Література для самостійной роботи

1. Гузій Н.В. Педагогічний професіоналізм: історико-методологічний та теоретичні аспекти: [монографія] / Н.В. Гузій. − К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004 . − С.122−140.

2. Державна програма „Вчитель” // Інформ. зб. Міністерства освіти і науки України. − 2002. − №10. − С.3 − 32.

3.Глузман А.В. Профессионально-педагогическая подготовка студентов университета: теория и опыт исследования / А.В. Глузман. − Киев: Поисково-издательское агентство, 1998. − С.171 − 203.

4. Коротяєв Б.І. Освітній простір: очікування та виклики часу й життя / Б.І. Коротяєв, В.С. Курило. − Луганськ: Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2009.− С.53 − 168.

5. Концепція педагогічної освіти // Інформ.зб. МО України. −1999.− №8. −С.8 − 23.

6. Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи): [монографія] / В.Г. Кремень. − К.: Грамота, 2003. − 216 с.

7. Лещенко М.П. Щастя дитини − єдине дійсне щастя на землі: До проблеми педагогічної майстерності: [навч.-метод. посіб.]. Ч.1 / М.П. Лещенко.− К.: АСМІ, 2003.− 304 с.

8. Педагогічна майстерність: підруч. / [І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.]; за ред.. І.А.Зязюна. − К.: Вища школа, 1997. − С.8 − 21.

9. Пєхота О.М. Особистісно орієнтоване навчання: підготовка вчителя: [монографія] / Пєхота О.М., Старєва А.М. − Миколаїв: Вид-во „ Zіон”, 2007. − 272 с.

10. Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості: [підруч.] / С.О. Сисоєва. − К.: Міленіум, 2006. − 316 с.

11. Семиченко В.А. Психологічна структура педагогічної діяльності: [навч. посіб.]: у 2 ч. Ч.2. / В.А. Семиченко, В.С. Заслуженюк. − К.:Вид.-поліграф. центр „Київський університет”, 2001.− 230 с.

РОЗДІЛ 2 Основні категорії педагогіки (розвиток, навчання й виховання): характеристика, пошук їх закономірних зв’язків і цільових орієнтирів

2.1. Предмет педагогіки як дослідження закономірних зв’язків між цілісним розвитком особистості, її навчанням і вихованням

Якщо педагогіка хоче виховати людину у всіх відношеннях, то вона повинна попередньо пізнати її також у всіх відношеннях.

Костянтин Ушинський

В особливу самостійну суспільну функцію – функцію формування готовності молодшого покоління до життя в суспільстві – виховання виділилося ще в давньому Єгипті, античній Греції, країнах Близького Сходу. Виникнення в прадавньому світі (пізній період рабовласницького ладу) виховних установ і професії педагогів пов’язане з об’єктивною потребою суспільства в розвитку науки й виробництва, управлінням ними. Задоволення цієї найважливішої суспільної потреби протягом усієї наступної історії людства залежало від якості засвоєння новим поколінням знань, уже раніше накопичених суспільством, від оволодіння конкретними трудовими вміннями, нормами і досвідом суспільної поведінки й діяльності творчого характеру. От чому під вихованням у широкому соціальному значенні слова слід розуміти „процес передачі старшими поколіннями суспільно-історичного досвіду новим поколінням з метою підготовки їх до життя й праці, необхідного для забезпечення розвитку суспільства” (Педагогика: [учебн. пособ. для студ. пед. ин-тов] / Ю.К. Бабанский. – М.: Просвещение, 1983. – С.7].

Тривалий час виховання як особлива функція суспільства вважалося предметом педагогіки. У всіх підручниках і навчальних посібниках з педагогіки, що вийшли друком до 1990 р., судження авторів про предмет педагогіки як науки, хоча й трохи відрізнялися одне від одного („виховання людини людиною”, „область спеціально організованого виховання”, „виховна діяльність” і т.д.), але в цілому зводилися до утвердження саме виховання у ролі предмета педагогіки.

Разом з тим розвиток педагогічної теорії ще в 50-ті роки ХХ ст. вимагав уточнення предмета педагогіки (що було зроблено, наприклад, на сторінках педагогічного журналу О. Протопоповим), на що й звертає увагу І. Харламов. Нам видається обґрунтованою його вказівка на два моменти неточності й спрощеності традиційного визначення предмета педагогіки (Харламов И.Ф. Педагогика: [учеб. пособ.]/ И.Ф. Харламов. – М.: Высш.школа, 1990. – С.22–23).

Перший: предмет педагогіки виховання як спеціально організований педагогічний процес обмежує мету й завдання педагогіки як науки розробкою певної суми методів, прийомів, правил і т.д. виховної діяльності (інакше кажучи, „методичною рецептурою”).

Другий: виховання як предмет педагогіки не вказує на основи розробки наукою теорії і методики виховання.

Підкреслюючи, що закономірності й характер виховання зумовлені закономірностями розвитку й формування людини як соціальної істоти (не можна шукати закономірності виховання в самій виховній діяльності), І.Харламов вважає, що „предметом педагогіки є дослідження тих закономірних зв’язків, які існують між розвитком людської особистості й вихованням, і розробка на цій основі теоретичних і методичних проблем виховної діяльності” ( Там само. − С.23).

Це визначення й візьмемо за основу, уточнивши поняття виховання і розвитку як основних категорій педагогіки.

Поряд із вживанням у педагогіці поняття виховання в широкому соціальному значенні воно зустрічається і в інших значеннях – у широкому й вузькому педагогічному смислах.

Виховання дитини в широкому педагогічному значенні – це цілеспрямований процес, що здійснюється у системі навчально-виховних установ спеціально виділеними суспільством людьми – учителями, педагогами, вихователями, – „який включає в себе всі види навчальних занять і позанавчальної, спеціально проведеної виховної роботи” (Педагогика: [учебн.пособ.] / под ред. Ю.К. Бабанского. – С.8).

У широкому педагогічному значенні категорія „виховання” включає виховання людини у вузькому педагогічному значенні та навчання.

Під вихованням у вузькому педагогічному значенні розуміють спеціальний педагогічний вплив, спрямований на формування у дітей системи певних умінь і якостей, переконань і поглядів.

Заслуговує на увагу точка зору на виховання як управління педагогами психічним розвитком дитини (Н. Кузьміна), розуміння його як двобічного процесу (педагогічний вплив і діяльність самих дітей, спрямована на розвиток власної особистості) (О. Бодальов, Д. Гришин, Л. Рувинський, В. Куценко та ін.).

Згідно з В. Сухомлинським, виховання − це створення умов для самовиховання особистості. Виховання − це й створення умов для внутрішнього прийняття учнями соціально значущих цінностей як особистісних (І.Д. Бех). Останні два визначення особливо значущі як базові для утвердження особистісно-розвивальної педагогіки.

Такі видатні педагоги, як Й. Песталоцці й Ф. Дістервег, визначали виховання як процес стимулювання розвитку задатків і здібностей дитини.

Навчання визначається в педагогіці як: 1) цілеспрямований процес взаємодії педагога й учнів, у ході якого здійснюються освіта, виховання й розвиток людини (Т. Ільїна); 2) процес взаємопов’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямований на розв’язання у взаємозв’язку завдань освіти, виховання й розвитку (Ю. Бабанський).

Розвиток можна розглядати і як процес, і як результат навчання й виховання. Говорячи про розвиток як про процес, відзначають кількісні та якісні зміни у властивостях особистості, підкреслюють, що процес розвитку відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх, як керованих, так і некерованих факторів.

У цілому „під розвитком слід розуміти взаємозв’язаний процес кількісних і якісних змін, які відбуваються в анатомо-фізіологічному дозріванні людини, в удосконаленні її нервової системи й психіки, а також її пізнавальної й творчої діяльності, у збагаченні її світогляду, моральності, суспільно-політичних поглядів і переконань” (Харламов И.Ф. Педагогика. – С.62).

При визначенні розвитку (наприклад, розумового) як результату навчання робиться наголос на самоорганізації особистістю своєї розумової діяльності. Так, В. Краєвський та І. Лернер визначають розвиток не як процес, а як результат навчання, „готовність до самостійної організації своєї розумової діяльності у відповідності з посталими або поставленими завданнями різного ступеня складності” (Дидактика средней школы: Некоторые проблемы современной дидактики: учебн. пособие для слушателей ФПК директоров общеобразовательных школ и в качестве учеб.пособия по спецкурсу для студентов пед. институтов / под ред. М.Н. Скаткина. – М.: Просвещение, 1982. – С.169).

Сучасні автори підручників і навчальних посібників з педагогіки з різним ступенем наближення практично повторюють сформульовані в другій половині ХХ ст. поняття основних категорій педагогіки.

Враховуючи все вищесказане, предметом педагогіки слід вважати пошук закономірних зв’язків між навчанням, вихованням і розвитком особистості й проектування на їхній основі моделей, програм і особистісно орієнтованих технологій та методик навчання й виховання.

Питання і завдання

1. З яких потреб суспільства виникла педагогіка?

2. Обґрунтуйте правильність твердження про джерела закономірностей, характеру й методичних основ виховання, які знаходяться не в самій виховній діяльності, а обумовлюються закономірностями розвитку й формування особистості (звідси традиційне трактування предмета педагогіки як виховання, спрямованого на підготовку зростаючої людини до життя, або освіти в ролі цілісного педагогічного процесу здається спрощеним і неточним).

3. Створіть за допомогою різних видів мистецтва (образотворчого, літературного та ін.) свої власні образи понять основних категорій педагогіки: розвитку, навчання й виховання.

4. Усвідомивши сутність предмета педагогіки, спробуйте також відобразити її в образній формі й з урахуванням різноманіття зв’язків між навчанням, вихованням і розвитком особистості.

5. На що орієнтує вчених-педагогів і педагогів-практиків визначення предмета педагогіки як дослідження закономірних зв’язків між цілісним розвитком особистості, її навчанням і вихованням?