4.5 Індивідуальна психологія а. Адлера

Альфред Адлер (1870 - 1937рр.) вважає, що людина за своєю природою є суспільною істотою, і тому провідним мотиваційним засобом її діяльності є суспільні потреби, найважливіша з яких – потреба у зв’язках зі суспільством. Перш за все людина - це свідома істота, а несвідоме має в її житті другорядне значення. Отже, людина цілком усвідомлює свої цілі, прагнення, можливості та слабкості. Бажання людини спрямовані на набуття приналежності, знаходження свого місця у суспільстві. Таким чином, дії людини обумовлені майбутнім, а не минулим, як стверджує традиційний психоаналіз.

На думку А. Адлера, структура особистості єдина, а детермінантою у розвитку особистості є не сексуальні інстинкти, а прагнення людини до могутності. Але це прагнення не завжди може бути задоволеним. Дуже часто людина має фізичні чи психічні невади, що призводять до формування у неї комплексу неповноцінності. Людина прагне віднайти способи для подолання цього відчуття шляхом компенсації. Існує три форми прояву компенсації:

- успішна компенсація почуття неповноцінності, що є наслідком збігу потягу до вищості з соціальним інтересом;

- надкомпенсація, що означає однобічне пристосування до умов життя внаслідок надмірного розвитку якоїсь однієї риси або здібності;

- «вихід у хворобу», при якій людина не може звільнитися від почуття неповноцінності, не може прийти до компенсації «нормальними» засобами і тому виробляє симптоми хвороби, щоб виправдати свою невдачу. Так виникає невроз.

Відчуття комплексу неповноцінності може мати як позитивний, так і негативний вплив на особистість. При позитивному впливі досягається мета. Кожна людина обирає свою власну життєву мету відповідно до своїх індивідуальних особливостей. Вона формується у дитячому віці як компенсація почуття неповноцінності, невпевненості у собі та безпорадності у світі дорослих.

А. Адлер виділив три життєві мети:

1. Любов – тісний союз розуму та тіла, вища форма кооперації між двома індивідами протилежної статі.

2. Дружба – вираження причетності до людей, необхідність спілкування.

3. Робота – приносить задоволення і відчуття власної значущості у тому рівні, у якому вона необхідна суспільству.

Досягнення життєвої мети відбувається за допомогою життєвого стилю. Життєвий стиль – комплекс засобів, за допомогою яких досягається життєва мета. Існують фактори, що впливають на деформацію життєвого стилю, зокрема:

• органічна неповноцінність;

• розбещеність;

• знехтуваність.

Частиною життєвого стилю є схема аперцепції.

Аперцепція – це властивість психіки людини, що полягає у залежності сприймання предметів і явищ від попереднього досвіду і особистісних особливостей суб’єкта. Наприклад, «корінь» у математиці, стоматології, біології, філології.

Таким чином, А. Адлер дещо соціалізував теоретичні погляди З. Фрейда, але далеко не повною мірою, оскільки комплекс неповноцінності є природженим.

4.6. Гуманістична психологія

Гуманістична, або екзистенціальна, психологія з’явилася у 30-ті роки ХХ ст. як противага неофрейдистським концепціям. Підґрунтя гуманістичного напрямку – погляд на особистість як на цілісну, відкриту систему, що здатна до самоорганізації і саморозвитку. Акцентом у гуманістичній психології є погляд на індивіда як на центральну цінність. Поведінка людини – зовнішній прояв її внутрішнього світу. Представниками гуманістичного напрямку у психології є Карл Р. Роджерс (1902 – 1987 рр.), Абрахам Г. Маслоу (1908 -1970 рр.), Гордон В.Олпорт (1897 – 1970 рр.), Ш. Бюллер (1893 – 1974 рр.). Вони були не згодні з думкою про те, що людська поведінка обумовлена або прагненням до задоволення, або тенденцією до агресії, або до захисту від суспільства. На їх думку, джерело розвитку особистості – природжені тенденції до самореалізації. Розвиток особистості – це розгортання цих природжених тенденцій. Предметом її вивчення стала здорова особистість (на відміну від попередніх теорій, що ґрунтувалися на вивченні тварин чи психічно хворих людей).

Мета життя, за К. Роджерсом, – реалізувати весь свій природжений потенціал, бути повністю функціонуючою особистістю.

Основний компонент структури особистості, за К. Роджерсом, – «Я»-концепція, що формується у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем, перш за все – соціальним. «Я» - концепція – це динамічна система уявлень індивіда про себе, що пов’язана з їх оцінкою.

Я - концепція має три складові:

1. Описова – образ «Я». У гуманістичній психології прийнято виділяти основні установки на сприймання людиною самої себе:

• «Я» - реальне: сукупність думок, почуттів, переживань «тут і тепер».

• «Я» - ідеальне: сукупність думок, почуттів, переживань, що людина хотіла б мати для реалізації свого потенціалу.

• «Я» - дзеркальне (соціальне) – установки, пов’язані з уявленнями індивіда про те, яким його бачать оточуючі.

При народженні «Я» - реальне дорівнює «Я» -ідеальному. Якщо впродовж життя «Я» - реальне дорівнює «Я» - ідеальному, то особистість має високу самооцінку. Якщо ж «Я» - реальне не дорівнює «Я» - ідеальному, то виникає тривожність, з’являються ознаки депресії.

2. Самооцінка - складова, пов’язана з емоційним ставленням до себе або до окремих своїх якостей.

3. Поведінкова складова – зовнішній прояв вищезга­даних складових.

Центральним моментом у гуманістичній психології є практичне використання її у психотерапії та освіті. Велика заслуга у цьому належить К. Роджерсу. Він розробив теорію повноцінного функціонування творчої особистості і відповідну їй особистісно-орієнтовану психотерапію. Вона відома під назвою клієнт-центрованої терапії. У вченні А. Маслоу провідна потреба людини - самоактуалізація. Це процес постійного розвитку і практичної реалізації своїх можливостей. Самоактуалізація – це явище природжене. Крім цієї потреби, А. Маслоу виділяє також ряд інших, що всі разом формують ієрархію.

П’ять рівнів мотивації за А. Маслоу:

1) фізіологічний (їжа, сон, секс);

2) потреба у безпеці (квартира, робота);

3) потреба у належності (потреба однієї людини в іншій – сім’я);

4) рівень самооцінки (потреба у самоповазі, компетенції, гідності);

5) потреба у самоактуалізації (потреба у творчості, красі, цілісності).

Потреби першого та другого рівнів – дефіцитарні (припиняються після їх задоволення); четвертого та п’ятого – ростові (підсилюються після реалізації).

Людина, яка досягає п’ятого рівня, – психічно здорова особистість, за А. Маслоу. Характеристиками цілісної особистості є:

1. ефективне сприймання реальності;

2. спонтанність, простота і природність поведінки;

3. орієнтація на вирішення проблеми;

4. постійна дитячість сприймання;

5. часті переживання пікових почуттів, екстазу;

6. щире бажання допомогти всьому людству;

7. глибокі міжособистісні відносини;

8. високі моральні стандарти.

Цілісна особистість прагне до встановлення гарного психологічного контакту з іншими, відкрито емоційна, знає, хто вона і ким хотіла б бути, максимально відкрита новому досвіду, живе «тут і зараз», майже безумовно позитивно ставиться до всіх, емпатична.

Ще одним, не менш відомим представником гуманістичної психології є Г. Оллпорт, який розробив психологічну теорію особистості, що одержала назву «теорія рис». Відповідно до цієї теорії люди відрізняються один від одного набором та ступенем розвитку в них окремих, незалежних рис.

Гуманістична психологія має низку привабливих особливостей, бо звертається до здорової, творчої особистості. Найбільш цінними є такі особливості:

а) спрямованість на конкретну цілісну особистість з її реальними потребами, вірою у доброту і власні сили особистості;

б) урахування власних почуттів, цінностей, підкреслення унікальності особистості;

в) досвід єдності теорії та практики;

г) надання реальної допомоги людині, яка страждає від відчудження, властивого суспільству.

Таким чином, особистість відповідно до поглядів гуманістів – це цілісна відкрита система, що спроможна до самоорганізації і саморозвитку.