4.3. Методи і прийоми теассн- програми

Навчання за програмою ТЕАССН (Treatment and Education of Autistic and related Communication handicapped Children - Лікування і навчання дітей, що страждають від аутизму і порушень спілкування) спрямовано на полегшення соціально-побутової адаптації аутичної людини за допомогою зорової організації зовнішнього середовища.

Первинний акцент так само робиться на формуванні здатності дитини залишатися на своєму місці і зосереджуватися на завданні. Подібне поводження називається робітником, тому що є необхідною передумовою для самостійної, незалежної від дорослого діяльності аутичної дитини. Слід, однак, зазначити, що хоча фахівці, які працюють за програмою ТЕАССН, вважають, що зорова організація середовища зменшує залежність дитини від дорослого, є небезпека виникнення залежності від організованої ситуації. Потрапляючи в неструктуроване середовище дитина може виявитися безпомічною. І все ж, попри це, принципи організації навчального середовища, розроблені у форматі програми ТЕАССН, можна розцінювати корисний досвід, що може стати у пригоді при вирішенні проблеми соціальної адаптації людей із РДА в Україні.

Звичайно, навряд чи слушним та й можливим є сліпе запозичення американських методик навчання в силу чималих культурних розбіжностей. Необхідна адаптація методик оперантного навчання і програми ТЕАССН у межах традиційного підходу до емоційної корекції раннього дитячого аутизму.

У нашій роботі, наведено приклади конкретних форм використання методів оперантного навчання і програм ТЕАССН у поєднанні з традиційними вітчизняними прийомами організації соціально-побутового поводження аутичних дітей. Першими кроками у ході навчання мають служити встановлення контакту з дитиною, дослідження її можливостей, особливостей і інтересів, а також робота із загальної організації її поведінки. При формуванні установки в дитини на виконання вимог дорослого і зацікавленості дитини в цьому виконанні, спочатку нерідко доводиться використовувати найпростіші природні потреби дитини; скажімо, якщо вона хоче пити, можна запропонувати їй спочатку сісти на стілець. Часто у відповідь на спробу дорослого щось зажадати від дитини, вона починає вередувати, може закричати, вдарити. Якщо дорослий скасовує свою вимогу у відповідь на її лемент, а такий спосіб домогтися свого може закріпитись у свідомості дитини.

І оперантний, і підхід ТЕАССН наполягають на тому, що потрібно зробити попередній аналіз зтим, щоб з'ясувати, що ваша дитина зможе виконати.

Спостереження поведінкових терапевтів доводять, що найкраще закріплюється поведінка, яка нагороджується не щораз, а час від часу. Це, до речі, стосується і небажаної поведінки. Наприклад, якщо у відповідь на примху дитина після довгих відмовлень все-таки одержує те, чого вимагає, дуже ймовірно, що надалі вона буде використовувати той самий спосіб досягнення бажаного. Більшість дослідників сходяться на тому, що для аутичної дитини особливо важливо не встановлювати кілька заборон одночасно, а частіше намагатися переключати її увагу, а в деяких випадках, як пропонують фахівці програми ТЕАССН, виділити в квартирі якесь місце, де можна робити щось недозволене.

Як зазначалось раніше, труднощі в адаптації аутичної дитини в побуті родини, її відмови щось зробити часто пов'язані зі страхами. Дитина може боятися ходити в туалет через шум води, митися, якщо вода одного разу потрапила їй в очі, йти гуляти, тому що боїться сусідського собаки або людей (К. С. Лебединська, О. С. Никольська).

На відміну від оперантного навчання, у вітчизняному підході частіше віддають перевагу «прихованій психодрамі» (В. Лебединський, О. Никольська, 1990). Об'єкт, що лякає, при цьому, видається смішним або зовсім необхідним для досягнення важливої для дитини мети в ігровій ситуації. Проблема може поступово розв'язатися, якщо близькі розуміють, що стоїть за відмовами дитини, терпляче підбадьорюють її, дають можливість освоїтися в ситуації, що лякає, відчути себе її хазяїном. Наприклад, якщо дитина боїться митися, можна дати їй поексперементувати із краном, разом помити голову ляльці.

Організація стереотипів побутової поведінки.

Стереотипність, що притаманна аутистам, можна успішно використовувати для формування побутових стереотипів. При навчанні навичок мовлення повинна бути чітка й лаконічна, варто, до того ж, продумати фрази, що супроводять дії, які раз за разом будуть повторюватись.

Доцільно спочатку підключати дитину до найлегших операцій, підкреслюючи, як в неї добре і спритно все виходить, яка вона сильна, як швидко вдягається, охайно їсть тощо. Перш ніж розпочати навчання, слід ретельно продумати схему дій, обрати найбільш зручну і просту послідовність дій для конкретної наявної ситуації. Наприклад, при умиванні знайти зручне місце для мила, зубної щітки, визначити, якою рукою краще брати щітку, а якою - пасту. Ці деталі не мають суттєвого значення для звичайних дітей, але можуть виявитися критичними при навчанні аутичної дитини. Відомо, що подібний поопераційний аналіз побутових навичок використовується так само при роботі зі сліпими та розумово відсталими дітьми (досвід роботи Загорського дитячого будинку).

Просторова і тимчасова організація заняття та розпорядку дня аутичної дитини.

Прихильники ТЕАССН підкреслюють, що для аутичної дитини важливо підібрати зручні, підхожі за зростом стіл і стілець, стіл розташувати так, щоб ніщо не відволікало увагу дитини, і навпаки, виділялися предмети, на які вам хотілося б звернути її увагу. Приємні та легкі завдання, чергування завдань із розвагами допоможуть послабити негативізм дитини до навчальної ситуації.

При навчанні важливим є ритм заняття. Аутична дитина нездатна дуже довго залишатись у ситуації, коли від неї потрібна довільна увага і виконання довільних дій. Тренування на початку можуть бути дуже короткими (3-5 хв), але необхідно, щоб дитина відразу відчула успіх. Оперантний і особливо емоційно-корекційний підходи рекомендують емоційно обігравати вдачу.

Зменшенню тривожності, впорядкуванню поведінки аутичної дитини сприяє і почасова організація її життя. Існування чіткого розпорядку дня, сімейних звичок і традицій, коли послідовність подій є передбачуваною, усього цього слід неухильно дотримуватися, повторюючи із дня в день (їда, прогулянка, сон, заняття і тощо).

В оперантному підході останнім часом дедалі популярнішою стає ідея про необхідність навчання в природній ситуації, коли підкріплення досягається самою дитиною як результат виконання конча потрібної для неї дії. Деякі операції, які особливо тяжкі для дитини, можна вставляти в ігровий сюжет, цікавий дитині, з тим, щоб надати їй можливість попрактикуватися поза навчальною ситуацією.