5.1. Нейропсихологічний супровід процесів розвитку аутичної дитини

Метод заміщаючого онтогенезу

Метод заміщаючого онтогенезу (МЗО) — нейропсихологічна технологія, яка містить інваріантний комплекс етапів (діагностика-профілактика-корекція-абілітація-прогноз) психолого-педагогічного супроводу дітей із різними типами розвитку: від варіантів нормативного і грубих форм патологічного. Основна його мета — розвиток мозкового (і ширше — нейропсихосоматичного) забезпечення психічного онтогенезу. Механізми дії МЗО ідентичні базовим складовим нормативного онтогенезу в усьому розмаїтті його системно-динамічних психологічних вікових угрупувань.

Теорія трьох функціональних блоків мозку (III ФБМ) О. Р. Лурія є не просто його видатним теоретичним відкриттям. Це наріжний камінь нейропсихології. Значення цієї теорії в тому, що вона постулював ієрархічний принцип мозкової організації психічної діяльності людини. Принцип ієрархії — один із базисних аспектів еволюційного учення. Заклавши його в основу науки про системно-динамічну мозкову організацію психічної діяльності, О. Р. Лурія концептуально зумовив і обґрунтував її методологію і кардинальні шляхи. Це перш за все теорія про макрорівні актуалізації психічної діяльності та їх мозкове забезпечення, а також про принципи нейропсихологічного аналізу з позиції операційних і регуляторних аспектів поведінки людини [263].

Постулюється, що будь-яка психічна функція, психічна діяльність і поведінка загалом, повинні розглядатись як вертикально організована система, що складається з трьох основних взаємозв'язаних і взаємодіючих функціональних блоків, кожен із яких володіє власною мозковою організацією і своїм тезаурусом чинників.

Ця система, незалежно від того, чи розглядаємо ми (у нормі чи патології): 1) рух, мовлення, пам'ять, лист, мислення або емоції окремо, або в їх взаємодії; 2) конкретний поведінковий ексцес або цілісний поведінковий стиль (стратегію) людини, - має таку архітектоніку:

1-й ФБМ — блок регуляції тонусу і неспання. Наразі ми можемо додати до цього визначення ще одне ключове поняття — коадаптацію. До нього входять субкортикальні, серединні, кортикальні медіобазальні морфо-функціональні системи мозку.

Цей нейросоматичний «каркас» формує, контролює (активуючи, гальмуючи, каналізуючи тощо) і модулює всі наші соматичні, когнітивні, емоціонально-потребнісні процеси в їх взаємодії. Саме він опосередковує оптимальний статус і ієрархію насамперед регуляторних (мимовільного і довільного) рівнів поведінки людини, їх співналаштований, збалансований ансамбль в умовах постійно змінної зовнішньої і внутрішньої інформації. Історично ця вертикальна організація склалась унаслідок еволюційної необхідності дедалі більше підпорядковувати запити і вимоги (мотиваційно-потребнісні, вітальні, енергетичні, когнітивні тощо) власного організму імперативу зовнішніх, що ускладнюються, зокрема соціокультурних, умов існування. Активувати і реалізувати таку програму можливо лише завдяки формуванню сенсомоторного контролю, що забезпечує фіксацію систем зворотного зв'язку.

До прерогативи саме підкірково-кіркових інтеграційних систем входить забезпечення процесів не тільки навчання, але й екстраполяційної поведінки.

Ініціація і виконання всіх цих «суспільних» завдань міжблокової інтеграції не становлять особливої складності (у нормі) для 1-го ФБМ, оскільки діють в унісон з його безпосередніми функціями. Адже це рівень мимовільної саморегуляції, що включає найбільш жорсткі, генетично закладені, архаїчні (інстинктивні) форми психічної актуалізації, опосредкований вітальними, безумовними, філогенетично зумовленими потребами і базальними афектами людини, її гомеостатичним і енергетичним потенціалом. З ним асоціюються базові механізми розвитку взагалі — імпринтінг, ритмологія, ансамбль пейсмекерних і тригерних пускових механізмів поведінки. Метафоричний «девіз» цього рівня: «я хочу».

2-й ФБМ — блок приймання, переробки та зберігання інформації. Його мозкова організація забезпечується задніми (скроневими, тім'яними, потиличними та зонами їх перекриття) конвекситальними (зовнішніми) відділами кори великих півкуль. Частково до цього блоку мозку прилягають і премоторні відділи, оскільки ані переробка, ані зберігання інформації ненеможливі без елементів її відреагування.

Це операціональний рівень закладених і придбаних протягом життя навичок і автоматизмів у будь-якій сфері людського буття: письма і мовлення, різних сенсомоторних патернів (від смоктання соски, їди ложкою, зав'язування шнурків, користування носовою хусточкою і миття посуду до гри на фортепіано і малярства), пам'яті, алгоритмів мислення. Власне активно актуалізує, реалізує поведінку в всіх її проявах насамперед 2-й ФБМ; 1-й і 3-й забезпечують головним чином його ініціацію, пластичність перебігу та регуляцію в усіх її проявах. Це пласт психіки, що дає змогу актуалізуватися в будь-якій ситуації без залучення додаткових усвідомлюваних засобів. Девіз цього рівня: «я можу».

3-й ФБМ — блок програмування, регуляції і контролю. Тут головну роль виконують лобні відділи мозку. Роль другого плану, більш елементарну, проте надзвичайно важливу, незамінну з погляду генезису вказаних функцій, відіграють премоторні, а провідну — префронтальні відділи (у першу чергу, із зрозумілих причин, лівої півкулі).

Це рівень довільної саморегуляції, самостійного, активного програмування (відповідно прогнозування результатів) людиною перебігу будь-якого психічного процесу і своєї поведінки загалом (на найближчі 10 хвилин або на тривалий відрізок часу). Побудова нею перспективних планів, цілей, завдань; вибір способів і умов їх реалізації, впорядковування і ранжирування етапів; контроль за їх перебігом і реалізацією, оперативне реагування, детекція помилок і своєчасна корекція. Нарешті, зіставлення бажаного результату з одержаним з випливаючими звідси наслідками: задоволення продуктом і дебют наступної програми; незадоволеність і відтворення програми зі всіма відповідними заходами «корекції і реабілітації». Девіз цього рівня: «я повинен».

Очевидно, що здатність і можливість операціонального функціонування (2-й ФБМ), а особливо довільна саморегуляція (3-й ФБМ) формуються в людини в міру дорослішання і інваріантно залежать від навколишнього середовища (природно, насамперед соціуму). Ця принципова для онтогенезу людини обставина пов'язана з тим, що її потенційні (потрібно сказати — неймовірні і безмежні) можливості і резерви адаптації, дані їй від народження, і такі що «зберігаються» в мозку, можуть бути адекватно і повноцінно актуалізовані, реалізовані тільки після того, як вони в модифікованому, культурально-интеріоризованому варіанті стануть складовою його 2-го і 3-го функціональних блоків. Власне мову 1-го ФБМ навряд чи зрозуміє і прийнятий «в цивілізованому суспільстві»: адже це мова сновидінь і архетипів, стародавніх інстинктів і реліктових поведінкових патернів, вісцелярно-вегетативних реакцій тощо.

У них чітко є видимим нижчий рівень мимовільної саморегуляції: «я хочу!» — з боку базальних емоцій, фізіологічних потреб, сенсомоторного контролю, етологічних пускових механізмів тощо. І вищий: «я повинен» — довільної саморегуляції, забезпечуваний когнітивними, насамперед мовленнєвими процесами. Взаємодія їх в онтогенезі сприяє повноцінному становленню середньої ланки: «я можу» — старанного, операціонального рівня зміцнених автоматизмів і навичок, що чинності набувають у міру дорослішання і дають змогу актуалізуватися в оточуючому світі без залучення додаткових усвідомлюваних засобів.

Онтогенез цього функціонального (операціонального) пласта психіки (2-й ФБМ) забезпечується значною мірою пролягаючими нижче рівнями, але імпульсом, пусковим механізмом для його розгортання є активність вищого, довільного, хоча б тому, що для його ініціації дитина не повинна бути депривована. Образно кажучи, «всі нинішні операції (2-й ФБМ) в дитинстві були програмами (3-й ФБМ) ».

Операціональний пласт психічної діяльності формується в онтогенезі і закріплюється завдяки ансамблю підкіркових і кіркових зон, сукупність, модифікація і функціональна включеність яких у ході розвитку дитини постійно змінюється. Він виникає завдяки згортанню складних довільних дій, може мати зворотний характер і є одним із найважливіших адаптивних механізмів психіки.

Відповідно до змісту функціональних ролей і завдань кожного із трьох ФБМ і побудована нейропсихологічна корекція функції у відриві від інших.