Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примуса (авторитет чинності).

Державна влада:

-є владою публічної ( офіційно управляє справами всього суспільства в цілому) і політичної, тобто вона регулює відносини між більшими й малими соціальними групами й, будучи відносно відособлена від суспільства (соціально неоднорідного в особі класів, етносів, націй, національних меншостей і т.п.), керує їм в інтересах тої його частини, більш або меншої, котра опанувала цією владою (служить інструментом реалізації волі політичних чинностей, вартих у влади);

-є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійністю й незалежністю стосовно якої-небудь іншої влади як усередині держави ,так і за його межами;

-здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);

-має монопольне право застосовувати примус на території своєї дії (території держави);

-має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави ( для формування бюджету - скарбниці держави );

-поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), щоперебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати);

-видає нормативно-правові акти.

Державну владу й державу не можна ототожнювати, це не те саме ( у літературі термін «публічна влада» іноді використається як синонім «держави»).Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством, а держава - спосіб (форма) організації суспільства. Державна влада -це атрибутивна ознака держави, його необхідний елемент як системного утворення, оскільки фундаментальні ознаки державно організованого суспільства (держави) : державна влада (управлінська основа держави),державний народ (соціальна основа держави),державна територія (матеріальна основа держави).Держава - це організація суспільства як єдиного цілого, керованого спеціальним апаратом влади, що поширюється на все населення країни і її територію.

Структура системи інституту державної влади зумовлена системними зв’язками між його складовими елементами, що перебувають у відповідній підпорядкованості один до одного. Кожному з цих елементів конституційно-правового інституту державної влади притаманна внутрішня єдність, яка, в свою чергу, відрізняє їх від інших.

Система конституційно-правового інституту державної влади складається з найважливіших інститутів, до яких насамперед належать інститути: законодавчої влади, президентства, виконавчої влади, судової влади. В основі співвідношення цих інститутів і їх взаємодії – реальне співвідношення і взаємодія тих сфер суспільних відносин, які є предметом конституційного регулювання. Норми регулювання дії одного інституту створюють необхідні передумови для дії іншого або декількох інститутів, визначають їх зміст і спрямованість.

Результати дослідження показують, що конституційно-правова концепція України виходила з необхідності впровадження централізовано-сегментної системи державних органів як найбільш прогресивної. Тому види центральних і місцевих органів держави визначаються на підставі принципів, закладених у згаданій системі. Згідно з ними, у сукупності державні органи України становлять єдину систему центральних органів, склад якої об’єктивно випливає з принципу єдності державної влади в Україні. Згідно із ст. 6 Конституції України, розрізняють органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Кожний з цих видів є підсистемою єдиної системи державних органів України.

2 Питання

Поняття органа державної влади його ознаки,конституційний статус

Важливою ознакою будь-якої держави є державний апарат -система органів державної влади (державних органів), через діяль­ність яких здійснюється державна влада (у формі представницької демократії), реалізуються функції держави та забезпечується за­хист її інтересів1. Проблематика організації та функціонування державного апа­рату досить об'ємна і вивчається різними юридичними науками. Завданнями науки конституційного права є наукове розроблення поняття «орган державної влади»; аналіз конституційної системи органів державної влади України та місця в цій системі органів, що представляють різні гілки державної влади; аналіз загальних конституційних принципів організації та діяльності органів держав­ної влади; вивчення конституційно-правового статусу Верховної Ради України і Президента України та організаційних і правових форм їхньої діяльності; аналіз конституційно-правового статусу органів виконавчої та судової влади, а також конституційних ос­нов взаємовідносин органів державної влади з органами місцевого самоврядування. Термін «орган державної влади» в сучасному конституційно-правовому законодавстві набуває принципово нового значення. Конституція УРСР 1978 р. (як і Конституція СРСР 1977 р.) вико­ристовувала цей термін лише для позначення представницьких органів - Рад народних депутатів, - які згідно з радянською мо­деллю організації влади складали єдину систему органів державної влади (ст. 78). Уряд іменувався вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади (ст. 115), а як родові використовувалися терміни «державний орган» (ст. 2) та «орган Радянської держави» (ст. 4), для позначення ж виконавчих і розпорядчих органів - «ор­ган державного управління» (розділ VI). Подібне використання термінології в «радянських» конститу­ціях пояснюється категоричним запереченням принципу поділу влади, декларуванням рад (на думку В. Леніна, вони повинні були забезпечити злиття «управління із законодавством») як політичної основи держави, «повновласними» (ця повновласність мала міфічний характер) органами, які поєднують одночасно законодавчі, вико­навчі та контрольні функції1. Звідси- виключення з кола органів державної влади виконавчих і судових органів. Конституція України 1996 р. взагалі не вживає термінів «дер­жавний орган» чи «орган держави», хоча вони трапляються в чинних законах та інших нормативних актах, зокрема й у прийня­тих на її основі, наприклад, «державний орган» - у Законі України «Про громадянство України» в редакції Закону від 16 квітня 1997 р. (розділ V Закону: «Повноваження Президента України та державних органів, які беруть участь у вирішенні питань грома­дянства»). Натомість, Конституція України 1996 р. використовує термін «органи державної влади», яким позначається сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влади: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ст. 5). Тож у чинному законодавстві України паралельно вживаються два терміни. Подібна ситуація зумовлює непевну термінологічну ситуацію - адже незрозуміло, який сенс вкладає в них законода­вець - однаковий чи ні? Подібне ми можемо спостерігати і в літе­ратурі: різні автори оперують різною термінологією. Тому вважаємо за доцільне трактувати терміни «державний орган» та «орган державної влади» такими, що застосовуються в законодавстві та літературі, якщо і не як тотожні, то у близькому значенні, характеризують однопорядкові явища. На думку Б. Н. Га-бричидзе, і перший, і другий терміни охоплюють структурно-орга­нізаційні форми реалізації державної влади'. * * * У структурно-організаційному плані орган державної влади яв­ляє собою певним чином організований колектив людей (одну осо­бу), який характеризується певними органотвірними ознаками, що в сукупності дозволяють відмежувати органи державної влади від інших державних інституцій та недержавних організацій - орга­нів місцевого самоврядування, громадських організацій, господар­ських товариств тощо. В літературі2, зокрема, виділяють такі най­важливіші ознаки органу держагної влади: 1) орган державної влади - організаційно відокремлена і віднос­но самостійна частина єдиного державного апарату України; 2) внутрішня структура органу державної влади - це система різних за характером, значенням, рівнем посад, що заміщуються лише громадянами України (наприклад, статті 38, 76, 103 Конс­титуції України, ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 p.). Тобто, орган державної влади України - це ко­лектив людей- громадян України, які мають статус державного службовця або інший спеціальний статус ; 3) орган державної влади завжди має статутно-правовий харак­тер, тобто, на відміну від інших організацій він засновується на підставі Конституції та законів України, інших нормативних актів. Цим орган уповноважується державою діяти від її імені та за її до­рученням. При цьому визначений порядок формування органу пе­редбачає обрання або призначення його посадових осіб. Наприклад, згідно з Конституцією України Президент України обирається гро­мадянами України (ст. 103), а члени Кабінету Міністрів України призначаються Президентом України (ст. 114). Відповідно поря­док обрання Президента України визначається Конституцією (ст. 103) та Законом України «Про вибори Президента України», а порядок формування Кабінету Міністрів України - Конституцією України (ст. 114); 4) заснування будь-якого органу державної влади обумовлено не­обхідністю здійснення завдань і функцій держави. При цьому участь того чи іншого органу в їх здійсненні може бути різною. Так, якщо Президент України, Верховна Рада України беруть участь у реалізації практично всіх функцій держави, то Міністерство закордонних справ є органом спеціальної компетенції, воно утворене з метою забезпе­чення реалізації зовнішніх функцій. Ця ознака, зокрема, дозволяє відокремити органи державної влади від органів місцевого само­врядування, які згідно з Конституцією України не входять до систе­ми органів державної влади, а їх утворення обумовлене необхідністю здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування; 5) визначальною ознакою органу державної влади є наявність у нього державно-владних повноважень, що відокремлює їх від ін­ших держаних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями, на­приклад, державні заклади освіти. Державно-владні повноваження - необхідний атрибут усіх ор­ганів держави, що знаходить відображення в їхнім конституцій­ному найменуванні - «органи державної влади». Державно-влад­ний характер повноважень органів державної влади виявляється в тім, що: а) рішення, які приймає орган державної влади, обов'язкові для виконання всіма громадянами, іноземцями, особами без громадян­ства, органами, установами і організаціями, їхніми посадовими особами, на яких поширюється компетенція цього органу; 6) для забезпечення виконання прийнятих рішень орган держав­ної влади наділяється необхідними матеріальними засобами; в) виконання рішень органу державної влади, прийнятих у межах його компетенції, забезпечується не лише застосуванням різноманітних засобів переконання, заохочення, організаційно-ма­сової роботи тощо, а й можливістю застосування відповідних за­собів державного примусу. Своє юридичне вираження державно-владні повноваження ор­гану знаходять у його компетенції. Компетенція органу державної влади - це складне правове явище, що обумовлює обґрунтування у спеціальній юридичній літературі різних підходів щодо визна­чення її елементів. Так, одні вчені до компетенції органу відносять його предмети відання, права та обов'язки , інші - функції та пов­новаження2, предмети відання, повноваження й територіальні межі діяльності органу3, юридично встановлені повноваження, права та обов'язки4 або лише визначені конституцією чи законом повнова­ження органу5. У вітчизняній науці конституційного права найбільш пошире­ним є тлумачення поняття «компетенція органу державної влади» як сукупності його предметів відання, прав та обов'язків. При цьому предмети відання органу вказують на ті сфери суспільного життя, на які спрямована його регулятивна діяльність. Це означає, що кож­ний орган державної влади функціонує лише в тих сферах суспіль­них відносин, які визначаються метою його утворення та закріплю­ються законом. Іншими словами, предмети відання органу - це ви­значене законодавством коло його діяльності, питання, які згідно з законом може і повинен вирішувати орган державної влади. Правами та обов'язками орган державної влади наділяється зако­ном не взагалі, а стосовно його предметів відання, тобто лише для вирішення тих питань, що становлять ці предмети відання. Наявність у органа прав та обов'язків (повноважень), наданих для здійснення відповідних владних дій, характеризують його юридичну компетент­ність. Слід підкреслити, що поняття «компетенція органу державної влади» охоплює лише ті його повноваження, що спрямовані на зов­нішні об'єкти управління (зовні органу). Такі повноваження отрима­ли в юридичній літературі назву компетещійні повноваження . Повноваження, пов'язані із самоорганізацією органу (спрямова­ні всередину органу) - самоорганізаційні повноваження - не вхо­дять до складу його компетенції. Прикладом самоорганізаційних повноважень Верховної Ради України можуть слугувати її права приймати рішення про проведення закритого засідання (ч. 1 ст. 84 Конституції України), обирати зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликати їх (ст. 88 Конституції України) тощо. Особливістю повноважень органів державної влади порівняно з правами та обов'язками фізичної особи є те, що, по-перше, орган державної влади, його посадові особи згідно з ч. 2 ст. 19 Консти­туції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повно­важень і в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. По-друге, значна частина прав органу державної влади одночасно є і його обов'язками: здійснення органом одних і тих же дій стосовно одного суб'єкта може виступати як реалізація права цього органу, а стосовно іншого - як обов'язок; 6) державно-владні повноваження органу державної влади реа­лізуються у відповідних правових і організаційних формах та із застосуванням методів, які чітко визначаються Конституцією і за­конами України. Так, правовими формами діяльності Президента України є укази та розпорядження (ст. 106 Конституції України), а Кабінету Міністрів України - постанови і розпорядження (ст. 117 Конституції України). Організаційною формою роботи Верховної Ради України є її сесії (ст. 82 Конституції України). * * * З урахуванням названих вище ознак орган державної влади мож­на визначити як організаційно відокремлену і відносно автономну складову частину єдиного державного апарату України, що являє собою колектив громадян України (одну особу), які мають спеціаль­ний статус, заснований у встановленому законом порядку для вико­нання завдань і функцій держави, наділений з цією метою відповід­ними державно-владними повноваженнями, які реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах.