здатності аутичної дитини.

Прогноз: когнітивний (інтелектуальний) — діяльнісний, змістовний, особистісний (за В. М. Синьовим); мотиваційний — врахування установок дитини, інтересів, бажань [265].

Структура готовності дитини до наступного вікового етапу; розуміння ситуації; здібності, здатність; мовленнєвий; комунікативний; особливості почуттів; поведінка; соціальний.

Примітка: спочатку заповнюються дизонтогенетичні ознаки, а потім, властиві для віку онтогенетичні.

Наведений підхід до діагностики, корекції, абілітації, профілактики і прогнозу процесів розвитку методологічно спирається на базові постулати клініко-еволюційної системної парадигми (X. Джексон, К. Г. Юнг, Л. С. Виготський, A. I. Лурія, П. К. Анохін, Л. А. Орбелі, Н. А. Бернштейн, А. С. Шмар'ян, I. O. Бадалян, В. П. Самохвалов та ін.); нейропсихологічні закони побудови, розвитку і реабілітації мозкової організації ВПФ А. Р. Лурія, Л. С. Цвєткової, Г.В. Семенович, Є. Г. Симерницької; науково-практичної технології тілесно-орієнтованої психотерапії (У. Райх, А. Лоуен, Д. Боадела та ін.).

«Комплексний нейропсихологічний супровід розвитку дитини» як початкові включає такі принципи:

1) тотожності психологічної організації людини його нейропсихосоматичійї організації; яка розглядається як ієрархічно організований, системно-динамічний патерн, процес, що реалізовується в поведінці (в актуал- і онтогенезі);

2) синдромного диагностико-корекційного підходу до всіх онтогенетичних (ендо- і екзогенних, натуральних і культуральних, нормативних, субнормативних і патологічних) чинників;

3) що формує навчання, яке розглядається не тільки як основний шлях створення нових функціональних систем, але й як інструмент, спосіб розгальмування таких, що не актуалізувалися (з різних причин), але продуктивних і адаптивних старих систем;

4) зміни мозкової організації і відповідно психологічної структури ВПФ в онтогенезі: етапності, динаміки, векторів та інших закономірностей формування мозкової організації психічних процесів, починаючи із внутрішньо утробного періоду;

5) інваріантної ізоморфності психолого-педагогічної взаємодії нормативних онтогенетичних модифікацій з урахуванням специфічних обмежень, які накладаються на цей процес типом розвитку, що має відхилення;

6) антиципації (передбачення, «роботи на випередження» і зворотного зв'язку як базових стратегій психолого-педагогічного супроводу процесів розвитку; дані механізми самоорганізації і саморегуляції поведінки є фундаментальними властивостями онтогенезу як єдиної функціональної системи;

7) принципової нестируваності слідів пам'яті, її безперервності; пам'ять розглядається як універсальний патерн інформаційної взаємодії людини з собою і оточуючим світом, що має статичний («банк даних, що зберігає власні мнестичні сліди, еталони») і динамічний («ключ, доступ, пароль до банку даних») аспекти останній, будучи уразливим, стирувати, схильним до інтерференції, і є основною мішенню психолого-педагогічної дії;

8) фундаментальної організації мозку як архіву еволюційно схвалених способів реагування; при цьому мозок зберігає не образи, а патерни взаємодії людини зі своїми внутрішніми станами і властивостями оточуючого світу; сенсомоторний локус контролю — єдиний спосіб безпосереднього доступу до цього архіву;

9) активного, експресивного реагування як єдино можливого шляху і засобу розвитку; у людини є лише два способи експресії — рух (від гомеостатичних, вегетативних, жесто-мімічних реакцій до реалізації складних видів поведінки) і мовлення, оскільки вся решта психічних функцій — імпресивні; відповідно рух і генетично похідна від нього мова є і інструментами (засобами) психолого-педагогічної взаємодії, і єдиною можливістю отримання (або, навпаки, відсутністю) його продукту, яка і є віддзеркаленням того або іншого онтогенетичного новоутворення;

10) «заміщаючого онтогенезу», що полягає в співвідношенні (діагностика, корекція, абілітація, профілактика, прогноз) актуального статусу дитини з основними етапами і векторами формування мозкової організації психічних процесів і подальшим ретроспективним відтворенням тих ділянок онтогенезу, які з тих або інших причин не були повністю освоєні; як орієнтир (перспективи, результати) при цьому використовується «дорослоцентрична модель», тобто початково закладений у програму психолого-педагогічного супроводу образ ідеального для даного типа онтогенезу рівня досягнень.

Першою корекційною мішенню є формування в дитини фундаменту вертикально-горизонтальних (підкірково-кіркових, внутрішньо і міжпівкульових) взаємодій. Для цього використовується комплексна методика психомоторној корекції, що включає, крім нейропсихологічних, тілесно-орієнтовані, етологічні, арттерапевтичні, східні (йога, тай-чи і тощо) психотехніки. Поступово в цей процес інтегрується нейропсихологічна корекція когнітивних процесів, що асимілює в разі необхідності інші форми дії інші форми дії логопедичного, психотерапевтичного, арттерапевтичноготощо.)

Як діагностична, так і корекційна (абілітаційна і т.ін.) моделі є трирівневою системою, розробленою відповідно до вчення А. Р. Лурія про три функціональні блоки мозку і закономірності їх функціонального включення в опосредкування вербальних і невербальних психічних процесів в онтогенезі (Симерницька, 1985; Семенович, Архіпов, 1997, 1998; Семенович, 2000, 2003, 2004), а також теорії нейропсихологічної реабілітації Л. С. Цвєткової. Іншим її джерелом є класичні уявлення про гетерохронний, асинхронний і ієрархічний характер психологічного онтогенезу людини; основні градієнти і вектори формування їх мозкової організації [263].

Відповідно у даному комплексному підході виділяються виступаючі як коригувальні мішені такі рівні:

1) Мимовільної саморегуляції, енергопостачання і статокінетичного балансу нейропсихосоматичних процесів. На цьому рівні відбувається первинне закладення і формування саморегуляції дитини за допомогою ритмологічних, ритуалізованих способів дії; виявлення і руйнування патологічних, псевдокомпенсаторних механізмів, оптимізація природного і істинно компенсаторного потенціалу мимовільної саморегуляції дитини. Провідними на цьому рівні є тілесно-орієнтовані, натуропатичні, етологічні, арттерапевтичні та інші методики. У нейропсихологічному контексті основна мета - когнітивні, емоційні, психосоматичні чинники і процеси, опосередковані субкортикальними і глибинними відділами мозку; ініціюється і закладається фундамент всіх інтеграційних (підкірково-кіркових, внутрішньо і міжпівкульових) систем мозку.