8.7. Цінності змісту сімейного виховання у дзеркалі базових, похідних і вищих потреб особистості дитини

Головний сенс і мета сімейного

життя − виховання дітей.

Головна школа виховання дітей −

це взаємини чоловіка і дружини, батька й матері.

Василь Сухомлинський

Після батьківських зборів уже в холі однієї з донецьких шкіл бабуся другокласниці розчаровано ділилася з її мамою думками і питаннями, що виникли за їх результатами:

− Навіщо вони підганяють своїми балами дітей до певного стандарту, механічно порівнюють їх? Усі діти − різні: з різним здоров'ям, спадковістю, пам'яттю, швидкістю розумової реакції, загальним рівнем підготовки до школи в сім'ях, умовами життя. Шкода тих, про кого сьогодні не говорили добре, як про нашу дівчинку.

− І слава Богу, мама, що різні, − миттєво відреагувала її доросла дочка. − Мені, звичайно, приємно, що про нашу дівчинку сьогодні говорили добре: вона виявилася кращою за інших. І напевно, в цьому є наша заслуга. Але зовсім не радісно, що інші діти виявилися гіршими. У цьому хіба винні тільки їх батьки? Дай відповідь, адже ти сама педагог з 40-річним стажем…

Літня жінка похитала головою і, узявши співрозмовницю за руку, майже пошепки сказала:

− Більше школа. За що, за що вона карає багатьох дітей, принижує їх? Навіть нашу Наталку. Згадай, з яким радісним очікуванням перемог і успіхів вона прийшла до першого класу, і коли б не ми: не батько, не ти і твій чоловік − для неї шкільна навчальна праця в умовах бального (горезвісного відміточного) навчання перетворилася б на нестерпну і непосильну.

− Так, перші місяці вона просто „летіла” до школи! Тобі й батьку величезне спасибі. Школу вона уявляла, як храм науки.

− А тепер чекає і не дочекається канікул! Хоча їй не відмовиш в упевненості у своїх силах, а це − запорука подальшого успіху в навчанні.

− А мене жахає тупість, я б сказала, потворність сучасних батьків, − втрутилася в розмову погано знайома її учасникам вродлива молода жінка, яка щойно вийшла з класної кімнати 2 „А”. − Від цього дуже страждають діти. Правда? − І додала:

− Нам йти, напевно, в один бік − до зупинки. Я з вами.

Бабуся Наталки з докором подивилася на неї і відповіла „холодним”, рівним голосом:

− Не варто, люба! Даруйте, забула Ваше ім'я і по батькові. Не варто, передусім, ображати людей і робити такі узагальнюючі висновки. Але Ви маєте рацію в тому, що сьогодні саме дітям доводиться розплачуватися за психолого-педагогічну некомпетентність їх батьків, і не лише за це. Ще й плачевний екологічний стан нашого промислового регіону й економічний − усієї держави. Разом з тим на всіх рівнях продовжують лише декларувати любов до дітей, та й особистісно орієнтоване навчання і виховання теж.

− Що ж треба робити, щоб якось змінити на краще цю ситуацію? − знову підключилася до бесіди мама Наталки. І незабаром почула відповідь своєї матері:

− Усім чиновникам від освіти, вчителям, батькам учнів заглянути в себе і себе ж запитати: „Що особисто я конкретно можу зробити”? Безпосередньо батькам слід дружити з педагогічною книгою і зі школою. Успіх у вихованні дітей − загальна справа. Без неї країна не виживе.

Не аналізуючи усебічно цю реальну ситуацію спілкування, лише вкажемо на наявність педагогічної компетентності у бабусі й матері Наталки; вона, компетентність, виступає в ролі засобу ефективності сімейного виховання. Це й не дивно, адже бабуся, мабуть, прекрасний педагог і мисляча в державних масштабах особистість. Утішає те, що такі бабусі, дідусі, батьки і матері є. І це вселяє надію. У педагогічно освічених, чуйних і уважних сімейних вихователів, які обдаровують дітей сердечною мудрістю і здатністю саморозвиватися в різних видах діяльності, можуть повчитися кращі учителі.

Які ж особливі таємниці відкриті кращим сімейним вихователям з тих, про які нічого не знають батьки так званих „важких” дітей? Про них краще прочитати в книжках великих українських педагогів − А. Макаренка і В. Сухомлинського, в іншій сучасній психолого-педагогічній літературі на цю тематику. Основним з них присвячується цей розділ посібника, епіграф до якого вже розкриває суть першої, найголовнішої з цих таємниць. На ній робить акцент Сухомлинський: „Взаємини чоловіка і дружини, батька і матері − головна школа сімейного виховання дітей”.

Іншими словами, необхідна умова успішності сімейного виховання − благополучна родина, тобто така, де, як говорять в народі, панують мир, злагода та любов. Мир у сім'ї − похідна від витримки, співчуття, працьовитості й терпіння подружжя. Народжена як результат єдності духовних, фізичних й інтелектуальних потягів, сімейна любов виступає в ролі живого організму, схильного до дихання, хвороб, зів'янення і відродження. Вагомим чинником цього відродження, зміни ночі на день, зими на літо в сімейній любові виступають діти. У зв'язку з цим завжди актуальною виглядає формула благополучної сім’ї, яку пропонує Т. Афанасьєва: „Любов і діти, совість і працьовитість, знання і творчість” (Афанасьева Т.М. Семейные портреты / Т.М.Афанасьева. − М.:Молодая гвардия, 1985).

Про другу виховну таємницю було вже сказано при оцінці особистості головної учасниці представленої ситуації. Достатня умова успішності сімейного виховання − психолого-педагогічна компетентність батьків в питаннях його організації, вибір і реалізація її гуманної особистісно- розвивальної педагогічної тактики. Фундамент цієї тактики слід, передусім, шукати в знаннях батьками різноманітної сукупності потреб особистості дитини, способів і засобів задоволення найважливіших з них (разом із знаннями вікових та індивідуально-типологічних особливостей дітей вони посідають перші місця в ієрархії цінностей змісту сімейного виховання).

Усі потреби дітей як об'єктів і суб'єктів сімейного виховання доцільно розділити на базові, похідні та вищі.

Т а б л и ц я 8.5

Класифікація потреб особистості як об'єкта і суб'єкта сімейного виховання

Базові й основні похідні від них потреби
Базові потреби	Похідні потреби
1. Потреби в любові й спілкуванні в сім’ї на її основі Базові потреби	1.1. Потреби в ласці, турботі й увазі, культі матері в сім'ї. 1.2.Потреби в позитивних інтелектуальних, моральних і естетичних почуттях, орієнтованих на образ „Я” особистості дитини, з боку близьких людей. 1.3. Потреба у взаєморозумінні. 1.4. Потреба у жалю, співчутті. 1.5. Потреба завжди бути почутим. 1.6. Потреба дитини в співпереживанні з нею конкретних цінностей сім'ї, природи і суспільства, життєвих проблем, які виникають. 1.7. Потреби дитини в повазі іншими членами родини її людської гідності. 1.8. Потреба в усвідомленні в спілкуванні з батьками цінності й значущості свого „Я”. 1.9. Потреба у взаємопідтримці (дитиною − інших членів сім'ї, її − ними). Похідні потреби
	1.10. Потреби в співпраці з близькими людьми і співтворчості з ними в різних справах. 1.11. Потреба в моральному заохоченні батьками значущої для сім'ї й інших людей дитячої активності. 1.12.Потреби в благословенні й пробаченні
2. Потреби в матеріальних умовах і засобах морально, психічно і фізично здорового життя	2.1. Потреба в повноцінному раціональному харчуванні. 2.2. Потреби в одязі, взутті, відповідно до сезонних і естетичних вимог. 2.3. Потреба в окремій дитячій кімнаті, виділеній в будинку або квартирі. 2.4. Потреба в особистих фінансових коштах, що виділяються батьками щодня в розумних межах. 2.5. Потреба в навчально-виховних засобах (шкільному приладді, домашній бібліотеці, комп'ютері, саморобних і покупних іграшках, матеріалах для самоорганізації різних видів творчості, виконання фізичних вправ тощо). 2.6. Потреба у фінансовому благополуччі сім'ї
3. Потреби в пізнанні, розвитку когнітивної сфери особистості й в значущій для цього діяльності Базові потреби	3.1. Потреби в розвитку пізнавальних процесів у ході організації в сім’ї різних видів діяльності − ігрової, трудової, навчально-пізнавальної та ін. 3.2. Потреби в пізнанні навколишнього світу і себе, батьківському стимулюванні розвитку самосвідомості на різних стадіях онтогенезу (від одного року до 18 років): від потреб у виокремленні себе зі світу предметів і людей, самостійному пересуванні в просторі, розвитку мови до потреб в самопізнанні, адекватній самооцінці, самовихованні. 3.2.1. Потреба в спеціальній організації батьками різних сімейних форм навчально-пізнавальної діяльності розвивального характеру (особливості цих форм залежать від віку дітей). 3.2.2. Потреби в розвитку творчих здібностей і формуванні з дошкільного віку досвіду творчої діяльності. 3.2.3. Потреба у внутрішньому прийнятті за допомогою близьких людей книги як ключової особистісної цінності, яка відкриває шлях до засвоєння цінностей національної й загальнолюдської культур. 3.2.4 Потреба в стимулюванні батьками процесу самопізнання, самоцінного ставлення до самоосвіти Похідні потреби
4. Потреби в емоційно-вольовому розвитку і діяльності в сім'ї як його фундаменті	4.1. Потреби в переважанні емоцій і почуттів позитивного знаку в ході і за результатами виконання організованої батьками будь-якої діяльності. 4.2. Потреба в умовах сімейного виховання, які забезпечують виникнення і розвиток почуттів гармонії й радості при взаємодії з природою, продуктами літературного, образотворчого та інших видів творчості. 4.3. Потреба в створених батьками умовах усвідомленості емоцій − відчутті переживань і адекватному співставленні їх з конкретними цінностями об’єктивного світу, які ці переживання викликали. 4.4. Потреба в такій життєдіяльності в сім'ї, яка переважно стимулює народження радості як базальної емоції та базального почуття. 4.5. Потреба у формуванні в сім'ї досвіду емоційно-вольового ставлення до світу, складовими якого є : а) використання вправ, спрямованих на створення і розвиток предметних почуттів: моральних, інтелектуальних, естетичних і світоглядних; б) здійснення актів вольової регуляції власної поведінки, самоорганізації дій, адекватних свідомо поставленим цілям.
5. Потреби у розвитку мотиваційної сфери особистості на основі діяльності Базові потреби	5.1. Потреби в розвитку безпосередніх і опосередкованих інтересів, пов'язаних з емоційно привабливою діяльністю в сім'ї (її спрямованістю на об'єкт інтересу). 5.2 .Потреби у формуванні мотивів активності в праці (досягненні в ній успіху), навчанні, моральній поведінці, самоосвіті й самовихованні, творчому пошуці. 5.3. Потреба у свідомому ставленні до природи і суспільства (наявності внутрішньої позиції, поглядів на їх цінності, переконання), що забезпечує формування світогляду − основу соціогенних мотивів. 5.4. Потреби в усвідомленні близької та далекої мети життєдіяльності в сім'ї й школі. 5.5. Потреби в позитивних установках: на засвоєння цінностей національної, валео-екологічної й духовно-моральної культур та цінностей сім'ї; оволодіння основами загальноосвітніх знань і активність в підвищенні їх рівня; самоформування моральних, трудових, громадянських та інших якостей; адекватну самооцінку готовності до життя в соціумі й підвищенні ступеня цієї готовності тощо Похідні потреби
6. Потреби у відпочинку	6.1. Потреба в релаксації в психологічно комфортній обстановці в сім'ї. 6.2. Потреба уві сні й сімейних умовах, які забезпечують його валеологічну значущість − раціональну тривалість і безперервність. 6.3. Потреба в спеціальному активному відпочинку оздоровчого плану, що припускає, як мінімум, спілкування з природою, розумну фізичну активність і загартування організму різними засобами. 6.4. Потреба в проведенні дозвілля, організованого батьками у формі одного з видів особистісно-розвивальної цікавої діяльності. 6.5. Потреба в тимчасовій ізоляції від звичних форм сімейного життя
Вищі потреби
1. Потреба в духовно-моральному становленні й розвитку в сім'ї на основі емоційного переживання і осмислення абсолютних цінностей. 2. Потреби в самореалізації та самоактуалізації під час виконання трудових, пошуково-дослідницьких, художньо-мистецьких і технічно-творчих завдань батьків, інших членів сім'ї. 3. Потреба в самоудосконаленні в різних видах трудової, самоосвітньої, самовиховної та іншої діяльності, створенні близькими людьми моральних і психологічних умов для усвідомлення і підвищення ступеня активності в ньому.

Важко припустити, що більшість батьків знатиме представлену сукупність різноманітних потреб дітей. Але глибоко знати їх вищі й базові потреби, мати уявлення про основні похідні − їх святий обов’язок. Про цю їх компетентність повинен потурбуватися класний керівник в ході проектування і проведення батьківських зборів, організації педагогічної просвіти. Ще важливіше, щоб йому вдалося образно намалювати батькам учнів як своїм соратникам з виховного процесу гуманістичну стратегію і тактику сімейного виховання. Так, наприклад, базові й вищі потреби особистості дитини, задоволення яких і виступає в ролі головних стратегічних виховних орієнтирів сім'ї та школи, − можна представити батькам у вигляді двигунів сучасних машин як засобів забезпечення їх руху. Але машина як технічний пристрій потребує енергетичного джерела для виконання цієї своєї головної функції. І таким джерелом енергії служить акумулятор. Якщо він розрядився, то вона не рухатиметься. Роль акумулятора в психічному розвитку людини грають особистісні цінності. Вони − результат віддзеркалення у свідомості особистості вихованця сімейних, моральних, національних й інших об'єктивно існуючих соціальних цінностей не на інформативному, а на самоцінному рівні.

Тактика організаторів родинного виховання і повинна полягати в створенні умов для перетворення різноманітних цінностей суспільства на особистісні. Перелік більшості таких умов системного плану можна скласти за результатами уважного вивчення запропонованої класифікації потреб. Що стосується підказок, то вони є у формулюваннях базових потреб в стимулюванні загального розвитку дітей. Не поспішайте читати далі й подумайте самі, які з відповідних умов також є базовими.

На першому місці в їх ієрархії − розумно любити дітей. Любити дітей не означає постійно „сюсюкатисья” з ними, обіймати, цілувати їх і притискати до грудей, ні в чому не відмовляти їм в матеріальному плані. Таку любов в народі називають „сліпою”. Вагома складова розумної любові − щирість і вимогливість по відношенню до сина або дочки. І в цьому аспекті розумна любов до дитини складається зі здатностей налаштовуватися „на хвилю” рідної людини, співпереживати з нею і співчувати їй, завжди приймати такою, як є, чути, слухати, розуміти і втішати її, милосердно прощати і надихати на корисні вчинки, допомагати здійснювати їх, підносити як особистість. І при усьому цьому важливо одночасно вимагати від неї відповідального ставлення до виконання поставлених завдань, самодисципліни і віри у свої сили і можливості.

Любити свою дитину − це не лише чуйно, сердечно і вимогливо ставитися до неї як до рідної людини і неповторної особистості, а й систематично стимулювати усвідомлення нею потреб в пізнанні, різній діяльності розвивального характеру, спілкуванні на принципах співтворчості та оздоровчому відпочинку, моральному і загальному саморозвитку. Це означає забезпечити переживання цією особистістю складного процесу мотивації, суть якого полягає в усвідомленні певною мірою об'єктивних і суб'єктивних сторін конкретних базових і вищих потреб, власних дій, спрямованих на їх задоволення. Оскільки предмет задоволення потреб визначається тільки в діях людини (згідно з О. Леонтьєвим, одна і та ж потреба може бути задоволена різними предметами), завдання батьків полягає не лише у створенні умов для усвідомлення дітьми своїх базових і вищих потреб, але і в забезпеченні переходу від цього процесу їх усвідомлення до діяльності, в якій вони реалізуються, заздалегідь продумавши її зміст. Звідси випливає нова необхідна умова всебічного розвитку особистості дитини в сім'ї.

Її суть − діяльнісний характер сімейного виховання (включення дітей в різні види діяльності, адекватні досягненню поставлених розвивальних цілей). З усього різноманіття видів діяльності стрижневою для досягнення виховного ефекту (максимально можливого і в допустимий наукою час) виступає трудова. І в цьому аспекті треба не лінуватися згадувати і повторювати знамениті слова К. Ушинського: „Праця − джерело розвитку тіла, серця і розуму”. Мається на увазі праця вихованця не лише фізична, а й праця душі та інтелектуальна (особливо творча). Забезпечення гармонійного поєднання фізичної й інтелектуальної праці дітей в сім'ї − одне з надзавдань їх батьків.

Обов'язкова складова батьківської виховної майстерності − систематичність привчання дітей до праці фізичного та інтелектуального характеру, виходячи із засновку, що трудова діяльність − природна форма духовного становлення особистості, ключ до успішної життєдіяльності людини, головний засіб її самореалізації та існування на Землі.

На шляху реалізації принципу привчання дитини до фізичної праці на батьків чатує багато педагогічних пасток і небезпек. Більшість з них стосується непривабливості побутової („чорної”) фізичної праці та психологічної непідготовленості до залучення до неї дітей. „Прибери за собою зі столу”, „помий посуд”, „пропилосось килим”, „зроби вологе прибирання в гостинній кімнаті” − ці й багато інших формул вираження вимог мам і пап здаються деяким з них цілком достатніми і нешкідливими в справі формування у дітей трудових навичок. І в той же час постійне і повчальне їх використання в сімейній виховній практиці може викликати лише психологічне відторгнення дитини від праці як обридлої й такої, що йде врозріз з її внутрішніми установками на характер діяльності у часі. В таких випадках у неї виникає емоційно-психологічний бар'єр, який з часом і забезпечує негативну установку на працю, − результат психолого-педагогічної неграмотності батьків, нездатних, передусім, спостерігати за діями маленької людини і робити правильні висновки про її миттєву психологічну готовність виконати якусь зовнішню вимогу.

Простий цьому приклад − дії мами чотирирічної Світланки в ситуації: „Прибирай сміття за собою”. Самостійно пообідавши (приготувавши для цього все необхідне донці, її мама була вимушена довго розмовляти по телефону в сусідній з їдальнею кімнаті зі своїм начальником), дівчинка вирішила нагодувати і кошеня Мурзика. Прибігши в їдальню на її заклик, він випив з блюдця приготоване йому молоко і став просити ще. Молока більше не було, і Свєта стала кидати йому на підлогу шматочки ковбаси і хліба. З'ївши лише ковбасу і залишивши майже незайманим хліб, кошеня вискочило з їдальні, а Світлана вибігла за ним. Через хвилину вони вже захоплено грали разом в сусідній гостинній кімнаті, де у дівчинки ще з ранку була прихована двометрова сирова нитка з прив'язаною до її кінця кришечкою від поліетиленової пляшки. Ось за цією кришечкою, як за мишею, і ганявся Мурзик. Приводячи в рух нитку з кришечкою, Світланка реготала від побаченого. У найщасливіший для дівчинки момент в кімнату увійшла мама і тоном, що не терпить заперечення, заявила: „Знову залишила на столі брудний посуд і кидала Мурзику хліб на підлогу! Сто разів тобі говорила, що хліб − наше багатство. Марш негайно в їдальню, візьми віник і замети сміття! Посуд віднеси в кухню і постав в мийку”. І помітивши, що дочка вагається і ще залишається на місці, жінка додала: „ Йди вже, привчайся до праці”. Якось винувато і відчужено поглянувши на Мурзика, Світлана слухняно попрямувала виконувати вказівку.

Що ж сталося? На перший погляд, нічого поганого. Адже як вихователь мама Світлани здавалося б поступила правильно. Вона і звернула увагу дочки на роль хліба в житті людини, і змусила її потрудитися. Але річ у тому, що, нічого не підозрюючи, ця жінка зруйнувала домінанту на ігрову діяльність, яка вже сформувалася у Свєти в спілкуванні з кошеням. Гра з Мурзиком їй приносила істинне задоволення і радість, а саме їх вона втратила, узявши до рук віник.

У подібних систематичних діях батьків криється небезпека в емоційному переживанні дітьми праці як непривабливї й навіть ненависної їм діяльності, внутрішнього прийняття з часом страшної в духовному плані установки на життя: „ Від роботи коні дохнуть ”.

А уявіть інший варіант реакції цієї жінки на побачений безлад в їдальні. Вона миттєво діагностує ситуацію: „дочка і Мурзик”, робить правильний висновок про сильну захопленість дівчинки грою і спокійно чекає, коли їй або кошеняті ця гра набридне. Потім ця мама приблизно так звертається до дочки:

− Світланка, я щойно з їдальні. Уявляєш, в нашій квартирі, напевно, завівся неакуратний, схожий на порося П'ятачка, Барабашка. Не хвилюйся, будь ласка. Він не якийсь там великий свинтус, а просто забувака і завжди захоплена чимось істота. Ось і сьогодні знову поїв і нічого за собою не прибрав. Мовчи, мовчи, будь ласка. Ми цього Барабашку з тобою зараз переможемо: розправимося зі сміттям на підлозі в їдальні та й з усіма тарілками, які скупчилися в мийці. А який запашний засіб для миття посуду я нещодавно купила. Відчуєш. А працювати будемо, донечка, разом і по черзі. Але спочатку я покажу тобі, як мити цим дивом тарілки і правильно витирати їх рушником. Ну, що ніс повісила? Вперед! Нас чекає зараз не важлива операція „ Мурзик ”, а не менш гідна справа − „Чистота ”.

Більш за все реалізації принципу А. Макаренка і В. Сухомлинського про виховання особистості дитини в праці, який спирається на досвід народної педагогіки, сприяють методи прикладу і практики організації спільної сімейної трудової діяльності. Так, працювати дітям на присадибній (або дачній) ділянці з усіма членами сім'ї набагато веселіше і легше (у психологічному і фізичному аспектах), ніж виконувати завдання батьків на ній індивідуально. В індивідуальній праці вихованець втрачає емоційний контакт з бабусею і дідусем, батьками, братами і сестрами. Тобто втрачає емоційні потенціали сім'ї як мікроколективу, а це обмежує процес формування у нього мотивів трудової активності. Більше того, збіднюється можливість ідентифікації з сімейними зразками в трудовій діяльності, своєчасного отримання консультації щодо господарських й інших питань від дорослих.

Батькам важливо закріплювати за дітьми, як правило, середнього і старшого віку окремі мікроділянки землі, вимагати від них відповідального виконання усього циклу робіт з вирощування якоїсь овочевої або іншої культури. Радість, гордість і задоволення від результатів своєї праці (особисто вирощеної картоплі, помідорів, огірків тощо), які, до того ж, визнали і належним чином оцінили близькі люди, − це і є чинник активізації подальших трудових зусиль вихованця.

Педагогічно недоцільною виступає гра в працю. Те, що вироблено дітьми, обов'язково повинне мати соціальну вартість і значущість для реалізації загальних сімейних потреб. Такою ж значущістю й усвідомленістю слід наповнити їх трудові хатні справи: закріпити за сином або дочкою конкретні функції забезпечення життєдіяльності всіх членів сім'ї як первинної їх цінності. Йдеться, наприклад, про щоденну купівлю хліба (не купив − значить, підвів усіх), організацію прогулянок з собакою (за її наявності), полив квітів, прибирання у своїй кімнаті та всій квартирі, миття посуду й інші постійні функції.

Діти можуть і зобов'язані брати участь у плануванні сімейного бюджету, проектуванні конкретних покупок з урахуванням наявних фінансових можливостей.

Залучення дітей до праці, вправи в ній, не одноразовий, а тривалий процес, в якому співпраці дітей і батьків немає альтернативи. Такий, наприклад, як у запропонованому нами варіанті спільної праці Світлани та її матері. Проявляючи ініціативу й уяву, будь-яка мати з урахуванням і своїх інтересів може знайти та розкрити можливості для співпраці зі своєю дочкою. Це можуть бути можливості, які таяться в секретах приготування якихось страв за результатами спільного вивчення куховарської книги або знайдених рецептів у журналі. Певний потенціал для співпраці містять таємниці кроєння і шиття, квітникарства, вирощування розсади овочів, художньої вишивки, оздоровчої гімнастики, птахівництва та ін. Величезний потенціал для співпраці з сином є і в батька. Важливо тільки не відмовляти хлопчикові в проханні дати йому шанс відпиляти або прибити дошку, особисто взяти участь у створенні лавки або іншої речі, ремонті праски, електропечі, інших електричних і механічних приладів та їх частин.

А скільки невичерпних можливостей для співпраці приховано в догляді за автомобілем і його ремонті (за наявності машини, звісно), ремонті квартири, будівництві!

У своїй виховній практиці батькам необхідно керуватися установкою на поєднання процесу організації фізичної праці дітей як ефективного засобу розвитку їх рухової активності й пізнання навколишнього світу (передусім способів трудової діяльності) з інтелектуальним, головний цільовий орієнтир якого − розумова активність, розвиток когнітивної сфери особистості дитини.

Досягненню цієї мети покликані служити усний рахунок, спільні з дітьми складання і розв’язання задач на кмітливість, логічних задач, шахово-шашкових задач, етюдів і композицій (безпосередньо ігри в шашки і шахи), подорожі у світ цікавої фізики, хімії та математики і багато інших способів і засобів.

Завдання щодо стимулювання розвитку мислення дитини найоптимальніше вирішується в процесі створення умов для задоволення її потреби в пізнавальній діяльності. Це якраз той випадок, коли формування у неї певних знань про цінності навколишнього світу повинно органічно поєднуватися зі стимулюванням розвитку інтелекту, пам'яті, уваги, інших пізнавальних процесів. І в цьому плані мистецтво батьків полягає в пошуці й застосуванні комплексних дидактичних і виховних засобів, які мають найбільший пізнавальний і розвивальний потенціали (звичайно, при цьому важливо враховувати і вікові особливості дітей ).

Роль прекрасного засобу такого роду виконує організація батьками ще в період дошкільного віку дитини роботи спеціальної „лісової школи” (втім назву школи можна змінити), головна функція якої − сприяти розумовому, емоційно-вольовому, мовному і комунікативному розвитку дітей в процесі психологічної й практичної підготовки до школи. Основний „педагог” цього навчально-розвивального закладу − дитина, а роль учнів грають його іграшки, як правило, моделі представників тваринного світу. Подібна сімейна школа потребує навчально-матеріальної бази: природних матеріалів як дидактичних засобів (каштанів, жолудів, горіхів, квасолі, гороху, опалого з дерев листя, підготовлених восени з обрізаних кущів виноградної або інших лоз рахункових паличок, паличок для конструювання або переконструювання букв і цифр, інших фігур тощо); звіряток-іграшок з природних матеріалів: дерева, металу, глини, вапняку та ін.; конструкторів різної цільової спрямованості; вирізаних з фанери букв алфавіту (треба, як мінімум, мати два комплекти) і цифер (два-три комплекти); нарізаних з брусу або придбаних у магазинах дерев'яних кубиків, невеликих паралелепіпедів ( до 7–8 штук), пірамід і призм тощо.

Перелік складових цієї бази можна продовжити, насамперед за рахунок „золотих матеріалів” Марії Монтессорі − жовтої та рожевої веж, рамок і вкладишів, унікубу та ін.

Починається організація сімейного шкільного життя з проекту образу школи для „іграшок, що потребують знань”. Він обговорюється разом з дитиною. Разом з нею створюється й її навчально-матеріальна база з природних матеріалів. Від уяви самих батьків залежать особливості перших днів занурення дитини-„учителя” у світ букв і цифр, з яким раніше вона зустрічалася тільки в книжках. Можливим варіантом може бути такий: а) 5 або 7 букв, серед яких є і голосні, поміщаються в коробку або сумку; б) тримаючи улюблену іграшку („старосту классу”) в руці, дитина дістає кожну з букв по черзі з коробки (сумки) і запитує в „учнів”, сама того не знаючи, про те, яка це буквочка; в) близька доросла людина, яка знаходиться з нею поруч, робить підказку одному з „учнів” і вже від його імені голосно і чітко озвучує конкретну букву ( при цьому неприпустимо вимовляти, наприклад: „ес”, „ем”, „ен”, „ка” тощо, а потрібно видавати звуки: „с-с-с”, „м-м-м”, „н-н-н”, „к-к-к”; г) мати (бабуся, тато, дідусь) просить дитину повторити її „ім'я” усьому "класу" два-три рази і обов'язково знайти серед іграшок або інших „мешканців” квартири тих, назви яких починаються з цієї букви.

Необхідну вимогу − забезпечення ізоморфної відповідності букви якомусь об'єкту − дитині бажано виконувати відразу (наприклад, узяти модель букви "ем" в руки, подумати про те, чия це буквочка, повністю самостійно (або ні) дійти правильного висновку і віднести її певній іграшці: мавпі, машинці тощо). У цій ситуації буде доцільно, якщо маленький „учитель-учень” спочатку віднесе модель саме букви „ем” мамі, а лише потім своїй іграшці, про що слід йому нагадати.

У процесі формування в дітей знань про цінності навколишнього світу слід мати на увазі, що фізіологічною основою формування перцептивного образу є робота аналізаторів − зорового, слухового, тактильного, кінестетичного, нюхового, смакового, вестибулярного й інших (їх загальні характеристики − чутливість, адаптивність і вибірковість).

У психології прийнято вважати, що близько 90% кількості інформації людина отримує за рахунок зорового аналізатора, великі можливості якого визначаються його характеристиками − енергетичними, інформаційними, просторовими і часовими. Разом з тим батькам не можна ігнорувати і можливості інших засобів передачі інформації дитині. Передусім мається на увазі використання слухового, тактильного і кінестетичного аналізаторів. Більше того, вагомою складовою педагогічної майстерності (й батьківської зокрема) виступає уміння організовувати пізнавальну діяльність вихованця як процесу включення і активізації роботи максимально можливої кількості його аналізаторів: зорового, слухового, тактильного, кінестетичного тощо. Тобто опора батьків на роботу насамперед зорового, слухового і тактильного аналізаторів дитини в ході формування у неї різних перцептивних образів − найважливіший виховний інваріант, який сформулювала і розкрила ще Марія Монтессорі. Повертаючись до нашого прикладу зі створення сімейної пізнавально-розвивальної школи, підкреслимо наукову спроможність таких основних додаткових дій матері й батька: 1) організація спеціальної роботи дитини з моделями букв і цифр, на які наклеєний наждачний папір різного ступеня зернистості ( закривши очі, вона обов'язково проводить пальчиком по наждачному паперу, на дотик вибирає таку модель з ряду запропонованих); 2) включення дитини в систематичний процесс сприймання дотиком кінчиків пальців складових моделі образу цифри 10 або цифри 100 ( ці складові − горох, квасоля й інші природні дидактичні засоби, нанизані на десятисантиметрові відрізки дроту; з'єднання між собою десяти моделей цифри 10 − інтегральна модель, значуща для отримання перцептивного уявлення про сотню; уявлення про тисячу дає гірлянда з десяти інтегральних моделей − своєрідних „рахівниць”); 3) залучення дошкільника до пошуку звуку певного джерела на основі дослідження потенціалу запропонованих джерел у вигляді балончиків з дробом або іншим матеріалом.

Придбання дошкільником досвіду добування знань про об'єкти на основі перцептивних образів в сімейній школі − база для самонавчання в школі загальноосвітній. Батькам в цьому випадку важливо прослідкувати, щоб воно спиралося і на можливості тактильної пам'яті в засвоєнні історичних дат, математичних формул, складних геометричних фігур тощо.

Особливо значуща цінність сімейної школи й усього процесу виховання − книга, привчання до якої важко переоцінити для розвитку усіх сфер особистості вихованця. Відкривши двері в його пізнавальну й інтелектуальну діяльність в дошкільному віці, в більш зрілому, як вважав А. Франс, „…кращі книги дають найбільше поживи для роздумів, і при цьому на найрізноманітніші теми”. Культ хорошої книги в сім'ї − один з духовно-педагогічних заповітів В.Сухомлинського, у формуванні якого величезну роль відіграє сімейна традиція спільного (почергового, наприклад) сімейного читання. Якщо в дошкільній „лісовій школі” син або дочка роблять лише перші кроки в опануванні багатством маленької сімейної бібліотеки, то в спеціально створеній для них ( вже учнів загальноосвітнього навчального закладу) батьками школі любові до книги − інші цілі. Найважливіша з них − внутрішнє прийняття, переживання і розуміння вихованцем відбитих в книгах цінностей, які створювалися людством упродовж тисяч років (такі книги вже, як правило, зберігаються в шкільній, районній, міській та інших бібліотеках).

Не менш значуще надзавдання − стимулювання труда душі дитини, профілактика ліні її душі.

Називаючи труд душі багатою і місткою, безмежно складною і невичерпною людською справою, В. Сухомлинський ототожнює його з творенням і спрямованістю до ідеалу і формулює одну з істин свого педагогічного кредо: „Глибока віра в закономірність: чим вищий, яскравіший, піднесеніший ідеал, до якого треба підняти, піднести душу мого вихованця, тим очевиднішим, наочнішим нехай буде реальний світ, реальні речі, з яких випливає ідеал… Труд душі − це означає страждати, боліти стражданнями і болями людини − насамперед матері, батька, сестри, дідуся, бабусі. Не бійтеся відкривати юну душу для цих страждань − вони благородні.” (Сухомлинський В.О. Труд душі // Вибрані твори: в 5 т. / В.О.Сухомлинський − К.: Рад. школа, 1977.– Т. 5. − С. 603–604).

Навчити дитину такій праці можуть і повинні найближчі люди. Важливо, щоб у неї при цьому учінні сформувалася внутрішня психологічна установка, яскраво відбита у таких віршах Миколи Заболоцького:

Не позволяй душе лениться!

Чтоб в ступе воду не толочь,

Душа обязана трудиться

И день и ночь, и день и ночь!..

Ще одна базова умова особистісного характеру батьківської педагогіки − піднесення процесу виховання інтелектуальних, естетичних, моральних, світоглядних почуттів дітей в ранг культу педагогічної тактики в сім'ї, її першочергового надзавдання.

Говорячи про значущість виховання почуттів дітей в сім'ї для їх морального і загального розвитку, не можна знову не повернутися до педагогічної спадщини В. Сухомлинського, де ця життєдайна ідея червоною ниткою проходить через усі його роботи. Так, у книзі „Народження громадянина” він пише: „Відбиття знань в емоціях − важлива умова переходу знань у переконання, умова становлення переконаності й світогляду. Емоційний стан має величезну зворотну силу впливу на розум, на все інтелектуальне життя підлітка (Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибрані твори: в 5 т. / В.О.Сухомлинський. − К.: Рад. школа, 1977. –Т.3. − С. 516).

„Одна з найяскравіших граней виховання, − підкреслює Сухомлинський в статті „Виховання обов’язку”, − полягає, за моїм глибоким переконанням, у тому, щоб утверджувати сильні почуття і душевні переживання, дорослі турботи маленької людини…

Я завжди прагнув відкрити дитині очі на працю матері та батька, викликати це почуття дедалі зростаючого подиву, утвердити бажання трудитися − з тією метою, щоб пережити ні з чим не порівнянну радість і гордість…

Сім'я − перше джерело, з якого починається велика ріка патріотичних почуттів і переконань” (Сухомлинський В.О. Виховання обов’язку // Вибрані твори: в 5 т. /В.О.Сухмлинський. − К.: Рад. школа, 1977. – Т. 5 − С. 483, 485).

Осмислення змісту цих цитат, звичайно ж, недостатньо, щоб глибоко проникнути в чарівну філософію творення особистості талановитого педагога-майстра, формула якої: „Без емоційної культури не може бути справжньої освіченості”. І вчителям, і батькам їх учнів особливо актуальним сьогодні повинен бачитися один з його педагогічних заповітів про профілактику відставання почуттів від знань, розрив між якими призводить до наявності надзвичайної черствості почуттів дитини, до байдужості до людського горя.

Без опори батьків на почуття дитини даремними виявляться їх зусилля в її моральному, національно-патріотичному, трудовому, розумовому, громадянському і валео-екологічному вихованні. Постійними помічниками батька і матері в справі виховання естетичних почуттів їх сина або дочки, засобами досягнення в ньому успіхів є природа і мистецтво. Вони головні джерела народження у людини почуття красивого і почуття прекрасного. Привчати своїх дітей бачити цю красу, чути її − це означає, надавати їм допомогу в наближенні до неї. Усвідомлення цього факту батьками приводить до народження або продовження двох сімейних традицій. Перша традиція − виїзд у дні відпочинку всіх членів сім'ї на природу з виховною метою. Серед відповідних пізнавальних, валеологічних і природоохоронних цілей сімейного уікенду не менш значущою має бути і мета виховання у дітей естетичних почуттів і потреб. А для цього треба разом з дітьми знаходити прекрасні куточки природи, учити їх дивуватися неповторністю і досконалістю форм її рослинного і тваринного світу, формулювати спеціальні творчі завдання, пов'язані з описом картин побаченого, тощо.

Друга сімейна традиція − „брати уроки” музики, високої поезії, літератури і живопису в їх майстрів − великих композиторів, поетів, письменників і художників. До таких уроків усі члени родини можуть залучатися на художніх виставках, в театрах, філармонії й в інших Храмах мистецтва. Їх проведення обов'язково організовується батьками і в хатніх умовах. Така сімейна традиція вимагає наявності вдома, як мінімум, кращих музичних класичних творів на магнітних, електронних й інших носіях і хорошої бібліотеки.

Що може бути більш значущим для праці душі дитини, ніж наближення до краси поезії, класичної музики? Лише наближення до краси моральних вчинків людини. Розкриття дитині батьками духовної суті таких вчинків, стимулювання активності моральної поведінки (повага до старших членів сім'ї, догляд за могилами померлих родичів, надання допомоги хворим людям і т.п.) − важливі умови народження і розвитку моральних почуттів.

Не можна залишати без уваги і потреби дітей в інтелектуальних почуттях − здивуванні красою і простотою розв’язання задачі або головоломки, сумнівах в оптимальності запропонованого якимсь автором варіанта розв’язання проблеми, істинності доведення теореми або затвердження певного плану, цікавості й допитливості в різних сферах пізнавальної діяльності. З одного боку, подібні завдання, головоломки, цікаві сфери пізнання батькам треба спочатку знайти і запропонувати дитині, а з іншого − вони повинні мати здатність „заражати” і „заряджати” її власною інтелектуальною енергією і власними інтелектуальними почуттями.

У спектрі різноманітних почуттів емоційної сфери особистості людини є особливе почуття − почуття любові до представника протилежної статі. В. Сухомлинський навіть веде мову про працю любові. Навчити підлітка, юнака, дівчину праці любові − одне з найскладніших надзавдань батьків. Добре це можна зробити лише на власному позитивному прикладі, на актуалізації образів картин вищої людської любові, які мають місце в історії конкретної знайомої сім'ї, відомих представників роду людського, а також образів, представлених в літературі, театральній творчості й кіномистецтві.

Є прямий сенс і розкрити дітям образ любові, зображений В. Сухомлинським.

Відомий письменник Борис Тартаковський в „Повісті про учителя Сухомлинського” відтворює надзвичайні за силою духовного заряду слова про працю любові, що звучали з магнітної стрічки і мали відношення до публікації великого педагога „Три листи про любов”: „Любов − найчистіше і найдорожче, найсильніше спонукання до того, щоб стати хорошою, розумною людиною, чудово працювати, вчитися… Людина, яка не осягнула цієї великої праці − праці любові, здається мені первісною істотою, одягненою в звірину шкуру, яка притягнула до своєї печери шматок мармуру і милується ним, не підозрюючи, що в таємничих глибинах цього шматка прихована чудова краса…

Пам'ятай же, пишу я дочці, що пробудження в тобі жінки (як і пробудження чоловіка в хлопчикові, в юнакові) можна порівняти з тим, що ти приходиш до каменоломні, де лежать шматки чудового мармуру. Справжньою жінкою, навченою могутньою людською любов'ю, ти станеш лише тоді, коли в дикому шматку мармуру побачиш квітку, яку потрібно добути, створити, вирізьбити. Пам'ятай, що ти людина, а людині властиве почуття, яке підносить над усіма богами, і це почуття − любов” (Тартаковский Б.С. Повесть об учителе Сухомлинськом. Смерть и жизнь рядом:[ повести] / Б.Тартаковский. − Киев: Днипро, 1983. − С. 83).

З одного боку, цей чудовий образ любові, придуманий Педагогом-майстром з великої букви, учителям і батькам доцільно використовувати у виховній роботі, а з іншого − його слова про працю любові й саму любов безпосередньо пов'язані з наступною умовою особистісно орієнтованого сімейного виховання.

Обов'язковою точкою прикладання особистісно орієнтованої батьківської педагогіки виступає і потреба дитини в здоров'ї.

Немає фундаментальнішої мети для батьків, ніж забезпечити здоровий спосіб життя їх дітей. Культ здоров'я в сім'ї − це створення умов для організації раціонального харчування усіх її членів, залучення дітей до загартовування за допомогою повітряних і водних процедур та фізичних вправ. Йдучи назустріч природній потребі своєї дитини в здоров'ї, є прямий сенс продумувати поточні (на тиждень, місяць), річні і довгострокові перспективні програми і плани формування у неї досвіду активного здорового способу життя.

Провідне місце в них треба залишати собі, власній валеологічній активності, єдності слова і оздоровчої справи, здатності особистим прикладом захопити сина або дочку в сферу самоформування фізичної готовності. Ідея проектування і реалізації подібних програм має бути дотичною з ідеєю їх поступової (і з часом) трансформації в завдання-самозобов’язання й особисті плани оздоровлення дітей.

Підвищення рівня компетентності батьків в питаннях гартування і раціонального харчування дітей засобами самоосвіти − це справа дуже хороша. Але сама організація цих оздоровчих процесів потребує обов'язкової підтримки з боку фахівців-медиків і кваліфікованих педагогів. Ця установка на консультацію і отримання дозволу стосується й їхньої діяльності у напрямі стимулювання фізичної активності дітей різного віку.

Іншими словами, не можна забувати, що саме батьки − перші й головні організатори процесу досягнення дітьми загальної фізичної підготовки, ефективність якого також неможлива без взаємодії медичних працівників і педагогів різних ланок освіти. Функція лікарів і педагогів − організація освіти батьків у сфері фізичного виховання, створення умов для досягнення ними досить високого рівня компетентності в ній. Втручання матері, батька, бабусі й дідуся в процес фізичного розвитку дитини можливо тільки на основі знань про його особливості та можливості людини в різні вікові життєві періоди, форми і характер залежності від умов життя сім'ї − побуту, праці, матеріального забезпечення та інших чинників впливу, а також від спадковості.

Успішне створення і реалізація проекту фізичного виховання в сім'ї багато в чому залежать від знань батьками функцій фізичної культури, форм і способів організації занять фізичними вправами, їх змісту і специфіки.

Важливими для кожного дорослого члена сім’ї є знання основ власної поведінки в кризовій ситуації, пов'язаній з різними захворюваннями дитини. Правильний крок − звернення до лікаря за умови констатації під час перших ознак хвороби. Але часто відкритим залишається питання, які це ознаки. У педагогічному плані вважаємо доречними розкрити тактику поведінки батьків в умовах функціонування в країні епідемій грипу, гострої респіраторної вірусної інфекції (ГРВІ). Ця тактика розроблена і успішно реалізується десятки років на практиці дитячим лікарем, канд. мед. наук Є. Комаровським, автором численних наукових праць, науково-популярних статей і книг на цю тему. Настільною книгою для усіх батьків повинна стати його робота „Здоров'я дитини і здоровий глузд його родичів”. Пропонуємо тези системи його рекомендацій для батьків:

„Дорогі мами і папи! Люди! Запам'ятаєте найголовніше: тактика ваших дій абсолютно не залежить від того, як називається вірус. Грип сезонний, свинячий, слоновий, пандемічний, або це взагалі не грип − неважливо. Важливо лише те, що це вірус, що він передається повітряно-краплинним шляхом і що він вражає органи дихання. Звідси конкретні дії.

1.Є можливість прищепитися (прищепити дитину) − прищеплюйтеся, але за тієї умови, що, по-перше, ви здорові й, по-друге, для вакцинації не потрібно буде сидіти в сопливому натовпі в поліклініці. 2. Жодних ліків з доведеною профілактичною ефективністю не існує. Основна користь усіх цих ліків − психотерапія. Ви вірите, вам допомагає. 3. Джерело вірусу − людина і тільки людина. Чим менше людей навкруги, тим менше шансів захворіти. Карантин − чудово!.. Пройтися зупинку пішки, не піти зайвий раз до супермаркету − мудро! 4. Маска. Корисна штука, але не панацея. Обов'язково має бути на хворому, якщо поруч здорові: вірус вона не затримає, але зупинить крапельки слини, особливо багаті вірусом. 5. Руки хворого − джерело вірусу не менш значуще, ніж рот і ніс. Не чіпайте свого обличчя. Мийте руки часто, багато, постійно носіть з собою вологі дезинфікуючі гігієнічні серветки. Вчіться самі й вчіть дітей, якщо вже немає хустки, кашляти-чхати не в долоню, а в лікоть! Паперові гроші − джерело поширення вірусів. 6. Повітря!!! Вірусні частинки годинами зберігають свою активність у сухому теплому і нерухомому повітрі, але майже миттєво руйнуються в повітрі прохолодному, вологому і рухомому. Підчепити вірус під час прогулянки практично нереально. Оптимальні параметри повітря в приміщенні − температура близько 20ºС, вологість – 50–70%. Будь-яка система опалювання сушить повітря… Мийте підлогу. Включайте зволожувачі повітря. Обов'язковим є часте й інтенсивне наскрізне провітрювання приміщень… 7. Стан слизових оболонок!!! У верхніх дихальних шляхах постійно утворюється слиз. Слиз забезпечує функціонування так званого місцевого імунітету − захисту слизових оболонок. Якщо слиз і слизові оболонки пересихають − робота місцевого імунітету порушується, віруси, відповідно, з легкістю долають захисний бар'єр ослабленого місцевого імунітету… Зволожуйте слизові оболонки! Елементарно: 1 чайна ложка звичайної куховарської солі на 1 літр кип'яченої води. Заливайте в будь-який флакон-пшикалку (наприклад, з-під судинозвужувальних крапель) і регулярно пшикайте в ніс …

Фактично єдиним препаратом, здатним зруйнувати вірус грипу, є озельтамивір, комерційне ім'я − таміфлю. Таміфлю реально руйнує вірус, блокуючи білок нейрамінідазу ( ту ж саму N в назві Н1N1). Таміфлю не їдять усі підряд при будь-якому чиханні… використовують тоді, коли хвороба протікає важко (ознаки важкої ГРВІ лікарі знають)…

Грип − легка хвороба для більшості. Лікування ГРВІ і гриппу зокрема − це не ковтання пігулок! Це створення таких умов, щоб організм легко впорався з вірусом.

Правила лікування: 1. Тепло одягнутися, але в кімнаті прохолодно і волого. Мити підлогу, зволожувати, провітрювати. 2. Категорично не примушувати їсти. Якщо дитина просить (якщо хочеться) − легке, вуглеводне, рідке. 3. Пити (поїти). Пити (поїти). Пити (поїти)!!! Температура рідини дорівнює температурі тіла. Пити багато. Компоти, морси, чай (у чай можна порізати яблучко), відвари родзинок, кураги. 4. В ніс часто вводити сольові розчини. 5. Усі "відволікаючі процедури" (банки, гірчичники, припарки, ноги в окропі й таке інше) − класичний батьківський садизм і знову-таки психотерапія (треба щось робити). 6. Якщо надумаєте боротися з високою температурою − тільки парацетамол або ібупрофен. Категорично не можна аспірин. 7. При ушкодженні верхніх дихальних шляхів (ніс, горло, гортань) жодні відхаркувальні засоби не потрібні. Ушкодження нижніх дихальних шляхів (бронхіти, пневмонії) не мають до самолікування жодного відношення. Тому самостійно ніяких „лазолванів-мукалтинів” і т.п. 8. Протиалергічні засоби не мають до лікування ГРВІ жодного відношення. 9. Вірусні інфекції не лікуються антибіотиками. Антибіотики не зменшують, а збільшують ризик ускладнень. 10. Усі інтерферони для місцевого застосування − ліки з недоведеною ефективністю або „ліки” з доведеною неефективністю.

Завжди!!! Але це нереально. Тому перерахуємо ситуації, коли лікар потрібний обов'язково:

● відсутність поліпшень на четвертий день хвороби;

● підвищення температури тіла на сьомий день хвороби;

● погіршення після поліпшення;

● виражена тяжкість стану при помірних симптомах ГРВІ;

● поява ізольовано або в поєднанні: блідості шкіри, спраги, задишки, інтенсивного болю, гнійних виділень;

● посилення кашлю, зниження його продуктивності; глибокий вдих призводить до нападу кашлю;

● при підвищенні температури тіла не допомагають, практично не допомагають або дуже ненадовго допомагають парацетамол та ібупрофен.

Лікар потрібен обов'язково терміново:

● втрата свідомості;

● судоми;

● ознаки дихальної недостатності (ускладнене дихання, задишка, відчуття нестачі повітря);

● інтенсивний біль де завгодно;

● навіть помірний біль у горлі за відсутності нежитю;

● навіть помірний головний біль у поєднанні з блювотою;

● набряклість шиї;

● висип, який не зникає при натисканні на нього;

● температура тіла вище 39ºС, яка не починає знижуватися через 30 хвилин після застосування жарознижуючих засобів;

● будь-яке підвищення температури тіла у поєднанні з ознобом і блідістю шкіри…

Якщо ви мама − ви вже знаєте усе, що вам потрібно знати про грип в першу чергу…”

Що стосується психічного здоров'я дітей, то воно, передусім, результат щасливого подружнього життя з любов'ю як її наріжним каменем, педагогічної компетентності батька й матері, відсутності в сім'ї дисгармонічних внутрішніх зв'язків, у батьків − адміністративно-командного стилю спілкування з кожною дитиною, неврозів і т.п. Про психічне здоров'я дітей можна говорити, якщо сімейне виховання будується на силі кожного з них, а не на боротьбі з їх слабкістю. Організація переможного сімейного виховання дитини − ось ключик до її психічного здоров'я.

Питання і завдання

1. Які є способи, форми і засоби задоволення базових і вищих потреб особистості дитини у сім’ї?

2. Як батькам треба враховувати вікові та індивідуальні особливості дітей у проектуванні й організації їх виховання?

3. Сформулюйте основні завдання класного керівника в узгодженні з батьками змісту, методів і форм шкільного і родинного виховання дітей.

4. Запроектуйте розділ плану роботи класного керівника з батьками вихованців (аспект педагогічної просвіти й сумісної діяльності − гуманізація родинного виховання).

5. Уявивши себе на місці матері чи батька дитини середнього дошкільного віку, розробіть цільову програму її психологічної, духовно-моральної й практичної підготовки до школи.