Література для самостійної роботи

1. Загвязинский В.И. Методология и методика дидактического исследования / В.И. Загвязинский. − М.: Педагогика, 1982. − 160 с.

2. Коротяев Б.И. Педагогика как совокупность педагогических теорий / Б.И. Коротяєв. − М.: Просвещение, 1986. − 207 с.

3. Краевский В.В. Методология педагогики: новый этап: учеб.пособ. [ для студ. высш. учебн.завед.] / В.В. Краевский, Е.В. Бережнова. − М.: Академия, 2008. − 393 с.

4. Кремень В.Г. Педагогічна наука: час методологічної рефлексії / В.Г. Кремень // Педагогіка і психологія. − 1998. − №2.− С.9−15.

5. Сластенин В.А. Педагогика: инновационная деятельность / В.А.Сластенин, Л.С. Подымова. − М.: Магистр, 1997. − 308 с.

6. Харламов И.Ф. Педагогика: [учебн.пособие] / И.Ф. Харламов − М.: Высш. школа, 1990. − С.3−25.

2.2. Проблема цілей виховання та її розробка в педагогіці

Головна мета української освіти − створити умови для особистого розвитку й творчої самореалізації кожного громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства, сприяти консолідації української нації, інтеграції України в європейський і світовий простір як конкурентноспроможної й процві-таючої держави. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті

Ще в Давній Греції афіняни називали ідеальною людину, прекрасну у фізичному, моральному, розумовому й естетичному розумінні. Про мету виховання говориться в працях Сократа, Платона, Арістотеля й Демокріта. Так, Сократ вважав метою виховання пізнання самого себе й удосконалювання моральності. На думку Платона, мета виховання – забезпечення вищої ідеї блага держави, служіння інтересам її пануючих груп.

Підкреслюючи, що для „усіх громадян потрібно тотожне виховання, і турбота про це виховання повинна бути турботою державною, а не справою приватної ініціативи”, Арістотель бачив мету виховання в розвитку вищих сторін душі – розумної й вольової. У наслідуванні виховання за природою, у тісному зв’язку фізичного, розумового й морального виховання він вбачав шлях досягнення цієї мети.

Висуваючи ідею природовідповідності виховання, Демокріт вважав його метою перебудову людини, створення її другої природи: „Природа й виховання подібні… Виховання перебудовує людину й, перетворюючи, створює їй другу природу”.

На необхідності всебічного виховання, його узгодження із природою наголошувало багато видатних мислителів минулого.

Гуманісти епохи Відродження – Х. Вівес, Т. Мор, Ф. Рабле, М. Монтень, Е. Роттердамський, Вітторино да Фельтре – на противагу схоластичній освіті й вихованню, які поховали у середні віки ідею гармонійного розвитку людини, знову культивували виховання, що розвиває розумові й фізичні сили дитини, формує в неї високі моральні якості.

Т. Мор і Т. Кампанелла, соціалісти-утопісти, у своїх книгах малюють картину поєднання праці й навчання як основи створення гармонійного суспільства.

Французькі просвітителі, особливо Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, К. Гельвецій, бачили мету правильно поставленого виховання у поліпшенні суспільних стосунків.

Разом з тим багато відомих педагогів пов’язували результат виховного процесу безпосередньо з особистістю вихованця. За Песталоцці, наприклад, мета виховання – це розвиток усіх природних сил і здібностей людини, розвиток різнобічний і гармонійний.

Видатний німецький педагог А. Дістервег визначав вищу мету виховання як „самодіяльність на служінні істині, красі й добру”.

Визнаючи гармонійний розвиток особистості як педагогічний ідеал, К. Ушинський конкретизує цю стратегічну мету в такий спосіб: „Жадібність до грошей, невіра в добро, відсутність правил, презирство до думки, любов до обхідних стежок, байдужість до порушення законів честі… ось вороги виховання, з якими воно покликано боротися…” А для того, щоб виховання досягло мети, „могло створити для людини другу природу”, необхідно, щоб ідеї цього виховання переходили в переконання вихованців, переконання у звички…”

Сучасна школа продовжує бачити вищу мету виховання в гармонійному розвитку особистості. Прагнучи цього педагогічного ідеалу, педагогам важливо не забувати про необхідність конкретизації цієї мети. При цьому, звичайно, слід виходити з того, що в душі кожна людина й дитина зокрема усвідомлено або неусвідомлено переконана у свободі, значущості, самоцінності й гідності своєї особистості. Культивування цієї самоцінності, а також неповторності, творчої індивідуальності, припускає створення сприятливих умов для розкриття потенційних можливостей особистості. У цьому бачив головне завдання виховання видатний український педагог В. Сухомлинський.

У статті „Людина неповторна” він писав: „Відкрити в кожній людині творця, поставити її на шлях самобутньо-творчої інтелектуально-повнокровної праці – це завдання стає нині першочерговим у практичній роботі школи” (Сухомлинський В.О. Людина неповторна / В.О. Сухомлинський // Вибр.тв.: в 5 т. − К.: Рад.школа, 1977.– Т.5.− С.96).

В. Сухомлинський був переконаний у тому, що „немає дітей обдарованих і необдарованих, талановитих і звичайних”. Чимось „обдаровані, талановиті всі без винятку діти. Розпізнати, виявити, розкрити, виростити, виплекати в кожного учня його неповторно індивідуальний талант – це означає піднести особистість на високий рівень розквіту людської гідності” (Там само). Це і є, за Сухомлинським, мета виховання!

Важко не погодитися і з неординарною метою виховання, сформульованою В. Семеновим: „Мета виховання – відтворення інтелігентності в людях і в суспільстві” (під інтелігентною людиною, слідом за філософом Лосєвим, він розуміє ту, яка охороняє інтереси загальнолюдського благоденства й здатна розумно та морально жити).

У цілому результати аналізу різних формулювань мети виховання показують, що існують два підходи до цієї проблеми: суспільно значущий і особистісно значущий.

Розгляд суспільно значущого підходу до проблеми мети виховання на сучасному етапі розвитку суспільства почнемо з констатації функцій, які виконує в ньому трудівник, випускник різних навчальних закладів.

У плані відродження України суспільство об’єктивно зацікавлене в тому, щоб трудівник міг у цілому виконувати такі функції, як виробничо-виконавча, виробничо-комунікативна, професійно-творча й соціально-виробнича.

Сьогодні мало бути професіоналом, який уміє виконувати тільки конкретні технологічні операції, діяти за інструкцією, хоча це вимагає наявності у фахівця цілого комплексу знань, здібностей, умінь і якостей, формування яких у нього – найважливіше завдання виховання.

Орієнтація трудівників на створення (а саме у творенні матеріальних і духовних цінностей і полягає об’єктивна потреба суспільства, без чого воно просто не може розвиватися) припускає, в першу чергу, постановку й реалізацію такої головної мети виховання, як формування в майбутнього трудівника системи якостей, значущих для здійснення професійно-творчих функцій, досвіду творчої діяльності.

Як відомо, розв’язання багатьох виробничих проблем залежить від знань і здібностей працівників у сфері ділового спілкування. На жаль, проблема розвитку в учнів і студентів комунікативних і перцептивних здібностей погано вирішувалася й вирішується в Україні. Проектування такої спеціальної мети виховання – веління часу.

В умовах розвитку в Україні регіонального самоврядування, а також самоврядування на рівні підприємств суспільству потрібні професіонали, здатні здійснювати й соціально-виробничі функції (усе більше фахівців потрапляє в органи самоврядування різних рівнів).

А науці управління треба вчити. Без спеціального систематичного виховання й організації самовиховання вмінь і якостей, важливих для виконання трудівником соціально-управлінських функцій, сьогодні просто не можна готувати фахівців. Звідси – ще одна головна мета виховання, постановка й досягнення якої також є об’єктивною потребою суспільства: формування в майбутніх трудівників таких умінь і якостей, без оволодіння якими їм неможливо буде вирішувати соціально-виробничі проблеми.

З позиції особистісно значущого підходу до проблеми всі загальні цілі виховання повинні бути орієнтовані на задоволення потреб насамперед самої дитини, на її розвиток. Результати аналізу сучасного стану освіти дають підставу говорити про наявність у цій системі головного протиріччя між об’єктивною потребою дітей у розвитку й недостатнім для цього рівнем використання можливостей виховання.

Розкрити й використовувати можливості виховання для розвитку дитини – загальна мета всіх педагогів, яка проектується в якості засобу для розв’язання зазначеного протиріччя.

Проектування інших головних цілей особистісно орієнтованого виховання на об’єктивній основі припускає, з одного боку, виділення в головному протиріччі підпротиріч, чого вимагають складність і багатогранність проблеми розвитку особистості. З іншого боку, ця ж обставина зобов’язує розглядати головну мету виховання, зорієнтовану на розв’язання цих підпротиріч, на різних рівнях конкретизації й у різних аспектах: фізіологічному, психологічному, дидактичному, виховному, організаційно-методичному, комунікативному та ін.

Такий комплекс головних цілей виховання може мати вигляд:

• у ф і з і о л о г і ч н о м у а с п е к т і – включення дітей у види діяльності, адекватні реалізації їх природної потреби в розвитку першої й другої сигнальних систем, емоцій, мислення й опорно-рухового апарату;

• у п с и х о л о г і ч н о м у а с п е к т і – стимулювання розвитку задатків і здібностей кожної дитини, забезпечення процесу формування в неї суспільно й особистісно значущих мотивів навчання, праці, самоосвіти й самовиховання, духовних інтересів і потреб;

• у д и д а к т и ч н о м у а с п е к т і – організація навчання як процесу самоздобування знань, навчання учнів інтелектуальним пізнавальним структурам (зокрема, способам творчого розв’язання навчально-виховних завдань і задач самовдосконалення особистості), залучення їх до активної самопізнавальної діяльності, до різних видів навчальної роботи творчого характеру;

• у в у з ь к о в и х о в н о м у а с п е к т і – надання допомоги вихованцеві в розвитку самосвідомості, адекватної самооцінки, у побудові й реалізації власної програми особистісного розвитку на основі результатів вивчення його індивідуальних особливостей, ступеня сформованості певних умінь і якостей;

• в о р г а н і з а ц і й н о-м е т о д и ч н о м у а с п е к т і – забезпечення процесу поєднання навчання з працею, з розвитком музичної й фізичної культури, з образотворчим, декоративно-прикладним та іншими видами творчості; створення педагогічних технологій і методик, спрямованих на реалізацію ідеї розвитку особистості дитини в ході її навчання і виховання (зокрема, у діяльності творчого характеру);

• у к о м у н і к а т и в н о м у а с п е к т і – організація спілкування з дитиною на основі поваги до її особистості, принципів співробітництва й співтворчості з нею у різних сферах діяльності.

Проектування цілей на інших, більш низьких рівнях конкретизації (цілі першого, другого, третього рівнів і т.д.), залежить від вибору педагогічної системи („дитячий садок”, „школа”, „ВНЗ”), від зовнішніх і внутрішніх умов, у яких вона функціонує, від вікових та індивідуально-типологічних особливостей дітей та інших факторів.

Пошук шляхів гармонізації суспільно значущого й особистісно значущого підходів до конструювання цілей виховання можливий з позиції цілісного підходу до цієї проблеми, що вимагає спеціального розгляду.

Питання і завдання

1. Назвіть найважливіші духовно-моральні риси особистості, які служать цільовими орієнтирами виховання і є складовими ядра його сучасного ідеалу.

2. Охарактеризуйте стратегічні цілі виховання з позиції потреб сучасного українського суспільства в розвитку й культуротворенні.

3. Розкрийте сутність основних особистісно орієнтованих і багатоаспектних цілей виховання системного плану.

4. Який зміст, на ваш погляд, сьогодні потрібно вкладати в поняття „всебічний розвиток особистості”.

5. Напишіть реферат на тему: „ Цілі виховання в історичній ретроспективі”, де покажіть їхню значущість для розвитку суспільства й особистості, організації навчально-виховного процесу в різних соціально-економічних формаціях.