6.3.1. Поняття про пам’ять.

6.3.2. Види пам'яті.

6.3.1. Поняття про пам’ять

Пам’яттю з давніх - давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи. Пам’ять як здатність відтворювати минулий досвід - одна з основних властивостей нервової системи, що виражається у можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму.

Радянський психолог А. Р. Лурія так говорить про пам’ять: «Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, що зберігається довгий час і за відповідних обставин виявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам’яттю ми розуміємо сприймання, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли». Пам’яттю називається психічний процес відображення минулого досвіду. Пам'ять як пізнавальний процес виконує три провідні функції: накопичення власного особистісного досвіду; збереження тотожності власного «Я»; функціонування інтелекту.

Крім того, у літературі зустрічається й інше визначення пам’яті: запам’ятовування, зберігання та відтворення індивідом його досвіду називається пам’яттю. У пам’яті розрізняють такі основні процеси: запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування.

6.3.2. Види пам’яті

Пам’ять людини індивідуальна і залежить від багатьох факторів - фізичних та психологічних.

Підґрунтям класифікації пам’яті є три ознаки: 1) за переважанням форми психічної активності - рухова, емоційна, образна, словесно - логічна або інтелектуальна; 2) за способом запам’ятовування - довільна та мимовільна; 3) за тривалістю зберігання інформації – оперативна, короткочасна, довготривала.

Об’єкти діяльності - рух, почуття, образ або слово — дали назви таким видам пам’яті, як рухова, емоційа, образна та словесно - логічна.

Рухова пам’ять - запам’ятовування, зберігання та відтворення рухів. Вона виражається у формуванні навичок. Хода, манера розмовляти, сміятися, почерк пов’язані з руховими навичками.

«Якщо ви здатні поблідніть або почервоніти при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя - у вас є пам'ять на почуття», - писав К.С. Станіславський про емоційну пам’ять.

Гнів і радість, відчай і надія, ненависть та любов - почуття полярні.

Сила емоційної пам’яті у людей неоднакова. Емоційно бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей відтворюють їх у певному ступені, артистичні натури не тільки сприймають гостро свої почуття, але й почуття інших. Емоційна пам’ять має своєрідну особливість. Вона полягає у тому, що запам’ятовуються не самі емоції чи почуття, а предмети, люди чи події, що їх викликали. Якщо людина зустрічається з тими об’єктами, то знову переживає ті ж почуття чи емоції.

Образна пам’ять оперує уявленнями - образами предметів, сформованими у нашому досвіді. Вона поділяється на зорову, слухову, нюхову, смакову та дотикову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова пам'ять.

Чудова образна пам’ять - особливий дар художників, музикантів, письменників.

Рухова, емоційна та образна пам’ять у своїх особливих формах притаманна і тваринам. Специфічно людська пам’ять – словесно - логічна, змістом якої є наші думки та мова.

Словесно-логічна пам’ять - це не просто запам’ятовування, а переробка словесної інформації, виділення з неї суттєвого, збереження у пам’яті тих думок, що ними виражені. Підґрунтям словесно - логічної пам'яті є складний процес перекодування матеріалу, пов'язаного з узагальненням провідних моментів інформації.

Те, що людина сприймає, може зберегтися у пам’яті і тоді, коли не стоїть завдання запам’ятати. Така форма запам'ятовування має назву мимовільного запам’ятовування. Для нього характерна відсутність наміру запам'ятати даний матеріал.

Далеко не все, що людина сприймає, закріплюється у пам’яті. Сприйняти - ще не означає запам’ятати. Спеціальне опитування значної кількості людей продемонструвало, що звичайні об’єкти, що люди бачили сотні разів, не збереглися у їхній пам’яті.

Нерідко для закріплення матеріалу у пам’яті необхідно, щоб у людини була мета – запам’ятати даний матеріал. При постановці мети у людини виникає намір запам’ятати матеріал. Намір полягає у загальній готовності людини діяти певним чином, у даному випадку - краще запам’ятати те, що вимагається. Виникнення наміру є лише початковим моментом процесу свідомого запам’ятовування. Головний чинник - здійснення наміру.

Запам’ятовування, для якого властива наявність мети запам’ятати та використання різних методів і прийомів, спрямованих на успішне закріплення матеріалу у пам’яті, називають довільним запам'ятовуванням.

Виділяють особливу форму довільного (свідомого) запам’ятовування - заучування. Воно здійснюється у процесі багаторазових повторень. При заучуванні особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що сприяють кращому закріпленню матеріалу. Заучування необхідно тоді, коли потрібно запам’ятати матеріал з великим ступенем точності та зберегти його у пам’яті на довгий час.

За тривалістю зберігання інформації пам’ять класифі­кують як: оперативну, короткочасну та довготривалу.

Оперативна пам’ять пов’язана з процесом швидкої переробки великого обсягу інформації та виконання певних операцій. Короткочасна пам’ять характеризується нетривалим зберіганням інформації. Довготривала – забезпечує довгочасне (від кількох років до десятиліть) збереження матеріалу.

Пам’яті притаманні такі якості, що визначають індивідуальні особливості: швидкість запам'ятовування, міцність, обсяг та точність.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, потрібних людині для запам’ятовування нового матеріалу.

Міцність запам’ятовування виявляється у тривалості збереження вивченого матеріалу (або у повільності його забування).

Обсяг пам’яті – кількість фактів, предметів і явищ, що людина здатна запам’ятати за певний час.

Точність запам’ятовування характеризується відповід­ністю відтвореного тому, що запам’ятовувалося, та кількістю допущених помилок.